ЧИННИКИ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

4. ЧИННИКИ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

Суїцидальна поведінка формується під впливом особливого збігу великої кількості об'єктивних і суб'єктивних чинників. Серед них виділяють нейробіологічні, особистісні, демографічні, соціальні, економічні, ситуаційні.

Нейробіологічні чинники суїцидальної поведінки

 Психопатологічною основою суїциду є схильність до депресії і втрата контролю над депресивними імпульсами. Безумовно, ці прояви визначаються взаємодією багатьох медіаторних біохімічних механізмів мозку. Одним з медіаторів – речовиною-провідником нервових імпульсів - є серотонін. Існує багато досліджень, які доводять, що для самогубців властивий низький рівень серотоніну в стовбурних структурах мозку; низький рівень серотоніну в крові також корелює з проявами агресії, насильства та зі станом важкої депресії. За даними зарубіжних науковців, 40% людей із пониженим рівнем серотоніну в стовбурних структурах мозку намагалися здійснити самогубство; а серед досліджуваних з високим рівнем серотоніну намагалися покінчити з собою лише 15%.

Серотонінергічна система має відношення до формування різних типів соціальної поведінки (харчової, статевої, агресивної). Однією з основних функцій серотоніну як медіатора виступає блокування патологічних резистентних нервових імпульсів зокрема у тих ділянках кори, які відповідають за мотивацію, в тому числі й агресивних імпульсів. Науковцями було виявлено, що активність серотоніну нижча в агресивних чоловіків, ніж у неагресивних; і що активність серотоніну нижча в тих, хто здійснює такі агресивні вчинки, як підпалювання чи вбивство.

Отож, дефіцит або низька активність серотоніну чи порушення його транспорту, обміну, утилізації чи підвищений рівень речовин-антагоністів унеможливлюють вчасне і якісне блокування патологічного збудження, яке стає біологічним механізмом суїцидальності.

Формуванню суїцидальності передує також період підвищеної функціональної активності дофамінергічної та катехоламінергічної систем, що може призвести до їхнього виснаження і сприяти подальшому розвиткові депресії. Така реакція відображає і вплив факторів середовища, тоді як стан серотонінової системи генетично зумовлений і відображає індивідуальне тло, на яке накладається середовищний вплив.

Визнається також зв'язок між станом гіпоталамо-гіпофізарно-кортикоїдної системи і схильністю до самогубства. Ця система опосередковує стресові стимули і створює певне тло для формування суїцидності. Більшість авторів вважає, що зміна рівня холестерола в цілісній крові впливає на поведінку і настрій людини, причому ризик суїциду підвищується при низьких показниках рівня холестерола.

Тобто, суїцид з біохімічних позицій справедливо розглядати як трьохкомпонентну систему:

1-  моноамінергічна медіація і гіпоталамо-гіпофізарно-кортикоїдна систама як шлях термінової реалізації стресового напруження і пов'язаного з ним збудження і занепокоєня;

2-  серотонінергічна система як механізм контролю агресивних імпульсів і формування депресії;

3-  імунна система і ліпідний обмін як "системний контекст", здатний підсилювати патохімічний патерн мозку, на тлі якого й виникають нейробіологічні порушення.

Генетичні чинники суїцидальної поведінки

Однозначно можна говорити про наявність такого феномену, як соціальне наслідування саморуйнівної поведінки. Щодо генетичної спадковості можна сказати, що існують генетично успадковані задатки, які під дією сприятливих чинників можуть розвинутися у суїцидальні тенденції. Зокрема, генетично зумовлені зміни в системах, про які йшлося вище, можуть бути причиною гіперреакції їхніх ланок і формування несприятливих сполучень таких рис, як агресивність, імпульсивність, низька стресостійкість, депресія, акцентуйована циклоїдність, ангедонія (втрата відчуття насолоди, радості). Ці, закладені в генетичну програму риси поведінки з часом деформуються внаслідок тих чи інших порушень гормонального балансу, під впливом зовнішнього середовища, хімічних чинників залежності, при стресових ситуаціях і кризових станах. Наслідком чого може бути стійка суїцидальність.

