Комунікативні девіації

5. Комунікативні девіації

Девіантна поведінка може захоплювати виключно сферу спілкування, не виявляючись іншими змінами. При цьому людина вступає у протистояння з реальністю, але активно не протидіє їй. Найбільш відомими комунікативними девіаціями вважаються такі, як аутичне поведінка (вибір самотності, аскетизму, відлюдництва), конформна поведінка, гіперкомунікабульність, фобічна поведінка, ревнощі, нігілізм та інші.

Вважається, що людина за допомогою різноманітних комунікативних засобів в рамках девіацій прагне "бігти від свободи" (за Е.Фроммом). В одних випадках втеча приводить до аутичного патерну поведінки, в інших до гіперкомунікабельності, у третіх, до конформізму і так далі. Суттю втечі від свободи і виникнення відхилень у поведінці стає усвідомлене або неусвідомлене прагнення уникнути конструктивного аналізу і переживання основоположних екзистенційних цінностей, базисних проблем існування людини з метою уникнути тривоги, страху і невизначеності.

Рівною мірою і аутизація у вигляді нетовариськості і нелюдимості (звільнення від світу), і гіперкомунікабульність є способами подолання екзистенціальної тривоги І. Ялом зараховує до таких базисних екзистенціальних проблем проблемам: страх смерті, усвідомлення необхідності і можливості свободи, а, отже, і відповідальності, а також сенс існування і єднання/ізоляції.

Комунікативні девіації дозволяють людині не вирішувати екзистенціальні проблеми, а існувати поза ними. Вибір один з аномальних (аддиктивних) способів взаємодії з навколишнім світом нібито автоматично знімає необхідність робити які-небудь зусилля з усуненню екзистенціальної тривоги.

Види комунікативних девіацій

1. Аутична поведінка.

Аутична поведінка характеризується непристосованістю до дійсності і вимог повсякденного життя з відходом в світ фантазій і мрій, відмовою від спілкування і вибором самотності.

Можна виділити два різновиди аутичної поведінки: первинний і вторинний аутизм.

До первинного аутизму відноситься синдром раннього дитячого аутизму, що виникає в дитинстві і є ознакою патохарактерологічного або психопатологічного типів девіантної поведінки.

Вторинна аутична поведінка формується у дорослої людини після періоду нормативної взаємодії зі світом.

Загальноприйнятими клінічними критеріями синдрому раннього дитячого аутизму є (К.С.Лебедінська, О.С.Нікольська):

·  самота, замкнутість і відчуженість дитини (власне аутизм);

·  відсутність емоційного зв'язку навіть з найближчими людьми;

·  стереотипність поведінки (рухових актів, вчинків і ін.);

·  консерватизм у взаємодіях з навколишніми (ригідність стосунків, негнучкість у виборі тактики і стратегії поведінки);

·  страх змін;

·  мовне недорозвиненість (небалакучість, схильність використовувати неологізми);

·  специфічний нерівномірний розвиток інтелектуальних здібностей.

Л.Каннер, що описав цей синдром, вважав, що його основними ознаками є

·  виражена недостатність або повна відсутність потреби в контактах з навколишніми;

·  відгородженість від зовнішнього світу;

·  слабкість емоційного реагування по відношенню до близьких аж до повної байдужості до них (так звана "афектна блокада");

·  нездатність диференціювати людей і предмети;

·  недостатність реакцій на тривалі слухові і зорові подразники, що надає таким дітям схожість із сліпими і глухими;

·  схильність до збереження незмінності оточення ("феномен тотожності");

·  боязкість всього нового (неофобія),

·  одноманітна поведінка з схильністю до примітивних однотипних рухів (обертанню зап’ястків рук перед очима, перебирання пальцями - пронація/супінація і згинання-розгинання кистей і предплеччя, розгойдування тулубом або головою);

·  різноманітні розлади мови, що розрізняються при різних варіантах.

Разом із тим характерними вважаються зміни зорової поведінки: непереносимість погляду людей, "бігаючий погляд", погляд мимо або "крізь людей", а також своєрідні прояви довільних рухів у вигляді незграбності і невідповідності рухів, незграбною ходи, відсутність рухів співдружності, зрідненості міміки, запізнення розвитку навиків самообслуговування.

