Створення програмних документів РСДРП та її пропагандні видання

1.2. Створення програмних документів РСДРП та її пропагандні видання

Другий з’їзд Російської соціал-демократичної робітничої партії почав свою роботу 17 (30) липня і закінчив 10 (23) серпня 1903 року. Перші 13 засідань пройшли в Брюсселі, в приміщенні покинутого складу. Поліція конституційної Бельгії все ж встановила стеження за делегатами і кілька з них вислала. Довелося перебратися в Лондон, де відбулися наступні 24 засідання. Перше лондонське засідання відбувалося 29 липня (11 серпня) в клубі рибалок. З’їзд змушений був кочувати, знімаючи зали в оренду[55].

На з’їзді було представлено 26 соціал-демократичних організацій: Петербурзька, Московська, Тульська, Харківська, Київська, Одеська, Тифліська, Катеринославська, Бакинська, Миколаївська, Батумська, Саратовська, Уфимська, Сибірський та Кримський союзи, Бунд, «Союз російських соціал-демократів за кордоном», Російська організація «Іскри», группа «Південний робітник». Делегат Нижньгородського комітету не зміг з’явитися, бо був заарештований на кордоні[56].

Склад делегатів свідчив про те, що за п’ять років, що минули після 1 з’їзду РСДРП, на якому були представлені тільки п’ять місцевих організацій, соціал-демократичний рух в Росії виріс і зміцнів. Серед учасників з’їзду переважали молоді, повні сил і енергії люди.

Програма РСДРП, прийнята на з’їзді, складалася з двох частин. Програма-мінімум і програма-максимум.

Програма-мінімум визначала завдання партії на етапі буржуазно-демократичної революції – повалення самодержавства і встановлення демократичної республіки; загальне виборче право і демократичні свободи; широке місцеве самоврядування і право націй на самовизначення; 8-годинний робочий день; повернення селянам відрізаних в 1861 році від їх наділу земель і скасування викупних платежів. В цілому ця програма мала не менш революційний характер, ніж есерівська, а в аграрному питанні була скоріше ліберальною.

Зате програма-максимум, яка визначала встановлення диктатури пролетаріату як головну, кінцеву мету партії, ставила РСДРП в особливе становище, перетворюючи її в крайню, екстремістську організацію, несхильність до поступок і компромісів. Те, що програма-максимум була прийнята з’їздом, знаменувало серйозну перемогу Леніна і його соратників[57].

На думку більшості учасників з’їзду, великий визвольний рух пролетаріату мав уже давно стати міжнародним, адже саме пролетаріат становив основу світового суспільства. Для того, аби окреслити головні вимоги руху, лідери зїзду висунули свої програмові вимоги щодо того, куди і як далі має рухатися російська і світова соціал-демократія.

Вважаючи себе одним із лідерів всесвітньої армії пролетаріату, російська соціал-демократія мала фактично ту ж кінцеву мету, до якої прагнули соціал-демократи всіх інших країн.

Ця кінцева мета визначалася характером тогочасного буржуазного суспільства і ходом його розвитку.

Головну особливість такого суспільства, на думку соціал-демократів, становило товарне виробництво на основі капіталістичних виробничих відносин, при яких значна частина коштів виробництва та обігу товарів належить невеликому за своєю чисельністю колу осіб, між тим, коли величезна більшість населення складається з пролетарів і напівпролетарів, вимушених своїм економічним становищем постійно або періодично продавати свою робочу силу, тобто надходити в найманці до капіталістів і своєю працею створювати дохід для вищих класів суспільства[58].

Панування капіталістичних виробничих відносин ставало дедалі більш і більш поширеним в міру того, як постійне вдосконалення техніки, збільшуючи господарське значення великих підприємств, вело до витіснення дрібних самостійних виробників, перетворюючи їх частину в пролетарів, звужуючи роль інших у суспільно-економічному житті та місцями ставлячи їх у важку залежність від капіталу[59].

Соціал-демократи наголошували на тому, що технічний прогрес дає, крім того, підприємцям можливість все частіше використовувати жіночу і дитячу працю в процесі виробництва і обігу товарів. А так як, з іншого боку, він призводить до відносного зменшення потреби підприємців в живій праці робітників, то попит на робочу силу необхідно відстає від її пропозиції, внаслідок чого збільшується залежність найманої праці від капіталу і підноситься рівень його експлуатації.