Ряд фактів свідчать на користь думки про генетичне успадкування суїцидальних тенденцій. Так, установлено, що у першого покоління нащадків суїцидентів частота спроб і завершеного суїциду в 4 рази вища. У ряду „батьки-діти" ймовірність успадкування суїцидальної поведінки складає 12 - 18%; в ряду сиблінгів - 10 - 15%. Усиновлені діти, в сімейному анамнезі яких був суїцид, потрапивши у „несуїцидальну сім'ю", проявляють саморуйнуючу поведінку у 6 разів частіше, ніж усиновлені діти, чиї біологічні батьки не здійснювали самогубств.

Соціальні чинники суїцидальної поведінки

Дослідники зібрали багато статистичних даних, що враховують конкретний соціальний контекст, в якому має місце суїцидальна поведінка. Наприклад виявлено, що рівень самогубств змінюється від країни до країни: Угорщина, Данія, Німеччина, Австрія і Японія мають дуже високий рівень самогубств - щорічно більше 20 людей на 100 тис. населення; а Мексика, Єгипет, Греція й Іспанія мають відносно низький рівень - до 5 чоловік на 100 тис. Ці національні розбіжності, як вважає Е.Шнейдман, можуть бути пояснені, зокрема, належністю до певних релігійних конфесій і відповідними релігійними переконаннями. У країнах, переважна кількість населення яких сповідує католицизм, іудаїзм чи іслам, спостерігається тенденція до більш низького рівня самогубств, ніж в країнах, де офіційною релігією є протестантизм. Однак з цього правила існують винятки: Австрія, більшість населення якої належить до римо-католицької церкви, має один із найвищих рівнів самогубств у світі. Ймовірніше, що на попередження самогубства більше впливає не стільки формальна належність до певної релігійної конфесії, скільки істинна індивідуальна набожність.

За різними оцінками експертів, кількість самогубств в Україні коливається в межах 20 - 42 випадків на 100 тисяч населення. Найвища смертність внаслідок суїциду зафіксована у регіонах, які найбільше постраждали від Чорнобильської катастрофи, а також у східних промислових областях України — Запорізькій, Луганській і Донецькій. Західні регіони оцінюються як більш благополучні щодо поширення самогубств. Дослідники вважають, що одним із визначальних факторів, котрий стримує західних українців від фатального вчинку, є християнські традиції, які ще збереглися й активно підтримуються жителями цих країв.

За статистичними даними, смертність населення України внаслідок самогубства складала у 1990 р. - 10693 чол. (8270 чоловіків і 2423 жінки; 4276 сільських жителів і 6417 міських); у 1995 р. - 14587 чол. (11953 чоловіки і 2634 жінки; 5252 сільських жителів і 9335 міських); у 1999 р. - 14452 чол. (11806 чоловіків і 2646 жінок; 5570 сільських і 8882 міських жителі).

Всесвітня організація охорони здоров'я кваліфікує кількість понад 20 самогубств на 100 тис. населення як загрозливий стан психічного здоров'я країни. Рівень самогубств у нашій державі потрібно розцінювати як високий.

У цілому в Україні кількість самогубств зростає, а саме явище проявляє тенденцію до омолодження. При цьому все жорсткіші способи самогубства, молодь використовує залишаючи собі мінімум шансів на порятунок.

За часів панування комуністичної ідеології і радянської влади на тему самогубства було накладено табу. Радянський громадянин не міг бути неза-доволеним і, тим паче, не міг так відкрито виявляти своє незадоволення. Про випадки суїциду мовчали. Людей, котрі залишилися живими після спроби самогубства, всіляко переслідували. Інформацією про поширення самогубств у країні володів лише КДБ.

Сьогодні це актуальна тема активно обговорюється як спеціалістами, урядовцями, правоохоронцями, так і громадськістю. Але, на жаль, пересіний українець, частіше засуджує самовбивцю або сприймає його як психічно хворого, якому не допормогти, а людям чиї близькі чи родичі здійснили суїцид, доводиться потерпати від невиправданих звинувачень і цікавих поглядів оточуючих.

