Припинення діяльності селянського (фермерського) господарства

7. Припинення діяльності селянського (фермерського) господарства

Відповідно до Закону «Про селянське (фермерське) господарство» діяльність господарства припиняється в разі:

1)  добровільної відмови голови господарства від земельної ділянки, наданої йому в користування, в тому числі від її оренди, а також при відчуженні земельної ділянки, що належить йому за правом приватної власності;

2)  прийняття членами господарства рішення про припинення його діяльності;

3)  ведення господарства переважно за рахунок праці найманих працівників;

4)  використання землі не за її цільовим призначенням або способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної ситуації;

5)  несплати земельного податку, а також орендної плати у встановлені строки;

6)  невикористання земельної ділянки для сільськогосподарського виробництва протягом року від дня її надання;

7)  вилучення земельної ділянки у встановленому законом порядку для державних і громадських потреб;

8)  об’яви господарства неплатоспроможним;

9) якщо немає жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його діяльність.

Майно господарства, яке припиняє свою діяльність, використовується насамперед для розрахунків з оплати праці найманих осіб, виконання зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими кредиторами. Решта майна залишається у спільній власності членів господарства або розподіляється між ними за домовленістю.

В разі припинення діяльності господарства до закінчення строку надання йому податкових пільг воно сплачує до місцевого бюджету за весь період його діяльності суму податку, обчислену в повному розмірі, встановленому для господарства, за винятком тих випадків, коли земельна ділянка вилучається у встановленому порядку для державних і громадських потреб; господарство визнається неплатоспроможним (банкрутом); немає жодного члена господарства або спадкоємця, який бажав би продовжити його діяльність.

8. Правове становище приватних підсобних господарств населення

1. Поняття приватного підсобного господарства

За своєю соціально-економічною і правовою сутністю приватне підсобне господарство громадян (ППГГ) є, насамперед, сукупністю певного нерухомого і рухомого майна, що має вартісну оцінку (ціну), яке призначене для задоволення їх матеріальних і побутових потреб.

Крім того, ознакою ППГГ є певна діяльність сімейно-трудового об'єднання людей, що складають сім'ю члена КСГП, учасника АТ (ТОВ), працівника ДСП та інших громадян. Вироблена цим господарством громадян продукція використовується, насамперед, для власного споживання. За сучасних умов ППГГ є складником багатоукладного аграрного виробництва продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження.

Це утворення є ефективним джерелом натурального господарювання за умови надання йому допомоги з боку сільськогосподарських підприємств у веденні підсобного господарства. Як колективні (кооперативні), корпоративні, так і державні сільськогосподарські підприємства сприяють у веденні ППГГ не тільки їх членам, учасникам і трудівникам, а й вчителям, сільським медикам, пенсіонерам та іншим громадянам, що проживають на їхній території.

Участь власників приватних підсобних господарств у задоволенні суспільних потреб в сільськогосподарській продукції полягає у продажу останньої або здачі заготівельним організаціям споживчої кооперації, КСГП, ДСП на договірних умовах, самостійній реалізації продуктів своєї праці на ринку і т. ін.

Характеристики сучасного ППГГ:

а) форма виробництва; ґрунтується на рівноправних формах власності на землю, на приватній власності громадян, а також на особистій їх праці та праці членів їхніх сімей, тобто має виключно трудовий характер

б) сукупність майна, що має вартісний вираз, ціну і належить громадянам за правом спільної сумісної власності;

в) воно доповнює суспільне виробництво має підсобний до нього характер, є додатковим джерелом прибутків;

г) в основному має споживчий характер, оскільки вироблювана ним продукція (70–90 відсотків), як правило, споживається безпосередньо самими виробниками;

д) можливість на взаємовигідних засадах використовувати для збільшення виробництва товарної маси продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження.

ППГГ мають чітко визначену земельну, майнову (речову та зобов'язальну) правосуб'єктність, що визначає особливість цього інституту аграрного права.

2. Земельні правовідносини у приватному підсобному господарстві

Земельна правосуб'єктність приватних підсобних господарств громадян має ґрунтовну правову базу, чітко окреслений суб'єктивний склад із відповідним розмежуванням легальних форм одержання земельних ділянок і правовим оформленням цієї правосуб'єктності, і знаходить тій вияв через реалізацію цими суб'єктами земельних та інших, пов'язаних із земельними, прав та обов'язків.

Безпосереднім носієм земельних прав у ППГГ є фізичні особи, яким надано земельні ділянки для ведення господарства, а не ППГГ. Згідно з Конституцією і Земельним кодексом України носієм земельних і пов'язаних з ними прав та обов’язків у ППГГ є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та біпатриди. Залежно від громадянства особи законодавство України розмежовує легальні форми виникнення земельної правосуб'єктності у цих фізичних осіб і форми закріплення їхніх прав на земельні ділянки.

