Освіта і наука в Стародавній Греції

3. Освіта і наука в Стародавній Греції

Поставивши в центр свого культурного життя людину, елліни намагалися гармонічно поєднати фізичну і духовну красу. Це завдання було пріоритетним в системі освіти Стародавньої Греції. Лише в містах-полісах вперше в історії людства освіта стала доступною дітям усіх вільних громадян. Це стосувалося насамперед хлопчиків. Проте в Спарті в школах навчалися й дівчатка. Крім засвоєння наукових знань, удосконалення фізичного стану, велика увага зверталася на формування високих якостей вільного громадянина.

Як приклад охарактеризуємо систему освіти в Афінах. Тут навчання починалося з 7 років у початковій школі – дидаксалейону (від грецької “дидактикос” – “повчальний”). В ній вивчалися письмо, арифметика, література, музика, малювання. Вищою ступінню була граматична школа, де для школярів з 12 до 15 років поглиблено викладалися названі предмети з доповненням основ астрономії й філософії. Фізичне загартування одночасно відбувалося в спеціальному комплексі – палестрі. Перелічені типи навчальних закладів були приватними.

Наступну освітню ступінь – гімнасію фінансувала держава. В ній юнаки 16-18 років вивчали такі предмети як риторика, етика, логіка, географія, а також гімнастика. Після гімнасії можна було стати ефебом – учнем вищого навчального закладу. В полісну епоху він отримував військову спеціальність, а в елліністичну – цивільну. Своєрідною формою вищої освіти стали гуртки. Вони формувалися навколо великих вчених.

Досконала як для того часу освіта стала основою для розвитку науки. В грецьких полісах-державах вона вперше не лише виділилася у самостійну сферу, але й вперше стала професійною. Тобто вчених забезпечувала вже держава.

Професійну науку започаткувала філософія, що зароджується як наукова теорія. Одне з центральних місць у грецькій філософській концепції займав космологізм – розробка питань про походження Всесвіту, про природу людини, причому остання розглядається як смертний бог, а бог – як безсмертна людина.

Як свідчать історичні джерела започаткував грецьку філософію Фалес Мілетський, який до того ж був відомим астрономом і математиком. Його ім’я починає знаменитий список “семи мудреців”. Він заснував мілетську стихійно-матеріалістичну школу. Першоосновою всього сущого вчений вважав воду. Він перший розпочав деміфологізацію світу. За Фалесом: Зевс – світовий розум, інші боги – діючі у світі сили.

Матеріалістична традиція знайшла подальший розвиток у працях Демокрита. Він один із засновників античної атомістики (від “атомос” – “неподільний”). Згідно його вчення все в природі складається із невидимих для людей, неподільних частинок – атомів.

Основи діалектики заклав Геракліт. Його знаменитий вислів про неможливість входження в одну й ту ж саму річку, став згодом вихідною точкою розробки діалектики як принципу філософського мислення.

Продовження вивчення діалектики як методу пошуку істини знайшло місце у працях Сократа, який до того ж приділяв багато уваги розробці соціально-етичних проблем.

Його учень Платон, один із найвпливовіших філософів свого часу, став основоположником філософської школи об’єктивного ідеалізму. Він доводив, що ідеї (вища серед них – ідея блага) вічні й незмінні прообрази всіх речей, всього повсякденного буття, а пізнання – згадка душі про ідеї.

Аристотель – найзнаменитіший з енциклопедичних розумів в історії людства. В своєму вченні він спробував з’єднати сильні сторони поглядів Демокрита й Платона. Його наукові концепції суттєвим чином вплинули на філософські напрямки Середньовіччя і Нового часу.

Філософія елліністичного часу наблизилася до людини та її проблем. Філософія Епікура своє завдання бачила у звільненні людини від страху перед смертю й долею. Вчений визнавав існування богів, але заперечував їхнє втручання в життя природи і людини, доводив матеріальність душі.

В 1У ст. до н.е. з’явився філософський напрямок стоїцизм (засновник Зенон). Його назва йде від слова “стоя” (це портик, де в Афінах діяла школа філософів). Представники стоїцизму розділили філософію на логіку, фізику і етику. Логіка мала вивчати як правильно вживати слова і будувати речення. Фізика мала пояснювати першооснову всього існуючого – творчого вогню, що ототожнювався з матерією. В етиці висувалося на перший план почуття обов’язку.

У давній Греції виникла й нова галузь знань – історія, представлена такими вченими, як Геродот і Фукідід. Геродот жив в Афінах у часи Перикла, багато подорожував, вивчав історію інших народів. Результатом стала поява його славетної “Історії”. В ній головною темою є греко-перські війни. Але автор не лише висвітлив хід воєнних дій, а й історію Греції, Персії та підвладних їй країн. Він описав вперше життя і побут скіфів. Причини історичних подій Геродот намагається знайти не лише у волі богів, але й у діяльності людей, природних факторах. Фактично його твір став першою книгою із всесвітньої історії. Недарма греки називали Геродота “батьком історії”.

Вершиною античної історіографії вважається праця Фукідіда “Історія” (у 8-ми книгах), присвячена історії Пелопоннеської війни (411 р. до н.е.).

Досить високого рівня досягла давньогрецька медицина. Шануючи медичні знання, елліни навіть виділили окремого Бога медицини – Асклепія. Причому багато вчених сходяться на думці, що у цього міфологічного персонажа був історичний прототип, реальний талановитий лікар.

У Греції сформувалися декілька наукових медичних шкіл. Найвідоміші Кнідська (місто Кнід) і Коська (острів Кос). Представником останньої був реформатор античної медицини – Гіппократ, який жив у класичну епоху. Він започаткував новий підхід у лікуванні людини, тобто почав лікувати її, а не хвороби. Його ідеї про причини хвороб, про чотири темпераменти, про роль прогнозу при лікування, про морально-етичні вимоги до лікаря стали основою подальшого розвитку клінічної медицини. Клятва Гіппократа і сьогодні є моральним кодексом лікарів усього світу.

В елліністичний період започатковані нові наукові центри, особливо в елліністичних державах на Сході. Найбільшим науковим осередком елліністичного світу стала Александрія Єгипетська. В ній діяли Мусейон (Будинок Муз) і знаменита бібліотека. Остання нараховувала більше півмільйона книг. Сюди з усього Середземномор’я приїжджали працювати видатні вчені, поети, художники.

В Александрії розцвів талант знаменитого математика Евкліда. Він прославився своєю працею “Елементи” (або “Начала”), що була синтезом накопичених на той час математичних знань. Викладені тут постулати й аксіоми, дедуктивний метод доказів протягом століть служили основою геометрії. Крім того Евклід – автор ряду праць з астрономії, оптики, теорії музики.

Мешканцем Александрії був і знаменитий медик Ерасістрат, який мав значний доробок у вивченні анатомії серця. Один із засновників Александрійської медичної школи – Герофіл досліджував нерви і встановив їх зв’язок з мозком, а також допускав, що з мозком пов’язані розумові здібності людини.

З ім’ям Архімеда із міста Сіракуз (Сицилія) пов’язане відкриття одного із основних законів гідростатики, початок лічби нескінченно великих і малих величин, ряд важливих технічних винаходів. Такий дуже неповний перелік успіхів давньогрецької науки.

Досягнення давньогрецької культури не канули у вічність після політичної й військової поразки Греції й інших елліністичних держав, яку вони потерпіли від Риму. Останній перейняв й розширив здобутки елліністичної культури та передав їх іншим підвладним народам.