Е.Дюркгейм показав, що виникнення суїцидів напряму пов'язане з такими соціальними чинниками, як економічні умови, сімейний стан, професія, расова належність.

Зайнятість: Категорією ризику є лікарі і психіатри. Кількість суїцидів серед лікарів у загальній популяції складає близько 12,3 на 100 тисяч. У США - 28 - 40 на 100 тисяч. За даними Американської психіатричної асоціації, кількість суїцидів серед психіатрів складає 70 чоловік на 100 тис. населення.

Стать: Частота самогубств серед чоловіків вища. Співвідношення чоловіків і жінок, які зводять рахунки з життям близько 4:1. З віком воно зростає до 6 - 9 чоловічих часмогубств на 1 жіноче. Жінки складають 3Л здійснюючих спроби самогубства у віці 15-40 років. З іншого боку 3Л завершених самогубств припадає на долю чоловіків. Відома американська дослідниця проблеми самогубства Мері Міллер вважає: жіночі самогубства є передусім феноменом молодості; частота чоловічих суїцидів зростає з кожним наступним десятиріччям життя.

Раса: Зокрема у США, рівень самогубств має різні значення для різних расових груп. Так, рівень самогубств серед білих американців складає близько 12 осіб на 100 тис. населення, що майже вдвічі більше, ніж у афро-американців та представників інших расових груп. Відхилення від цього правила спостерігається тільки серед представників корінного населення Штатів, серед яких рівень самогубств удвічі перевищує середньонаціональні показники. Білі чоловіки-американці похилого віку (понад 65 років) підпадають під самий найвищий рівень самогубств. За ними йдуть чорношкірі чоловіки 25 - 34 років. На третьому місці білі жінки 35 - 64 років. Останню позицію замають чорношкірі жінки 25 - 54 років.

Різні вікові групи

Діти: Самогубства серед дітей зустрічаються досить рідко. Однак за останні 40 років самогубства дітей 8-14 років зросли у 8 разів. У США щороку близько 300 дітей, молодших 14 років здійснюють самогубство - це біля 0,5 особи на 100 тис. населення. Такий рівень майже на 800 % вищий, ніж у 1950 році. Хлопчики переважають дівчаток у співвідношенні 3:1. Крім того, щороку в лікарні потрапляє близько 12 000 дітей через навмисні самодеструктивні акти: завдавання колотих поранень, порізи, опіки, передозування ліків чи стрибки з висоти. Дослідження пов'язують дитячий суїцид з нещодавньою втратою улюбленої людини, стресом в сім'ї і безробіттям батьків, жорстокою поведінкою батьків з дітьми і клінічним рівнем депресії. Як це не дивно, однак, велика кількість дитячих суїцидів ґрунтуються на чіткому розумінні смерті чи бажанні померти. Клінічні інтерв'ю зі школярами виявляють, що 6 - 33% з них думали про самогубство.

Молодь: Частота самогубств серед молоді має майже епідемічні масштаби - щодня більше 1000 молодих людей у світі намагаються здійснити суїцид. На одного підлітка, якому це вдається, припадає 100 незавершених спроб суїциду. Самогубства є другою за частотою причиною смерті в молодому віці. Найбільша частота суїцидів - у віці 15-24 років. Підлітковий вік і юність - це період бурхливого росту й особистісного зростання, і в нашому суспільстві він пов'язаний з конфліктами, відчуттям депресії, напруженням, проблемами в школі і вдома. Підлітки чуйніше, сердитіше, драматичніше й імпульсивніше реагують на події, ніж люди з інших вікових груп, що зумовлює вищу ймовірність суїциду під час стресу. Крім того, навіюваність підлітків та їхнє прагнення наслідувати інших може також створити підґрунтя для суїциду. В дослідженні Конрада (1992 рік) виявлено, що 93% підлітків, які намагалися покінчити з собою, виявилися знайомими з тими, хто вже здійснював спробу самогубства. Провідним чинником підліткових суїцидів є переважання відчуття безнадії і безпорадності. Для підлітків із суїцидальними тенденціями характерні також відчуття малоцінності і непотрібності, низька самооцінка; існує тісний зв'язок між самогубством і переживанням нещасливого кохання, сімейними втратами, чи жорстокістю і насильством у сім'ях. Найкращим способом профілактики суїцидів більше 70% підлітків вважають освітні програми для молоді та батьків.

