3.2. Лютнева революція та її наслідки для РСДРП
Справжній підйом революційного руху починається в квітні-травні 1912 року, коли спалахнули масові політичні страйки в зв’язку з Ленським розстрілом робітників, коли в Сибіру, на Ленських золотих копальнях, під час страйку за наказом царського жандармського офіцера було вбито і поранено більше 500 робітників, які мирно йшли на переговори з адміністрацією[116].
На Ленський розстріл пролетарії відповіли масовими страйками, демонстраціями і мітингами в Петербурзі, Москві, у всіх промислових центрах і районах. Кількість учасників політичних страйків протесту проти кривавого побиття ленских робочих зросла до 300 тисяч.
Зростання і зосередженість пролетаріату на великих підприємствах при наявності такої революційної партії, як партія більшовиків, перетворювали робітничий клас Росії в найбільшу силу політичного життя країни. Саме на таку силу й опиралася РСДРП. Революційний підйом 1912-1914 років, розмах страйкового руху наближали країну до обстановки початку революції 1905 року[117].
Меншовики домагалися того, щоб пролетаріат кинув думати про революцію. Меншовики казали робітникам: «Киньте думати про народ, про голодування селян, про панування чорносотенних поміщиків-кріпосників, боріться лише за «свободу коаліцій», подавайте про це «петиції» до царського уряду». Більшовики ж роз’яснювали робітникам, що ця меншовицька проповідь відмови від революції, відмови від союзу з селянством ведеться в інтересах буржуазії, що робочі напевно переможуть царизм, якщо вони залучать на свій бік селянство, як свого союзника, що погані пастирі, тобто меншовики, повинні бути відкинуті геть як вороги революції[118].
Але в цей час з’явилася на сцені нова сила міжнародного порядку – Велика війна, – яка повинна була змінити хід подій. Якраз під час липневих революційних подій в Петербург приїхав для переговорів з царем про початок майбутньої війни французький президент Пуанкаре. Через кілька днів Німеччина оголосила війну Росії. Царський уряд скористалося війною для того, щоб розгромити більшовицькі організації і придушити робітничий рух[119]. Підйом революції був перерваний світовою війною, в якій царський уряд шукав порятунку від революції.
Перша світова війна, яка важким тягарем лягла на плечі пересічних мешканців Російської імперії, знекровила до того ще могутню державу і сприяла революційним настроям населення[120].
Більшовицька партія з перших же днів війни дотримувалася тієї установки, що війна розпочата не для захисту батьківщини, а для захоплення чужих земель, для пограбування чужих народів в інтересах поміщиків і капіталістів, що з цією війною робітникам потрібно вести рішучу боротьбу.
1917 рік почався страйком 9 січня. Меншовики і есери намагалися ввести революційний рух в потрібні ліберально налаштованим колам рамки. До дня відкриття Державної думи, 14 лютого, меншовики пропонували організувати ходу робочих до Державної думи. Але робітники підтримали більшовиків і вийшли не на ходу до думи, а на демонстрацію[121].
22 лютого страйкували робітники більшості найбільших підприємств. У Міжнародний день робітниці, 23 лютого (8 березня) за призовом Петроградського комітету більшовиків працівниці вийшли на вулицю з демонстрацією проти голоду, війни, царизму. Демонстрацію робітниць підтримали робітники загальним страйковим виступом по Петрограду. Політичний страйк почав переростати в загальну політичну демонстрацію проти царського ладу[122].
24 лютого (9 березня) демонстрація поновлюється з більшою силою. Страйкувало вже близько 200 тисяч рабочіх.25 лютого (10 березня) революційний рух охоплює весь робочий Петроград. Вранці 26 лютого (11 березня) політичний страйк і демонстрація починають переростати в спроби повстання. Робочі роззброюють поліцію і жандармерію і озброюються самі. Однак, збройне зіткнення з поліцією закінчується розстрілом демонстрації на Знам’янській площі.
Бюро ЦК більшовицької партії випустило 26 лютого (11 березня) маніфест із закликом до продовження збройної боротьби проти царизму, до створення Тимчасового революційного уряду.
27 лютого (12 березня) війська в Петрограді відмовилися стріляти в робітників і стали переходити на бік повсталого народу. Швидкий перехід військ на сторону робітників вирішив долю царської влади.
Коли звістка про перемогу революції в Петрограді поширилася в інших містах і на фронті, робітники і солдати скрізь стали скидати царських чиновників[123].
27 лютого (12 березня) 1917 року ліберальні депутати Державної думи по закулісній домовленості з есеро-меншовицькими лідерами утворили Тимчасовий комітет Державної думи. Вийшло так, що есеро-меншовицькі лідери Виконкому Ради здали владу буржуазії, а Рада робітничих і солдатських депутатів, дізнавшись потім про це, схвалила своєю більшістю дії есеро-меншовицьких лідерів, незважаючи на протести більшовиків[124].
Так утворилася нова державна влада в Росії. Але поряд з цим урядом існувала інша влада – Рада робітничих і солдатських депутатів. Солдатські депутати в Раді – це були, головним чином, селяни, мобілізовані на війну. Рада робітничих і солдатських депутатів була органом союзу робітників і селян проти царської влади і разом з тим – органом влади більшовицької партії.
Таким чином, вийшло своєрідне переплетення двох влад, двох диктатур: диктатури буржуазії, в особі Тимчасового уряду, і диктатури пролетаріату і селянства в особі Ради робітничих і солдатських депутатів[125].
Перед більшовицькою партією стояло нове ідеологічне завдання – терплячою роз’яснювальною роботою серед населення розкрити імперіалістичний характер Тимчасового уряду, викрити зраду есерів і меншовиків і показати, що домогтися миру неможливо без заміни Тимчасового уряду урядом Рад.
У той час як робітники і селяни, здійснюючи революцію і проливаючи кров, чекали припинення воїни, домагалися хліба і землі, вимагали рішучих заходів у боротьбі з розрухою, Тимчасовий уряд залишалося глухим до цих вимог народу. Цей уряд, що складався з найвизначніших представників капіталістів і поміщиків, і не думав задовольняти вимоги селян про передачу їм землі. Він не могло також дати хліба трудящим, так як для цього необхідно було зачепити інтереси великих хліботоргівців, треба було всіма заходами відбирати хліб у поміщиків, чого не наважувався робити уряд, так як воно саме було пов’язано з інтересами цих класів[126].
