Класифікація та основні форми пасивів підприємства
Розрахувати потребу в позикових засобах (при її відсутності - можливу вигоду від їх залучення);
УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ І ПАСИВАМИ НА ПРИКЛАДІ ТОВ „КВАРК”
Характеристика ефективності функціонування активів підприємства
Аналіз стану і використання оборотних коштів
Управління фінансування необоротних активів
Аналіз стану та використання пасивів підприємства
Порівняльний аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості ТОВ „КВАРК”
Шляхи підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства
Реструктуризація дебіторської заборгованості, як один з шляхів поліпшення фінансового стану підприємства
Обґрунтування методики визначення показників ефективності використання позикового капіталу
Навигация
Шляхи підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства
Управління активами та пасивами підприємства
152422
знака
13
таблиц
2
изображения
3.1 Шляхи підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства
У системі заходів, спрямованих на підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства і зміцнення його фінансового стану, важливе місце займають питання раціонального використання оборотних коштів. Проблема поліпшення використання оборотних коштів стала ще більш актуальної в умовах формування ринкових відносин. Інтереси підприємства вимагають повної відповідальності за результати своєї виробничо-господарської діяльності. Оскільки фінансове положення підприємств знаходиться в прямій залежності від стану оборотних коштів і припускає порівняння витрат з результатами господарської діяльності і відшкодування витрат власними коштами, підприємства зацікавлені в раціональній організації оборотних коштів - організації їхнього руху з мінімально можливою сумою для одержання найбільшого економічного ефекту.
Ефективність використання оборотних коштів характеризується системою економічних показників, насамперед оборотністю оборотних коштів.
Під оборотністю оборотних коштів розуміється тривалість одного повного кругообігу коштів з моменту перетворення оборотних коштів у грошовій формі у виробничі запаси і до виходу готової продукції і її реалізації. Кругообіг коштів завершується зарахуванням виторгу на рахунок підприємства.
Оборотність оборотних коштів неоднакова на підприємствах як однієї, так і різних галузей економіки, що залежить від організації виробництва і збуту продукції, розміщення оборотних коштів і інших факторів. Так, у важкому машинобудуванні з тривалим виробничим циклом час обороту коштів найбільше, швидше обертаються оборотні кошти в харчовій і видобувних галузях промисловості.
Оборотність оборотних коштів характеризується поруч взаємозалежних показників: тривалістю одного обороту в днях, кількістю оборотів за визначений період - рік, півріччя, квартал (коефіцієнт оборотності), сумою зайнятих на підприємстві оборотних коштів на одиницю продукції (коефіцієнт завантаження).
Тривалість одного обороту оборотних коштів у днях (О) обчислюється по формулі:
О = Т / С:Д , де (3.1)
С - залишки оборотних коштів (середні чи на визначену дату);
Т - обсяг товарної продукції;
Д - число днів у розглянутому періоді.
Зменшення тривалості одного обороту свідчить про поліпшення використання оборотних коштів.
Кількість оборотів за визначений період, чи коефіцієнт оборотності оборотних коштів (Ко), обчислюється по формулі:
КО = Т / С (3.2)Чим вище за даних умов коефіцієнт оборотності, тим краще використовуються оборотні кошти.
Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз), зворотний коефіцієнту оборотності, визначається по формулі:
Кз = С / Т (3.3)
Крім зазначених показників також може бути використаний показник віддачі оборотних коштів, що визначається відношенням прибутку від реалізації продукції підприємства до залишків оборотних коштів.
Показники оборотності оборотних коштів можуть обчислюватися по всіх оборотних коштах, що беруть участь в обороті, і по окремих елементах.
Зміна оборотності коштів є шляхом зіставлення фактичних показників із плановими показниками чи попереднього періоду. У результаті порівняння показників оборотності оборотних коштів є її прискорення чи уповільнення.
При прискоренні оборотності оборотних коштів з обороту вивільняються матеріальні ресурси і джерела їхнього утворення, при уповільненні - в оборот утягуються додаткові кошти.