Зрілий вік: Зрілість - це період досягнень і відносної стабільності, однак існують порушення ритму життя, які зумовлюють підвищення частоти суїцидів у цьому віці. Найчастішим психічним розладом у цьому віці є депресія, яка стає наслідком переживання відчуття близькості фіналу життя і змін, що відбувають з тілом, і виникає через неможливість відкрити для себе новий сенс життя. Чинники самогубства у зрілому віці: спостереження ознак старіння, менопауза, чоловіча імпотенція, смерть ровесників, відчуття своєї непотрібності для власних дітей, які стали самостійними, подружня невірність і розлучення.

Похилий вік: Рівень самогубств серед людей похилого віку в західному суспільстві вищий, ніж серед інших вікових категорій. У США 25% від загальної кількості самогубств припадає на долю людей похилого віку. Старість часто стає віком втрат і непотрібності: втрачається здоров'я, робота, близькі люди. Як показало одне з досліджень, проведених у США (1991 рік), 44% людей похилого віку здійснили самогубство через страх, що їх віддадуть до будинку престарілих. Рівень самогубств серед тих, хто втратив подружжя, також надзвичайно високий. Тут при-чиною самогубства стає самотність, складне переживання, в основі якого лежать нерозділений оточуючими світогляд, незадоволеність реалізацією своїх соціальних установок. Представники цієї вікової категорії здійснюють більш рішучі спроби, ніж молоді самогубці, тому їм частіше вдається покінчити з собою.

Індуковані суїциди: Імітаційна поведінка (або моделювання) відіграє величезну роль у провокації самогубств, особливо серед підлітків. Доведено, що чим більша кількість телеканалів демонструють передачі, пов'язані із суїцидами, тим більша кількість самогубств. Ще у 1923 році відомий російський адвокат Анатолій Коні у своїй праці „Самогубство в законі та в житті" розкрив „сумну роль" у стимулюванні суїциду кінематографа, друкованих видань та непродумано складених соціологічних анкет, що містили „методологію" форм і способів самогубств, з якими йому як юристу часто доводилося зустрічатися.

Сімейний стан: Епідеміологічні сімейних пар суїцид – рідкісне явище. Однак є винятки – це молодята. Рівень суїцидів серед молодят до 24 років набагато вищий, ніж у їхніх неодружених ровесників. Рівень самогубств до 35 років вищий в овдовілих, ніж у неодружених людей. Частота самогубств у самотніх людей після 35 стає ще вищою. Частота самогубств серед розлучених пар у 4 - 5 разів перевищує її відносно одружених.

Пора року: Найбільша кількість самогубств трапляється навесні. Томас Еліот: „Квітень - найжорсто-кіший місяць". Рівень суїцидів у квітні приблизно на 120% більший, ніж середньорічний. Частота суїцидів також збільшується перед Різдвом. У зв'язку з цим Американським Національним інститутом психічного здоров'я запропонований новий термін - „сезонний афективний розлад" - для кваліфікації емоційних порушень, які виникають підчас свят чи з им ової м еланхолії.

Урбанізація: Рівень самогубств найвищий у мегаполісах і найнижчий у селах. Сільські жителі вважаються емоційно більш благополучними.

Стресова ситуація як один із чинників суїцидальної поведінки

Самогубство часто виявляється наслідком впливу на людину поточних подій чи обставин її життя. Хоча впливом лише цих чинників його не можна повністю пояснити. Дослідники виявили більшу кількість стресових подій у недавньому минулому людей, які намагалися покінчити з собою, порівняно з кількістю аналогічних подій за той самий проміжок часу у контрольній групі.

Однією з подій, яка викликає негайну стресову реакцію, є втрата близької людини внаслідок смерті, розлучення чи відкинутого кохання. Іншою такою подією є втрата роботи. Стихійні лиха також сприяють виникненню стресових станів.

