Правовий стан сільськогосподарських працівників

3. Правовий стан сільськогосподарських працівників

1. Сільськогосподарські працівники як суб'єкти аграрних правовідносин

Правовий статус працівника сільськогосподарського підприємства – це закріплена в нормах чинного законодавства системно впорядкована сукупність реальних прав, юридичних обов'язків та інтересів працівника, що їх охороняє закон, у сфері обраної ним суспільно корисної діяльності, яка гарантується державою і особистою відповідальністю працівника перед законом, суспільством і трудовим колективом.

Розрізняють загальний, спеціальний та індивідуальний правові статуси особи. Загальний і спеціальний статуси існують поза стадією реалізації, в статиці. Коли працівник сільського господарства як конкретний індивід реалізує належні йому статутні права і обов'язки, він набуває індивідуального правового статусу. Останній є змінним, динамічним у часі та показує, які права і обов'язки їх носій фактично реалізує в даний момент.

Правовий статус сільськогосподарських працівників складається з трьох основних частин:

1)   конституційних прав, свобод і обов'язків громадян України;

2)   прав і обов'язків, закріплених галузевим законодавством для всіх найманих працівників;

3)   прав і обов'язків, що відображають специфіку правового становища працівників саме сільськогосподарських підприємств, а з переходом до багатоукладної економіки – сільськогосподарських підприємств всіх форм власності, форм господарювання, а також найманих працівників селянських (фермерських) господарств.

Основні права, свободи і обов'язки громадян закріплено в Конституції. Відповідно до ст. З Конституції права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Ст. 36 надає право громадянам України вільно об'єднуватися у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення власних інтересів. В тому числі громадяни мають право на участь у професійних спілках.

Згідно зі ст. 43 Конституції кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава при цьому бере на себе обов’язки максимально цьому сприяти.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Ст. 44 закріплено право тих, хто працює, на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Конституція України (ст. 45) також гарантує всім, хто працює, право на відпочинок, а згідно зі ст. 46 Конституції громадяни мають право на соціальний захист.

Конституційні права і свободи громадян поєднуються з їхніми обов'язками та відповідальністю перед суспільством.

Зокрема відповідно до ст. 65 Конституції захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66). Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст. 67).

Згідно зі ст. 68 Конституції кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Названі основні конституційні права та обов'язки громадян України знайшли свій подальший розвиток і конкретизацію у відповідному законодавстві.

За своїм соціально-економічним становищем сільськогосподарські працівники є саме найманими працівниками (за винятком членів кооперативних підприємств). Одначе на них усіх поширюється трудове законодавство. Важливе значення для характеристики правового статусу найманих працівників ст. 2 КЗпП, яка визначає основні трудові права та обов'язки працівників. В ній, насамперед, конкретизується конституційне право громадян України на працю (тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включно з правом на вільний вибір професії, роду занять і роботи, що забезпечується державою).

Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і на щорічні оплачувані відпустки, право на здорові та безпечні умови праці, на об'єднання у професійні спілки та на вирішення трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку. Стаття 2 КЗпП гарантує також працівникам право на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на соціальний захист та інші права, встановлені законодавством.

Ці трудові права і обов'язки складають основу спеціального правового статусу всіх найманих працівників. Однак особливості сільськогосподарського виробництва, зумовлені об'єктивними факторами, дають підставу говорити про специфіку умов праці найманих працівників у сільському господарстві. Такі особливості викликані тим, що на сільськогосподарське виробництво суттєво впливають природні фактори, сезонність, розбіжність робочого періоду з періодом виробництва.

Відповідно до ст. 7 КЗпП законодавством можуть встановлюватись особливості регулювання робочого часу і часу відпочинку на підприємствах і в організаціях сільського господарства.

Специфіку правового статусу найманих сільськогосподарських працівників порівняно з працівниками промисловості закріплено в численних нормативних актах. Важливе місце серед них займають Галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців. Зокрема, сільськогосподарські працівники зобов'язані: раціонально використовувати землю, майно та матеріальні ресурси.

Перелік обов'язків (робіт), що їх виконує кожний працівник сільського господарства за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, визначається тарифно-кваліфікаційним довідником робіт і професій робітників, кваліфікаційним довідником посад службовців.