Вивільнення оборотних коштів унаслідок прискорення їхньої оборотності може бути:
- Абсолютне вивільнення має місце, якщо фактичні залишки оборотних коштів менше нормативу чи залишків попереднього періоду при збереженні чи перевищенні обсягу реалізації за розглянутий період.
- Відносне вивільнення оборотних коштів має місце в тих випадках, коли прискорення їхньої оборотності відбувається одночасно з ростом виробничої програми підприємства, причому темп росту обсягу виробництва випереджає темп росту залишків оборотних коштів.
Ефективність використання оборотних коштів залежить від багатьох факторів, які можна розділити на зовнішні, що роблять вплив поза залежністю від інтересів підприємства, і внутрішні, на які підприємство може і повинне активно впливати. До зовнішніх факторів можна віднести такі, як загальноекономічна ситуація, податкове законодавство, умови одержання кредитів і процентні ставки по них, можливість цільового фінансування, участь у програмах, що фінансуються з бюджету. Ці й інші фактори визначають рамки, у яких підприємство може маніпулювати внутрішніми факторами раціонального руху оборотних коштів.
На сучасному етапі розвитку економіки до основних зовнішніх факторів, що впливають на стан і використання оборотних коштів, можна віднести такі, як криза неплатежів, високий рівень податків, високі ставки банківського кредиту.
Криза збуту зробленої продукції і неплатежі приводять до уповільнення обороту оборотних коштів. Отже, необхідно випускати ту продукцію, яку можна досить швидко і вигідно продати, припиняючи чи значно скорочуючи випуск продукції, що не користується поточним попитом. У цьому випадку крім прискорення оборотності запобігається ріст дебіторської заборгованості в активах підприємства.
При існуючих темпах інфляції отриманий підприємством прибуток доцільно направляти насамперед на поповнення оборотних коштів. Темпи інфляційного знецінення оборотних коштів приводять до заниження собівартості і перетоку їх у прибуток, де відбувається розпилення оборотних коштів на податки і невиробничі витрати.
Значні резерви підвищення ефективності і використання оборотних коштів криються безпосередньо в самому підприємстві. У сфері виробництва це відноситься насамперед до виробничих запасів. Будучи однієї зі складових частин оборотних коштів, вони відіграють важливу роль у забезпеченні безперервності процесу виробництва. У той же час виробничі запаси представляють ту частину засобів виробництва, що тимчасово не бере участь у виробничому процесі.
Раціональна організація виробничих запасів є важливою умовою підвищення ефективності використання оборотних коштів. Основні шляхи скорочення виробничих запасів зводяться до їх раціонального використання; ліквідації наднормативних запасів матеріалів; удосконалюванню нормування; поліпшенню організації постачання, у тому числі шляхом установлення чітких договірних умов постачань і забезпечення їхнього виконання, оптимального вибору постачальників, налагодженої роботи транспорту. Важлива роль належить поліпшенню організації складського господарства.
Скорочення часу перебування оборотних коштів у незавершеному виробництві досягається шляхом удосконалювання організації виробництва, поліпшенням застосовуваної техніки і технології, удосконалювання використання основних фондів, насамперед їхньої активної частини, економії оборотних коштів.
Перебування оборотних коштів у сфері обігу не сприяє створенню нового продукту. Зайве відволікання їх у сферу обігу - негативне явище. Найважливішими передумовами скорочення вкладень оборотних коштів у цю сферу є раціональна організація збуту готової продукції, застосуванні прогресивних форм розрахунків, своєчасне оформлення документації і прискорення її руху, дотримання договірної і платіжної дисципліни.
Ефективність керування оборотними коштами підприємства дуже впливає на результати його фінансово-господарської діяльності.
З одного боку, необхідно більш раціонально використовувати наявні оборотні ресурси – мова йде насамперед про оптимізацію виробничих запасів, скорочення незавершеного виробництва, удосконалювання форм розрахунків.
З іншого боку, у даний час підприємства мають можливість вибирати різні варіанти списання витрат на собівартість, визначення виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг) для цілей оподатковування.
