Внесок відродження у подальший розвиток Європейської цивілізації

3.2 Внесок відродження у подальший розвиток Європейської цивілізації

Виникає доволі доцільне запитання: що дало Каролінзьке відродження Європі та подальшім поколінням. Визначити його вплив на культуру Франкської держави та її наступниць: Франції, Італії, Німеччини, - досить не легко. Сказати що воно зовсім не відзначилось, було б такою ж помилкою як стверджувати про надзвичайні здобутки. Отже вважається, що головній розмах культурного піднесення припадає на час правління Карла Великого та Людовика Благочестивого, хоча якщо звернути увагу на такий факт як закриття монастирських шкіл для мирян, то вже можна прогледіти його спад. [21. - C.157]. Потім прийшла пора феодальної роздробленості та міграції норманських племен. До речі пересування вікінгів з півночі та їх напади на Англію і прибережні регіони Європи розпочались разом із початком Каролінзького відродження, але активне їх просування на континенті стає можливим лише після відходу від влади Карла та розпаду його імперії. Нашестя вікінгів схвилювало християнський світ, який щойно заспокоївся після Великого переселення народів зі Сходу. Головним чином нормани запам’ятались, як безжалісні мародери. Зруйнування, які принесла ця навала були катастрофічними, особливо для Англії та регіонам, що межували з морем, або ж з великими ріками. Грабувались монастирі, храми, міста, випалювались селища – величезна кількість матеріальних здобутків Каролінгів була знищена! Монастирі загрузнули у політичній боротьбі за владу та землю. Європу розірвали на шматки її ж правителі, а нормани лишень довершили справу. Майже все було напрацьовано у попередні часи піднесення зникло, хочеться сказати безслідно, але ні! Концептуальні принципи культури та релігії, методологія наукового знання, зв'язок із християнством Пізньої Античності передалися через епоху феодальної роздробленості до часів Високого Середньовіччя. Якщо праць, самого Каролінзького відродження було не так то і багато, і до нас дійшли далеко не всі, то праці старовини, Августина Блаженного, отців християнства, деякі античні труди ретельно оберігались церквою, і заслугою це було перш за все саме діячів доби VIII – IX ст.

Таким чином можна прийти до висновку, що ця епоха майже нічого не створила, а тільки кодифікувала набуті знання початку ранніх Середніх віків, та зберегла деякі елементи античності, які потім дали можливість виникнути Ренесансу. Воно утворило базу на якій виникла європейська цивілізація, стало основою Високого Середньовіччя. В цю добу закріплялись здобутки трьох культур, з яких складається класична культура Заходу. Перша з них антична, друга народна варварська, третя – східна, деякі принципи та елементи якої принесло християнство, яке зародилось як одна з течій східної культури. Економічно-політичне відродження тих часів взагалі було винятком для історії Європи після розпаду Римської імперії. Держави більшої за імперію Карла Великого у західній Європі не виникло і до тепер, і треба врахувати, що у ній не було міжетнічних конфліктів. Наладились економічні зв’язки з Італією, торгівельні шляхи по рікам проходили по всьому Середньовічному заходу. Проте не слід переоцінювати ці здобутки, адже такими яскравими вони здаються на фоні того довго занепаду, який тривав з V по VIII ст..

Рабан Мавр коли порівнює вихід євреїв з Єгипту із полишенням християнами так названого «рабства гріховності», під яким розумів епоху Стародавньої Греції і Риму, зіставляє винесення євреями єгипетських коштовностей із перейняттям християнами семи вільних мистецтв. Він говорить, що це набутки, які потрібно правильно використовувати на благо віруючих в Христа та в ім’я Господа. [11. - C. 152-153]. Доволі іронічно читати строки написанні більш як тисячоліття по тому Жаком Ле Гоффом: «Рукописи в той час все більш становились предметами розкоші, втрачаючи усіляке утилітарне призначення, в тому числі й освітянське. Їх не стільки читали, скільки роздивлялись. Реформа письма, яка поклала початок каролінзькому мінускулу, керувалась з розрахунків каліграфії, турбота про яку притаманна людям недалекого розуму, навіть не освіченим. Так що каролінзька культура була розкішшю, смак до котрої проявився так само, як до дорогих тканин чи пряностей.»[ 21. - C.157] І як тут не погодитись з вченим у тому що культура сприймалась, як прикраса, золоте брязкальце. За розумними словами Акуіна, проте що мудрість це прикраса людської душі, стоїть саркастична реалія дійсності.