Ставало ясним, що двовладдя, що склалося після лютневої революції, не може вже триматися довго, бо хід подій вимагав, щоб влада була зосереджена десь в одному місці: або в стінах Тимчасового уряду, або в руках Рад.
Погоджувальна політика меншовиків та есерів поки ще мала підтримку серед населення. Було багато робітників, і ще більше солдатів і селян, які вірили, що зовсім скоро все налагодиться завдяки мирній революції, завдяки поступовим змінам в державі.
Серед цих людей політика обіцянок і вмовлянь есерів меншовиків розцінювалася поки що як правильна політика. Але було ясно, що обіцянок і вмовлянь не може вистачити надовго, бо хід подій і поведінка Тимчасового уряду з кожним днем розкривали і показували, що погоджувальна політика есерів та меншовиків є політикою зволікань, яка у даний час стала вигідною для більшовиків, які мали змогу звинуватили владу у затягуванні вирішення найголовніших проблем держави[127].
Після лютневої революції організації більшовицької партії, які працювали нелегально в найтяжчих умовах царизму, вийшли з підпілля і стали розгортати відкриту політичну і організаційну роботу[128].
3 (16) квітня 1917 року, після довгого вигнання, повернувся в Росію Ленін. Він виступив з доповіддю про війну і революції на зборах більшовиків, а потім повторив тези своєї доповіді на зборах, де крім більшовиків були присутні також меншовики. Це були знамениті Квітневі тези Леніна, які дали партії і пролетаріату ясну революційну лінію переходу від буржуазної революції до соціалістичної[129]. Ленін не закликав до повстання проти Тимчасового уряду, який користувався в даний момент довірою Рад, не вимагав його повалення, а домагався того, щоб шляхом роз’яснювальної і вербувальної роботи завоювати більшість в Радах, змінити політику Рад, а через Ради – змінити склад і політику всього уряду[130].
Тези Леніна викликали шалений невдоволення серед буржуазії, меншовиків, есерів. Меншовики звернулися до робітників з відозвою, яка починалася застереженням, що «революція в небезпеці». Небезпека, на думку меншовиків, була в тому, що більшовики висунули вимогу переходу влади до Рад робітничих і солдатських депутатів. 14 квітня відбулася Петроградська загальноміська конференція більшовиків. Вона схвалила тези Леніна і поклала їх в основу своєї роботи.
Меншовики ж повторювали, що Росія не дозріла для соціалістичної революції, що в Росії можлива тільки буржуазна республіка. Вони пропонували партії і робітничому класу обмежитися тим, щоб «контролювати» Тимчасовий уряд. По суті вони, так само як і меншовики, стояли на позиції збереження капіталізму, збереження влади буржуазії[131].
По доповіді Леніна про аграрне питання конференція прийняла рішення про конфіскацію поміщицьких земель з передачею їх в розпорядження селянських комітетів і про націоналізацію всіх земель в країні. Більшовики звали селянство на боротьбу за землю і доводили селянських мас, що партія більшовиків є єдиною революційною партією, яка допомагає на ділі селянам скинути поміщиків. Так само більшовицька партія відстоювала право націй на самовизначення аж до відокремлення та утворення самостійних держав. Рішуча і послідовна позиція партії в національному питанні, боротьба партії за повну рівноправність націй і за знищення всіх форм національного гніту і національного нерівноправності забезпечили їй симпатії і підтримку пригноблених національностей[132].
Конференція одностайно пішла за Леніним, зайнявши чітку позицію з усіх найважливіших питань і ведучи лінію на перемогу соціалістичної революції.
3 (16) червня 1917 зібрався I Всеросійський з’їзд Рад. Більшовики були ще в меншості в Радах, – вони мали на з’їзді приблизно 100 делегатів проти 700-800 меншовиків, есерів та інших. Більшовики на I з’їзді Рад наполегливо викривали згубність угодовства з буржуазією, розкривали імперіалістичний характер війни. Ленін виступив на з’їзді з промовою, в якій доводив правильність лінії більшовиків, заявляючи, що тільки влада Рад може дати хліб трудящим, землю селянам, домогтися миру, вивести країну з розрухи[133].
Демонстрація 18 червня 1917 року, що відбувалася біля могили жертв революції, виявилася справжнім оглядом сил більшовицької партії. Гасла меншовиків та есерів про довіру Тимчасовому уряду, про необхідність продовження війни тонули в величезній масі більшовицьких лозунгів. 400 тисяч демонстрантів проходили з гаслами на прапорах: «Геть війну!», «Геть міністрів-капіталістів!», «Вся влада Радам!»[134].
Це був повний провал меншовиків та есерів, провал Тимчасового уряду в столиці.
3 (16) липня в Петрограді, у Виборзькому районі, стихійно почалися демонстрації. Окремі демонстрації розрослися в загальну грандіозну збройну демонстрацію під гаслом переходу влади до Рад. Більшовицька партія була проти збройного виступу в цей момент, не дивлячись на мирний характер демонстрації, все ж пролилася кров робітників і солдатів. Таким чином, замість мирної політики Тимчасовий уряд став проводити політику продовження війни. Замість охорони демократичних прав народу він став проводити політику ліквідації цих прав і розправи з робітниками і солдатами силою зброї[135].
Двовладдя скінчилося на користь буржуазії, бо вся влада перейшла в руки Тимчасового уряду, а Ради з їх есеро-меншовицьким керівництвом перетворилися в придаток Тимчасового уряду.
Закінчився мирний період революції. З огляду на зміну ситуації, більшовицька партія вирішила змінити свою тактику. Вона перейшла в підпілля, вкрила свого вождя Леніна в глибокому підпіллі і стала готуватися до повстання, щоб повалити владу буржуазії силою зброї і встановити Радянську владу.
