Освіта як основний елемент в системі цінностей культури

Культурологія. Українська та зарубіжна культура
Культура і цивілізація. Взаємодія культури і суспільства, культури і природи Структура культури. Функції культури Рівні й форми культури Мистецтво – одне із основних інститутів культури Освіта як основний елемент в системі цінностей культури Богословська концепція розвитку культури Психолого-аналітична, функціональна й соціологічна концепції розвитку культури Культура держав Месопотамії: Шумеру, Аккаду, Вавилону, Ассирії Культурні здобутки Єгипту Культура Стародавньої Індії Давньокитайська культура Давньогрецька архітектура і скульптура Освіта і наука в Стародавній Греції Система виховання й освіти, наукові знання Давньоримської держави Архітектурні й будівельні досягнення римлян Культура Середньовічної Європи Здобутки арабської культури доби Середньовіччя Північний Ренесанс часів Реформізму Культура Київської Русі Освіта і наука, книгодрукування і література Х1У - першої половини ХУП ст Архітектура і образотворче мистецтво Х1У - першої половини ХУП ст Епоха просвітництва – новий погляд на суспільство Культурні досягнення епохи Просвітництва Феномен козацької культури Стан української культури в Австрійській та Австро-Угорській імперії Українська культура доби визвольних змагань 1917-1920 рр. та в умовах радянської доби Проблеми розвитку культури суверенної України Основні напрямки літературного процесу: романтизм, реалізм; декаданс та його течії: натуралізм, символізм, “чисте мистецтво” Нові напрямки в архітектурі та будівництві Костина А.В. Массовая культура как феномен постиндустриального общества. М.: КомКнига, 2006, - 350 с
482216
знаков
0
таблиц
0
изображений

3. Освіта як основний елемент в системі цінностей культури

В оволодінні знаннями в усіх галузях культури важливу роль відіграє система освіти. Що ж таке освіта? Освіта – це процес і наслідок засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок необхідних як для практичної, так і для наукової діяльності. Освіта – необхідна умова підготовки індивіда до життя й праці, основний засіб його прилучення до культури. Саме вона здійснює передачу й відтворення культурного досвіду поколінь. Причому транслюються не лише знання, але й тип мислення, будова мови, спілкування, загальнолюдські й національні цінності, традиції й новації.

Отже, оволодіння культурою починається із освіти. Завдання освіти – доручення людини до культурних цінностей науки, мистецтва, моральності, права, господарювання, тобто перетворення природної людини в культурну.

В освітньому процесі важливе значення має писемність. В свою чергу вона пройшла ряд етапів розвитку. Як відомо, існують три головні типи письма: піктографія, ідеографія та фонографія. Вони історично змінювали один одного.

Для первісного суспільства характерна піктографія (від латинського слова “piktus” – “розмальований” і грецького “grapho” – “пишу”). Піктографія – це письмо, знаки якого (піктограми) мають вигляд малюнків. Ці малюнки наочно зображували предмети та явища дійсності: людей, птахів, дерева, житло тощо.

Наступний етап у розвитку письма – ідеографія. Цим типом письма почали користуватися народи Стародавнього Сходу. Ідеографія – один з типів письма, знаки якого передають цілі поняття, тобто ідею.

Сучасний тип письма – фонографія. Фонографія – письмо, знаки якого відтворюють звуки (“фоно” в перекладі з грецької – “звук”).

Саме письмо дало можливість передавати вироблені знання із покоління в покоління. У підсумку писемність стала важливим фактором розвитку освіти.

Зміст освіти, її рівень визначаються вимогами суспільного виробництва, обумовлюються суспільними відносинами, станом науки, техніки і культури та рівнем розвитку освітянської справи і педагогічної науки.

Основний шлях одержання освіти – навчання й виховання в навчальних закладах. Проте значну роль в освітньому процесі відіграють самоосвіта, різні форми підвищення кваліфікації, культурно-освітня діяльність.