В.Л.Москалець визначає стресову (екстремальну) ситуацію як інтенсивний вплив на індивіда чинника навколишнього середовища або їхньої сукупності, що робить життєво необхідною активізацію механізмів адаптації (пристосування, самозахисту) для виживання з максимально можливим психологічним і біологічним комфортом. Такі ситуації можуть мати природний, технічний чи соціально-психологічний характер. Еволюція екстремальних чинників, які діють на людину та її поведінку, відбувається паралельно з еволюцією суспільства.

Екстремальна ситуація може загострити між-особистісний конфлікт, викликати конфліктну напруженість (вона часто передує замаху на власне жиїтя), яка характеризується комплексом негативних емоційних переживань, зниженням рівня пошуку розв'язання конфліктних ситуацій, хворобливим сприйняттям та відображенням несприятливої соціально-психологічної реальності. На поведінку індивіда, котрий переживає екстремальну ситуацію, впливають:

•  спроможність/неспроможність контролювати свої емоції;

•  втома, злість, відчай, голод, страх, усвідомлення нереальності подій, почуття провини чи впевненості, підготовленість/непідготовленість;

•  індивідуальні психофізіологічні особливості людини;

•  спрямованість особистості, її ціннісні орієнтації;

•  рівень адаптивності;

•  рівень психологічної готовності до дії в ситуації небезпеки;

•  спроможність/неспроможність до пошуку адекватних дій у незвичному середовищі.

За гострих чи хронічних екстремальних (стресогенних) умов, пануючих у суспільстві, може виникати стан соціальної напруженості, який визначається В.П.Москальцем як масовий адаптаційний синдром, що відтворює ступінь фізіологічної, психофізіологічної та соціально-психологічної адаптації (дезадаптації) різних категорій населення до хронічних труднощів і негативних емоцій.

Соціальна напруженість виникає:

·  через фізіологічну дезадаптацію певних прошарків населення до труднощів;

·  у зв'язку з психофізіологічною дезадаптацією населення, вираженою неусвідомленими масовими психічними станами (тривогою, агресією, апатією) під час пристосування до труднощів і соціальних змін;

·  через соціально-психологічну дезадаптацію, яка відтворює усвідомлені конфліктні ставлення певних прошарків населення до труднощів і соціальних змін (підвищена політизація, страйки, еміграція, високий рівень злочинності тощо).

Такі форми соціальної напруженості як депресія та стрес за певних обставин можуть стати передумовами виникнення суїцидальних тенденцій, навіть масового масштабу.

Проблема впливу на людину стресових (екстремальних) чинників і соціальної напруженості для України дуже важлива через нестабільність соціально-економічних, політичних та інших процесів. Це актуалізує питання психічного благополуччя громадян, їхньої готовності до подолання тяжких і несподіваних ситуацій.

Найчастіше суїцидальна поведінка виникає як спосіб подолання стресогенної ситуації у випадку, коли людиною переживається відчуття відсутності перспектив її позитивного розв'язку, тобто почуття безнадії, безпорадності. Інколи самогубство трактують і як спосіб уникнення розв'язку важкої ситуації. До числа найбільш поширених і довготривалих стресорів належать несприятлива ситуація (в сім'ї чи на роботі), професійний стрес і важке хронічне захворювання.

Психологічні чинники суїцидальної поведінки

До суто психологічних чинників можна віднести психічні риси особистості, що є різнорівневими структурно-функціональними утвореннями. До найпоширеніших психічних особливостей, які сприяють суїцидальності, належать:

•  емоційна в'язкість - зосередження на певному емоційному стані, панування цього стану;

•  дратівливість, вразливість, висока конфліктність, які проявляються у вибухово-агресивних реакціях, звинуваченнях без уваги до позиції інших осіб;

•  слабкий особистісний психічний захист, зокрема недостатній опір емоційним навантаженням;

•  неадекватна самооцінка;

•  гіпертрофована потреба самореалізації, поєднана з невпевненістю в собі (прагнення досягти високого соціального статусу вкупі з усвідомленням недостатності необхідних знань, умінь);

•  симбіотичність, потреба в „теплих" емоційних зв'язках, у розумінні і підтримці, висока емпатійність;

•  слабкий вольовий контроль, несамостійність;

•  низька активність;

•  песимізм;

•  схильність до самозвинувачення;

•  високий рівень тривожності;

•  особистісна незрілість, інфантильність.