Восени 1917 року в Росії склалася революційна криза. 12 жовтня на Петроградській Раді був сформований Військово-революційний комітет (ВРК) – це був центр підготовки повстання. 24 жовтня загони червоної гвардії захопили всі найважливіші об’єкти. Вранці 25 жовтня ВРК звернувся з відозвою «До громадян Росії!». В ній оголошувалося про позбавлення влади Тимчасового уряду і перехід влади до Петроградської ВРК. Увечері 25 жовтня розпочався штурм Зимового Палацу, де засідав Тимчасовий уряд[136]. В цей же час працював другий з’їзд рад, який прийняв перші декрети радянської влади: про мир, про землю, про владу. Була встановлена Радянська влада. Було створено однопартійний більшовицький уряд – Рада народних комісарів (Раднарком). Очолив радянський уряд Володимир Ленін. З’їзд вибрав новий склад Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету (ВЦВК). До нього увійшли більшовики і ліві есери. Головою став Каменєв.
Отже, була встановлена кардинально інша влада в Імперії, влада, яка згодом належатиме виключно єдиній партії, зародком якої стала РСДРП. Подальші події, що призвели в кінцевому підсумку до кровопролитної громадянської війни, лідери країни, які прийшли до влади в результаті лютневої революції, не змогли скористатися цими реальними, хоча і вкрай малими (з урахуванням перебування Росії в той момент в стані війни) шансами на це.
Висновки
Виникнення революційних спілок, які висунули гасло політичної боротьби, страйкова боротьба 70-80 років ХІХ століття були об’єктивним свідченням того, що в Росії «людиною майбутнього» мав стати робітник. У процесі свого формування партія російського пролетаріату пройшла шлях від перших соціал-демократичних гуртків і груп до більшовизму. У 80-і роки ХІХ століття вона пережила «зародковий», або пропагандистський період. З’єднання соціалізму з робітничим рухом, що почавсяв середині 90-х років ХІХ століття, забезпечило основу створення РСДРП.
Революція 1905-1907 років була переломною як для більшовизму, так і для меншовизму: вони остаточно склалися як ідейно-політичні течії і самостійні фракції РСДРП. Їх погляди збігалися лише у визнанні буржуазного, а не соціалістичного характеру революції. З питань тактики їх погляди принципово розходилися. Меншовики вважали, що головною рушійною силою цієї революції повинна бути буржуазія. Більшовики наполягали на тому, що в нову історичну епоху буржуазія Росії стала контрреволюційною силою, а тому гегемонія в буржуазнодемократичної революції повинна належати пролетаріату в союзі з селянством і іншими силами країни, зацікавленими в поваленні царського самодержавства і встановленні демократичного ладу. Надалі різка розбіжність у поглядах на перспективи соціалістичної революції, формування радянської держави, на плани соціалістичного будівництва привели до остаточного розмежування більшовиків і меншовиків і формування самостійних партій.
У роки нового революційного підйому (1912-1914) партія більшовиків очолила робітничий рух і вела його під більшовицькими гаслами до нової революції. Партія зуміла здійснити з’єднання нелегальної роботи з легальною. Ламаючи опір ліквідаторів та їхніх друзів – троцькістів і одзовістів, вона оволоділа всіма формами легального руху і зробила легальні організації опорними пунктами своєї революційної роботи.
Борючись з ворогами робітничого класу і їх агентами в робітничому русі, партія зміцнила свої ряди і розширила свої зв’язки з робітничим класом. Широко використовуючи думську трибуну для революційної агітації і створивши чудову масову робочу газету «Правда», партія виховала нове покоління революційних робітників – правдистів. Цей шар робітників в роки Першої світової війни залишився вірним революції. Він же складав потім ядро більшовицької партії в дні Жовтневої революції в 1917 році.
Напередодні Першої світової війни партія керувала революційними виступами робітничого класу. Це були авангардні бої, перервані війною, але переговори, відновлені потім, через три роки, для того, щоб повалити царизм.
Таким чином бачимо, що поразка революції 1905-1907 рр. виявилася не скороминучою невдачею, а історичним епілогом цілої смуги революційного робітничого руху. Вона була переломною як для більшовизму, так і для меншовизму: вони остаточно склалися як ідейно-політичні течії і самостійні фракції РСДРП. Їх погляди збігалися лише у визнанні буржуазного, а не соціалістичного характеру революції. З питань тактики їх погляди принципово розходилися. Меншовики вважали, що головною рушійною силою цієї революції повинна бути буржуазія. Більшовики наполягали на тому, що в нову історичну епоху буржуазія Росії стала контрреволюційною силою, а тому гегемонія в буржуазнодемократичної революції повинна належати пролетаріату в союзі з селянством і іншими силами країни, зацікавленими в поваленні царського самодержавства і встановленні демократичного ладу. Надалі різка розбіжність у поглядах на перспективи соціалістичної революції, формування радянської держави, на плани соціалістичного будівництва привели до остаточного розмежування більшовиків і меншовиків і формування самостійних партій.
Зрештою, у 1917 році, коли в Росії панувала революційна криза, була встановлена кардинально інша влада в Імперії, влада, яка згодом належатиме виключно єдиній партії, зародком якої стала саме РСДРП.
Прихід до влади більшовиків означав крах буржуазно-ліберальної альтернативи. Головними причинами цього стали відсутність твердої державної влади, уповільнений характер реформ, війна, наростання революційних настроїв. Більшовики зуміли використати цю ситуацію, щоб спробувати на практиці здійснити свою ідеологічну доктрину. Розпуск Установчих зборів, який відбувся так буденно, що не викликавши ні найменшого натяку на вибух народного обурення, справив приголомшуюче враження на партії революційної демократії. вони пов’язували з його діяльністю певні надії на мирний шлях усунення більшовиків від влади. Тепер вони все більше схилялися до необхідності збройної боротьби з більшовиками. Партії, які мали великий вплив, після розгону Установчих зборів виявилися у важкій ситуації, фактично вони перебували на напівлегальному становищі. Також вони втратили широку підтримку мас, в відміну від більшовиків, і це заважало вести активну діяльність. Таким чином, після 1917 року в країні фактично залишилася одна впливова партія – партія більшовиків, а РСДРП як партія зникла з політичної канви держави, залишившись лише на історичній.
Список використаних джерел та літератури
1. Листовки Петербургского «Союза борьбы за освобождение рабочего класса». 1895—1897 гг., М., 1934. – С. 211.
2. Аврех, А. Я. Ленский расстрел и кризис третьеиюньской системы / А. Я. Аврех // Вопросы истории. – 1961. – № 1. – С. 58-79.
