Не випадково на знаменах народiв, що пробуджуються, часто написанi лiнгвiстичнi гасла

Мова і нація
Лiнгвоцид через заборону мови чужою державою (Церквою) Лiнгвоцид через приниження статусу й престижу мови Лiнгвоцид через оголошення мови неприродною Лiнгвоцид через ставлення до носiїв мови Лiнгвоцид через демографiчну полiтику Лiнгвоцид через привiлеї для панiвної мови i її носiїв Лiнгвоцид через звуження соцiальної приналежностi мови Лiнгвоцид через «розквiт» мови Лінгвістична наука розрізняє також інші функції мови Однобiчна взаємодiя може призвести до того, що мова перетвориться на дiалект iншої, бiльш престижної, а згодом – взагалi розчиниться в нiй Тi, що вiдмовились вiд рiдної мови, часто спричиняються до того, щоб їх наслiдували iншi, у тому числi – представники iнших народiв Нацiя – найвища природна форма об'єднання людей Суспiльство внутрiшньо неоднорiдне: у ньому наявнi рiзнi класи, стани, прошарки, групи тощо Ставлення до дiалектiв – це один з напрямкiв мовної полiтики суспiльства Мовою людина почала цiкавитись iз того часу, коли усвiдомила себе людиною. Немає мiфологiї, релiгiї, у якiй не були б заторкнутi питання мови Не випадково на знаменах народiв, що пробуджуються, часто написанi лiнгвiстичнi гасла Тривожно, що й у сувереннiй Українi продовжується русифiкацiя майбутньої нацiональної iнтелiгенцiї через вищу школу Цар Петро I заборонив називати Україну Руссю. В Росiї було заборонено також слово Україна Проблема культури мовлення проявляється в таких основних аспектах: нормативнiсть, адекватнiсть, естетичнiсть, полiфункцiональнiсть мовлення
265224
знака
1
таблица
0
изображений

14. Не випадково на знаменах народiв, що пробуджуються, часто написанi лiнгвiстичнi гасла.


XVI. Мова і політика

1. Мовна полiтика – поняття, що виникло не сьогоднi. Вона ведеться i в одномовних, i особливо в багатомовних країнах, де так чи iнакше стикаються iнтереси рiзних народiв, у тому числi мовнi.

2. Коли йдеться про багатомовнi країни, то тут простежуються двi тенденцiї. Перша – «феномен Мiтрiдата», понтiйського царя, що володiв двадцятьма двома мовами i спiлкувався ними зi своїми пiдданими, урiвнявши їх таким чином у правах. Друга тенденцiя – «римська». У Римськiй iмперiї панувала єдина мова – державна. Усi iншi вважалися варварськими. Виняток було зроблено з часом тiльки для грецької мови.

При Веспасiанi (1 ст. н.е.) вчителi-словесники були звiльненi вiд мунiципальних i вiйськових повинностей, а штатнi граматики i ритори стали утримуватися державою. Розумiли правителi Риму, як забезпечити у гiгантськiй державi панування латинської мови, отже, i своє панування. А хiба рiзниця в умовах працi та в оплатi вчителiв української i росiйської мов мала iншу мету?

«Але чомусь так завше виходить, що самі жителі універсальної держави неминуче сприймають свою країну не як печеру в понурій пустині, а як землю обіцяну, як мету історичного прогресу», – писав знаний філософ історії А. Тойнбі. Поживши в «універсальній державі», західний ліберал, напевне, дізнався б, що оте його «чомусь» розшифровується як політика «батога і медяника».

3. Україна впродовж столiть перебувала у складi держав, чия мовна полiтика мала за зразок, на жаль, зовсiм не «феномен Мiтрiдата»…

«Заборона національної історії, заборона національної мови, заборона національної церкви – ось грізна тріада, якою століттями забезпечувала себе імперія» (О. Пахльовська).

