1.2 Стан культури напередодні відродження

 

Знищення Західної Римської імперії варварськими племенами призвело до занепаду античної культури. На момент її розпаду населення тих провінцій, що були найближче до Риму, Італії, Галлії, Іспанії романізувалось. Використовувалась латинську мову, римські соціальні інститути і культуру. Латина поступово витісняла місцеві мови і отримала загальне розповсюдження. Поширилась вона у народній формі, що називається «вульгарна латинь». Але протягом VI – VII століть на теренах колишньої Римської держави утворились десятки варварських королівств і почався зворотній процес її витіснення, який пройшов два головних етапи: перший, коли класичну латину витіснила «вульгара» (так названа кухонна латинська мова) та другий, коли її місце стали займати місцеві варварські мови, які взаємодіючи з нею почали утворювати нові діалекти. [16. - C. 9].

Почалась християнізація народів Європи, яка спершу носила дуже поверхневий, формальний характер, зводилась до офіціального визнання загальних догм і виконанню головних обрядів. Конфлікт між язичницькою культурою та християнством був присутній майже у всій ранньохристиянській філософії та літературі. Західноєвропейський світ розколовся на два табори, один з яких вважав, що християни повинні користуватись корисними надбаннями античної доби, і вже пізніше з’явився інший. Представники другого напрямку вважали, що ні в якому разі не можна читати та цитувати античних, бо як приснилося Св. Ієроніму «Це вже цицеронство, а не християнство» [21. - C. 139].

Занепад античної цивілізації не був таким несподіваним і спонтанним. Її криза почалась ще наприкінці ІІ – початку ІІІ ст. і поступово рухала Римську імперію до занепаду. Розбій варварів не знищив одразу міст. У зруйноване місто можуть повертатись жителі та відбудовувати його заново. Так було з Римом на початку його історії, коли галли у 390 р. д. н.е. спалили майже все місто окрім Капітолію. Тоді воно дуже швидко відновилось, без глибинних наслідків для культури, і утворило сильну міцну державу, що згодом перетворилась на імперію. Криза Риму розпочата в IV – V ст. була набагато більш глибинною. Те що вандали та інші племінні утворення не раз грабували «Вічне місто» було не її причиною, а закономірним проявом. Поглибилась криза адміністративна та економічна, що вони призвели появи кризи не тільки у торгівлі, а й у аграрній сфері і забезпечили основу для ще більшого регресу у сфері духовної культури. [14.- C.16]. Ще у ІІІ ст. по всій імперії прокотилась хвиля інфляції, яка знецінила золоті гроші. Це призвело занепаду всіх античних центрів Півночі.

Сутність розвинених міст у тому, що в них мешкають споживачі, які отримують запаси харчових продуктів за гроші від поставщиків з сіл. Коли гроші стали виходити з обігу та знецінюватись, міське населення, котре жило за рахунок їх платоспроможності, втратило можливість отримувати харчі і стало масово мігрувати у село.[21. - C. 35] Сепаратизм та свавілля на місцях, яке проявляло себе у непомірних податях на жителів міст та сплеску корупції непомірними темпами прискорювало аграраризацію Західної Європи, залишивши навіки у людській пам’яті цей час «Темні віки», цей термін відносно Середньовіччя доволі часто зустрічається у західній історіографії.

Схід поставав у свідомості європейського населення казковою країною, повною багатств. Народні байки та оповіді найбільш точно відображують сприйняття навколишнього світу суспільством, а враховуючи те, що за часів раннього Середньовіччя верхівка ще не повністю відокремила свою культуру від простонародної, то з впевненістю можна сказати, що казки віддзеркалюють погляди усього суспільства. Окрім оповідей різноманітного толку в цей час формується народний епос, яки розповідає про звитяжні вчинки героїв. Франкський епос на той час ще не склався, а утворився вже як результат Каролінзького відродження та діяльності Карла Великого, й це незважаючи на те, що задовго до нього серед франків діяли такі визначні особистості, як Хлодвіг. [22.- C.201]. Прояви народної культури не завжди співпадали із догматами церкви. Відродився ідеал доблесті, саме завдяки варварізації суспільства, бо у Пізній імперії завдяки впливу християнства домінував взірець тихого, не норовистого вченого-теолога.