3. Аникеев В.В. Деятельность ЦК РСДРП(б) в I9I7-I9I8 гг. – М.: Мысль, 1974.
4. Ахун М.И., Петров В.А. Большевики и армия в 1905-1917 гг. Л., 1929
5. Батурин Н.Н. Очерк истории социал-демократии в России. М., 1925. С.136.
6. Бережанский А. С. Г. В. Плеханов: от народничества – к марксизму / А. С. Бережанский. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1990. – 208 с.
7. Волобуев П.В. Пролетариат и буржуазия России в 1917 году. М., 1964
8. Второй съезд РСДРП. Протоколы. С. 181-182. Режим доступа: http://militera.lib.ru/docs/da/s02/index.html
9. Головин Н. Н. Российская контрреволюция в 1917-1918 гг. ч. 1. Кн.1. Париж., 1937.
10. Грубов В.И. Умеренная социалистическая оппозиция большевизму в центральных органах власти Советской России (октябрь 1917 – июль 1918 гг.): автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. ист. наук. М., 1998. 29 с.
11. Гусев К.В. Партия эсеров: от мелкобуржуазного революционаризма к контрреволюции. М., 1975
12. Ерофеев Н.Д. Социалисты-революционеры в 90-е годы XIX века – 1904 г.: Автореф. дис. д.и.н. М.,1999. – 38 с.
13. Жуйков Г. С. Петербургские марксисты и группа «Освобождение труда» / Г. С. Жуйков. – Л.: Лениздат, 1975. – 328 с.
14. Журналы заседаний Временного правительства: март – окт. 1917 г.: В 4 т. / Сост. Е. Д. Гринько, О. В. Лавинская. М.: Росспэн. Т. 2: Май – июнь 1917 гг. / Ред. Б. Ф. Додонов. 2002. 511 с. стр. 314-344
15. Зародов К.И. Три революции в России и наше время. – Изд.2-е, испр. и перераб. – М.: Мысль, 1977. – 636 с.
16. Измозик В., Старков Б., Павлов Б., Рудник С. Подлинная история РСДРП—РКП(б)—ВКП(б). Краткий курс. Без умолчаний и фальсификаций. – СПб.:Питер, 2009. – 496 с.
17. Ильин И.А. «Почему сокрушился в России монархический строй?» Наши задачи. Статьи 1948-1954 гг.: в 2 т. Т.2. – М.: Айрис-пресс, 2008.
18. Иоффе Г. 3. 1917 год: улучшенная альтернатива.// Россия и современный мир. №2. 1993.
19. Иоффе Г.З. Крах российской монрахической контрреволюции.-M.: Наука, 1977. – 320 с.
20. Карноухов Е.М. Борьба партии большевиков против анархизма в России. М., 1981.
21. Карпов Н. Крестьянское движение в революции 1905 года. Л., 1925.
22. Конференции РСДРП 1912 года. Документы и материалы. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2008. – 1120 с. – (Серия «Политические партии России. Конец XIX – первая треть XX века. Документальное наследие»)
23. Костин А. Ф., Ленин – создатель партии нового типа. (1894—1904 гг.), М., 1970.
24. Ленин В.И. Полное собрание сочинений в 55 томах. Режим доступа: http://leninism.su/works.html
25. Мартов Л. История российской социал-демократии. Пг., 1918.
26. Москвин В.В. Идейно-политическая деятельность РСДРП среди пролетариата страны (конец XIX начало XX в.): автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. ист. наук. М., 1990. – 23 с.
27. Мошинский, И. Н. На путях к I-му съезду РСДРП : 90-е годы в Киевском подполье. – М. : Всесоюз. о-во полит. каторжан и ссыльно-поселенцев, 1928. – 211 с.
28. Отзовисты / Слепов Л. А. // Никко – Отолиты. – М. : Советская энциклопедия, 1974. – (Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров ; 1969—1978, т. 18).
29. Очерки истории Московской организации КПСС. М., 1979
30. Павлов Д.Б. Отечественные и зарубежные публикации документов российских партий. Диссертация в виде научного доклада на соиск. уч. ст. д.и.н. М., 1998. – 51 с.
31. Пайпс Р. История Русской революции. М., 1993.
32. Первый съезд РСДРП (март 1898 года): Документы и материалы. (Москва: Госполитиздат, 1958). Режим доступа: http://publ.lib.ru/ARCHIVES/K/KPSS/_KPSS.html#003
33. Первый съезд РСДРП. Март 1898 г. Документы и материалы, М., 1958. – С. 345.
34. Пивоваров Ю. Очерки истории русской общественно-политической мысли XIX – первой трети XX столетия. М., 1997.
35. Политические партии России. Страницы истории. М.,2000.; Социал-демократия в российской истории. Обобщение опыта и новые подходы. М., 2008.
36. Рабинович А. Большевики приходят к власти /революция 1917 г. в Петрограде/. М., 1989.
37. России после освобождения крестьян. Нью-Йорк, 1946. С. 280.
38. Русская литература и журналистика начала ХХ века, 1905 – 1917: Большевистские и общедемократические издания / В.А. Максимова, И.А. Ревякина, И.Е. Усок и др. ; Отв. ред. Б.А. Бялик. – М.: Наука, 1984. – 350 с.
39. Сахаров А. Н. Отечественная историография: Западные оценки и наша реальность // Россия в XX веке. Историки мира спорят. М., 1994. – 727 с.
40. Сенцов А. А Февральская революция и буржуазное государство в 1917 г., Св., 1988.
41. Сенчакова Л. Т. Боевая рать революции: Очерк о боевых организациях РСДРП и рабочих дружинах 1905-1907 гг. – М. : Политиздат, 1975. – 192с.
42. Сенчакова Л.Т. Из хроники партийной жизни 1905-1907. М.,1989.
43. Тарновский К. Н. Революционная мысль, революционное дело: Ленинская «Искра» в борьбе за создание марксистской партии в России. – М.: Мысль, 1983. – 270с.
44. Тумаринсон В. X. Меньшевики и большевики: несостоявшийся консенсус (Опыт исторической реконструкции). Автореф. докт. ист. наук. М., 1995.
45. Тютюкин С. В. Меньшевизм: страницы истории. – М.: РОССПЭН, 2002. – 560 с.