Таким способом відбувається введення людини у світ культури на різних етапах її життя. Спочатку дане введення здійснюється у формі загальної освіти. Її надають дошкільні й шкільні види освітянської справи. Набувши її, особа спроможна оволодіти спеціальною професійною освітою. За рівнем вона поділяється на середню спеціальну освіту, професійно-технічну освіту та вищу освіту. Завдання підготовки кадрів цього рівня вирішують професійно-технічні училища, коледжі та вузи. В свою чергу професійна освіта ділиться на гуманітарну й технічну.

Найбільш значними способами передачі в освіті культурного досвіду є діалог й творчість людей. У першому випадку важлива роль учителя, який здійснює трансляцію культури. У другому випадку вагоме значення має здатність самої людини поповнювати й удосконалювати свої знання.

Отже, освіта – це сукупність систематизованих знань, умінь, поглядів і переконань, набутих у різних навчальних закладах або шляхом самоосвіти.

Зміст освіти – в культурному переродженні. Якщо внутрішнє переродження не відбувається, значить освіта малоефективна.

4. Наука – складова частина системи цінностей культури.

Наука – один із порівняно нових інститутів у структурі культури. Хоча вона і зародилася ще в стародавньому світі у зв’язку з практичними потребами людей, але почала складатися лише в ХУ1-ХУП ст. У ході розвитку наука перетворилася у виробничу силу і важливий соціальний інститут, котрий впливає на всі сфери людського життя.

Що ж таке наука? Яке її визначення? Наука – це сфера людської діяльності, спрямована на вироблення й використання системи знань про дійсність. Поняття наука включає суму набутих наукових знань. Наука є складовою частиною духовної культури людства. Термін “наука” вживають й для позначення окремих галузей наукового знання.

Наука досліджує різні рівні системи організації і форми руху матерії, істотні властивості природних явищ, встановлення їхніх законів. Все це робиться з метою управління природними й соціальними процесами, передбачення характеру й напряму їхнього розвитку, створення нових технологій і удосконалення виробництва.

Як система знань наука охоплює не лише фактичні дані про предмети навколишнього світу, помисли й дії людини, не тільки закони і принципи вивчення об’єктів наукового пізнання, але й певні форми й способи їх усвідомлення, і нарешті – їхнього філософського тлумачення. Таким чином наука виступає як форма суспільної свідомості.

Фундаментом науки була філософія. Філософія намагається висловити мудрість у формах думки. Звідси й її назва, котра буквально перекладається з грецької як “любов до мудрості”.

Філософія виникла як духовне переборення міфу. В останньому мудрість була виражена у формах, які не допускали її критичного осмислення і раціонального доказу. В якості мислення філософія намагається раціонально пояснити буття.

Таким чином, філософія виступає як теоретичний світогляд і відображає людські цінності, людське ставлення до світу. Тобто, філософія є наука, що виробляє цілісний погляд на світ і місце людини в ньому.

Оскільки світ в широкому понятті є світ культури, то філософія виступає як осмислення, або цитуючи німецького філософа Георга Гегеля (1770-1831), філософія є теоретична душа культури. Різноманітність культур і можливість різних змістових позицій всередині кожної культури приводить до різноманітності філософських учень.

Розвиток філософії дав поштовх для розвитку науки як такої. Наука має за мету раціональну реконструкцію світу на основі осягнення, розуміння його суттєвих закономірностей.

Отже, духовна еволюція через релігію й філософію привела людство до науки. Саме в науці достовірність й істинність отриманих знань перевіряються спеціально розробленими засобами й способами. Наука належить сучасній культурі, породжує цивілізацію і пов’язує їх в цілісне утворення.

За визначенням деяких дослідників, наука в своєму розвиткові пройшла ряд етапів.