Наприклад, у залежності від кон'юнктури попиту та пропозиції, прогнозування обсягів продажів підприємства можуть бути зацікавлені в інтенсивному списанні витрат або в їх більш рівномірному розподілі протягом якого-небудь періоду. Для цього важливо вибирати з переліку варіантів той, котрий буде відповідати поставленим цілям. Необхідно простежити, яке вплив зроблять прийняті рішення на собівартість, розміри прибутку і податків. Значна частина зазначених альтернативних можливостей відноситься до сфери керування оборотними коштами підприємства.
Матеріально-виробничі запаси є найменш ліквідною статтею серед статей оборотних активів. Для обігу цієї статті в кошти потрібен час не тільки для того, щоб знайти покупця, але і для того, щоб одержати з його згодом оплату за продукцію.
Аналіз цієї статті має велике значення для ефективного фінансового керування. Запаси можуть складати значну питому вагу не тільки в складі оборотних активів, але й у цілому в активах підприємства. Це може свідчити про те, що підприємства мають утруднення зі збутом своєї продукції, що у свою чергу може бути обумовлено низькою якістю продукції, порушенням технології виробництва і вибором неефективних методів реалізації, недостатнім вивченням ринкового попиту і кон'юнктури. Порушення оптимального рівня матеріально-виробничих запасів приводять до збитків у діяльності фірми, оскільки збільшує витрати по збереженню цих запасів, відволікає з обороту ліквідні кошти, збільшує небезпеку знецінювання цих товарів і зниження їхніх споживчих якостей, приводить до втрати клієнтів, якщо це викликано порушенням яких-небудь характеристик товарів. У цьому зв'язку визначення і підтримка оптимального обсягу запасів є важливим розділом фінансової роботи.
Матеріально-виробничі запаси відображаються в звітності відповідно до правила нижчої з двох оцінок – по собівартості або ринковій ціні. Відповідно до загальноприйнятих стандартів базою оцінки матеріально-виробничих запасів є собівартість, під якою розуміються витрати на їхнє придбання. Ці витрати не є постійною величиною і змінюються в результаті коливання цін на ці товари, у зв'язку з чим той самий вид товару може мати різну собівартість у залежності від терміну його закупівлі. В умовах великої кількості запасів важко визначити фактичну собівартість товарів, що вже знаходяться в переробці, і товарів, що ще залишаються на складі. Щоб вирішити цю проблему, в обліку використовується допущення, відповідно до якого послідовність надходження запасів у переробку трактується не як потік фізичних одиниць товарів, а як рух їхньої вартості (flow of cost). Відповідно до цього використовуються наступні методи оцінки запасів: по собівартості кожної одиниці закуповуваних товарів (specific identification method); по середній собівартості (average cost), зокрема по середньозваженій вартості (weighted average cost) і ковзної середньої вартості (moving average cost); по собівартості перших закупівель (у часі) ФІФО (first-in-first-out - FIFO); по собівартості останніх за часом закупівель ЛІФО (last-in-first-out – LIFO).
Метод оцінки на підставі визначення собівартості кожної одиниці закуповуваних запасів - це облік їхнього руху по фактичній собівартості. Для використання цього методу необхідна фізична ідентифікація усіх вироблених закупівель товарно-матеріальних цінностей, що досить складно зробити в умовах великомасштабного виробництва. У зв'язку з цим даний метод, незважаючи на його точність, можуть застосовувати тільки ті фірми, що або виконують спеціальні замовлення на виробництво якої-небудь продукції. або роблять операції з порівняно невеликими втратами дорогих товарів (ювелірні вироби й автомобілі, деякі види меблів). Оцінка запасів по методу ФІФО заснована на припущенні, що запаси використовуються в тій же послідовності, у якій вони закуповуються підприємством, тобто запаси, що першими надходять у виробництво, повинні бути оцінені по собівартості перших у часі закупівель. Порядок оцінки не залежить від фактичної послідовності витрати матеріалів. При розрахунку застосовується формула:
В = З + П - К , де (3.4)
В - вартість витрачених матеріалів, З - залишок матеріалів на початок періоду, П - вартість матеріалів, що надійшли, за весь період, К - залишок матеріалу на кінець періоду.