46. Тютюкин С. В., ШелохаевВ. В. История политических партий России. М., 1994
47. Тютюкин С.В. Взлет и падение Российской социал-демократии. // Россия на рубеже XXI века. Оглядываясь на век минувший. М., 2000
48. Тютюкин С.В. Г.В. Плеханов. Судьба русского марксиста. М., 1997. С. 181-182.
49. Тютюкин С.В. Меньшевики // Политические партии России: история и современность. М.2000. – 342 с.
50. Тютюкин С.В., Шелохаев В.В. Марксисты и русская революция. М., 1996. – 234 с.
51. Тютюкин С.В., Шелохаев В.В. РСДРП в первой революции. М.,1990.
52. Угрюмов А.Л. Партия большевиков в период первой русской революции. М., 1957.
53. Урилов И.Х. Из истории раскола РСДРП// ОИ. 2003.№4. Режим доступу: http://russiabgu.narod.ru/pages/themes/txt/urilov_iz_istorii_raskola.pdf
54. Ушаков А.В. Революционное движение демократической интеллигенции в России: 1895-1904. М., 1976.
55. Фатеев П. С. Первые российские марксисты. – М.: Политиздат, 1983. – 176с.
56. Филиппов Р. В. Пионеры марксизма в России (1883-1893 гг.): Историографический очерк. – М.: Политиздат, 1989. – 367с.
57. Харитонов В. Л. Февральская революция в России. // «Вопросы истории», № 2-3., М., 1992.
58. ХеймсонЛ. Меньшевизм и эволюция российской интеллигенции//Россия. XXI. 1995. № 3. С. 150
59. Цикл программ «История политических партий в России» в рамках проекта «Защита исторического и культурного наследия». Часть 2. Зарождение и образование социал-демократической партии. Видео. Режим доступу: http://krasnoe.tv/node/10597
60. Чужак Н. Идея вооруженного восстания и большевистская работа в армии. М., 1929.
61. Шерстянников Н.А. История меньшевистской фракции РСДРП (1903 – февраль 1917). М., 2003.
62. Шерстянников Н.А. Меньшевистская альтернатива в российской социал-демократической рабочей партии (1903 год-февраль 1917 года) / Н.А. Шерстянников. – Москва: Знание, 1999. – 248 с.
63. Яковлев А.Н. Горькая чаша. Большевизм и реформация России. Ярославль, 1994. С. 129
[1] Батурин Н.Н. Очерк истории социал-демократии в России. М., 1925. – 356 с.
[2] Мартов Л. История российской социал-демократии. Пг., 1918. – 257 с.
[3] Карпов Н. Крестьянское движение в революции 1905 года. Л., 1925.
[4] Чужак Н. Идея вооруженного восстания и большевистская работа в армии. М., 1929.; Ахун М.И., Петров В.А. Большевики и армия в 1905-1917 гг. Л., 1929
[5] Угрюмов А.Л. Партия большевиков в период первой русской революции. М., 1957.
[6] Гусев К.В. Партия эсеров: от мелкобуржуазного революционаризма к контрреволюции. М., 1975; Карноухов Е.М. Борьба партии большевиков против анархизма в России. М., 1981.
[7] Сенчакова Л.Т. Из хроники партийной жизни 1905-1907. М.,1989.
[8] Очерки истории Московской организации КПСС. М., 1979
[9] Тютюкин С.В., Шелохаев В.В. РСДРП в первой революции. М.,1990.
[10]Аникеев В.В. Деятельность ЦК РСДРП(б) в I9I7-I9I8 гг. – М.: Мысль, 1974. ; Иоффе Г. 3. 1917 год: улучшенная альтернатива.// Россия и современный мир. №2. 1993.; Рабинович А. Большевики приходят к власти /революция 1917 г. в Петрограде/. М., 1989. Та ін..
[11]Тютюкин С.В., Шелохаев В.В. Марксисты и русская революция. М.,1996; Тютюкин С.В. Плеханов. Судьба русского марксиста. М., 1997; его же, Меньшевики // Политические партии России: история и современность. М.2000. С.227-242; его же, Взлет и падение Российской социал-демократии. // Россия на рубеже XXI века. Оглядываясь на век минувший. М., 2000; Тютюкин С.В. Меньшевизм. Страницы истории. М., 2002; Шерстянников Н.А. История меньшевистской фракции РСДРП (1903 – февраль 1917). М., 2003.
[12]Политические партии России. Страницы истории. М.,2000.; Социал-демократия в российской истории. Обобщение опыта и новые подходы. М., 2008.;
[13] Павлов Д.Б. Отечественные и зарубежные публикации документов российских партий. Диссертация в виде научного доклада на соиск. уч. ст. д.и.н. М., 1998. С. 50-51.
[14] Второй съезд РСДРП. Протоколы. С. 181-182. Режим доступа: http://militera.lib.ru/docs/da/s02/index.html ; Первый съезд РСДРП (март 1898 года): документы и материалы. (Москва: Госполитиздат, 1958). Режим доступа: http://publ.lib.ru/ARCHIVES/K/KPSS/_KPSS.html#003
[15] Ленин В.И. Полное собрание сочинений в 55 томах. Режим доступа: http://leninism.su/works.html
[16] Ерофеев Н.Д. Социалисты-революционеры в 90-е годы XIX века – 1904 г.: Автореф. дис. д.и.н. М.,1999. С.37-38.
[17] Измозик В., Старков Б., Павлов Б., Рудник С. Подлинная история РСДРП—РКП(б)—ВКП(б). Краткий курс. Без умолчаний и фальсификаций. – СПб.:Питер, 2009. – С. 78.
[18] Измозик В., Старков Б., Павлов Б., Рудник С. Подлинная история РСДРП—РКП(б)—ВКП(б). Краткий курс. Без умолчаний и фальсификаций. – СПб.:Питер, 2009. – С. 80.
[19] Цикл программ «История политических партий в России» в рамках проекта «Защита исторического и культурного наследия». Часть 2. Зарождение и образование социал-демократической партии. Видио. Режим доступу: http://krasnoe.tv/node/10597
[20] Тютюкин С.В., Шелохаев В.В. РСДРП в первой революции. М.,1990. – С. 46.