Першим є класичний етап науки. Він характеризується пануванням в науці класичної механіки з її жорстко визначальними причинно-наслідковими зв’язками. Йому відповідає образ всесвіту як часового механізму. Тобто в цей період панувало уявлення про механічну картину світу.

Другий етап – некласичний. Він розпочався наприкінці Х1Х - початку ХХ ст. у зв’язку з революцією у фізиці, пов’язаній з виникненням ідей відносності, ймовірності тощо. Нові відкриття в цій галузі науки докорінно змінили традиційні уявлення людства про світ, про своє місце в ньому.

У сучасному розумінні поняття науки включає в себе вчених з їхніми знаннями, досвідом; наукові заклади, експериментальне, лабораторне устаткування; науково-дослідні програми творчої діяльності; систему інформації, підготовки й атестації наукових кадрів; форми функціонування й використання усіх набутих знань.

Сучасна система науки умовно поділяється на три групи – природничі, технічні й суспільні наукові дослідження. В свою чергу кожна з цих груп поділяється на численні конкретні наукові дисципліни.

Наукові дослідження підрозділяються на фундаментальні й прикладні. До фундаментальних досліджень відноситься пізнання законів, що управляють природою і суспільством. У прикладних дослідженнях результати фундаментальних досліджень застосовуються для розв’язання пізнавальних і соціально-практичних проблем. Як правило фундаментальні дослідження передують прикладним, створюючи для останніх теоретичну основу. Скорочення відставання прикладних наук від фундаментальних – основне завдання науковців.

На даному етапі розвитку людства наука все більше взаємодіє з технікою. Такий поступальний взаємозв’язаний розвиток науки й техніки отримав назву науково-технічного прогресу.

Витоки науково-технічного прогресу відносяться до пізнього Відродження (ХУ1-ХУП ст.). Саме тоді став зміцнюватися союз наукової, технічної й винахідницької діяльності. Найбільш яскравою особою, яка уособлювала цей союз, був Леонардо да Вінчі (1452 – 1519) – художник, скульптор, архітектор, вчений, інженер.

Зближення й взаємовплив науки й техніки остаточно оформилися наприкінці ХУШ - початку Х1Х ст. Розвиток науково-технічного прогресу в середині ХХ ст. привів до науково-технічної революції.

Які ж її основні риси? Це – стирання відмінностей між фізичною й розумовою працею, зростання творчого рівня праці, а саме витіснення людини із сфери безпосереднього виробничого процесу (тобто його автоматизація).

В умовах науково-технічної революції склалася єдина система “наука-техніка-виробництво”. В цій системі науці належить провідна роль.

Значення науки швидко зростає. Сучасна культура глибоко змінюється під впливом науки. Творчі можливості науки величезні. Вони все більш глибоко реформують, розвивають культуру. В історії людства наука діє як сила, що цивілізує, а культура – як сила, що одухотворяє.

Разом з тим на вершині могутності науки її може чекати криза. Останню наука може не подолати. Адже саме наука створила засоби для руйнації природи і знищення людини в ядерній війні й екологічній катастрофі.

Таким чином, релігія і мистецтво, наука і освіта є основними інститутами культури. Сама ж культура висвітлюється через призму цих її головних інститутів. Відтак у всіх наших наступних лекціях розвиток культури буде розглядатися головно саме через призму перелічених основних інститутів культури.

ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ 2:

1. Гуревич П.С. Философия культуры. – М.: NOTA BENE, 2001. – 349 с.

2. Доусон К.Г. Религия и культура. – СПб.: Алетейя, 2001.- 280 с.

3. Кононенко П.П. Українська освіта у світовому часопросторі. (П.П.Кононенко, Т.П.Кононенко) – К.: Товариство “Знання” України, 2007. – 591 с.

4. Корінний М., Потапов Г., Шевченко В. Короткий термінологічний словник з української та зарубіжної культури. – К.: Україна, 2000.- 182 с.