На думку В.І.Башиної, для таких дітей характерне розлади почуття самозахисту, поєднання "феномена тотожності" і надмірної обережності.

Аутична поведінка дорослої людини характеризується схильністю людини уникати або максимально обмежити кількість контактів, небажанням спілкуватися навіть з добре знайомими і близькими людьми, прагненням частіше бути наодинці.

На відміну від первинного аутизму, при якому разом з власне аутизацією (замкненістю, відгородженістю від світу, нелюдимістю) має місце емоційна холодність, вторинний аутизм виявляється емотивністю, підвищеною чутливістю, сентиментальністю, ранимістю.

Причини вторинного аутизму

 Аутична поведінка, у дорослої людини може виникати після так званих подій, що виходять за рамки життєвого досвіду нерідко в структурі посттравматичного стресового розладу. Як провокуючі події здатні виступити катастрофи, стихійні лиха, участь в бойових дії, а також загрозливі для життя людини події (знаходження в заручниках, важка тривала хвороба, тюремний висновок). Важливим є чинник тривалості дії психотравмуючого чинника: чим він триваліший, тим більш вірогідний розвиток аутичної поведінки.

Людина, що перенесла життєво небезпечні події і усамітнилася від світу, нерідко схильна повторно яскраво переживати події, що відбулися. Її турбують нав'язливі спогади і сни про трагедію, власні страждання і муки близьких людей.

Аутична поведінка часто супроводжується появою відчуття безглуздості існування, даремності будь-якої діяльності. Це явище було назване І. Яломом "вегетативністю", при якому людина занурюється в переживання безцільності і апатії. І.Ялом виділяє три компоненти вегетативності: когнітивний, афектний і поведінковий. Вони поєднують в собі хронічну нездатність індивіда повірити в корисність або цінність якого-небудь життєвого зусилля, глибоку нудьгу, що поєднується з епізодичними депресіями, коливаннями активності і відсутністю вибірковості поведінки. Для людини стає неістотним, чим вона зайнята і чи зайнята вона чим-небудь взагалі.

На думку В. Франкла, в основі подібної девіантної поведінки, яку він позначив як ноогенний невроз, лежить психологічний "страх порожнечі", коли "екзистенціальний вакуум заповнюється симптомами".

Однією з важливих ознак аутичної поведінки є незалученість людини у процес повсякденного життя у зв'язку зі зниклим сенсом його існування. Її поведінка характеризується також ангедонією - нездатністю переживати почуття радості, задоволення. Індивід відчуває себе поза потоком життя, в повній емоційній і екзистенціальній ізоляції. При цьому говорять про міжособистісну і внутрішньо особисту ізоляцію. Перша характеризується ізоляцією від інших, друга - від самого себе. Перша майже не має обтяжливих негативних переживань, для другої типовим є різний ступінь вираженості емоційного дискомфорту.

Протилежністю аутичної поведінки є гіперкомунікабельність, що характеризується підвищеною потребою у спілкуванні, бажанням говорити і взаємодіяти з багатьма партнерами з комунікації протягом максимально можливого часу.

Девіацією у такої людини стає невміння навіть короткий час знаходитися наодинці і поза суспільством. Гіперкомунікабельність проявляється у вигляді хронічної манії - станом тривалого підвищення настрою, що поєднується з невмінням структурувати час, з безпечністю, безвідповідальністю і необов'язковістю. Така поведінка зачіпає свободу навколишніх, оскільки конфлікти у такого індивіда відбуваються через її невміння і небажання слухати співбесідника.

Конформна поведінка виявляється у схильності пристосовуватися до будь-якого оточення і різних точок зору і світогляду, жити не власними інтересами, а схемами, придуманими в суспільстві, у відсутності власного погляду на події, що відбуваються.

Конформіст - це людина без властивостей. Основна її здатність – бути непомітною і такою як усі, вона не проявляє ніяких реакцій, які могли б відрізнятися від загальноприйнятих і традиційних, повна керованість без внутрішньої боротьби. Задоволення такому індивідові приносить потрапляння в резонанс із загальними інтересами, звичками і навиками. Вона схильна використовувати поведінкові і мовні штампи: одягатися у форму, трафаретно говорити, використовуючи, наприклад, бюрократичну мову.