[21] Сенчакова Л.Т. Из хроники партийной жизни 1905-1907. М.,1989. – С. 139.
[22] Москвин В.В. Идейно-политическая деятельность РСДРП среди пролетариата страны (конец XIX начало XX в.): автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. ист. наук. М., 1990. – С. 87.
[23] Иоффе Г.З. Крах российской монрахической контрреволюции.-M.: Наука, 1977. – С. 129.
[24] Ерофеев Н.Д. Социалисты-революционеры в 90-е годы XIX века – 1904 г.: Автореф. дис. д.и.н. М.,1999. – С. 28.
[25] Там само. – С. 29.
[26]Волобуев П.В. Пролетариат и буржуазия России в 1917 году. М., 1964. – С. 67.
[27] Измозик В., Старков Б., Павлов Б., Рудник С. Подлинная история РСДРП – РКП(б) – ВКП(б). Краткий курс. Без умолчаний и фальсификаций. – СПб.:Питер, 2009. – С. 148.
[28] Измозик В., Старков Б., Павлов Б., Рудник С. Подлинная история РСДРП—РКП(б)—ВКП(б). Краткий курс. Без умолчаний и фальсификаций. – СПб.:Питер, 2009. – С. 180.
[29] Там само. – С. 181.
[30] Первый съезд РСДРП. Март 1898 г. Документы и материалы, М., 1958. – С. 345.
[31] Листовки Петербургского «Союза борьбы за освобождение рабочего класса». 1895—1897 гг., М., 1934. – С. 211.
[32] 51. Яковлев А.Н. Горькая чаша. Большевизм и реформация России. Ярославль, 1994. – С. 76.
[33] Костин А. Ф., Ленин – создатель партии нового типа. (1894—1904 гг.), М., 1970. – С. 118.
[34] Пивоваров Ю. Очерки истории русской общественно-политической мысли XIX – первой трети XX столетия. М., 1997. – 344 с.
[35] Русская литература и журналистика начала ХХ века, 1905 – 1917: Большевистские и общедемократические издания / В.А. Максимова, И.А. Ревякина, И.Е. Усок и др. ; Отв. ред. Б.А. Бялик. – М.: Наука, 1984. – С. 129.
[36] Мошинский, И. Н. На путях к I-му съезду РСДРП : 90-е годы в Киевском подполье. – М. : Всесоюз. о-во полит. каторжан и ссыльно-поселенцев, 1928. – С. 139.
[37] «КПСС в резолюциях…», 8 изд., т. 1, 1970. – С. 16
[38] Цит. по: Л. Троцкий. Моя жизнь. М., 2001. – С. 125
[39] Мошинский, И. Н. На путях к I-му съезду РСДРП : 90-е годы в Киевском подполье. – М. : Всесоюз. о-во полит. каторжан и ссыльно-поселенцев, 1928. – С. 145.
[40] Ушаков А.В. Революционное движение демократической интеллигенции в России: 1895-1904. М., 1976. – 112 с.
[41] Цикл программ «История политических партий в России» в рамках проекта «Защита исторического и культурного наследия». Часть 2. Зарождение и образование социал-демократической партии. Видио. Режим доступа: http://krasnoe.tv/node/10597
[42] Мошинский, И. Н. На путях к I-му съезду РСДРП : 90-е годы в Киевском подполье. – М. : Всесоюз. о-во полит. каторжан и ссыльно-поселенцев, 1928. – 211 с.
[43] 1-й съезд РСДРП (март 1898 года): Документы и материалы. (Москва: Госполитиздат, 1958). Режим доступа: http://publ.lib.ru/ARCHIVES/K/KPSS/_KPSS.html#003
[44] ХеймсонЛ. Меньшевизм и эволюция российской интеллигенции//Россия. XXI. 1995. № 3. – С. 150
[45] ХеймсонЛ. Вказана праця. – С. 151.
[46] Тютюкин С.В., Шелохаев В.В. Марксисты и русская революция. М., 1996. – 234 с.
[47] Фатеев П. С. Первые российские марксисты. – М.: Политиздат, 1983. – С. 91.
[48] Дан Ф.И. Происхождение большевизма. К истории демократических и социалистических идей в
России после освобождения крестьян. Нью-Йорк, 1946. – 280 с.
[49] Русская литература и журналистика начала ХХ века, 1905 – 1917 : Большевистские и общедемократические издания / В.А. Максимова, И.А. Ревякина, И.Е. Усок и др. ; Отв. ред. Б.А. Бялик. – М.: Наука, 1984. – 350 с.
[50] Тарновский К. Н. Революционная мысль, революционное дело : Ленинская «Искра» в борьбе за создание марксистской партии в России. – М.: Мысль, 1983. – С. – 112.
[51] Тарновский К. Н. Революционная мысль, революционное дело: Ленинская «Искра» в борьбе за создание марксистской партии в России. – М.: Мысль, 1983. – С. 123.
[52]Павлов Д.Б. Отечественные и зарубежные публикации документов российских партий. Диссертация в виде научного доклада на соиск. уч. ст. д.и.н. М., 1998. – С. 21.
[53] Пивоваров Ю. Очерки истории русской общественно-политической мысли XIX – первой трети XX столетия. М., 1997. – С. 57.
[54] Иоффе Г.З. Крах российской монрахической контрреволюции.-M.: Наука, 1977. – С. 219.
[55] Шерстянников Н.А. Меньшевистская альтернатива в Российской социал-демократической рабочей партии (1903 год-февраль 1917 года). М., 1999. – С. 23
[56] 2-й съезд РСДРП (июль-август 1903 года): Протоколы. (Москва: Госполитиздат, 1959)
[57] Шерстянников Н.А. Меньшевистская альтернатива в Российской социал-демократической рабочей партии (1903 год-февраль 1917 года). М., 1999. – С. 23
[58] Мартов Л. История российской социал-демократии. – С. 26.
[59] Пивоваров Ю. Очерки истории русской общественно-политической мысли XIX – первой трети XX столетия. – С. 181.
[60] Тютюкин С.В. Взлет и падение Российской социал-демократии. // Россия на рубеже XXI века. Оглядываясь на век минувший. – С. 132.
[61] Тютюкин С.В., Шелохаев В.В. Марксисты и русская революция. М., 1996. – С. 178.
