1. Передумови Каролінзького відродження
1.1 Вплив особистості Карла Великого на процес духовного піднесення
Спочатку правитель, а згодом імператор Франкської держави надзвичайно вплинув на хід культурного піднесення у Західній Європі. Не можна стверджувати, що його діяльність була єдиною причиною для початку піднесення, але все ж слід зауважити, що Карл дав сильний поштовх для відродження. При цьому, щоб зрозуміти, які саме мотивації були у монарха, щоб піднімати культуру, треба досконало вивчити його психологічний портрет. Якщо дослідити характер дорослого Карла можна відносно точно, то встановити процес формування його особистості майже не можливо, адже про дитинство правителя не згадує ні один з хроністів. Навіть Ейнгард, його особистий літописець, не описує життя сина Пипіна, до того як він отримав владу, після смерті батька, разом із братом Карломаном, аргументуючи це відсутністю достовірної інформації.
Першочерговими якостями Карла Великого його сучасники вважали потяг до знань та військову доблесть монарха. Ноткер Заїка зазначає, що тільки-но Карл став єдиним правителем розширеної ним Франкської держави він почав збирати у себе при дворі мудрих та вчених людей. Так за його згадкою, правитель почув про те, що два обізнаних у науках чоловіки прибули з Ірландії до франків і пропонували навчатись в них за гроші. Аргументували потребу платити грошима на за освіту вчені доволі цікаво, запевняючи що люди скоріш придбають те за що потрібно заплатити, а ніж те що їм пропонуватимуть задарма. Карл наказав вченим прийти до нього та впевнившись в тому, що вони дійсно розумні та не норовливі велів їм виховувати групу дітей, а сам в цей час направився у похід. У подальшому розповідається, що повернувшись правитель розпорядився привести до нього дітей та перевірив, як вони засвоїли вивчене. Імператор був дуже роздратованим недолугим навчанням юнаків знатних родин і в доволі грубій та простонародній формі висказав їм своє невдоволення. [7. - C.40-41]. Цей факт підкреслює те, що Карл цінив у людях насамперед особисті якості та освіченість, а не соціальний статус. Окрім того він підкреслює простакуватість монарха, який розмовляв народною мовою і не жалкував вульгаризованих висловів. У цій людині дивним чином поєднувалось шанобливе ставлення до прадідівських звичаї та прихильність до християнських канонів і спадку римської культури. Він любив гарячі ванни на римський манер и важкі смажені страви, яким надавали перевагу франки, він до забуття віддався військовим походам та полюванню і в той же час міг появитись у церкві у ночі і простояти там до ранку, слідкуючи за тим, щоб точно виконувались релігійні настанови. [12. -C. 27]
Таким чином Карл символізував прихід нової епохи, яка вмістила в собі варварське, римське та християнське, і на базі цього утворила нову цивілізацію. Будучи освіченим, імператор володів основами риторики, гарно знав латину і грецьку мову. Постійно вдосконалював свої знання граматики в диякона Петра Пізанського, але так і не навчився писати, хоча тримав біля постелі дощечку для навчання і у вільний час повсякчасно виводив літери. Перетворював навчання на забавку, наказавши вирізати для цього з дерева букви і вночі, під час безсоння намагався вгадати їх на дотик. [21.-C.156] Це була яскрава особистість, яка виділялась на фоні загального невігластва, захоплювала й давала приклад для наслідування.
Сучасники порівнювали Карла із біблійними героями та римськими імператорами. До свого двору він збирав теологів із усієї Європи. «Кістяк» наукової еліти, що підтримувала і творила відродження, був підібраний повністю по вподобанню монарха. Сплеск архітектурного будівництва пов'язується із особистими потребами імператора, за його наказами будувались церкви, зводились величні собори, що їх стиль відтворювали наступні покоління. Розширяючи свою зовнішню політику Карл тримав при дворі велику кількість іноземців. Встановив приязні відносини з правителем халіфом Аароном, якого літописці на західний манер називали «король персів». Військові походи, які талановито проводив монарх сприяли появі піднесення й дали можливість розгорнути культурницьку діяльність
За своє життя імператор скопив неабияку кількість книг. Після його смерті згідно заповіту вони були розпродані тим хто їх бажав придбати, а виручені гроші пішли на допомогу бідним, - на той час це була колосальна сума. По великому рахунку, єдине, що повністю не вписувалось у плани Карла щодо розвитку, так це монастирі, бо вони руйнували його централізаторську політику й перебирали на себе властивості не тільки релігійно-освітніх центрів, а й економічно-політичних центрів, прагнучи до автономії. [13.-C. 242]. Утім антимонастирської політики він не проводив, бо розумів що на той час вони були єдиними можливими центрами для підняття освіти та формування нової правлячої еліти та адміністративно-чиновницького апарату. Навіть більше, розвиток шкіл при монастирях активно підтримував матеріально, а також забезпечуючи їх професійними кадрами. Сприяв збереженню батьківської спадщини – почав складати граматику франкської мови, дав національні назви місяцям та дванадцяти напрямкам вітрів, вісім з яких до цього носили тільки латинські найменування.
Під кінець свого правління імператор поклав багато зусиль, щоб кодифікувати та відредагувати правові норми, але не встиг нічого зробити, лише добавив до них дві глави. В основному культурне відродження було сконцентроване навколо заснованої Карлом академії у Аахені та його двору, і проходило під патронатом і пильним надзором короля. [16.-C.43]. Проте воно також розвивалось підпорядковуючись базовим закономірностям розвитку суспільства і культури, що зумовили його сутнісні характеристики. Виникло коло взаємодії, коли монарх впливав на оточуючу його дійсність згідно свого світогляду та бажань, а дійсність продукувала в ньому ті чи інші риси темпераменту та переконань.
відродження карл культура піднесення
0 комментариев