Вклад у архітектуру та живопис не був тотальним, приніс деякі важливі та помітні зміни. В них вноситься символічність. К прикладу, так Марка символізував лев, Луку – телець, Іоанна – орел, Матвія – ангел.[24. - C. 5]. Це час розквіту книжної мініатюри. Будови, що були зведені у Ахені, виділяються своїм стилем з домінуючої тоді архітектури монастирів, яка перейняла варварський спадок – це малі конструкції із укріпленими товстими стінами, як зазначає більшість вчених вони скоріше нагадували фортеці. Спільні риси в них теж є, на роки у будівництві були задані округлі форми. У X ст.  використовуючи елементи цього зодчества виникне романський стиль. Мініатюра та живопис, особливо розвинуті додали до мистецтва нові сюжети, серед яких слід виділити образ Страшного суду. Перше відоме нам його зображення датується 780 – 790 роками і знаходиться у церкві Святого Іоанна Хрестителя. У фресці ще дотримувались канонів античності - витримані пропорції фігур, але наповнення вже інше, у них відчувається неспокій, поривчастість. Здається типовий для середніх віків образ, так, але не зовсім. Сюжет Страшного суду ще довго панував у європейському живописі, і найяскравіше проявив у картинах епохи Ренесансу.

Якщо ж поглянути на глибинне Відродження, то помітно, що вражаюча кількість сюжетів далеко не з повсякденно життя ввібрана, а перейнята з тем, закладених у мистецтво ще за Каролінгів, і домінуючих на протязі усього Середньовіччя. Звісно, що це фабули напряму запозичені з Біблії. Ось, наприклад декілька назв робіт доби Ренесансу, що говорять самі за себе: «Гріхопадіння і вигнання з раю» (Мікеланджело Буонарроті), «Поклоніння волхвів» (Беноцо Гоццолі). А образ Мадонни, що вічно символізує Відродження, чи виник він у саме цю епоху? Ні! В часи Ренесансу він лишень поширився, та набув більш чуттєвих рис. І якщо, Високе та Пізнє відродження перейняли світський дух, то Раннє ще тісно пов’язане з церковною культурою Середньовічної Європи, і Каролінзьким відродженням зокрема.

Висновки

Відновлення культури за часів Франкської держави припадає головним чином на час правління Карла Великого та в деякій мірі інерційно продовжується за доби Людовика Благочестивого і аж до смерті Пипіна Лисого у 877 році. Таким чином воно охоплює приблизно століття. На базі того з чого воно виникло, навряд чи можна стверджувати, що занепад був не значний. Він був тотальний, політичний насамперед, за яким як при ланцюговій реакції почався економічний, соціальний та нарешті культурний, вийти з якого виявилось набагато важчим а ніж з інших. І тільки коли виникає Франкська держава, з відносно стабільними кордонами, з’являється ґрунт для хоча б незначного але піднесення культури. В перші роки цього складного процесу його головним центром Академія у Ахені при королівському, а згодом імператорському дворі. Де зібрався цвіт тодішньої науки: Павло Диякон, Алкуін, Ейнхард, диякон Пізанський, Павлін патріарх аквілейський. Якщо навіть вчені не знаходились при дворі, а розвивали освіту та працювали у віддалених частинах країни, як Рабан Мавр, вони все ж підтримували тісний зв'язок із двором.

Відбувається сплеск літописання, - найціннішою частиною яких звісно ж являються ті події очевидцями яких були автори. Факти віддалених від літописця діб носять компілятивний характер і майже не піддавались хронології, як би б не аналогічні про них згадки у римських, а потім у італійських джерелах. Діяльність направлена на поліпшення освіти характерна для Карла, почала спадати, вже після його смерті і зовсім занепала к кінцю IX ст. З педагогічних трактатів і порад залишилась праця Рабана Мавра та настанови Алкуіна у листах до імператора. В них піднімаються й такі питання, як процес християнізації дорослого населення та викорінення язичества. Процес навернення у віру хоча мав би за цими документами бути добровільним, проте насправді навряд чи таким являвся у більшості випадків. Тиск монастирів та не тільки не зменшувався, а навіть підсилювався і набував рис політичної влади. Не писемна кількість населення сягала більш як 90% населення, вміти писати так до кінця життя не навчився і сам Карл. Читати вміло не набагато більше, ось саме тому й стала розвиватись архітектура і живопис, які церквах доносили до безграмотного населення зміст Старого та Нового Заповітів. У мініатюрах супроводжуючих книги, вперше за весь час існування цього виду мистецтва в Західній середньовічній Європі з’явились людські образи.

Поряд із мініатюрою розвивалось також різьблення по кості. Яке було тісно пов’язане із нею – у них навіть були розповсюдженні однакові художні стилі. Вище за інших цінувався слоновий бивень, який потрапляв на Захід зі Сходу, і придбати його було важко. Кісткою прикрашались оклади книг, зброя, виготовлялись натільні прикраси. Архітектура і скульптура розвивались у парі, домінував похмурий приземистий стиль монастирів, серед яких виділяються будови, що зводились під прямим покровительством монаршого двору. Особливо вражає зодчество Ахену. На сьогодні від нього залишилась тільки багато кутова центрична капела імператорської резиденції, хоча побудовано за свідченнями біографів Карла було значно більше.

