2. Принципи аграрного права
Під принципами аграрного права розуміють основоположні засади, ідеї, наукові положення, що визначають загальну спрямованість і найбільш суттєві риси правового регулювання; принципи визначають характер права в цілому або окремих груп правових норм, інститутів галузей права. Аналіз принципів права дає відповідь на запитання: на яких засадах, яким чином здійснюється правове регулювання, які політичні та наукові ідеї лежать в його основі.
Основними принципами права, закріпленими у чинному національному законодавстві, є:
примат права власності, захист прав власника,
рівноправність,
нерозривний зв'язок прав і обов'язків,
захист соціально не захищених верств населення,
законність,
загальносвітові принципи діяльності аграрних підприємств кооперативного типу (членство, демократичні ідеали, суспільна свідомість тощо).
Ці правові принципи визначаються і закріплюються правом власності на знаряддя і засоби виробництва, правом власності на нерухомість, державною підтримкою та захистом прав власників, державною владою.
Кожний з даних загальних принципів дістає своє втілення в аграрних відносинах, так би мовити, на двох рівнях – на рівні сукупності правових норм та на рівні їх ефективного правозастосування.
Приватна і державна власність становлять економічну основу утворення та діяльності приватних, колективних і державних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств та господарювання орендарів землі як виробників товарної сільськогосподарської продукції та учасників ринкових економічних відносин.
Закріплення в законодавстві права всіх суб'єктів аграрного підприємництва самостійно здійснювати свою виробничо-господарську діяльність дістає свій прояв при визначенні правового становища цих суб'єктів як юридичної особи, їх спеціальну правоздатність щодо всіх видів їх діяльності, і відображаються відповідно у конкретних правових інститутах аграрного права.
За умов повної господарської самостійності сільськогосподарських підприємств як юридичних осіб набуває особливої значущості додержання принципу правового забезпечення раціонального поєднання високорентабельного виробництва та оптимального підприємництва у процесі їхньої діяльності.
Діяльність сільськогосподарських підприємств, селянських господарств здійснюється з неодмінним використанням договірної форми регулювання економічних та інших суспільних відносин. Ці підприємства та селянські (фермерські) господарства укладають на добровільних засадах з підприємствами і організаціями, які здійснюють заготівлю і переробку сільськогосподарської продукції, договори на її продаж. Окрім того, ці товаровиробники можуть реалізовувати таку продукцію за власним розсудом будь-яким іншим споживачам, у тому числі через біржу або на ринках.
Притаманні суб'єктам аграрного підприємництва всіх форм власності і форм господарювання господарська самостійність і самофінансування, правомочності суб'єкта права власності або суб'єкта права повного господарського відання майном і коштами, піднесення самоврядування зумовили потребу в ширшому застосуванні локальної правотворчості.
Право громадян організовувати господарства і стати членами агропідприємства кооперативного типу тощо, передбачено ст. 5 Закону «Про колективне сільськогосподарське підприємство», згідно з якою членство в підприємстві ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу з його членів. Таким чином, ця правова норма визначає важливий принцип аграрного права – принцип добровільного вступу до членів суб'єктів підприємництва кооперативного типу і право безперешкодного виходу з його членів.
3. Система аграрного права та її задачі
Система аграрного права – це науково обґрунтоване, логічно послідовне розміщення аграрно-правових інститутів, нормами яких регулюються аграрні суспільні відносини суб'єктів аграрного підприємництва.
Особливим інститутом аграрного права є інститут права членства, засновництва (участі). Правові норми, що утворюють цей інститут, регулюють організаційні відносини, пов'язані з умовами і порядком заснування аграрного господарського товариства (тощо), вступу до колективного сільськогосподарського підприємства і виходом з нього, порядком і наслідками припинення членства чи засновництва (участі).
Важливим інститутом є також інститут права самоврядування в колективному сільськогосподарському підприємстві і міжгосподарському утворенні (підприємстві, організації, об'єднанні). В ньому закріплено метод колективного самоврядування.
Правовий режим основних, обігових та інших громадських фондів у колективному сільськогосподарському підприємстві визначається інститутом права колективної власності. Його нормами реалізується порядок утворення, використання, поповнення всіх фондів у процесі розподілу продукції та доходів у колективному сільськогосподарському підприємстві, правомочностей органів управління щодо здійснення права розпорядження майном і коштами, паювання і визначення дивідендів та їхня виплата.