Особливості правового статусу найманих сільськогосподарських працівників мають місце при організації їх праці, її оплаті, при веденні підсобного господарства та ін. Однак найбільш суттєво ці особливості виявляються в регулюванні робочого часу і часу відпочинку працівників сільського господарства. Згідно зі ст. 50 КЗпП нормальна тривалість робочого часу для працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

З метою найбільш правильного використання робочого часу керівництву підприємств надано право за погодженням з комітетами профспілок в період напружених польових робіт, у випадку виробничої необхідності, збільшувати тривалість робочого дня для працівників, зайнятих у рослинництві, але не більше ніж на 10 годин. У менш напружені періоди польових робіт робочий день відповідно скорочується до 5 годин, а за бажанням працівників – без обмеження цими годинами. Для обліку відпрацьованого працівниками робочого часу згідно зі ст. 61 КЗпП запроваджується підсумований облік робочого часу з тим, щоб тривалість цього часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

У нормативних актах, прийнятих у централізованому порядку, не можливо передбачити вирішення всіх питань, що виникають у процесі праці. На їх підставі і згідно з ними на кожному сільськогосподарському підприємстві всіх форм власності і форм господарювання розробляються і затверджуються локальні (місцеві) правові акти, які регулюють відносини, що не врегульовані законодавством (статут, правила внутрішнього трудового розпорядку, колективний договір).

Зміст правового статусу сільськогосподарських працівників, окрім трудових прав і обов'язків, складають також управлінські, майнові й земельні права та обов'язки. Незалежно від форми власності підприємства наймані працівники користуються правом на житло, комунально-побутові послуги, соціально-культурне обслуговування та ін.

Необхідною передумовою правового статусу сільськогосподарського працівника є його правосуб'єктність. Щоб працівник міг вступити в трудові правовідносини, він повинен володіти трудовою право- і дієздатністю. У трудових відносинах правоздатність невід'ємна від дієздатності, тому прийнято говорити про трудову правосуб'єктність. Правоздатність і дієздатність (правосуб'єктність) як реальні правові явища мають галузевий характер. Тому такий самий характер має і правосуб'єктність сільськогосподарського працівника.

Відповідно до чинного законодавства (ст. 188 КЗпП) трудова правосуб'єктність встановлюється по досягненні громадянами шістнадцятирічного віку. За згодою одного з батьків або особи, що його заміняє, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років.

Влаштування працівника на роботу оформляється трудовим договором (контрактом). При цьому при визначенні його трудової функції може бути врахована сезонність роботи, необхідність переведення на іншу роботу, потреба у працівнику, який володіє, крім основної, також і додатковими трудовими функціями, та ін.

Відповідно до ст. 21 КЗпП контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору можуть встановлюватись угодою сторін.

Контрактна форма трудового договору застосовується у випадках, прямо передбачених чинним законодавством. Контракт оформляється у двох примірниках між власником або уповноваженим органом, громадянином (працедавцем) і працівником та набуває чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами в контракті, і може бути змінений лише за угодою сторін, складеною в письмовій формі.

За своєю юридичною природою контракт є угодою про працю, але він відрізняється від звичайного трудового договору тим, що дозволяє поєднувати нормативне і договірне регулювання трудових відносин. При цьому при укладенні контракту домінує договірне регулювання суттєвих та інших умов праці, а також умов соціально-побутової сфери.

Рішення про контрактну форму регулювання трудових відносин приймається загальними зборами колективу сільськогосподарського підприємства. Поширюється вона, насамперед, на керівника підприємства, головних спеціалістів і керівників структурних підрозділів.

Перевага контракту перед звичайним трудовим договором полягає в тому, що він дозволяє з метою захисту прав та інтересів працівника максимально індивідуалізувати кожну контрактну угоду про працю.

Важлива роль у правовому регулюванні трудових відносин працівників сільського господарства і визначенні їх правового становища належить професійним спілкам працівників агропромислового комплексу. Створена профспілка працівників агропромислового комплексу є самостійною і незалежною. Вона покликана представляти і захищати законні права та інтереси її членів перед державними, громадсько-політичними та господарськими органами.

З метою захисту прав та інтересів сільськогосподарських працівників профспілки беруть активну участь у нормо-творчості. Більшість правових актів із питань праці приймається тільки за погодженням з профспілковими організаціями або за їх участю, чи з урахуванням їхньої думки.

Так, профспілковий комітет бере участь у розробленні колективних договорів і угод, контролює їх виконання, стан охорони і умови праці, заробітної плати, додержання трудового законодавства, соціальної справедливості при розподілі житла, путівок, інших благ, які надаються з фондів економічного стимулювання і госпрозрахункового прибутку.