Деліквентний тип девіантної поведінки

2. Деліквентний тип девіантної поведінки

Різновидом злочинної (кримінальної) поведінки є деліквентна поведінка – крайні прояви відхилень у поведінці, що переслідуються и караються законом.

Основна відмінність деліквентної поведінки від кримінальної полягає у ступені важкості правопорушень і вираженості асоціальної спрямованості. Правопорушення поділяються на злочини і проступки. Проступок не становить для суспільства суттєвої загрози і відрізняється від злочину мотивами здійснення протиправної дії.

К.К.Платонов описав таки типи злочинців:

1) визначається стійкістю поглядів і звичок, внутрішнім потягом до повторного скоєння злочину;

2) характеризується нестійкістю внутрішнього світу, індивід скоює злочин переважно під впливом зовнішніх обставин або оточуючих його людей;

3) визначається високим рівнем правової свідомості, але пасивним ставленням до інших порушників правових норм;

4) характеризується не лише високим рівнем правової свідомості, але й активною протидією за умов порушення правових норм;

5) характеризується можливістю лише випадкового злочину.

До групи особистостей з деліквентною поведінкою відносять представників лише другої, третьої і п’ятої груп. Під час виконання свідомої вольової дії в них порушується або блокується процес передбачення майбутнього результату делікту (проступку) через певні індивідуально-психологічні особливості. Такі індивіди легковажно і часто під дією зовнішньої провокації скоюють протиправні дії, не уявляючи їх наслідків. Сила мотиву, що спонукає до противоправної дії, гальмує аналіз наслідків, що бувають негативними насамперед для самої людини.

Часто деліквентні дії спричиняються ситуаційно-імпульсивними (афектогенними) мотивами, в основі яких лежить тенденція до внутрішнього конфлікту, що виникає через незадоволеність певної потреби (С.А.Арсентьєв). Ситуаційно-імпульсивні мотиви втілюються в життя без, попереднього планування і вибору адекватних об’єктів, цілей, способів і програми дій, спрямованих на задоволення потреби.

Так, деліквентна поведінка може проявлятися у вигляди бажання розважитися. Підліток через цікавість і «за компанію» може кидати з балкону важкі речі або їжу на людей, що знаходяться на вулиці, отримуючи задоволення вид того, що потрапив у ціль. Або ж людина може подзвонити до аеропорту і повідомити про закладену бомбу. Під час суперечки, щоб привернути увагу, юнак може намагатися здертися на високу будівлю, поцупити у вчителя записничок або журнал з учительської тощо.

Відмінність між деліквентною і кримінальною поведінкою полягає не у віці, в якому індивід може нести правову відповідальність (делікти можуть скоювати і підлітки, і дорослі, і люди похилого віку), а у ступені усвідомлення індивідом власних протиправних вчинків і дій, їх соціальної значущості і негативних наслідків для оточуючих. Цитуючи Е.Анчела до деліквентної поведінки можна віднести «злочинні дії, наміри яких були невинними».

Основою деліквентної поведінки дорослої і похилої людини э психічний інфантилізм, що поєднується із комплексом характерних ознак:

Ø  невмінням розрізняти ідеальні і реальніцілі, не відповідною віку наявністю і простотою, дитячою захопленістю;

Ø  егоцентризмом;

Ø  формальним виконанням обов’язків;

Ø  невмінням прогнозувати і передбачати можливі небажані події і ситуації (антиципаційна неспроможність);

Ø  підвищеною образливістю, потребою в опікуванні і турботі;

Ø  схильністю до різких змін і коливань у настрої, вираженими афективними реакціями.

3. Психологічні особливості і мотивація поведінки адиктивної особистості

Адиктивна поведінка – це один з різновидів девіантної поведінки, що проявляється у вигляді спрямованості до втечі від реальності шляхом штучної зміни власного психічного стану за допомогою вживання певних речовин або постійної фіксації на окремих видах діяльності з метою розвитку і підтримки інтенсивних емоцій (Ц.П.Короленко, Т.А.Донскіх).

Основним мотивом особистості, схильної до аддиктивних форм поведінки, є активна зміна власного психічного стану, що її не задовольняє і нею оцінюється як «сирий», «невиразний», «монотонний», і «апатичний».

Така людина не спроможна віднайти в реальному житті сферу діяльності, що здатна привернути увагу і захопити, викликати будь-яку виражену реакцію. Життя здається нецікавим через її буденність і одноманітність. Вона не сприймає прийняті у суспільстві норми такі як необхідність мати справу, слідувати певним сімейним традиціям тощо. У особистості з аддиктивною поведінкою значною мірою знижена активність у буденному житті, яке ставить перед нею певні вимоги и очікування. При цьому активність аддиктивної особистості носить вибірковий характер, проявляючись в тих галузях діяльності, що навіть тимчасово можуть принести задоволення і позбавити емоційної стагнації.