5. Коростовцев М.А. Религия Древнего Египта. – СПб.: Журн. “Нева”: Летний сад, 2000.- 462 с.

6. Культура и культурология: Словарь. – Екатеринбург, М.: Деловая книга. Академ. проект, 2003.- 926 с.

7. Культурологія. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник (М.М. Закович, І.А. Зязюн, О.М. Семашко та ін.). – з вид. – К.: Знання, 2007. – 567 с.

8. Лапицкий В.В. Наука в системе культуры. – Псков: Псков. ин-т повышения квалификации работников образования. 1994. – 135 с.

9. Любар О.О. Історія української школи і педагогіки: Навч. посібник. (О.О. Любар, М.Г. Стельмахович, Д.Т. Федоренко). – К.:Знання. 2006, - 447 с.

10. Мифы и легенды народов мира. В 3 т. – М.: ОЛМА-Пресс, 2000. – Т.1. – 815 с.; Т.2.- 814 с. – Т.3. – 815 с.

11. Нікітін Володимир. Культурна політика в Україні: гуманітарна безпека, мова, освіта. (В. Нікітін, М. Кузьменко, О. Кузьменко; Міжнародний центр перспективних досліджень). – К.: Октіма, 2007. – 88 с.


ТЕСТ

Тема 2. Інститути культури як система її цінностей.

1.Обожнювання речей неживої природи, віра в надприродні властивості матеріальних предметів - суть релігійних уявлень:

а) фетишизму; б) тотемізму; в)анімізму;

2.Міфологія як одна із цінностей культури досягла розквіту в країні (країнах):

а) Стародавнього Сходу; б) Стародавньої Греції; в) Стародавнього Риму.

3.Самою ранньою світовою релігією став (стало):

а) буддизм; б) християнство; в) іслам.

4.”Веди” – священна книга послідовників:

а) християнства; б) ісламу; в) буддизму.

5.Письмо, знаки якого мають вигляд малюнків, називається:

а) піктографія; б) ідеографія; в) фонографія.

6.Зображення чи візерунок, виконані із кольорових каменів, смальти (кольорове непрозоре скло), керамічних плиток, є технікою:

а) мозаїки; б) фрески; в) вітражу.

7.Вирізування на дошці (що є друкарською формою) малюнка, а потім створення з нього за допомогою друкарської фарби друкарського відбитку є технікою: а) графіки; б) гравюри; в) графіто.

8.Декоративна композиція чи орнамент, виконані із кольорового скла для вікон або дверей, є технікою: а) мозаїки; б) рельєфу; в) вітражу.

9.Анімалістичний жанр живопису – це зображення:

а) тварин; б) людей; в) природи.

10.Продряпування верхнього тонкого шару штукатурки до оголення нижнього шару, який за кольором відрізняється від верхнього шару, є технікою: а) графіки; б) гравюри; в) графіто.


ТЕМА 3.

“КУЛЬТУРА ТА КОНЦЕПЦІЇ ЇЇ РОЗВИТКУ У ФІЛОСОФСЬКІЙ ДУМЦІ”

План

1. Осмислення поняття культури у філософській думці.

2. Богословська концепція розвитку культури.

3. Еволюційна і циклічна концепції розвитку культури.

4. Психолого-аналітична, функціональна й соціологічна концепції розвитку культури.

1. Осмислення поняття культури у філософській думці

Започатковує осмислення культури людського суспільства міфологія (нагадаємо, що міфологія – це уявлення давніх людей про світ, богів і героїв). Міфологічне мислення складає великий пласт культури.

У давнину для людини реальне життя не було чимось відмінним від міфологічного світу. Міфологічні культурні, а точніше релігійні уявлення давніх людей тісно пов’язані з силами природи, які уособлювалися в певних богах (тобто панував політеїзм – віра в багатьох богів). Подальший крок у розумінні культури зробила філософія Стародавньої Греції. Нагадаємо, що таке філософія. Це наука, яка виробляє цілісний погляд на світ та місце людини в ньому (грецькою філософія “любов до мудрості”).