Регрес особливо торкнувся правових норм та юриспруденції, що процвітали у Стародавньому Римі. Потребувались роки щоб її принципи відродились в університетах часів Високого Середньовіччя, а на VI – VIII ст. території вже колишньої Римської імперії опинились у юридичному хаосі. Живучі в одній державі, підкоряючись одному правителю постійно взаємодіючи між собою римляни і франки жили за нормами різних законів – римлянин за нормами римського права, франк по законам звичаєвого права. За часів Карла Мартерла і батька Карла Великого Пипіна починають проводити політику правничого унітаризму, який допоміг встановити порядок у державі, хоч відносний і дуже нестабільний.

В ранньому Середньовіччі Європа потопала у жорстокості та безладі, в постійних війнах різноманітних варварських племен та безлічі королівств. Франкське королівство не вирізнялось серед них ні силою ні організацією, аж поки на престол не зійшла династія Каролінгів і вчасності Карл Великий. Навіть папська влада стала слабнути у VI – VIII ст. за папський престол боролись різні аристократичні партії Рима. Свавілля дійшло до того, що у 800 р. римляни скинули з престолу Римського Папу Льва і, щоб більше принизити його, позбавили його зору та вирвали язик. Рим погруз у боротьбі різноманітних груп, що й дало привід для того, щоб Карл Великий здійснив похід до Італії. [12. - C.28]

Така ситуація була доволі типова для Середньовіччя взагалі – постійні війни та боротьба ослабляли Папське правління, даючи можливість розвинутись світській, і в той же час Папа Римський мав найавторитетнішу у Західній Європі, він очолив структуру, яка впродовж тисячоліття була єдиним, що об’єднувало Європу подрібнену на безліч держав, впливала на ментальні характеристики населення. Коли претендент на звання понтифіка або дійсний Папа стикався з сильною опозицією він намагався отримати підтримку світського правителя, який би вислав йому на допомогу армію. Досягнувши мети Папи як правило сварились із колишнім союзником, намагаючись підчинити його своїй владі. Володарі ж досягнувши освячення своє влади церквою, намагались виокремитись з під її нав’язливої опіки. З вищезгаданих фактів можна зробити висновок о кардинальній зміні моральних принципів. Християнство поклалося на непритаманну йому жорстокість та холоднокровність північних народів. Закінчились хвилі єресі, які будоражили християнство у період Пізньої імперії. Поняття єресі тут дуже розмивчасте адже на час їх появи канонічні догмати як саме догмати ще не існували і встановились вони тільки у процесі боротьбі з так званими єресями, аріанством тощо.

Станом на передодні Каролінзького підйому занепад у всіх сферах суспільної діяльності досягнув свого апогею. Особливо це стосувалось саме франкських земель, де у всьому народі Карл не знайшов ні однієї освіченої людини і вимушений був звертатись за допомогою до вчених-теологів з інших земель. Антична цивілізація пішла у минуле, їй на зміну пришла цивілізація розрізнених крихітних міст, порівняно з римськими і грецькими вони були просто великими селищами чи невеличкими фортецями, які оточували непроглядні хащі лісу. Склався особливий менталітет населення, коли людина була самозаглиблена в себе, замкнута і в той же час нерозривно пов’язана із оточуючим суспільством, займаючи у ньому сталу позицію, яку передавала нащадкам, майже гріхом вважалось намагатись перейти з одного соціального стану у інший. На фоні цього всеохоплюючого регресу і з’явилося Каролінзьке відродження, доволі спірний феномен у сучасній історіографії, що став першим кроком до глибинного Відродження.



Информация о работе «Культурний підйом у Європі у 8-9 століттях, Каролінзьке відродження»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 55989
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

0 комментариев


Наверх