Залишки матеріалів на кінець періоду оцінюються за ціною останньої закупівлі:
К = V * Ц , де (3.5)
V - кількість матеріалів на кінець звітного періоду в натуральному вимірі, Ц - ціна останньої закупівлі.
Метод ЛІФО дозволяє більш точно визначити собівартість реалізованої продукції і чистий прибуток від реалізації, однак змінює собівартість запасів на кінець періоду. Але на відміну від методу ФІФО, метод ЛІФО забезпечує ув'язування поточних доходів і витрат (принцип відповідності) і дозволяє згладити вплив інфляції. При росту цін прибуток, відбиваний підприємством у звітності, знижується. Усі приведені методи оцінки матеріально-виробничих запасів відповідають міжнародним стандартам обліку і звітності.
Прискорення обороту оборотних коштів дозволяє визволити значні суми і, таким чином, збільшити обсяг виробництва без додаткових фінансових ресурсів, а кошти, що вивільнилися, використовувати відповідно до потреб підприємства. Прискорення оборотності оборотних коштів є першочерговою задачею підприємств у сучасних умовах і досягається наступними шляхами.
На стадії створення виробничих запасів – впровадження економічно обґрунтованих норм запасу; наближення постачальників сировини, напівфабрикатів, що комплектують виробів і ін. до споживачів; широке використання прямих тривалих зв'язків; розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням; комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах.
На стадії незавершеного виробництва - прискорення науково-технічного прогресу (упровадження прогресивної техніки і технології, особливо безвідхідної і маловідходної, роботизованих комплексів, роторних ліній, хімізації виробництва); розвиток стандартизації, уніфікації, типізації; удосконалювання форм організації промислового виробництва, застосування більш дешевих конструкційних матеріалів; удосконалювання системи економічного стимулювання ощадливого використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів; збільшення питомої ваги продукції, що користується підвищеним попитом.
На стадії обігу - наближення споживачів продукції до її виготовлювачів; удосконалювання системи розрахунків; збільшення обсягу реалізованої продукції унаслідок виконання замовлень по прямих зв'язках, дострокового випуску продукції, виготовлення продукції з зекономлених матеріалів; ретельна і своєчасна добірка продукції, що відвантажується по партіях, асортименту, транзитній нормі, відвантаження в строгій відповідності з укладеними договорами.
Похожие работы
... інгу, який забезпечить інформаційний інструментарій прийняття рішень в стратегічно ключових сферах функціонування компанії, підвищить упорядкованість інформації для аналізу і управління фінансовими ресурсами підприємства. З метою вдосконалення управління фінансовими ресурсами ТОВ «ФОЗЗІ-Н» запропоновані наступні заходи: - оптимізація капіталу шляхом збільшення частки власного капіталу та с
... або несвоєчасного повернення, а також ризик інфляційних втрат; запасам товарно-матеріальних цінностей – ризик втрати від форс-мажору і природного убутку та ін. [7] Стратегія управління капіталом (пасивами) підприємства спрямована на вирішення таких основних завдань: 1. Формування достатнього обсягу капіталу, що забезпечить необхідні темпи економічного розвитку підприємства. 2. Оптимізація ...
... скидки з рознічної ціни ВИСНОВКИ Результати досліджень теоретичної частини дипломної роботи показують, що на сучасному етапі концентрації суб’єктів підприємницької діяльності у об’єднання спеціалізованих фірм (на прикладі фармацевтичного об’єднання ТОВ “Юніфарма”) актуальним та необхідним є проведення комплексного аналізу ефективності їх історичних форм діяльності в галузях виробництва та реалі ...
... діяльності можна поділити на матеріальні, соціальні та мотиви примусового характеру. Відповідно до цього розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні методи стратегічного управління діяльністю підприємств. Усі названі методи органічно взаємозв'язані й використовуються не ізольовано, а комплексно. Проте провідними треба вважати саме економічні методи. Організаційні методи ...
0 комментариев