Давньогрецькі філософи Арістотель, Платон, Протагор, Полібій, а також китайський філософ Сима Цянь вважали культуру частиною божественної природи та її виявом. За їхніми уявленнями подібно будь-якій живій істоті культура народжується, живе і вмирає. Етапи її розвитку нагадують зміну пори року.

Традиції такого розуміння культури пізніше збережуть деякі арабські вчені. Зокрема, історик і філософ Ібн-Халбун стверджував, що повний цикл розвитку культури відбувається протягом 120 років. Після цього культура перемагається більш сильнішою культурою (як правило культурою завойовників). Цей напрямок отримав назву “культурного натуралізму”.

У часи середньовіччя, коли в Європі культура була поставлена на службу церкві, поняття культури й релігії збігаються. Про богословську концепцію культури мова буде йти далі.

Для подальшого розвитку поняття культури поштовшом стали ідеї Просвітництва, що панували в Європі у ХVП-ХVШ ст. У цей час утверджуються нові думки. А саме – людина є творча істота. Вона може змінювати світ і удосконалювати саму себе. Це самовдосконалення людина може здійснювати, опираючись не на догми й авторитет церкви, а на силу свого розуму.

Відтак саме в епоху Просвітництва виникло нове, не релігійне, а світське уявлення про культуру як про всебічну реалізацію (матеріальну й духовну) людського розуму. Завдяки йому відбувається розвиток людського суспільства, а отже й його культури.

У розвиток просвітницької культурологічної думки значний внесок зробив німецький просвітник Самуель Пуфендорф (1632-1694). Під культурою він розумів усі життєві блага й зручності, які досягло людство в результаті своєї діяльності по перетворенню природи і удосконаленню внутрішнього світу особистості. Ці перетворення досягаються завдяки освіті через знання, винаходи, різні громадські інститути тощо. Причому Пуфендорф розглядав культуру не лише як процес удосконалення, але як і стан, ступінь розвитку людини й суспільства.

Ці ідеї щодо поняття культури сповідували і філософи французької просвітницької школи. Головно всі вони рушійною силою розвитку культури вбачали розум й освіту. На їхню думку культура повинна сприяти побудові досконалого суспільно-політичного ладу. Таке суспільство повинно ґрунтуватися на засадах розуму, де у кожної людини виховані розумні потреби. Досягти такого рівня розвитку суспільства французькі просвітники планували за допомогою підвищення рівня освіти народу.

Для розвитку культурології важливе значення мали ідеї видатного французького просвітника Вольтера – справжнє ім’я і прізвище Марі Франсуа Аруе (1694-1778). Одним із перших він висунув ідею створення історії культури. В число досліджуваних об’єктів культури Вольтер включив поряд з Європою й інші частини світу.

Змістом історичного прогресу вчений вважав боротьбу розуму й просвіти з неосвіченістю. В цій боротьбі важливе місце належало перебудові суспільних відносин на нових розумних засадах, без експлуатації одних класів іншими.

До протилежних висновків щодо впливу культури на розвиток людства прийшов відомий представник французького просвітництва Жан Жак Руссо (1712-1778). Він дотримувався думки, що культура з усіма її досягненнями лише віддаляє людство від його ідеального стану.

Згідно теорії Руссо негативний вплив культури на розвиток людства витікав із розподілу праці, який приводить до нерівності людей. Він вбачав у нерівності джерело усіх соціальних пороків. На відміну від сучасного суспільства філософ ідеалізував патріархальні відносини, що існували в докласовому суспільстві.

Незважаючи на певні недоліки його культурологічної теорії, вона мала свої позитивні сторони. А саме Руссо намагався розвінчати витоки пороків культури в умовах буржуазного суспільства, яке зароджувалося. Він побачив негативні наслідки буржуазної цивілізації. Цими наслідками були зростання соціальної нерівності, моральної й фізичної деградації людини.