Програма партії виходила з того, що стан справ всередині буржуазних країн призводив до їх суперництва на всесвітньому ринку, роблячи все більш і більш складним збут товарів, вироблених в постійно зростаючій кількості. Перевиробництво, що виявляється в більш-менш гострих промислових кризах, за якими слідують доволі тривалі періоди промислового застою, являє собою неминучий наслідок розвитку продуктивних сил в суспільстві. Кризи і періоди промислового застою, в свою чергу, ще більше розоряють дрібних виробників, ще більш збільшують залежність найманої праці від капіталу, ще швидше ведуть до відносного, а іноді і до абсолютного погіршення становища робітничого класу[60].

Таким чином, удосконалення техніки, що означає збільшення продуктивності праці і зростання суспільного багатства, обумовлює собою в буржуазному суспільстві зростання соціальної нерівності, збільшення відстані між заможними і незаможними і зростання незабезпеченості існування безробіття і різного роду позбавлень для все більш широких верств трудового суспільства, вважали соціал-демократи.

Разом із ростом протиріч, властивих буржуазному суспільству, зростає також і невдоволення трудящої і експлуатованої маси, зростає число і згуртованість пролетаріїв і загострюється їх боротьба з експлуататорами. У той же час удосконалення техніки, концентрація коштів виробництва та обігу створює матеріальну можливість заміни капіталістичних виробничих відносин соціалістичними, – тобто тієї соціальної революції, яка становить собою кінцеву мету всієї діяльності міжнародної соціал-демократії, як свідомої виразниці класового руху пролетаріату.

Замінивши приватну власність на засоби виробництва і ввівши планомірну організацію суспільно-продуктивного процесу для забезпечення добробуту і всебічного розвитку всіх членів суспільства, соціал-демократи планували знищити поділ суспільства на класи і тим покласти край усім видам експлуатації однієї частини суспільства іншою.

Необхідною умовою для цього вони вбачали диктатуру пролетаріату, тобто завоювання пролетаріатом такої політичної влади, яка дозволить йому придушити будь-який опір експлуататорів. Ставлячи перед собою завдання зробити пролетаріат здатним виконати свою велику історичну місію, міжнародна соціал-демократія організувала його в самостійну політичну партію, яка протистоїть іншим буржуазним партіям, керує всіма проявами його класової боротьби, викриває перед ним протилежність інтересів експлуататорів інтересам експлуатованих і пояснює йому історичне значення і необхідні умови соціальної революції. Разом з тим вона виявляє перед трудовою спільнотою безнадійність її становища в капіталістичному суспільстві і необхідність соціальної революції в інтересах її власного звільнення від гніту капіталу[61].

Партія робітничого класу, соціал-демократи, закликали у своїй програмі до своїх лав усі верстви трудового населення.

На шляху до їх загальної кінцевої мети, російські соціал-демократи у своєму програмному документі ніби закликали світову спільноту ставити у своїй боротьбі з капіталістами однакові цілі та об’єднуватися для реалізації спільної мети[62].

У Росії, де капіталізм на той час став фактично панівним способом виробництва і зберігалися залишки старого докапіталістичного порядку, який грунтувався на закріпаченні людей поміщикам, державою або главою держави така нова позиція сприймалася доволі відкрито. Лідери робітничої партії вміло переконували населення країни в тому, що ці залишки не допускають всебічного розвитку боротьби пролетаріату, сприяючи збереженню і посиленню варварських форм експлуатації багатомільйонного селянства державою і заможними класами, які тримають в темряві і безправ’ї весь народ.

Найзначнішим з усіх цих пережитків і наймогутнішим оплотом всього цього варварства, говориться в програмі соціал-демокртів, є царське самодержавство. За самою своєю природою воно вороже всякому громадському руху.

Тому Російська соціал-демократична робітнича партія у програмі ставила своїм найближчим політичним завданням повалення царського самодержавства і заміну його демократичною республікою, конституція якої забезпечувала б цілий ряд прав[63]:

1. Самодержавство народу, тобто зосередження всієї верховної державної влади в руках законодавчих зборів, складеного з представників народу і утворює одну палату.

2. Загальне, рівне і пряме виборче право при виборах всіх, як до законодавчих зборів, так і в усі місцеві органи самоврядування для громадян і громадянок, які досягли двадцяти років; таємне голосування при виборах; право кожного виборця бути обраним в усі представницькі установи, дворічні парламенти, платні народним представникам.

3. Широке місцеве самоврядування; обласне самоврядування для тих місцевостей, які відрізняються особливими побутовими умовами і складом населення.

4. Недоторканність особи і житла.

5. Необмежену свободу совісті, слова, друку, зборів, страйків і спілок.

6. Свободу пересування і промислів.

