Народні повстання

2.3. Народні повстання.

Наприкінці 50-х років прикордонна з Іспанською Фландрією область Булоннэ откупилась від постою військ, але після висновку Піренейського миру 1659 р. фіск увів новий тепер уже постійний податок на область. Делегація, відправлена до короля з ходатайством про скасування податку, повернулася ні з чим, і в 1662 р. селяни Булоннэ, створивши збройний загін чисельністю до 6 тис. чоловік, підняли повстання. Уряд вислав війська для його придушення; відбувся бій, при якому селяни боролись з люттю розпачу, утративши близько 600 чоловік убитими і пораненими. Число узятих у полон склало 3 тис. чол. З Парижа було прислано заздалегідь заготовлене судове рішення: засуджено повинно бути 1200 чоловік, з них частина до колесування і повішення, а 400 «найбільш здорових» належало відправити веслярами на галери довічно. У 1664 р. піднялася південна область Ланд через уведення нового податку на сіль.

Локальний бунт незабаром розрісся в селянську війну, відому за назвою «повстання Одіжо» (від імені її вождя, небагатого дворянина Бернара Одіжо, приставшого до селян). Це повстання охопило Беарн і Гасконь і уряду удалося його придушити лише ціною величезних зусиль. За голову самого Одіжо були призначені нагороди – спочатку 1200 ліврів, потім 1200 екю; захоплених повстанців не брали в полон, а нещадно страчували, але і при цих умовах населення його не видало. Лише в грудні 1665 р. йому вдалося втекти від військ, що переслідували його, в Іспанію, і рух пішов на спад. Ландам довелося підкоритися габели. Одіжо ще напротязі 10 років часом повторював набіги на Гасконь, усюди захоплено зустрічаючись населенням. У 1675 р. уряд звелів амністувати його і дати йому в командування полк драгунів; так був обезголовлений небезпечний рух.

У тім же 1664 р., коли відбулося повстання в Ландах, хвилювалась і напівзлиденна область Берри - через уведення податку на вино. Хвилювання були подавлені лише після страт і відправлення частини захоплених на галери. У 1668 р. спалахнуло повстання через уведення габели в пограничній області Руссильон. Майже одночасно з руссильонськими подіями відбувалося повстання у Віваре, відоме під назвою «повстання Рура» (також від імені вождя повстання Антуана Руру, що прийняло звання «генералісимуса пригнобленого народу»).

Повстання почалося через слух, начебто податками будуть обкладатися кожне нове плаття, чи взуття сорочка, кожен куплений фунт хліба, народження кожної нової дитини; у цьому, мабуть, відобразились спроби Кольбера почати саме в 1670 р. збір статисти чних зведень по Франції і страх населення перед будь-яким актом абсолютистської влади. Повстання швидко розрослося: армія Рура досягла 10 тис. чоловік, і влада не змогли мобілізувати місцевого ополчення проти заколотників. Після розгрому руху Рура значними силами урядових військ було страчено понад 100 чоловік і на галери відправлене близько 600.

У 1675 р. повстання спалахують майже одночасно в Бордо і в Бретані. Бордосське повстання тимчасово навіть увінчалося перемогою народу: парламент ім'ям короля скасував усі нові податки; із Парижу були змушені підтвердити цю міру. Але, як тільки уряд зміг зібратися із силами, почалися страти, і цитадель Бордо була перебудована так, щоб тримати під обстрілом саме місто. Бретань спробувала відкупитися від уведення гербового паперу і податку на тютюн. Прийнявши цей внесок, уряд усе-таки ввів податок; населення відповіло повстанням. Це було одне із самих грандіозних селянських антифеодальних збурювань XVII ст.: селяни висунули велику програму вимог; великі міста Бретані - Нант, Ренн і ін.- піднялися у свою чергу. Бретонське повстання було подавлено урядовими військами зі страшною жорстокістю. Крім страт, населення було наказане постоєм військ, яким було надане право бесчинствувати, як у завойованій країні. Після 1675 р. повстання йдуть на збиток: абсолютизм переміг, Франція була знекровлена і злякана. Відтепер можна було зайнятися внутрішніми справами першої черги.

Одним з таких першочергових справ для Людовика XIV виявилась ліквідація прав протестантів (гугенотів), дарованих їм Нантським едиктом при Генріхові IV у 1598 р. і підтверджених при Ришелье в 1629 р. Ще в 1665 р. почалося наступ на їхні права: гугенотів спонукають перейти в католицтво; новоствореним католикам дозволяється не платити боргів їх колишнім одновірцям; їх звільняють від постою військ і на два роки від внеску податків. У 1677 р. відкривається «каса звертання», і кожному перейшовшому в католицтво сплачується премія: дворянину до 3000 ліврів, а простолюдину в розмірі 6 ліврів. У 1681 р. дається дозвіл перетворювати в католицтво дітей у віці від семи літ, і їх починають силою віднімати від їхній незадоволених батьків.

Гугенотам забороняється перебувати на державній службі, бути учителями, цеховими майстрами. Нарешті, їм забороняєся похорони — вони можуть ховатися своїх небіжчиків тільки вночі і тайком. У 1684 р. в Беарні, Лангедоці, Пуату — місцевостях, де більшість населення належало до «К. Р. К.» —«релігія, що іменує себе реформованої»—офіційний термін епохи),-розміщуються «місіонери в чоботях», тобто на постій ставлять драгунів, дозволяючи їм усіма способами, аж до насильств над жінками і катувань в домашній обстановці, звертати жителів у католицтво. Католицька реакція все підсилювалася, і нарешті в 1685 р. був опублікований завершальний «Едикт про скасування Нантського едикту», після чого драгонади ще підсилилися; галери і в'язниці були переповнені гугенотами. За час переслідувань з 60-х років близько 400 тис. чоловік протестантів, особливо з числа ремісників, пішло за кордон, зміцнюючи економіку Англії, Голландії, Женеви і Пруссії.

У 1702 р. у Лангедоці спалахнуло велике повстання селян і міських низів, що висунули вимогу скасування податків, рівності благ і волі совісті. Це повстання, що ввійшло в історію під ім'ям руху камізарів ( від лат. слова comisa –сорочка, рубаха; повстанці одягали поверх одягу білі сорочки під час бою), почате пригнобленими гугенотами, незабаром поширилося за межі Лангедоку і було підтримано загальним співчуттям трудящих півдня Франції. Тільки цим можна пояснити, що повсталі змогли захопити міста Ганж, Предель, Сен-Лоран, 30 дворянських замків, зруйнувати близько 200 католицьких церков і протриматися проти відмінно озброєних урядових військ понад два роки. Лише восени 1704 р. 25-тисячна королівська армія під командою маршала Віллара, відкликана з театру воєнних дій але Фландрії і підкріплена дворянським ополченням, змогла придушити повстання. Після цього уряду довелося сполучити репресії з поступками: знизити в Лангедоці податки, пустити в продажу дешеву сіль і зняти недоїмки. Але спалахи відбувалися ще в 1709 і 1715р.

Покінчивши з гугенотами, що впав у святенництво Людовик XIV обрушився з репресіями на ідейний рух янсенитів, що залишалися в головному вірними католицькій церкві, але що шукало синтезу з реформацією і з науковим мисленням. Почалися заслання, арешти і переслідування янсеністських єпископів і священиків, що внесли нову смуту в життя Франції.