Критика буржуазної цивілізації була розвинута французькими соціалістами-утопістами. Зокрема, один із її представників Шарль Фур’є (1772-1837) наголошував, що порок у варварському суспільстві практикується в простому вигляді. В буржуазному цивілізованому суспільстві порок набирає складну, лицемірну форму й бідність народжується від самого достатку, багатства.

Ці філософські погляди деякої частини просвітників породили ідею повернення людства до рівня доцивілізованої стадії.

Дещо інший підхід до культури у німецького філософа-просвітника Йоганна Гердера (1744-1803). Він розглядає культуру як необхідний атрибут усіх народів: варварських і цивілізованих, античних і середньовічних, європейських і азіатських.

По Гердеру некультурних народів взагалі немає. Культура всеохоплююча. Тому ми можемо говорити лише про культурні чи менш культурні народи.

Вчений пов’язував прогрес в галузі культури з прогресом освіти. Філософ називав культуру людини її “другим народженням”. Відтак культура виступає як традиція виховання, що визначає певний спосіб життя. Яка традиція виховання, такою й становиться людина, її моральне обличчя. Проте Гердер вважав все людство єдиним й заперечував його поділ на раси.

Значне місце у розвитку людства мислитель відводив релігії. Згідно його теорії релігія – самий давній елемент культури. Відсутність релігії – свідоцтво про саму ранню стадію існування народу. Релігія принесла всім народам початки культури й наукового знання. Вчений відмічав, що всі давні європейські нації (греки, етруски, римляни), отримали знання із релігійного джерела.

На його думку так виникла художня культура, природознавство, правознавство та інші важливі галузі культури.

Гердер був не лише теоретиком культури, але й одним із перших її істориків. Як вважав учений людський рід виник в Азії, а саме в Китаї. За Гердером тут зародилася писемність, виникло землеробство, скотарство, сформувалися перші держави.

У цьому помилка філософа, оскільки на той час ще не були розшифровані ні шумерський клинопис, ні давньоєгипетські ієрогліфи.

В його працях значне місце відводилося дослідженню давньогрецької культури, що заклала основи європейської культури.

Неможливість реалізації просвітницького ідеалу першим зрозумів родоначальник німецької класичної філософії Іммануїл Кант (1724-1804). Він теж творив в епоху Просвітництва. На відміну від своїх сучасників-просвітників мислитель дотримувався думки, що людина за своєю природою не добра, а зла. Тому природа людини не може бути підставою для обґрунтування суспільного ладу.

Він наголошував, що культурний прогрес відбувається завдяки суперечностям суспільного життя, а не завдяки вродженому прагненню до щастя.

У розумінні Канта культура – це здатність людини переборювати егоїстичні природні бажання. Водночас культура – це вміння підкоряти свої пристрасті й поведінку моральному обов’язку. По Канту з виходом людини з природного стану й починається історія людства, історія його культури.

Як вважав філософ справжня моральна поведінка людей можлива лише в розумному й справедливому суспільстві. Це є основною умовою культури, що може бути досягнута лише в правовій державі.

На практиці культурницькі ідеали просвітників були розвіяні дійсністю ранньобуржуазного суспільства. Розчарування в ідеалах Просвітництва та реальності буржуазного суспільства проявилося у німецькому романтизмі. Його найвідоміші представники: брати Шлегелі (Фрідріх (1772-1829) і Август Вільгельм (1767-1845), Фрідріх Вільгельм Шеллінг (1775-1854), Йоганн Готліб Фіхте (1762-1814), Людвіг Тік (1773-1853).

Глибоко відчуваючи колізії свого часу, вони поетично оспівували минуле, в першу чергу середньовіччя. Романтики критикували буржуазну цивілізацію як ворожий людині суспільний стан.