У психологічній літературі описують наступні психологічні особливості людини з аддиктивними формами поведінки (B.Segal):

1.  Зниження здатності витримувати труднощі повсякденного життя, що поєднується із витривалістю у кризових ситуаціях.

2.  Прихований комплекс неповноцінності, що поєднується із зовнішніми ознаками зверхності.

3.  Зовнішня соціабельність, що поєднується зі страхом перед стійкими емоційними контактами.

4.  Схильність говорити неправду.

5.  Схильність звинувачувати інших, знаючи, що вони невинні.

6.  Уникнення відповідальності під час прийняття рішень.

7.  Залежність.

8.  Тривожність.

Яскравою протилежністю аддиктивної особистості є звичайна пересічна людина, що живе заради інтересів сім’ї, близьких до неї людей і є адаптованою до такого життя. Саме вона створює традиції, що схвалюються соціумом і за своєю сутністю є консерватором. Вона не прагне до змін у власному житті і задоволена тим, що в неї є. Прагнучи знизити рівень ризику до мінімуму вона пишається «правильним способом життя». Як правило психічно здорова особистість «автоматично» пристосовується до вимог буденного життя і дещо важче переживає кризові ситуації. На відміну від людей з різноманітними адикціями вона прагне уникати кризових і надміру хвилюючих ситуацій.

Натомість аддиктивну особистість не задовольняє традиційне життя з його передбачуваністю. Кризові ситуації, що супроводжуються ризиком і афективними сплесками є сприятливими для прояву їх самовпевненості, самоповаги и почуття зверхності над іншими.

Отже, відмінною ознакою особистості з аддиктивними формами поведінки є порушення психологічної стабільності у буденних ситуаціях.

Крім аддиктивну особистість вирізняє «прагнення гострих почуттів» (А.В.Петровський), що виявляється у потязі до ризику і подолання небезпеки. Така людина не знаходить задоволення в реальному житті і намагається уникнути дискомфорту і буденності через підвищений рівень сенсорної стимуляції, віддаючи перевагу інтенсивним впливам, голосному звуку, різкому запаху, яскравим зображенням, неординарним вчинкам і подіям, що не залишають вільного часу.

Разом із тим важка пристосованість до повсякденного життя, постійні докори щодо невлаштованості, відсутність приязних стосунків із близькими формують у аддиктивної особистості прихований «комплекс неповноцінності». Вони страждають через те, що відрізняються від інших і не спроможні жити як інші люди. Як наслідок тимчасовий «комплекс неповноцінності» змінюється реакцією гіперкомпенсації, тобто відбувається різкий стрибок від заниженої самооцінки, що навіюється навколишніми, до завищеної.

Почуття зверхності над іншими виконує захисну функцію, підтримуючи необхідний рівень самоповаги у несприятливих мікросоціальних умовах – умовах конфронтації із сім’єю і колективом. Почуття зверхності ґрунтується на порівнянні «сірої і невиразної буденщини», в якій знаходяться усі навколишні, і справжнього, вільного від обов’язків життя аддиктивної особистості.

Враховуючи той факт, що тиск з боку соціуму є досить інтенсивним аддиктивні особистості змушені підлаштовуватися під норми суспільства и грати роль «свого серед чужих». Як наслідок вони вчаться формально виконувати ті соціальні ролі, що нав’язуються ззовні (слухняного сина, ввічливого співрозмовника, відповідального працівника). Зовнішня соціабельність і легкість встановлення контактів супроводжується маніпулятивною поведінкою і поверховістю емоційних зв’язків. Така людина уникає стійких і тривалих контактів через швидку втрату інтересу до однієї і тієї ж людини чи діяльності, через страх перед відповідальністю. Так, мотивом чоловіка (за умов наявності в нього аддиктивних форм поведінки), що відмовляється пов’язати себе шлюбом, може бути страх відповідальності за майбутню дружину і дітей, страх залежності від них.

Схильність говорити неправду, постійне звинувачення оточуючих у власних помилках і промахах обумовлені особливостями самої аддиктивної особистості, що намагається приховати власний комплекс неповноцінності, спричинений невмінням жити у відповідності до прийнятих норм і традицій.

Провідною характеристикою адиктивної особистості є залежність, для діагностики якої достатньо виявити п’ять ознак з нижче наведеного переліку:

1.  Неспроможність приймати рішення без поради і підтримки з боку оточення.