7. Знищення станів і повну рівноправність усіх громадян, незалежно від статі, релігії, раси і національності.

8. Право населення отримувати освіту рідною мовою, що забезпечується створенням на рахунок держави і органів самоврядування необхідних для цього шкіл; право кожного громадянина пояснюватися рідною мовою на зборах; введення рідної мови нарівні з державною в усіх місцевих, громадських та державних установах.

9. Право на самовизначення за всіма націями, що входять до складу держави.

10. Право кожної особи переслідувати в звичайному порядку перед судом присяжних будь-якого чиновника.

11. Виборність суддів народом.

12. Заміну постійного війська загальним озброєнням народу.

13. Відділення церкви від держави і школи від церкви.

14. Безоплатна і обов’язкова загальна і професійна освіта для всіх дітей обох статей до 16 років; забезпечення бідних дітей їжею, одягом та навчальними посібниками за рахунок держави[64].

Російська соціал-демократична робітнича партія також вимагала скасування всіх податків і встановлення прогресивного податку на доходи і спадщину.

В інтересах охорони робочого класу від фізичного і морального виродження, а також і в інтересах розвитку його здатності до визвольної боротьби партія вимагала:

1. Обмеження робочого дня вісьмома годинами на добу для всіх найманих робітників.

2. Встановлення законом щотижневого відпочинку, на час не менше 42-х годин для найманих робітників обох статей у всіх галузях народного господарства.

3. Повної заборони надурочних робіт.

4. Заборони нічної праці (від дев’ятої годин вечора до 6 год. ранку) у всіх галузях народного господарства, за винятком тих, де вона безумовно необхідна з технічних міркувань і схвалена робітничими організаціями.

5. Заборони підприємцям користуватися працею дітей у шкільному віці (до 16 років) і обмеження робочого часу підлітків (16-18 років) шістьма годинами.

6. Заборони жіночої праці в тих галузях, де вона шкідлива для жіночого організму; звільнення жінок від роботи протягом чотирьох тижнів до і шести тижнів після пологів, зі збереженням заробітної плати в звичайних обсягах за весь цей час.

7. Влаштувати при всіх заводах, фабриках та інших підприємствах, де працюють жінки, ясла для немовлят і малолітніх дітей; звільняти жінок, які годують дитину, від роботи не рідше, ніж через три години, на час не менше, ніж на півгодини.

8. Державного страхування робітників на випадок старості та повної або часткової втрати здатності до праці за рахунок спеціального фонду, складеного шляхом особливого податку на капіталістів.

9. Заборони видачі заробітної плати товарами; встановлення щотижневого терміну розплати грошима по всім без винятку договорами про наймання робітників і видачі заробітку в робочий час.

10. Заборони підприємцям чинити грошові відрахування із заробітньої плати, з якого б приводу вони не булия (штрафи, бракування та інше).

11. Призначення достатньої кількості фабричних інспекторів в усіх галузях народного господарства і поширення нагляду фабричної інспекції на всі підприємства, які вживають найману працю, не виключаючи казенних (праця домашньої прислуги входить також в сферу цього нагляду); призначення інспектриси в тих галузях, де застосовується жіноча праця; участі обраних робітниками і оплачених державою представників в нагляді за виконанням фабричних законів, а також за складанням розцінок, прийманням і бракування матеріалу і результатів роботи.

12. Спостереження органів місцевого самоврядування, за участю виборних від робітників, за санітарним станом житлових приміщень, що відводяться робочим підприємцями, так само як за внутрішнім розпорядком цих приміщень і за умовами віддачі їх в найми, – з метою огородження найманих робітників від втручання підприємців в життя і діяльність їх, як приватних осіб і громадян.

13. Установити правильно організований санітарний нагляд на усіх підприємствах, що вживають найману працю, при повній незалежності всієї лікарсько-санітарної організації від підприємців, безкоштовної медичної допомоги для робітників за рахунок підприємців, зі збереженням утримання під час хвороби.

14. Встановлення кримінальної відповідальності наймачів за порушення законів про охорону праці.

15. Встановлення у всіх галузях народного господарства промислових рад, складених порівну з представників від робітників і підприємців.

16. Покласти на органи місцевого самоврядування обов’язки заснувати посередницькі контори для найму місцевих і прийшлих робітників (біржі праці) у всіх галузях виробництва за участю в їх управлінні представників від робітників організацій[65].

Програма РСДРП також містила перелік вимог, які мали усунути залишки кріпосницького порядку, які продовжували так чи інакше зачіпати селян, серед них були наступні: