Освіта і наука, книгодрукування і література Х1У - першої половини ХУП ст

Культурологія. Українська та зарубіжна культура
Культура і цивілізація. Взаємодія культури і суспільства, культури і природи Структура культури. Функції культури Рівні й форми культури Мистецтво – одне із основних інститутів культури Освіта як основний елемент в системі цінностей культури Богословська концепція розвитку культури Психолого-аналітична, функціональна й соціологічна концепції розвитку культури Культура держав Месопотамії: Шумеру, Аккаду, Вавилону, Ассирії Культурні здобутки Єгипту Культура Стародавньої Індії Давньокитайська культура Давньогрецька архітектура і скульптура Освіта і наука в Стародавній Греції Система виховання й освіти, наукові знання Давньоримської держави Архітектурні й будівельні досягнення римлян Культура Середньовічної Європи Здобутки арабської культури доби Середньовіччя Північний Ренесанс часів Реформізму Культура Київської Русі Освіта і наука, книгодрукування і література Х1У - першої половини ХУП ст Архітектура і образотворче мистецтво Х1У - першої половини ХУП ст Епоха просвітництва – новий погляд на суспільство Культурні досягнення епохи Просвітництва Феномен козацької культури Стан української культури в Австрійській та Австро-Угорській імперії Українська культура доби визвольних змагань 1917-1920 рр. та в умовах радянської доби Проблеми розвитку культури суверенної України Основні напрямки літературного процесу: романтизм, реалізм; декаданс та його течії: натуралізм, символізм, “чисте мистецтво” Нові напрямки в архітектурі та будівництві Костина А.В. Массовая культура как феномен постиндустриального общества. М.: КомКнига, 2006, - 350 с
482216
знаков
0
таблиц
0
изображений

4. Освіта і наука, книгодрукування і література Х1У - першої половини ХУП ст.

Стержнем кожної національної культури є освіта. Не дати її знищити стало чи не основним завданням національно налаштованих українських суспільних верств. Вони намагалися зберегти старі школи, що функціонували при церквах і монастирях, благодійних установах та в приватних маєтках. В них навчалися діти не лише феодальної знаті і багатого міщанства, а й селян та ремісників. Поряд із українською мовою (тоді її називали слов’яно-руською) вивчалась латинська. Головно учителями були представники церкви. В Україні можна було отримати лише початкову й середню освіту.

Вищих шкіл на той час тут не існувало. Тому вищу освіту можна було отримати тільки за кордоном. Цю можливість мали лише заможні громадяни. Її вони широко й використовували. Вже з Х1У ст. українська молодь виїздила на навчання до західноєвропейських університетів, переважно до Болонського, Падуанського, Празького.

Багато українських студентів закінчили вищі учбові заклади Польщі. Протягом ХУ-ХУ1 ст. більш як 800 молодих українців отримали освіту в Краківському університеті. Деякі випускники залишилися в ньому викладачами. Зокрема, в Краківському університеті працював магістр Лукаш з Нового Міста, українець за походженням, автор підручника з епістолографії (писання листів).

З Краківським університетом пов’язана діяльність його випускника, визначного культурного діяча, основоположника гуманістичної поезії, а згодом викладача античної літератури Павла Русина із міста Кросна.

Краківський університет закінчив медик, астроном і математик Юрій Котермак або Дрогобич (родом з міста Дрогобича). Він продовжив освіту у Болонському університеті, де не лише здобув ступінь доктора медицини, а був обраний деканом медичного факультету університету й викладав там медицину та астрономію. Після повернення з Італії наш знаменитий земляк викладав медицину в Краківському університеті, виконував обов’язки придворного лікаря короля Казимира. Одним із його учнів у Краківському університеті став Миколай Копернік. Юрій Котермак був не лише представником точних наук, але й ліриком, оскільки займався поетичною творчістю. Він також сприяв виходу книжок кириличним шрифтом у краківській друкарні Швайпольда Фіоля.

Вихованцем Краківського і Віденського університетів був письменник Станіслав Оріховський-Роксолан або Оріховський-Русин, як він сам себе називав, підкреслюючи цим приналежність до української національності. Сучасники ж його нарекли “руським Демосфеном”. Під впливом ідей ідеолога Реформації Мартіна Лютера, на лекціях якого був присутній, Оріховський відстоював ідею незалежності світської влади від церковної.

Навчання у вищих учбових закладах європейських країн дозволило українським студентам оволодіти передовим науковим досвідом цих країн, познайомитися з новими гуманістичними й реформаторськими ідеями. Водночас багато українців – вихованців цих університетів зробили власний внесок у розвиток світової наукової думки. Ті ж, які повернулися на батьківщину широко використовували набутий за кордоном досвід для розвитку вітчизняної освітянської й наукової справи.

Отримати вищу освіту за кордоном могло лише досить вузьке коло українства. Відтак національно налаштована українська шляхта намагалася підготувати грунт для створення відповідних учбових закладав у себе на батьківщині. У цьому напрямку перший крок здійснили церковні братства – громадські організації православних міщан. В основному вони виникли наприкінці ХУ1 ст. у відповідь на католицьку експансію. Згідно статуту членом братства міг стати кожний православний, незважаючи на місце проживання й соціальне походження. Під час вступу робився одноразовий внесок, так званий укуп, потім сплачувалися членські внески. Головний контингент братств складали різного фаху ремісники, провідна ж роль належала багатим міщанам.

Ставлячи за мету захист православної віри, братства рішуче виступили проти національного і релігійного обмеження українців. Члени братств не лише підтримували один одного матеріально, допомагаючи при хворобі, старості, в похоронах, але й піклувалися освітянською справою. Для цього ними організовувалися й утримувалися братські школи, в яких викладання проводилося рідною мовою, засновувалися і субсидіювалися книгодрукарні, бібліотеки, шпиталі тощо.

Оскільки національне відродження почалося на західних землях, то й перші братства засновуються у духовному центрі цих земель – місті Львові. Це були Успенське (1463), Благовіщенське (1542) і Миколаївське (1544) братства, які користувалися значними правами. Зокрема, львівські братства отримали статус ставропігії. Тобто не підкорялися владі львівського єпископа і навіть київського митрополита, а безпосередньо підпорядковувалися константинопольському патріарху.

На початку ХУП ст. виникли братства в Києві, Луцьку, Бересті, Перемишлі та ін. Наприкінці ХУП ст. лише на Правобережній Україні діяло близько 30 братств.

У розвиток освітянської справи зробили свій внесок й окремі представники впливових українських родів, оскільки переманювання польською владою на свій бік української шляхти було справою поступовою. Увійшов в історію як щедрий меценат української культури, зокрема церкви й освіти, князь Костянтин Василь Острозький. Його іменували “некоронованим королем” Руси, оскільки він володів на Волині й Галичині тисячами сіл.

Завдяки його старанням Острог (на Рівненщині) протягом кількох десятиліть відігравав роль українських Афін. Тут творили як зарубіжні, так і вітчизняні видатні вчені та літератори. Серед них були відомий письменник грек Кирило Лукарис; професор Краківського університету, математик та астроном Ян Лотос; вихованець Падуанського університету ієромонах Купріян; українські науковці Дем’ян Наливайко та Герасим Смотрицький; письменники-полемісти Василь Суразький та Клірик Острозький (псевдонім).

Наявність такого високоосвіченого гурту людей дала можливість князю Острозькому організувати Острозьку школу. Вона постала близько 1576 року і здобула статус найкращого навчального закладу серед існуючих на той час православних шкіл. Сучасники називали її “тримовним ліцеєм” і навіть “академією”.

Навчальний процес Острозької школи був побудований на зразок європейських колегій. В ній крім обов’язкових для колегій дисциплін приділялася увага вивченню старослов’янської, грецької і латинської мов, а також патріотичному і православному вихованню. Знаменитими випускниками школи були Мелетій Смотрицький, відомий як автор слов’янської граматики, а також славний гетьман реєстрового козацтва Петро Конашевич-Сагайдачний.

Смерть князя Костянтина Василя Острозького в 1608 р. позначилася на долі Острозької школи. Його нащадки не опікувалися нею, а внучка Анна-Алоїза Острозька заповіла маєтності школи та власні кошти ордену єзуїтів.

Більше повезло Львівській братській школі, яка була майже ровесницею Острозької школи, оскільки відкрита у 1585 р. Її навчальна система була типовою для європейських колегій, де вивчалося “сім вільних наук” (нагадаємо, тривіум: три шляхи знань – граматика, риторика, діалектика та квадривіум: чотири шляхи знань – арифметика, геометрія, астрономія, музика). Крім того студіювалися ще й мови – старослов’янська, грецька, латинська, польська, німецька.

У цій школі викладали такі визначні діячі, як Стефан та Лаврентій Зизанії, Іов Борецький, Ісайя Козловський, Сильвестр Косов, Іван Красовський та ін. Разом із Острозькою колегією Львівська братська школа мала етапне значення у становленні вищої освіти в Україні.

Вихід на політичну й культурну арену козацтва, яке стало провідною суспільно-політичною силою, змінив статус Києва. На початку ХУП ст. завдяки протекторатові козацтва він повертає собі колишнє значення духовної та політичної столиці України. Особливо зміцнилися позиції Києва в часи Петра Конашевича-Сагайдачного – гетьмана реєстрового козацького війська.

Активний наступ католицтва підштовхнув переміщення українського культурно-освітнього центру із західноукраїнських земель в центральну Україну. Рятуючись від переслідування єзуїтів, галицька та волинська інтелігенція перебирається до Києва. Це відомі вже нам найактивніші діячі острозького та львівського кола – Іов Борецький, Єлисей Плетенецький, Захарій Копистенський, Сильвестр Косов, Касіян Сакович, Тарасій Земка, брати Зизанії й Беринди.

Названі та інші діячі сприяли налагодженню в Києві церковного життя, освітянської справи, книговидавництва. Зокрема, в 1615 р. засноване Київське братство при Богоявленській церкві на Подолі, в яке записався разом з усім Військом Запорізьким гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний (до речі теж галичанин). На кошти гетьмана й багатої міщанки Гальшки Гулевічівни створюється Київська братська школа.

У Києві, окрім братства, другим визначним культурним вогнищем стала Києво-Печерська лавра. В ній функціонувала освітянська школа і друкарня.

Друкарні готували матеріальну основу (забезпечуючи школи підручниками) не лише для освіти, а й для всього культурного життя, зокрема, літератури. Винахід друкарського станка німецьким майстром Йоганном Гутенбергом, перехід у ХУ ст. від папірусу й пергаменту до паперу заклали фундамент для запровадження книжної справи в Європі. Більшість книг, особливо наукових, в цей період друкувалися латиною.

Архівні джерела дали вченим зробити висновок, що в Україні книгодрукування почалося із Львова. Як свідчать документи, там функціонувала друкарня ще перед 1460 року, бо саме в цьому році багатий львівський міщанин Степан Дропан подарував свою власну друкарню церкві Святого Онуфрія, яку польський король Казимир 1У підтвердив привілеєм 1469 р.

Як вже зазначалося, друкувалися книги головно латиною. Одні з перших книг церковнослов’янською мовою надрукували наприкінці ХУ - початку ХУ1 ст. уже згаданий Швайпольд Фіоль у Кракові, а також Франциск Скорина у Празі.

В Україні відновив занедбане книгодрукарство Іван Федоров. Він разом із другом, українцем за походженням Петром Мстиславцем мали свою друкарню у Москву, де її було спалено. Рятуючись від переслідування, вони переїхали в Україну. В 1573 р. Федоров за допомогою меценатів створив друкарню у Львові. Там роком пізніше надрукував знаменитий “Апостол” (збірник описів життя святих) та “Буквар”.

Згодом Федоров на запрошення князя Костянтина Василя Острозького переїхав у його маєток в місті Острозі. Саме в цей період за ініціативи Острозького здійснювався грандіозний проект – готувалося до друку перше у слов’янському світі повне видання Біблії церковнослов’янською мовою.

Про масштаби цих робіт свідчить наступний факт. З метою пошуків достовірного тексту Костянтин Василь Острозький спорядив послів до Чехії, Польщі, Московії, Болгарії, Греції, Палестини, вів листування з Вселенським патріархом. Князь створив при академії спеціальну комісію з перекладу Святого письма, залучив 72-ох перекладачів, грецьких вчених.

У 1581 р. “Острозька Біблія” (1256 сторінок) побачила світ, ставши взірцем для всього християнського світу. Про цінність і високий рівень видання свідчить придбання примірників “Острозької Біблії” королівськими бібліотеками Швеції і Франції. У Москві вона багаторазово переписувалася й довго залишалася єдиним подібним виданням.

Після смерті Івана Федорова в 1583 р. його друкарню придбало Львівське Успенське братство. Ця друкарня діяла до скасування братства в 1787 р. З неї вийшла величезна кількість релігійної, навчально-дидактичної та світської літератури. Перші друкарні створювалися, як вже відмічалося, при церковних братствах. Пізніше дістали поширення приватні друкарні. Вже в першій половині ХУП ст. в Україні нараховувалося близько 20 друкарень.

Зокрема, у 1638-1667 рр. значна видавнича діяльність проводилася львівською друкарнею, заснованою Михайлом Сльозкою. Поза Львовом активно діяли друкарні у Стрятині та Крилосі. Їхніми власниками були Федір та Гедеон Балабани.

У свій час Стрятинську друкарню придбав Єлисей Плетенецький, син дяка Львівської Успенської церкви. Згодом він перевіз її до Києва і цим заклав основи одного з найбільших друкарських осередків в Україні – друкарні Києво-Печерської лаври. Сам Єлисей Плетенецький став архімандритом Києво-Печерської лаври. В лаврській друкарні побачили світ десятки примірників релігійної, навчально-дидактичної, історичної та художньої літератури.

Подальший розвиток не лише книгодрукування, а й всієї української культури пов’язаний з іменем визначного політичного, церковного й освітнього діяча України Петра Могили (1596-1648). Від 1627 р. він обіймає посаду архімандрита Києво-Печерської лаври, дбає про удосконалення книжної справи у Києво-Печерській друкарні. В 1632 р. Петро Могила стає митрополитом Київським і Галицьким.

Син молдавського господаря Симона (молдавської княжої династії, спорідненої з українськими та польськими родами) Петро Могила здобув освіту у Львівській братській школі та слухав лекції у ряді західноєвропейських університетів. Період його духовного керівництва (1632-1648) іменують могилянським, настільки яскравою була індивідуальність митрополита. Його твори “Літургіон або Служебник”, “Анфологіон”, “Євхологіон”, “Православне ісповідання віри”, “Требник” розкривають засади православної догматики. Ці богословські праці дали підставу Петру Могилі отримати ступінь доктора богословських наук.

До видатних заслуг Петра Могили належить підняття до західноєвропейського рівня вищої освіти не лише в Україні, а й на батьківщині сподвижника. В 1631 р. він відкриває Лаврську школу. У наступному році з його ініціативи вона об’єднується з Київською братською школою й на їхній базі створюється Київська колегія, названа на його честь Києво-Могилянською колегією (з 1701 – Києво-Могилянська академія). У 1634 р. засновано філіал цієї колегії у Вінниці, а в 1636 р. створено латинську колегію в Кременці. За ініціативою Петра Могили постала також Слов’яно-греко-латинська академія в місті Яссах (1640).

Ці учбові заклади, зберігаючи національні освітянські традиції, прийняли програму і засвоїли методи західноєвропейських університетів. Проте за духом та змістом вони залишалися православними. Основною мовою навчання, як і у всіх західноєвропейських університетах, була латинь, хоча вивчалися й інші мови. Зокрема, у Києво-Могилянській колегії поряд з латиною вивчалися старослов’янська, грецька, польська, німецька, велися окремі курси французької та єврейської мов.

Києво-Могилянська колегія мала досконалі навчальні програми, досвідчений, високоінтелектуальний професорсько-викладацький склад, добру матеріальну базу, багату бібліотеку. Все це дало їй підставу до середини ХУП ст. зайняти провідне місце не лише серед навчальних закладів України, але й усієї Європи. В 1736 р. тут крім українців, росіян, білорусів здобувало освіту ще й 127 студентів з інших європейських країн. В свою чергу Петро Могила увів практику відправлення найкращих випускників академії до провідних західноєвропейських університетів для продовження освіти.

Освіта й книгодрукування сприяли розвитку національної літератури. Після певної перерви літературного процесу в Х1У-ХУ ст., зумовленої історичними реаліями, починається відродження національної літератури: відбувається формування національної мови, нових жанрів і стилів, запровадження нової тематики. У цьому процесі певне значення мали західноєвропейські впливи, зокрема культура Ренесансу. Її вплив найбільш виразно проявився в ХУ1 - першій половині ХУП ст.

У цей період в Україні найбільше поширення дістала перекладна література, зокрема різні наукові трактати та довідники. Проте на перше місце виходять переклади Святого письма, що представляли жанр агіографії (з грецької – “святе письмо”).

Визначною пам’яткою староукраїнської мови є “Пересопницьке Євангеліє”, перекладене так званою простою мовою, близькою до народної. Цей переклад здійснили у 1556-1561 рр. Михайло Василевич та архімандрит Пересопницького монастиря Григорій. До речі, саме на цьому Євангелію складав присягу на вірність українському народові перший президент незалежної, соборної української держави Леонід Кравчук.

Оригінальні твори цього періоду більше стосуються українського епосу. Цей жанр все більше урізноманітнюється. Досить широке поширення мали думи, балади, історичні пісні тощо. Досить популярними стали думи “Маруся Богуславка”, “Самійло Кішка”, “Пісня про Байду” та ін. Епічні (розповідні) твори головно присвячувалися визвольній тематиці.

Іноземне ярмо не стало на заваді написанню історичних творів, зокрема літописної літератури. До останньої відноситься “Густинський літопис”, де йде мова про події української історії, починаючи від Київської Русі й до кінця ХУ1 ст. Причому автор розрізняє історію України-Руси й Московської держави, висвітлює історію козацтва, досліджує проблему генезису української культури, який заперечували польські автори.