За спостереженнями Н.Бугайової, свідомість людей з антивітальними тенденціями відзначається неадекватним рівнем самооцінки, егоцентризмом, аутоагресивністю, гіперболізованим почуттям провини, невпевненістю в собі, усвідомленням власної малоцінності, труднощами при прийнятті вольових рішень.

Багатьом спробам суїциду передує зміна настрою чи способу мислення. Ці зміни не обов'язково носять характер психічного розладу, однак настрій і думки при цьому значно відрізняються від звичайних для даної людини. Вона частіше, ніж зазвичай, відчуває смуток і тугу, почуття тривоги, напруження чи переживає фрустрацію, гнів чи сором. Е.Шнейдман вважає, що ключовим для самогубства є „біль душі" - відчуття психологічного болю, який здається людині нестерпним. На когнітивному рівні люди стають буквально одержимими своїми труднощами, втрачають відчуття перспективи або страждають дихотомічним мисленням, яке продукує лише застиглі й жорсткі рішення.

Завершуючи тему про суїцидальні чинники, наведемо їхній узагальнений перелік за Р.Комером:

1.  Депресивні розлади і деякі типи психічних розладів.

2.  Алкоголізм та інші види зловживань наркотичними речовинами.

3.  Суїцидне мислення, емоції, відповідні релігійні переконання.

4.  Попередні спроби самогубства.

5.  Летальні методи.

6.  Ізоляція, життя в самотності, втрата підтримки.

7.  Безвихідь, когнітивна ригідність.

8.  Похилий вік, біла раса, чоловіча стать.

9.  Моделювання, самогубство в сім'ї, спадковість.

10.Економічні проблеми чи проблеми на роботі; певні професії.

11.Проблеми в сім'ї; сімейна патологія.

12.Стрес і стресові чинники.

13.Гнів, агресія, роздратованість.

14.Фізична хвороба.

15.Повторення й комбінація чинників 1 - 14.

Похожие работы

Девіантна поведінка молоді як об’єкт соціологічного дослідження

Скачать

52221

1

0

... параграфи), висновків, списку використаної літератури (39 найменувань). 1. Девіантна поведінка як соціологічна категорія і проблеми її вивчення   1.1 Девіантна поведінка молоді як предмет соціологічного дослідження Проблеми процесу трансформації та соціальних змін розглядаються в наукових працях П. Бергера, [9, 31] I. Валерстайна, [9, 34] Т. Лукмана, [9, 34] П. Штомпки. [39] Серед украї ...

Девіантна поведінка молоді

Скачать

70970

0

0

... інку, оцінку своїх можливостей, вимог до себе, своїх претензій. Тобто неадекватна реакція дає змогу підлітку не припустити у свідомості наявності у себе невміння, несамостійності та ін. девіантна поведінка молодь моральний Незадоволеність спілкуванням, як підкреслює Я.Л. Коломийський, негативно впливає передусім на успішність, штовхає підлітка на різні, іноді навіть антигромадські вчинки, у зв' ...

Акцентуації характеру і девіантна поведінка

Скачать

76770

5

1

... можна сказати, що показники яскраво виражених акцентуацій характеру досліджуваних невисокі, жоден з них не наближається до максимального – 24 бали. Висновки Дослідивши взаємозв’язок між акцентуаціями характеру і схильностями до девіантної поведінки, можна зробити наступні висновки: 1. Характер – це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її ...

Психологічний аналіз причин та шляхів корекції девіантної поведінки особи

Скачать

85282

11

3

... міжособистісних стосунків, нездатністю соціально адекватно реагувати на події, що відбуваються, і контролювати свою поведінку. Аналіз сучасної теорії й практики корекції девіантної поведінки (С. Бадмаєв, І. Козубовська, О. Карабанов, В. Оржеховська, Ю. Репецький, І. Підласий) свідчать про те, що психологічна корекція такої поведінки має ряд переваг, для неї характерні концептуальна визначеність ...