До комунікативних девіацій відноситься також крусадерство або ідеологічний авантюризм, що характеризується надмірною схильністю вишукувати для себе ефектні і важливі підприємства, щоб потім зануритися в них з головою (С.Мадді).

Такі індивіди хапаються за будь-який привід, щоб "вийти на вулицю", ставати прихильником якого-небудь соціального руху і активно брати участь в діяльності громадських організацій. Вважається, що крусадерство базується на загостреному почутті безсмисленості існування, яке заповнюється зануренням людини в активну діяльність ("помилкове центрування" за Д.Пайком).

Нерідко комунікативною девіацією вважається нігілізм. Його відмінною рисою є активна діяльність, що піддіає під сумнів все, що сенс для інших (І.Ялом).

Така людина схильна піддавати критиці будь-які вчинки і устремління навколишніх. Для неї характерна "ідеологічна пасивність", що маскується під глибинний екзистенціальний аналіз. При нігілістичній поведінці індивід часто відмовляється від будь-якої діяльності, що рекламується іншими, саркастично і іронічно відносячись до прагнень навколишніх.

ТЕМА 4. АГРЕССИЯ: ПРИЧИНЫ, ВИДЫ И МЕТОДИКА РАБОТЫ

1.  Понятие про агрессию и виды агрессивных действий.

2.  Особенности агрессивного поведения при девиантном поведении.

3.  Причины агрессии в детском возрасте.

4.  Методика работы с различными видами детской агрессии.

а) физическая агрессия;

б) словесная (вербальная) агрессия;

в) косвенная агрессия.

1. Понятие про агрессию и виды агрессивных действий

Агрессией называется физическое или вербальное поведение, направленное на причинения вреда кому-либо.

АГРЕССИЯ (от лат. aggressio — нападение) — мотивированное деструктивное поведение, противоречащее нормам (правилам) сосуществования людей в обществе, наносящее вред объектам нападения (одушевленным и неодушевленным), приносящее физический ущерб людям или вызывающее у них психологический дискомфорт (отрицат. переживания, состояние напряженности, страха, подавленности и т. п.).

Выделяются след. виды А.: 1) физическая А. (нападение) — использование физической силы против др. лица или объекта; 2) вербальная А. — выражение негативных чувств как через форму (ссора, крик, визг), так и через содержание вербальных реакций (угроза, проклятья, ругань); 3) прямая А. — непосредственно направленная против к.-л. объекта или субъекта; 4) косвенная А. — действия, которые окольным путем направлены на др. лицо (злобные сплетни, шутки и т. п.), и действия, характеризующиеся ненаправленностью и неупорядоченностью (взрывы ярости, проявляющиеся в крике, топаньи ногами, битье кулаками по столу и т. п.); 5) инструментальная А., являющаяся средством достижения к.-л. цели; 6) враждебная А. — выражается в действиях имеющих целью причинение вреда объекту агрессии; 7) аутоагрессия — А., проявляющаяся в самообвинении, самоунижении, нанесении себе телесных повреждений вплоть до самоубийства; 8) альтруистическая А., имеющая цель защиты др. от чьих-то агрессивных действий.

По мнению Басс, Дарки существуют следующие виды агрессивных действий:

1) физическая агрессия (нападение);

2) косвенная агрессия (злобные сплетни, шутки, взрывы ярости, проявляющиеся в крике, топаний ногами и т.д.);

3) склонность к раздражению (готовность к проявлению негативных чувств при малейшем возбуждении);

4) негативизм (оппозиционная манера поведения от пассивного сопротивления до активной борьбы);

5) обида (зависть и ненависть к окружающим за действительные и вымышленные сведения);

6) подозрительность в диапазоне от недоверия и осторожности до убеждения, что все другие люди приносят вред или планируют его;

7) вербальная агрессия (выражение негативных чувств как через форму — ссора, крик, визг, так и через содержание словесных ответов — угроза, проклятия, ругань).

Агрессивное поведение — одна из форм реагирования на различные неблагоприятные в физическом и психическом отношении жизненные ситуации, вызывающие стресс, фрустрацию и т. п. состояния. Психологически А. выступает одним из основных способов решения проблем, связанных с сохранением индивидуальности и тождественности, с защитой и ростом чувства собственной ценности, самооценки, уровня притязаний, а также сохранением и усилением контроля над существенным для субъекта окружением.