[62] Там само. – С. 179.
[63] Второй съезд РСДРП. Протоколы. С. 181-182. Режим доступа: http://militera.lib.ru/docs/da/s02/index.html
[64] Второй съезд РСДРП. Протоколы. С. 181-182. Режим доступа: http://militera.lib.ru/docs/da/s02/index.html
[65] Второй съезд РСДРП. Протоколы. С. 181-182. Режим доступа: http://militera.lib.ru/docs/da/s02/index.html
[66] Второй съезд РСДРП. Протоколы. С. 181-182. Режим доступа: http://militera.lib.ru/docs/da/s02/index.html
[67] Батурин Н.Н. Очерк истории социал-демократии в России. М., 1925. – С.99.
[68] Москвин В.В. Идейно-политическая деятельность РСДРП среди пролетариата страны (конец XIX начало XX в.): автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. ист. наук. М., 1990. – С. 15.
[69] Урилов И.Х.Из истории раскола РСДРП// ОИ. 2003.№4. Режим доступу: http://russiabgu.narod.ru/pages/themes/txt/urilov_iz_istorii_raskola.pdf
[70] Урилов И.Х.Из истории раскола РСДРП// ОИ. 2003.№4. Режим доступу: http://russiabgu.narod.ru/pages/themes/txt/urilov_iz_istorii_raskola.pdf
[71] Второй съезд РСДРП. Протоколы. С. 181-182.
[72] Тютюкин С.В. Г.В. Плеханов. Судьба русского марксиста. М., 1997. С. 181-182.
[73] Русская литература и журналистика начала ХХ века, 1905 – 1917 : Большевистские и общедемократические издания / В.А. Максимова, И.А. Ревякина, И.Е. Усок и др. ; Отв. ред. Б.А. Бялик. – М.: Наука, 1984. – 350 с.
[74] Русская литература и журналистика начала ХХ века, 1905 – 1917 : Большевистские и общедемократические издания / В.А. Максимова, И.А. Ревякина, И.Е. Усок и др. ; Отв. ред. Б.А. Бялик. – М.: Наука, 1984. – 350 с.
[75] Батурин Н.Н. Очерк истории социал-демократии в России. М., 1925. – С.112.
[76] Измозик В., Старков Б., Павлов Б., Рудник С. Подлинная история РСДРП—РКП(б)—ВКП(б). Краткий курс. Без умолчаний и фальсификаций. – СПб.:Питер, 2009. – С. 191.
[77] Измозик В., Старков Б., Павлов Б., Рудник С. Подлинная история РСДРП—РКП(б)—ВКП(б). Краткий курс. Без умолчаний и фальсификаций. – СПб.:Питер, 2009. – С. 196.
[78] Измозик В., Старков Б., Павлов Б., Рудник С. Подлинная история РСДРП—РКП(б)—ВКП(б). Краткий курс. Без умолчаний и фальсификаций. – СПб.:Питер, 2009. – С. 194.
[79] Москвин В.В. Идейно-политическая деятельность РСДРП среди пролетариата страны (конец XIX начало XX в.): автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. ист. наук. М., 1990. – С. 18.
[80] Москвин В.В. Идейно-политическая деятельность РСДРП среди пролетариата страны (конец XIX начало XX в.): автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. ист. наук. М., 1990. – С. 18.
[81] Цикл программ «История политических партий в России» в рамках проекта «Защита исторического и культурного наследия». Часть 2. Зарождение и образование социал-демократической партии. Видио. Режим доступу: http://krasnoe.tv/node/10597
[82] Тумаринсон В. X. Меньшевики и большевики: несостоявшийся консенсус (Опыт исторической реконструкции). Автореф. докт. ист. наук. М., 1995
[83] Шерстянников Н.А. Меньшевистская альтернатива в Российской социал-демократической рабочей
партии (1903 год-февраль 1917 года). М., 1999. С. 23
[84] Москвин В.В. Идейно-политическая деятельность РСДРП среди пролетариата страны (конец XIX начало XX в.): автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. ист. наук. М., 1990. – 23 с.
[85] Аникеев В.В. Деятельность ЦК РСДРП(б) в I9I7-I9I8 гг. – М.: Мысль, 1974. – 557 с.
[86] Чужак Н. Идея вооруженного восстания и большевистская работа в армии. М., 1929.; Ахун М.И., Петров В.А. Большевики и армия в 1905-1917 гг. Л., 1929. – 112 с.
[87] Урилов И.Х.Из истории раскола РСДРП// ОИ. 2003.№4. Режим доступу: http://russiabgu.narod.ru/pages/themes/txt/urilov_iz_istorii_raskola.pdf
[88] Зародов К.И. Три революции в России и наше время. – Изд.2-е, испр. и перераб. – М.: Мысль, 1977. – 636 с. – 216
[89] Ленин В.И. Полное собрание сочинений Т.14. М.,1968. С.24-26.
[90] Тумаринсон В. X. Меньшевики и большевики: несостоявшийся консенсус (Опыт исторической реконструкции). Автореф. докт. ист. наук. М., 1995
[91] Сенчакова Л.Т. Из хроники партийной жизни 1905-1907. М.,1989. – 35 с.
[92] Тютюкин С.В., Шелохаев В.В. РСДРП в первой революции. М.,1990. – 159 с.
[93] Яковлев А.Н. Горькая чаша. Большевизм и реформация России. Ярославль, 1994. С. 129
[94] Тютюкин С. В. Меньшевизм: страницы истории. – М.: РОССПЭН, 2002. – 560 с.
[95] Сенчакова Л.Т. Из хроники партийной жизни 1905-1907. М.,1989. – 29 с.
[96] Угрюмов А.Л. Партия большевиков в период первой русской революции. М., 1957. – 187 с.
[97] Батурин Н.Н. Очерк истории социал-демократии в России. М., 1925. – С. 91.
[98] Отзовисты / Слепов Л. А. // Никко – Отолиты. – М.: Советская энциклопедия, 1974. – (Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров ; 1969—1978, т. 18). – С. 156.
[99] Отзовисты / Слепов Л. А. // Никко – Отолиты. – М. : Советская энциклопедия, 1974. – (Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров ; 1969—1978, т. 18). – С. 176.
[100] Измозик В., Старков Б., Павлов Б., Рудник С. Подлинная история РСДРП—РКП(б)—ВКП(б). Краткий курс. Без умолчаний и фальсификаций. – СПб.:Питер, 2009. – С. 274.
[101] Ленин В.И. Полное собрание сочинений в 55 томах. Режим доступа: http://leninism.su/works.html
[102] Гусев К.В. Партия эсеров: от мелкобуржуазного революционаризма к контрреволюции. М. – 1975. – С. 37.
[103] Москвин В.В. Идейно-политическая деятельность РСДРП среди пролетариата страны (конец XIX начало XX в.): автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. ист. наук. М., 1990. – С. 20.
[104] Политические партии России. Страницы истории. Социал-демократия в российской истории. Обобщение опыта и новые подходы. М. – 2008. – С. 76.
[105] Тумаринсон В. X. Меньшевики и большевики: несостоявшийся консенсус (Опыт исторической реконструкции). Автореф. докт. ист. наук. М., 1995. – С. 23.
[106] Урилов И.Х. Из истории раскола РСДРП// ОИ. 2003.№4. Режим доступу: http://russiabgu.narod.ru/pages/themes/txt/urilov_iz_istorii_raskola.pdf
[107] Ушаков А.В. Революционное движение демократической интеллигенции в России: 1895-1904. – М. – 1976. – С. 45.
[108] Бережанский А. С. Г. В. Плеханов: от народничества – к марксизму / А. С. Бережанский. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1990. – С. 156.
[109] Измозик В., Старков Б., Павлов Б., Рудник С. Подлинная история РСДРП—РКП(б)—ВКП(б). Краткий курс. Без умолчаний и фальсификаций. – СПб.:Питер, 2009. – С. 243.
[110] Ленин В.И. Полное собрание сочинений в 55 томах. Режим доступа: http://leninism.su/works.html
[111] Жуйков Г. С. Петербургские марксисты и группа «Освобождение труда» / Г. С. Жуйков. – Л.: Лениздат, 1975. – С. 215.
[112] Конференции РСДРП 1912 года. Документы и материалы. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2008. – 1120 с. – (Серия «Политические партии России. Конец XIX – первая треть XX века. Документальное наследие»). – С. 872.
[113] Измозик В., Старков Б., Павлов Б., Рудник С. Подлинная история РСДРП—РКП(б)—ВКП(б). Краткий курс. Без умолчаний и фальсификаций. – СПб.:Питер, 2009. – С. 231.
[114] Яковлев А.Н. Горькая чаша. Большевизм и реформация России. Ярославль, 1994. – С. 110.
[115] Грубов В.И. Умеренная социалистическая оппозиция большевизму в центральных органах власти Советской России (октябрь 1917 – июль 1918 гг.): автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. ист. наук. М., 1998. 29 с.
[116] Аврех, А. Я. Ленский расстрел и кризис третьеиюньской системы / А. Я. Аврех // Вопросы истории. – 1961. – № 1. – С. 58-79.
[117] Чужак Н. Идея вооруженного восстания и большевистская работа в армии. М., 1929. – С. 38.
[118] Тютюкин С. В., ШелохаевВ. В. История политических партий России. М., 1994. – С. 123.
[119] Иоффе Г. 3. 1917 год: улучшенная альтернатива.// Россия и современный мир. №2. 1993. – 25 с.
[120] Москвин В.В. Идейно-политическая деятельность РСДРП среди пролетариата страны (конец XIX начало XX в.): автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. ист. наук. М., 1990. – 23 с.
[121] Тумаринсон В. X. Меньшевики и большевики: несостоявшийся консенсус (Опыт исторической реконструкции). Автореф. докт. ист. наук. М., 1995. – 11 с.
[122] Сахаров А. Н. Отечественная историография: Западные оценки и наша реальность // Россия в XX веке. Историки мира спорят. М., 1994. – 289 с.
[123] Аникеев В.В. Деятельность ЦК РСДРП(б) в I9I7-I9I8 гг. – М.: Мысль, 1974. – 512 с.
[124] Аникеев В.В. Вказана праця. – 513 с.
[125] Волобуев П.В. Пролетариат и буржуазия России в 1917 году. М., 1964. – 35 с.
[126] Зародов К.И. Три революции в России и наше время. – Изд.2-е, испр. и перераб. – М.: Мысль, 1977. – 216 с.
[127] Иоффе Г.З. Крах российской монрахической контрреволюции.-M.: Наука, 1977. – 213 с.
[128] Сенцов А. А Февральская революция и буржуазное государство в 1917 г., Св., 1988. – 59 с.
[129] Журналы заседаний Временного правительства: март – окт. 1917 г.: В 4 т. / Сост. Е. Д. Гринько, О. В. Лавинская. М.: Росспэн. Т. 2: Май – июнь 1917 гг. / Ред. Б. Ф. Додонов. 2002. – 314 с.
[130] Пайпс Р. История Русской революции. М., 1993. – 261 с.
[131] Рабинович А. Большевики приходят к власти /революция 1917 г. в Петрограде/. М., 1989. – 36 с.
[132] Головин Н. Н. Российская контрреволюция в 1917-1918 гг. ч. 1. Кн.1. Париж., 1937. – 213 с.
[133] Ильин И.А. «Почему сокрушился в России монархический строй?» Наши задачи. Статьи 1948-1954 гг.: в 2 т. Т.2. – М.: Айрис-пресс, 2008. – 138 с.
[134] Иоффе Г. 3. 1917 год: улучшенная альтернатива.// Россия и современный мир. №2. 1993. – 29 с.
[135] Харитонов В. Л. Февральская революция в России. // «Вопросы истории», № 2-3., М., 1992. – 132 с.
[136] Иоффе Г. 3. 1917 год: улучшенная альтернатива.// Россия и современный мир. №2. 1993. – 38 с.
... літнього віку, створення реабілітаційної соціальне - побутової інфраструктури, забезпечення наступності у взаємодії фахівців суміжних професій і ін. Основною стратегічною задачею медико-соціальної роботи з людьми похилого віку варто вважати збереження і поліпшення якості їхнього життя. Якість життя є інтегральним поняттям, що відбиває не тільки виразність симптомів захворювання, але і функці ...
0 комментариев