Так, відповідно до ст. 6 Земельного кодексу тільки громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема для ведення свого приватною підсобного господарства, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) тощо. Громадяни України мають право отримувати земельні ділянки для ведення підсобного господарства з правом власності, користування (безстрокового, строкового, в тому числі й на умовах оренди). Виходячи зі змісту ст. 6 Земельного кодексу, іноземні громадяни і, відповідно, особи без громадянства та біпатриди мають право отримати земельні ділянки для ведення ППГГ тільки на умовах права користування.

Земельна правосуб'єктність ППГГ залежно від громадянства, а вже потім від бажання фізичних осіб, виникає: для громадян України за наявності у них Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку; для громадян України, що мають оформлені ділянки у користування – за наявності Державного акта на право постійного користування нею чи договору оренди. Форми цих Державних актів затверджені постановою Верховної Ради України, а форма договору – постановою Кабінету Міністрів України.

Для ведення підсобного господарства за рішенням місцевих органів самоврядування земельні ділянки передаються безплатно у власність в межах населених пунктів, у розмірах, визначених у земельно-облікових документах. За бажанням громадян їм додатково можуть надаватись у користування земельні ділянки, загальна площа яких не повинна перевищувати 1 га.

В іншому розмірі земельні ділянки надаються для індивідуального житлового будівництва (ст. 67 Земельного кодексу). За рішенням місцевих органів самоврядування громадянам передаються у власність або надаються в користування земельні ділянки, зокрема для спорудження індивідуальних житлових будинків і господарських приміщень. Розмір ділянок для зведення та обслуговування житлового будинку, господарських приміщень і споруд (присадибна ділянка) має бути не більше: у сільських населених пунктах – 0,25 га, селищах міського типу – 0,15 га.

Земельний кодекс передбачає можливість продажу державних земельних ділянок громадянам. Так. їм за плату передаються у власність для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку (ст. 6 Земельного кодексу). Можливість продажу державою земельних ділянок для ведення підсобного господарства земельним законодавством прямо не передбачена. Проте це не позбавляє громадян України права купувати в інших громадян України земельні ділянки, на які є установчі документи про передачу їх у приватну власність громадян.

Законодавством установлено єдині за змістом права для всіх власників земельних ділянок і землекористувачів. Так, згідно зі ст. 39 Земельного кодексу вони мають право самостійно господарювати на землі; наділені правом власності на вироблену сільськогосподарську продукцію і доходи від її реалізації, використовувати у встановленому порядку для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі; зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі й споруди за погодженням із місцевими органами самоврядування.

Зведення на орендованій земельній ділянці приміщень виробничого і невиробничого призначення, у тому числі житла, орендарі погоджують із органами місцевого самоврядування або іншим орендодавцем, їхньою власністю є посіви й посадки сільськогосподарських культур і насаджень. Вони мають право одержати від нового власника землі, землекористувача або місцевого органу самоврядування компенсацію за підвищення родючості ґрунтів у разі вилучення або добровільної відмови від земельної ділянки. Громадянин України, якому земельна ділянка належить за правом приватної власності, може укладати договір застави з кредитною установою.

У разі зруйнування будівлі внаслідок пожежі або стихійного лиха право на земельну ділянку зберігається за власником або землекористувачем, в тому числі й орендарем, якщо протягом трьох років розпочато відбудову зруйнованої або спорудження нової будівлі, крім випадків, коли проектом планування і забудови населеного пункту передбачено інше використання земельної ділянки. У цьому разі землекористувачеві у встановленому порядку надається інша земельна ділянка для забудови,

Втручання в діяльність власників земельних ділянок і землекористувачів, пов'язану з використанням землі, з боку державних, господарських та інших органів і організацій забороняється, за винятком випадків порушення власниками землі та землекористувачами земельного законодавства. Права власників земельних ділянок і землекористувачів можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених Земельним кодексом.

Надана громадянинові у власність земельна ділянка може бути об'єктом застави лише за зобов'язанням з участю кредитної установи. Законодавством передбачено, що звернення стягнення на земельну ділянку за претензіями кредиторів може бути здійснено за рішенням суду, арбітражного суду лише в разі відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернуто стягнення.

Звернення стягнення за претензіями кредиторів на земельну ділянку, що належить громадянинові за правом приватної власності, не допускається, крім випадків, коли земельна ділянка є об'єктом застави.

Громадянам, які не мають у власності або користуванні земельних ділянок для ППГГ, а також громадянам, які мають земельні ділянки менших розмірів, ніж це встановлено Земельним кодексом, можуть надаватися в користування земельні ділянки для індивідуального городництва. Громадянам, які мають у власності худобу, надаються земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Розміри земельних ділянок, що надаються їм у користування, не повинні перевищувати: для городництва – 0,15 га, для сінокосіння і випасання – 1 га.