Агрессивные действия выступают в качестве: 1) средства достижения к.-л. значимой цели; 2) способа психологической разрядки; 3) способа удовлетворения потребности в самореализации и самоутверждении.

Основные теоретические подходы к исследованию А. м. б. обозначены как этологический, психоаналитический, фрустрационнный (см. Гипотеза фрустрации—агрессии) и бихевиористский. (С. Н. Ениколопов.)

ГИПОТЕЗА ФРУСТРАЦИИ—АГРЕССИИ (англ. frustration-aggression hypothesis) — выдвинутое Дж. Доллардом и сотрудниками (1939) предположение о том, что фрустрация всегда ведет к агрессии (открытой или скрытой) и что агрессивное поведение однозначно указывает на предшествующую ей фрустрацию. В таком крайнем виде гипотеза не подтверждается.

В ревизованной Г. ф.—а. (L. Berkowitz) предполагается, что фрустрация ведет к эмоции гнева, а не к агрессии, но есть внутренние (в т. ч. когнитивные) и внешние факторы, провоцирующие переход гнева в агрессивное поведение.

ФРУСТРАЦИЯ (от лат. frustratio — обман, тщетное ожидание) — психическое состояние, вызванное неуспехом в удовлетворении потребности, желания. Состояние Ф. сопровождается различными отрицат. переживаниями: разочарованием, раздражением, тревогой, отчаянием и др. Ф. возникают в ситуациях конфликта, когда, напр., удовлетворение потребности наталкивается на непреодолимые или трудно преодолимые преграды. Высокий уровень Ф. приводит к дезорганизации деятельности и снижению ее эффективности.

Возникновение Ф. обусловлено не только объективной ситуацией, но зависит и от особенностей личности. Ф. у детей возникает в виде переживаемого «чувства крушения», когда целенаправленное действие наталкивается на препятствие. Причиной Ф. может служить неудача в овладении предметом, неожиданный запрет со стороны взрослого и др. Частые Ф. ведут к формированию отрицат. черт поведения, агрессивности, повышенной возбудимости, комплексу неполноценности.

Похожие работы

Девіантна поведінка молоді як об’єкт соціологічного дослідження

Скачать

52221

1

0

... параграфи), висновків, списку використаної літератури (39 найменувань). 1. Девіантна поведінка як соціологічна категорія і проблеми її вивчення   1.1 Девіантна поведінка молоді як предмет соціологічного дослідження Проблеми процесу трансформації та соціальних змін розглядаються в наукових працях П. Бергера, [9, 31] I. Валерстайна, [9, 34] Т. Лукмана, [9, 34] П. Штомпки. [39] Серед украї ...

Девіантна поведінка молоді

Скачать

70970

0

0

... інку, оцінку своїх можливостей, вимог до себе, своїх претензій. Тобто неадекватна реакція дає змогу підлітку не припустити у свідомості наявності у себе невміння, несамостійності та ін. девіантна поведінка молодь моральний Незадоволеність спілкуванням, як підкреслює Я.Л. Коломийський, негативно впливає передусім на успішність, штовхає підлітка на різні, іноді навіть антигромадські вчинки, у зв' ...

Акцентуації характеру і девіантна поведінка

Скачать

76770

5

1

... можна сказати, що показники яскраво виражених акцентуацій характеру досліджуваних невисокі, жоден з них не наближається до максимального – 24 бали. Висновки Дослідивши взаємозв’язок між акцентуаціями характеру і схильностями до девіантної поведінки, можна зробити наступні висновки: 1. Характер – це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її ...

Психологічний аналіз причин та шляхів корекції девіантної поведінки особи

Скачать

85282

11

3

... міжособистісних стосунків, нездатністю соціально адекватно реагувати на події, що відбуваються, і контролювати свою поведінку. Аналіз сучасної теорії й практики корекції девіантної поведінки (С. Бадмаєв, І. Козубовська, О. Карабанов, В. Оржеховська, Ю. Репецький, І. Підласий) свідчать про те, що психологічна корекція такої поведінки має ряд переваг, для неї характерні концептуальна визначеність ...