2.2 Роль церкви у піднесенні
Важко переоцінити роль церкви у феномені каролінгського відновлення культури. Фактично вона була його основною рушійною силою. Отримання освіти не могло проходити поза межами церковних установ, бо по-перше, як вже згадувалось церковники, на той час були єдиними освіченими людьми, духовні кадри в Карл в не великій кількості, але все ж мав. Основним завданням в нього постала справа створення світської, обізнаної та з високим інтелектуальним рівнем, еліти і адміністративних кадрів. По-друге, Біблія сформувала світогляд таким чином, що поза її межами мудрість не визнавалась, і мудрість людська прирівнювалась до невігластва. У 787 р. відається «Капітулярій про науки», який зобов’язував при монастирях та єпископських кафедрах створювати школи для навчання духовників, кліриків, і монахів. Випускники цих шкіл, при успішному закінченні могли вільно займати високі пости, деякі з них становились єпископами і направлялись до віддалених земель держави Карла Великого, у (Північну Іспанію, Західну Німеччину) інколи навіть поза її межі, проповідувати до Британії, Центральної Італії і т.д. [20. - C. 306].
До початку IX ст. вміннями читати та писати не володіла навіть вся світська верхівка суспільства, не говорячи вже про його низи. Для отримання базової освіти для усіх прошарків і класів соціуму залишалось ще декілька сотень років. Тому уклін в просвітленні народних мас ставився на аристократію [16. - C. 44], але й усю привілейовану частину населення забезпечити було неможливо – не вистачало посібників, книг, кадрів. Головним добродієм монахи вважали, ретельне переписування старих книг, щоб ті не загубились у темряві віків, на нові у середньостатистичного монаха не хватало ні часу ні отриманих знань. Незважаючи на те що, знання просували до світських мас, по своїй суті вони всі були глибоко релігійними. Після того як по граматичним підручникам вивчали алфавіт першою книгою яка читалась, без сумніву була Біблія, а потім вже апокрифічні та історичні твори. Диктат християнства був у всьому. Капітулярієм про обов’язкову освіту, Карл закріпляв мінімум, який складався лишень з головних біблійних тез та «Символу віри».
Головним, що відділяло культуру середньовічного західноєвропейського суспільства від передуючого йому античного, було тотальне домінування теоцентризму. Людина, хоча й була центром створеного Богом Всесвіту, але над нею завжди був сам Господь який став центром життя цієї людини. Вона була її рабом, якому у разі непокори загрожували вічні жахливі муки пекла. Християнство утвердило в історії принцип конечності. Він замістив концепт кола, що домінував у філософів Стародавнього Риму та Греції. Відбулась зміна сприйняття парадигми історії! Логіка Середньовіччя була проста, вона запевняла про не важливість земного життя. Важливою була ціль – «Царство Небесне». Такий принцип пізніше, у XII ст. проявить себе у готичних храмах та церквах. Зовні похмурі вони наче намагаються сягнути небес, своїми довгими витонченими баштами. Античне захоплення людським генієм та розумом минуло, як його й не було.
У Середньовіччі ж утворилась впевненість у вродженій гріховності та ницості людини. Суспільство було у постійній напрузі, очікуванні Страшного суду, церква навмисно нагнітала становище концентруючи увагу людини на собі. Розкоші та прикраси, накоплення багатства взагалі щастя у земному житті вважалось найбільшою провиною. Заможна людина жила під постійним тиском, залякуваннями карою на тому світі. Основним постулатом стало твердження Нового Заповіту: «Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже царство ввійти» (Матвія 19:24) Тому багатії мали постійно жертвувати монастирям, молитись та каятись тільки за те, що вони живуть у достатку, саме тому за часів реформації бюргерство активно підтримало протестантів, які відкинули цей постулат. А за часів утворення імперії Каролінгів, саме коли стала формуватись заможна та активна верхівка, Папський Рим намагався контролювати всі сфери життя і світську владу, особливо монарші двори, одним з керуючих елементів яких є накоплення економічних багатства. [17. - C. 612]. Тому усі надбання торгівлі та господарства, матеріальні здобутки накопичувались, як правило або у церкви, або у євреїв, які випадали з християнського контексту релігії, проте це вже зовсім інша тема для розгляду. Чого тільки варті гравюри та обрамлення для Євангелій, це дійсно шедеври середньовічної західно-християнської культури. Роль релігійної організації та її службовців, посилювалась тим, що прихожани не мали доступу до Святого Письма, вони не могли його прочитати та примірників головної книги Середньовіччя було не багато, тільки при церквах та монастирях.
Розвиток скульптури та гравюри пов'язаний безпосередньо з розбудовою церков, храмів, соборів. Суть у тому, що скульптура при соборах та монастирях була в великій кількості, і вона повністю відповідала світогляду тодішніх церковників, - людське тіло стало символом гріховності та розпусти, тому й відтворювалось як найпримітивніше, але у відображені людських облич майстри досягли найвищого рівня, бо на лиці відображується людська душа та її внутрішній світ, і саме він, і тільки він на думку сучасників Карла Великого, заслуговує уваги. Незважаючи на схематичність тіл (основної частини статуї) виготовлення скульптурних композицій набуло максимальних щаблів досконалості. Вони виражали духовний порив людини до Божого знання, намагались, як найточніше передати духовну складову епізоду, що зображувався.
Тут треба було б звернутись до впливу королівського двору, бо може виникнути зауваження, що вплив «Академії Карла» основний та набагато більший ніж церковних установ. Воно так і є. Але! Церква та релігія відіграла через цю Академію, таку саму роль, як і поза її межами. Найважливішим чинником був сам Карл, який як вже не раз згадувалось, відзначався побожністю та християнськими чеснотами, у своїй культурницькій діяльності постійно користувався порадами духовенства. Це була єдина особистість яка утримуючи повноту світської влади, контролюючи навіть склад духовенства при монастирях так, як йому заманеться, не розсварилась з Папським Римом. [22. - C. 223]. Така вдача Карла була спричинена не тільки тим, що він перетворив Франкську державу у Західній Європі в найпотужнішу у військовому плані, а й тим, що характер своєї особистої влади він зробив релігійним і наближеним у своїх пріоритетах до духовенства. На перших порах це було необхідно, адже церква являла собою єдину силу, яка дійсно могла консолідувати роздрібнену Європу. Проте наступники Карла спробували звільнитись с під її опіки, яка за нього ще не встигла себе проявити. Таким чином можна сказати, що це хід цього піднесення контролювався релігійними діячами. Вони мали на меті чітко окреслені цілі: об’єднання Європи та подальша її християнізація. У більш пізній етап проявило себе бажання контролю світської влади. Такий докорінний влив обмежувала тільки народна культура, яка сама позначилася на духовенстві.
0 комментариев