Книгодрукування покликало до життя появу всякого роду посвят – передмов і післямов до книжок. У них відмічалися заслуги осіб, які сприяли появі друкованого твору, розповідалося про їхні добродійні справи.

Досить оригінальним історичним джерелом стали віршовані панегірики (похвальні промови). Їхня поява пов’язувалася головно з ювілеями або похоронами відомих церковних, громадських і культурних діячів. Серед них заслуговують уваги панегірики на честь Єлисея Плетенецького і Петра Могили.

Гострота релігійної проблеми сприяла розвиткові релігійної поезії. Це були легенди, вірші, пісні. В них розповідалося про зародження світу, перших біблійних людей, життя Христа, піднімалися моральні теми тощо.

У Західній Україні й досі у різдвяні свята декламуються різдвяні вірші відомого освітянина, автора першого друкованого українського словника Памви Беринди. Вперше їх декламували учні Львівської братської школи.

Подальший розвиток отримала житійська література, що розповідала про життя святих. Цей жанр достойно представила чотиритомна книга випускника, а згодом і професора Києво-Могилянської академії Дмитра Туптала “Четьї Мінеї” (Київ, 1689-1705), в якій використано багато слов’янських, грецьких і латинських джерел.

Берестейська церковна унія стала причиною виникнення жанру полемічної літератури. Суть його полягала в тому, що українські літератори вступали в релігійну полеміку з польськими авторами, які обґрунтовували католицьку експансію на схід. Спротив виник і спробі запровадити в Україні григоріанський календар замість юліанського.

З гострими полемічними творами “Ключ царства небесного” і “Календар римський новий” першим виступив ректор Острозької школи Герасим Смотрицький. Цю полеміку продовжив його син Мелетій Смотрицький, який написав знаменитий “Тренос”(з грецької “Плач”), хоча сам згодом прийняв унію. Своїм літературно-полемічним твором “Палінодія, або Книга оборони” прославився письменник, архімандрит Києво-Печерської лаври Захарій Копистенський.

До гурту письменників-полемістів приєднався перший ректор Львівської братської школи Стефан Зизанія. Вже в своєму підручнику для православних шкіл “Катехізис” він таврує догматичні основи католицької церкви. Полемічний пафос виділяє його твір “Казання святого Кирила, патріарха ієрусалимського, о антихристі”.

Вершиною полемічної літератури стала творчість Івана Вишенського, який пішов далі свої однодумців. Він не лише боронив православну церкву від зазіхань католицизму, але й сподівався на перемогу справжнього християнств над усіма іншими “сектами і вірами”, висував утопічну ідею “царства Божого на землі”, викривав користолюбство духовенства, яке забуло Бога. Він показав приклад для духівництва своїм власним життям. Вишенський емігрував до Греції і став ченцем-відлюдником в одній із святих печер на славнозвісній горі Афон.


Информация о работе «Культурологія. Українська та зарубіжна культура»
Раздел: Культура и искусство
Количество знаков с пробелами: 482216
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
185750
0
0

... перше десятиліття радянської влади і проявився в усіх галузях національної культури. Однак, з початку 30-х років розпочалися жорстокі репресії проти української інтелігенції. Національне відродження перетворилося в "Розстріляне Відродження". Лекція 7. Культура України у 1939- 1991 рр. План лекції. 1. Українська культура під час війни та у повоєнне десятиріччя. Ждановщина. 2. Неоднозначний ...

Скачать
41478
0
0

... їнський народ не втрачав надії на звільнення. Прагнення до волі — основна ідея народної картини. (Зображення 10/11/12/13). Висновки Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648—1781 pp.). Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку України. Високо розвинута самобутня ...

Скачать
28317
0
0

... звідти переходять на інші форми. Врешті митці почали сповідувати традиції європейських художників, котрі прийшли до вподоби вищим суспільним верствам, адже воно найкраще передавали велич аристократії. Українське шляхетство, що тільки вийшло з козацької верстви, спішило позолотити свої герби. Тому немає нічого дивного, що разом із потягом до розкошів українці захопилися бароковим малярством, і так ...

Скачать
276722
0
0

... також унікальні історичні утворення, обмежені просторово-часовими рамками, що відрізняються характером свого відношення до світу природи, суспільства, самої людини. У руслі культурологічного підходу цивілізація розглядається як соціально-культурне утворення, основу якого складає унікальна однорідна культура, що є свого роду «перетином» культури і суспільства. Спроби зрозуміти відношення поняття « ...

0 комментариев


Наверх