Наслідки Каролінзького відродження для Західної Європи

3. Наслідки Каролінзького відродження для Західної Європи

3.1 Вплив події в галузі освіти

Головною ціллю Каролінзького відродження, проголошеною ще Карлом, була освітня діяльність, направлена на створення освітніх закладів по всій підвладній франкам території. Це була одна з тих галузей в яку монарший двір вклав найбільше зусиль. Результати цього процесу були незначними, як що враховувати показники кількості населення, що фактично отримало освіту. Його гальмувало те, що стара антична система шкіл та академій занепала, а нова ще не утворилась. Виробленням нового устрою навчання й зайнялись провідні вчені епохи Карла Великого. Якщо за античності освітянські заклади існували, як окремі організації, то середньовіччя зробило їх невід’ємною частиною монастирів. Як самостійні утворення вони перестали фігурувати аж до XVIII ст. Головним надбанням у цій сфері відродження було повернення до вивчення «семи вільних мистецтв». Їх введенню у систему освіти Середньовіччя зобов’язане не тільки Алкуіну, а його наступникам, які поширювали такий метод навчання по Франкській імперії. Одним з них був учень Флака на ім’я Рабан Мавр, абат Фульди, який в подальшому отримав посаду архієпископа Майнца. Він залишив по собі відомий у вчених колах Середньовіччя трактат «Про виховання кліриків», проте оригінальністю цей твір не вирізнявся, а був лишень вдалою видозміною праці св. Августина «Про християнське вчення».

Рабан також написав енциклопедію «Про Всесвіт». Як зазначає Ле Гофф ці книги: «… в усіх основних бібліотеках зайняли місце поряд з Кассиодором та Ісідором». [21. - C.157-158]. Саме ця епоха остаточно закріпила монополію духовенства на інформацію. Про це яскраво свідчать погляди самого Алкуіна, який запевняв Карла, що вчити та давати доступ до знань першочергово треба майбутнім священикам, а вже потім простому люду. Знання плебсу повинно було закінчуватись на рівні загальних відомостей про християнство, і знайомство з «Символом віри», це попереджало виникнення єресі. Люди зобов'язані знати головні тези, щоб їх виконувати, але не повинні володіти інформацією настільки, щоб вони могли нею вільно оперувати. На засадах монополії релігії трималась влада духовенства над суспільством. Щоб поширити її на теренах Європи церква активно використовує інший тип освіти – просвітницьку місіонерську діяльність.

При розгляді трактату «Про виховання кліриків» можна побачити, що первинна задача викладачів була привити його вихованцям чесноти, які передбачали канони. Як що перераховувати їх то виявляється, що важливо аби людина підкорялась вже сформованим нормам, нововведення – вважалось одним із наслідків марнославства, нікого не хвилювало, що й саме християнство для античного світу було новаторством, головне, щоб підтримувалась строга ієрархія. Учня не треба було навчити думати та оперувати, вільно володіти інформацією. Таким чином в них розвивалась не навичка розуміти та навіть знати вивчене, а вміння сліпо підкорятися. Утворилась така система у суспільному середовищі, коли альтернативи у культурній сфері не було, - яка не-будь зміна вважалась гріхом, людина не мала права на особисте сприйняття світу: кожного змушували бути, як усі, а усіх - як предки. [23. - C.226]. Здебільшого ніхто не звертав увагу на протиріччя не тільки у Біблії, а у таких педагогічних трактатах, як вищезгаданий. Де у деяких випадках навіть алегоричні образи не співпадають, так лев міг позначати, як Христа, так і його ворога Сатану. Використання натяку, було повністю узурповано церковниками, і як вони запевняли, тільки духовенство може правильно його використовувати. Тому тим, хто навчався давали запам’ятати низку сталих ситуацій, які відігравали роль повчань. Розглядаючи мистецтва Рабан простежує розвиток та деякі головні принципи діалектики. При цьому він доволі різко критикує софістів, які вміло використовували закони логіки та маніпулюють ними за рахунок досконалого знання. [11. - С.144]

Мавру доводиться погодитись, що не завжди у античних та язичницьких твердженнях є помилка у ході роздумів, але в цьому випадку він стверджує про хибність самих посилань, які на його думку беззаперечно правильні тільки у Святому Писанні. На ділі ж розвиток і використання логіки у Середньовіччі шкутильгало на обидві ноги, бо жорстоко критикуючи софістів, церковники самі того не замічаючи (до речі на відміну від самих софістів, які розуміли у чому логічна помилка і лишень робили її настільки тонкою та скритою, щоб її не помітили інші) уподібнювались до них, підганяючи логічні конструкції під протиріччя у Біблії та церковних книгах, або ж просто закривали на такі розбіжності очі. Тай взагалі, логіка немала значення, бо усі відповіді шукались у Святому Письмі, яке не піддавалось ніякій критиці.

Крім того у «Про виховання кліриків» проводиться психологічний аналіз виникнення тих чи інших людських рис – «пороків та чеснот», хоча він дуже поверхневий і бачить у виникненні тих чи інших емоцій лише одну причину. Автор не раз попереджує, коли вчитель намагається у скупих розвити щедрість, треба не допустити, що при цьому у щедрих розвинулось марнотратство. Проте практичних вказівок, як розвинути ті чи інші вміння, навички, риси характеру Рабан не дає.[11.- C. 161]. Навчання зводилось до прочитання низки обов’язкових творів та запам’ятовування молитвословів. Духовенство не раз наголошувало, що науки, які залишились у спадок від античності значні цінності, якщо їх використовувати у благо християнства. Проте розвивались вони дуже повільно. Було втрачено й багато того, що мала античність, адже став діяти зовсім інший принцип: Сredo, quia absurdum – Вірю, оскільки безглуздо.