Так чим же все таки було це піднесення, - дійсним відродженням чи першою невдалою спробою грядущого Ренесансу, частковою стабілізацією на тлі тотального здичавіння та розрухи. Виникає ряд питань не тільки в області історії, а й у філософії і культурології. Чи приєднувати до кола задіяних у відродженні сфер народну культуру? Чому не говориться про відродження культури у Англії та Ірландії, коли воно почалось там значно раніше і було набагато глибшим у галузі науки та теософії. Може це лиш від того, що у франків королі були проголошенні імператорами у Римі. Тобто політичний розвиток сплутали з культурним, і це надовго закріпилось у свідомості багатьох поколінь. Слово відродження, як відновлення античних принципів та її культури в цьому випадку відпадає. Доцільніше вжити його, як поновлення культурного рівня взагалі та утворення сучасної європейської цивілізації. Це був початок і головним його досягненням було показати орієнтири для подальшого розвитку культури, яка проявила весь свій блиск у Високому середньовіччі. Якщо, розрізняти Античність і те, що було після неї, на дві різні цивілізації, то сміливо можна сказати «Каролінзьке зародження»! У цей же час непомітно була закладена скрита передумова для виникнення глибинного Відродження Античності. Розроблення та опрацювання теми Каролінзької доби має проводились й наділі. Безумовно слід виділити політичний розвиток та економічний, який підкреслюють історики школи «Анналів», але слід розділяти культуру і політику. Це речі нерозривні, але різні. Розробкам заважає хиткість понятійного апарату, бо якщо у Західній Європі «Каролінзьке відродження» сприймається з точки зору цивілізаційного підходу, то на території колишнього СРСР його й досі багато науковців сприймають лише як явище у сфері науки, літератури, мистецтва. На сам перед важною є уніфікація термінології, а відповідь на деякі концептуальні питання даної проблематики ще тільки доведеться поставити.

Список літератури

1.  Алкуин. [Иное] письмо к Карлу Великому // Стасюлевич М.М. История средних веков: От Карла Великого до Крестовых походов (768 - 1096 гг.). – СПб., 1906.

2.  Алкуин. О святителях и святых Церкви Йоркской // Стасюлевич М.М. История средних веков: От Карла Великого до Крестовых походов (768 - 1096 гг.). – СПб., 1906.

3.  Алкуин. Письмо к Карлу Великому // Стасюлевич М.М. История средних веков: От Карла Великого до Крестовых походов (768 - 1096 гг.). - СПб., 1906.

4.  Алкуин. Разговор об истинной философии // Стасюлевич М.М. История средних веков: От Карла Великого до Крестовых походов (768 - 1096 гг.). - СПб., 1906.

5.  Алкуин. Словопрение высокроднейшого юноши Пипина с Альбином Схоластиком // Памятники средневековой латинской литературы IV-IX веков. М., 1970.

6.  Алкуин. Энхиридион, или о грамматике // Стасюлевич М.М. История средних веков: От Карла Великого до Крестовых походов (768 - 1096 гг.). – СПб., 1906.

7.  Ноткер Заика. Деяния Карла Великого // Памятники латинской литературы IV-IX вв. - М., 1970.

8.  Павел Диакон. Деяния мецких епископов // Памятники латинской литературы IV-IX вв. - М., 1970.

9.  Павел Диакон. Из «Истории лангобардов» // Памятники средневековой латинской литературы IV-IX веков. — М., 1970.

10.  Песнь о Роланде // Европейский эпос Античности и Средних веков/ Пер. со старофр. Ю. Корнеева. – М.,1984.

11.  Рабан Мавр. О воспитании клириков // Латинский язык средневековой философии. СПб., 1996.

12.  Эйнгард. Жизнь Карла Великого // Источники эпохи Каролингов. – М., 2000.

13.  Гаспаров М.Л. Памятники средневековой латинской литературы IV-IX веков. — М., 1970.

14.  Гуревич А.Я. Культура и общество средневековой Европы глазами современника. — М., 1989.

15.  Даниленко В.М., Кокін С.А. Всесвітня історія: Хронологія основних подій. – К., 1997.

16.  История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение: Учеб. для филол. спец. Вузов/ М.П. Алексеев, В.М. Жирмунский, С.С. Мокульский, А. А. Смирнов; Предисл. Н.А. Жирмунской м З.И. Плавскина. - М., 1987.

17.  История Средних Веков: Европа / А.Н. Бадак, И.Е. Войнич, Н.М. Волчек и др. – Минск, 2000.

18.  Средневековая Европа, 400 – 1500 годы / Пер. с англ.; Предисл. В. Э. Харитоновича. – М., 2001.

19.  История средних веков: в. 2 т. Т.1 Учебник / Под. ред. С.П. Карпова. – М, 2003.

20.  Крижановська О.О., Крижановський О.П. Історія Середніх віків: Вступ до західноєвропейського Середньовіччя. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К., 2004.

21.  Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада / Пер. с фр. под общ. ред. В.А. Бабинцева; Послесл. А.Я. Гуревича. – Екатеринбург, 2007.

22.  Норман Девис. История Европы / Пер. с англ. Т. Б. Менской. – М., 2006.

23.  Осокин Н. А.История средних веков. – М., 2005.

24.  Энциклопедия искусства Средних веков и Возрождения/ Автор-сост. О.Б. Краснова – М., 2002.