4. У час «перебудови» мови союзних республiк одержали державний статус, що мало послужити захистом проти цiлковитого витiснення цих мов на периферiю суспiльного буття. Завдання полягає в тому, щоб декларовану державнiсть мови втiлити в життя.

5. Немає «нiмих» держав. Їхнi зовнiшнi та внутрiшнi функцiї завжди реалiзуються певною мовою чи мовами. У Швейцарiї, наприклад, офiцiйнi документи публiкуються одночасно чотирма мовами, у колишнiй Югославiї застосовувався принцип ротацiї: мови союзних республiк використовувались на державному рiвнi за чергою.

6. В СРСР роль державної мови виконувала росiйська мова, хоч юридично такого статусу вона не мала. «Законом про мови в СРСР» росiйська мова була оголошена офiцiйною, що є фактично синонiмом державної. Таким чином, усi iншi мови ставали неофiцiйними, їх декларована державнiсть – примарною, а реалiзацiя цiєї державностi мов у повному обсязi – проблематичною, позаяк i надалi офiцiйна мова мала можливiсть витiсняти мови неофiцiйнi з найважливiших сфер державного функцiонування.

Не було забуто росiйську мову i в горбачовському проектi «Договору про Союз Суверенних Держав»: за нею визнавалась роль мови мiжнацiонального спiлкування, тобто, її позицiї залишились такими ж, як i в СРСР.

7. «Лінгвократія» (мововладдя) має повну паралель у вигляді «етнократії», тобто влади народу, якому ця мова належить. Так, імперська мовна єдність в СРСР забезпечувалася мовою «центрального народу» (Л. Кіпніс).

8. Полiтика узаконеної одномовностi в союзi держав – анахронiзм: примусове запровадження однiєї мови заважає зближенню та спiвпрацi держав i народiв. Це зрозумiли, наприклад, у США, де не лише перестали вважати свою країну «плавильним котлом», але й стали пiклуватися про розквiт етнiчних мов та культур за принципом «салату, в якому кожен складник зберiгає свiй смак i запах».

Донедавна в нас дуже любили порiвнювати республiки СРСР зi штатами США, iгноруючи при цьому ту суттєву рiзницю, що в республiках Радянського Союзу проживало корiнне населення з вiковiчними традицiями i власними мовами та культурами, а в американських штатах – емiгранти з усього свiту. Дуже вже хотiлося iнтернацiонал-шовiнiстам влаштувати «плавильний котел» i в СРСР.

Ось як згадує про одного з них, – «несусвітнього шовініста» Суслова колишній Перший секретар Компартії України П. Шелест: «Цей ідеолог намагався філософськи виправдати свою політику злиття мов і народів. Навіть запровадив «історичний термін» щодо винищення окремих націй – єдиний радянський народ… Тепер ми пожинаємо плоди того жахливого періоду, що став символом суспільного застою брєжнєвщини, а я б сказав, і сусловщини. Це – добре продумана й замаскована пропаганда, спрямована проти піднесення національної свідомості численних народів СРСР; вона закликає лише до єднання на основі єдиної культури, до сповідування партійних постулатів, до визнання зверхності «старшого брата». А своє, рідне, прадавнє, що склалося історично, впродовж тисячоліть, топчеться й шельмується, зневажається й руйнується».

9. Засобом уніфікації переплавленої маси була російська мова. «Власне кажучи, у цьому й полягає секрет «нової історичної спільноти», інтернаціонального братства радянських людей, за яким ми нині так дико тужимо і яке ЗВІДСИ здається нам золотим віком моральності і дружби, справжнім (хоч як дивно) здобутком смердячої радянської влади, прекрасним відблиском хрущовсько-брєжнєвського дебілізму.

Секрет – у мові…» (Б. Минаев. Русский язык. – «Огонёк», 1993, №12, с. 13).

Інтернаціонал-шовіністам пiдспiвували i допомагали яничари «на мiсцях».