2.  Готовність дозволяти іншим приймати важливі для себе рішення.

3.  Готовність погоджуватися з іншими через острах бути відторгнутим, навіть за умов розуміння того, що інші неправі.

4.  Труднощі у самостійному започаткованні якоїсь справи.

5.  Готовність добровільно виконувати принизливу і неприємну роботу з тим, щоб отримати любов і прихильність навколишніх.

6.  Важко переносить самотність і докладає значних зусиль, щоб його уникнути.

7.  Відчуття спустошеності або безпорадності, якщо уривається зв’язок із близькою людиною.

8.  Постійним страх бути відкинутим.

9.  Вразливість і чутливість до найменшою критики з боку.

Поруч із залежністю стрижневим моментом у поведінці аддиктивної особистості є прагнення втекти від реальності, страх перед буденним життям, що сповнене різними обов’язками, пошук позамежних емоційних переживань навіть ціною серйозного ризику і нездатність бути відповідальним за будь-що. На противагу гармонійній взаємодії з навколишньою дійсністю аддиктивна особистість вдається до своєрідної втечи від неї, активізуючи свої зусилля лише в одному з можливих напрямків і зосереджуючись на вузько спрямованій діяльності, ігноруючи усі інші.

У відповідності до концепції Н.Пезешкіана існує декілька видів втечі від реальності: «втеча у тіло», «втеча у роботу», «втеча у контакти або самотність» і «втеча у фантазії».

Під час втечі від реальності у власну тілесність відбуваються зміни в ієрархії буденних цінностей, заміщення традиційної діяльності, спрямованої на сім’ю і професійне зростання діяльністю, націленою лише на власне психічне і фізичне вдосконалення. Набувають характеру гіперкомпенсації надмірне захоплення оздоровчими заходами (так звана «паранойя здоров’я»), власною зовнішністю, якістю відпочинку, способами розслаблення.

«Втеча у роботу» характеризується дисгармонійною фіксацією на службових справах, яким людина починає приділяти надмірну увагу порівняно з іншими сферами своєї діяльності, стаючи поступово трудоголиком.

Зміна цінностей у комунікативній сфері формується у випадку вибору поведінки у вигляді «втечі в контакти або самотність». В такому випадку спілкування стає єдино бажаним способом задоволення потреб і витісняє всі інші або, навпаки, кількість контактів зводиться до мінімуму.

Схильність до розмірковувань, проектів за умов відсутності бажання їх здійснити їх і втілити в життя називається «втечею у фантазії». Може прокинутися інтерес до псевдофилософських пошуків, релігійного фанатизму, до життя у світи ілюзій і фантазій.

Похожие работы

Девіантна поведінка молоді як об’єкт соціологічного дослідження

Скачать

52221

1

0

... параграфи), висновків, списку використаної літератури (39 найменувань). 1. Девіантна поведінка як соціологічна категорія і проблеми її вивчення   1.1 Девіантна поведінка молоді як предмет соціологічного дослідження Проблеми процесу трансформації та соціальних змін розглядаються в наукових працях П. Бергера, [9, 31] I. Валерстайна, [9, 34] Т. Лукмана, [9, 34] П. Штомпки. [39] Серед украї ...

Девіантна поведінка молоді

Скачать

70970

0

0

... інку, оцінку своїх можливостей, вимог до себе, своїх претензій. Тобто неадекватна реакція дає змогу підлітку не припустити у свідомості наявності у себе невміння, несамостійності та ін. девіантна поведінка молодь моральний Незадоволеність спілкуванням, як підкреслює Я.Л. Коломийський, негативно впливає передусім на успішність, штовхає підлітка на різні, іноді навіть антигромадські вчинки, у зв' ...

Акцентуації характеру і девіантна поведінка

Скачать

76770

5

1

... можна сказати, що показники яскраво виражених акцентуацій характеру досліджуваних невисокі, жоден з них не наближається до максимального – 24 бали. Висновки Дослідивши взаємозв’язок між акцентуаціями характеру і схильностями до девіантної поведінки, можна зробити наступні висновки: 1. Характер – це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її ...

Психологічний аналіз причин та шляхів корекції девіантної поведінки особи

Скачать

85282

11

3

... міжособистісних стосунків, нездатністю соціально адекватно реагувати на події, що відбуваються, і контролювати свою поведінку. Аналіз сучасної теорії й практики корекції девіантної поведінки (С. Бадмаєв, І. Козубовська, О. Карабанов, В. Оржеховська, Ю. Репецький, І. Підласий) свідчать про те, що психологічна корекція такої поведінки має ряд переваг, для неї характерні концептуальна визначеність ...