Інститут правового регулювання виробничо-господарської діяльності всіх суб'єктів аграрного підприємництва регламентує правове становище і господарську самостійність аграрного приватного підприємства кооперативного чи корпоративного типів як юридичної особи, порядок утворення його виробничих підрозділів в основних, спеціалізованих і допоміжних галузях громадського господарства.
Вимоги успішного здійснення соціально-економічної реформи зумовлюють необхідність вдосконалення внутрігосподарських трудових відносин у всіх суб'єктах аграрного підприємництва, що позначається на вдосконаленні відповідних правових інститутів, норми яких регулюють трудові відносини в сільському господарстві. Таким є інститут правового регулювання робочого часу і часу відпочинку працівників.
Важливими складовими сфери аграрних відносин є інститут правового регулювання оплати праці, інститут правового регулювання соціального забезпечення, інститут дисциплінарної та матеріальної відповідальності працівників.
Аграрно-договірні відносини також розглядаються як правовий інститут аграрного права. Ті ж договори, які не мають такого значення для здійснення суб'єктами аграрного підприємництва всіх форм власності своєї виробничо-господарської діяльності, відносяться до цивільно-господарських договорів.
З прийняттям Закону «Про селянське (фермерське) господарство» правовим інститутом даної галузі права є правове становище селянських (фермерських) господарств.
Своєрідним інститутом аграрного права є інститут правового становища приватних підсобних господарств інших громадян, які проживають у сільській місцевості. Правовими нормами цього інституту регламентуються відносини щодо суб'єкта права ведення приватного підсобного господарства, права останнього на присадибну земельну ділянку і майно, що є об'єктами права приватної власності, правовий режим доходів, договори, стосунки приватних підсобних господарств та інші питання.
Першочергове завдання аграрного права полягає в забезпеченні юридичними засобами реалізації державної аграрної політики України, закріпленні оптимального правового становища всіх учасників аграрних правовідносин, досконалому правовому регулюванні всіх тих суспільних відносин, які є предметом цієї галузі права, в ефективному застосуванні методів і принципів правового регулювання, притаманних цій галузі права.
Завдання аграрного права
1. Правове регулювання аграрних відносин, що становлять безпосередню суть соціально-економічної реформи в сільському господарстві й пов'язані з розширенням господарської самостійності, економічної незалежності та вільного підприємництва, становленням ринкових відносин та розвитком їх інфраструктури, аграрно-орендних формувань.
2. Забезпечення реалізації правоздатності його суб'єктів. Такі завдання для аграрних приватних підприємств – юридичних осіб кооперативного типу визначені законом про ці підприємства та їхніми статутами. Для державних підприємств вони випливають із Закону «Про підприємства в Україні», а також з норм Закону «Про підприємництво».
3. Завданнями аграрного права як галузі права і його застосування визначаються завдання науки аграрного права. Наука аграрного права – це комплекс завдань про правове регулювання суспільних аграрних відносин, що виникають і функціонують залежно від організації та діяльності всіх суб'єктів аграрного підприємництва – товаровиробників.
... і з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України. Загальні висновки 1. Аграрне право України характеризується своєрідним предметом правового регулювання. Це є аграрні правовідносини, які, по-перше, випливають із спеціальної правосуб'єктності суб'єктів аграрного ...
... ї власності. За своєю правовою природою є аграрними і управлінські відносини, що утворюються в процесі управління ними на засадах самоврядування і демократії. 2.Джерела аграрного права зарубіжних країн Джерела аграрного права — це результат правотворчості державних органів як зовнішній вираз волі народу, закріпленої в уніфікованих і диференційованих нормативно-правових актах, а також ...
... положение крестьянских (фермерских) хозяйств, сельскохозяйственных производственных и непроизводственных кооперативов, акционерных обществ, сельскохозяйственных товариществ и т.п. По предмету правового регулирования источники аграрного права могут классифицироваться на такие виды, как нормативные акты о государственном регулировании с/х, о сельскохозяйственном землепользовании, производственно- ...
... органами самоуправления хозяйств. Субъектами аграрного права в Украине являются аграрные предприниматели всех форм собственности и легальных организационно-правовых форм хозяйствования. Субъекты аграрного права в зависимости от сферы, основной цели и предмета деятельности, а также от функций и взаимоотношений собственности разделяются на три взаимосвязанные группы. Первую, основную группу ...
0 комментариев