«Дотеперішнi правителi республiки дбали лише про те, щоб українцi, в цiлому свiтi й на Українi, якомога швидше забули про своє походження, про свiй рiд… Ставлення до української мови в нашому суспiльствi досi було зневажливе, зверхнє, як i до українського народу взагалi. Марксистсько-великодержавнi адепти пророкували її зникнення, i цю полiтику проводили на дiлi» (І. Ющук). Факти свiдчать, що говорити про це в минулому часi-передчасно…

10. Радянська ідеологічна машина настирливо підкреслювала факт багатонаціональності як України в цілому, так і окремих її частин. Зокрема стверджувалось, що в Донбасі проживають громадяни 116 національностей. Для «національного» спілкування вони мають свої мови, а от для «міжнаціонального» спілкування є російська. Українська мова у світлі такої політики ставала однією з багатьох «національних» мов, хоча вона була рідною для більшості населення. Що ж стосується інших національностей, то їхні мови мали ще злиденніші перспективи, про що свідчить, наприклад, така статистика. У Луганській області за 30 років (1959–1989) кількість білорусів, які вважали білоруську мову рідною, зменшилась із 43,2% до 30,7%; у євреїв ці показники становлять відповідно 7,9% і 5,1%, у татар – 70,2% і 50,5%. У росіян же кількість тих, що вважали російську мову рідною, за цей же час зросла з 98,9% до 99,2%. Так формувалось «русскоязычное население», яке у своїй значній частині до української мови ставиться вороже: мовляяв, якщо ми відмовились від своєї мови, то як ви смієте говорити по-своєму? «Над кожним родом і племенем зводилась сіра тиша» (Ч. Мілош).

11. У багатьох регiонах України, де українське населення становить бiльшiсть, i досi немає можливостi вiддати дитину до українськомовного садочка, школи; працюють у них росiйськомовнi вихователi та вчителi; часто замiсть виховання у дiтей почуття поваги й любовi до української мови цi педагоги прищеплюють їм комплекс меншовартостi, зневагу до всього українського, рiдного.


Информация о работе «Мова і нація»
Раздел: Иностранный язык
Количество знаков с пробелами: 265224
Количество таблиц: 1
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
52408
0
1

... ії, яка мала в своїй основі життєстверджувальну ідею Софії – Мудрості, що була поставлена в центрі нашого златоверхого Києва, героїчній і трагічній історії, релігійній зорієнтованості на неодмінне воскресіння. Саме тому наш народ найменш перейнятий фаталістичною ідеєю кінця світу і це надає нашій національній думці особливого забарвлення. Адже наші національні ідеї неперехідні. Українська мова – ...

Скачать
167248
0
0

... виховання, яке формує глибоко людське в людині, тобто одночасно реалізує загальнолюдське виховання.2. Організаційно-методичне забезпечення формування національної свідомості молоді засобами народної педагогіки   2.1 Етнопедагогічні засади формування національної свідомості молоді Серед проблем, від розв'язання яких залежить здійснення національного відродження України, важливе місце належить ...

Скачать
128928
1
0

... зовсім недавно «раптом» матеріалізувалося на виборах Президента України в сепаратистські гасла в Сіверодонецьку, можна зустріти у ряді випадків. 2. НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНЦІВ ДОНБАСУ В 1989-2009 РОКАХ 2.1 ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ ТА ПЕДАГОГІКИ Перебудова і розвал Радянського Союзу, розбудова Держави Україна супроводжувалися відродженням систем національного традиційного ...

Скачать
80376
2
0

... і відношення та спорідненості. Під час будь-якого вибору сфери порівняння висловлюється першопочаткове ставлення письменника до явищ і до світу» (Б. Совінські) [29, c. 14]. 3.2 Національно-культурна специфіка семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах. При аналізі української і німецької художньої літератури, ми прийшли до висновку, що структурні елементи ...

0 комментариев


Наверх