Водночас вони протиставляли цій дійсності світ мистецтва. На їхню думку у світі художніх образів людина звільняється від земного, буденного і потрапляє під владу поетичної імпровізації та інтуїції.

На відміну від “природної людини” просвітників, яка підпорядковувала свої вчинки законам природи, романтики возвеличували суб’єктивну могутність генія, вирішальну силу художнього уявлення, що формує дійсність за власними законами.

Інший підхід до визначення поняття культури започаткував німецький філософ Георг Гегель (1770-1831). Історію культури він розглядає як історію свободи духу.

Він поділяє світову історію культури на чотири періоди: східний світ (Китай, Індія, Персія, Єгипет), грецький, римський та германський.

Культура Сходу – це дитинство людства, позаісторичний час, тому що дух тут ще позбавлений свободи і лише прагне до визволення.

Грецька культура – це світ юності, період формування індивідуальності, усвідомлення свободи.

Римська цивілізація – період змужніння людства, становлення свободи особистості, яка стає суб’єктом правових відносин.

Нарешті завдяки християнству германські народи усвідомлюють, що свобода – основна властивість людської природи.

Релігія, мистецтво, філософія, наука, право, держава є у Гегеля загальними ідеями. Вони визначають в кожну окрему епоху ступінь розвитку абсолютного духу на шляху до самопізнання. Вони ж є й проявами культурного розвитку.

У філософії мислителя знаходить своє завершення вчення про розум. Він вважав його величезною соціальною силою, що рухає прогрес. Адже завдяки розуму, наголошував філософ, людина завойовує природу й удосконалює себе.

Над проблемами поняття культури плідно працюють й сучасні філософи. Набув поширення так званий діяльнісний підхід до визначення феномену культури. Зокрема, представник київської культурологічної школи В.П. Іванов трактує культуру як певний вимір і специфічну форму життєдіяльності людського суспільства. Тобто культура є способом людського буття, яке реалізується у різноманітності культурного існування як певної особи, так і суспільства взагалі.

Культурологічні вчення французьких і німецьких філософів-просвітників, представників німецької класичної філософії, сучасних філософських шкіл мають значний вплив на формування й розвиток філософських концепцій розвитку культури. Тепер перейдемо до їхнього висвітлення.


Информация о работе «Культурологія. Українська та зарубіжна культура»
Раздел: Культура и искусство
Количество знаков с пробелами: 482216
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
185750
0
0

... перше десятиліття радянської влади і проявився в усіх галузях національної культури. Однак, з початку 30-х років розпочалися жорстокі репресії проти української інтелігенції. Національне відродження перетворилося в "Розстріляне Відродження". Лекція 7. Культура України у 1939- 1991 рр. План лекції. 1. Українська культура під час війни та у повоєнне десятиріччя. Ждановщина. 2. Неоднозначний ...

Скачать
41478
0
0

... їнський народ не втрачав надії на звільнення. Прагнення до волі — основна ідея народної картини. (Зображення 10/11/12/13). Висновки Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648—1781 pp.). Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку України. Високо розвинута самобутня ...

Скачать
28317
0
0

... звідти переходять на інші форми. Врешті митці почали сповідувати традиції європейських художників, котрі прийшли до вподоби вищим суспільним верствам, адже воно найкраще передавали велич аристократії. Українське шляхетство, що тільки вийшло з козацької верстви, спішило позолотити свої герби. Тому немає нічого дивного, що разом із потягом до розкошів українці захопилися бароковим малярством, і так ...

Скачать
276722
0
0

... також унікальні історичні утворення, обмежені просторово-часовими рамками, що відрізняються характером свого відношення до світу природи, суспільства, самої людини. У руслі культурологічного підходу цивілізація розглядається як соціально-культурне утворення, основу якого складає унікальна однорідна культура, що є свого роду «перетином» культури і суспільства. Спроби зрозуміти відношення поняття « ...

0 комментариев


Наверх