Міжнародні стандарти з обліку зобов'язань

1.2. Міжнародні стандарти з обліку зобов'язань

Визначення поточних активів та поточних зобов'язань традиційно вважалося корисною інформацією, що допомагає користувачам фінансових звітів аналізувати фінансовий стан підприємства. Перевищення поточних активів над поточними зобов'язаннями часто називають "чистими поточними активами "або робочим капіталом".

Дехто вважає, що класифікація активів і зобов'язань на "поточні" та "непоточні" повинна давати приблизне визначення ліквідності підприємства, тобто його спроможності здійснювати повсякденну діяльність без фінансових труднощів. Інші вважають цю класифікацію як таку, що забезпечує визначення тих ресурсів та зобов'язань підприємства, які знаходяться в постійному обороті.

Такі точки зору деякою мірою є несумісними. Це пояснюється тим, що при вимірі ліквідності критерієм класифікації активів та зобов'язань на поточні і непоточні є те, чи будуть вони реалізовані або ліквідовані в близькому майбутньому. Критерієм визначення активів та зобов'язань як таких, що обертаються, є те, чи будуть вони спожиті чи погашені для забезпечення доходу протягом нормального операційного циклу підприємства. Операційним циклом підприємства, як правило, називають середній проміжок часу між придбанням матеріалів для виробництва та кінцевою реалізацією продукції за грошові кошти. Наприклад, незавершене будівництво буде виключено з поточних активів згідно з першим критерієм, у той час як згідно з другим критерієм воно буде включено до поточних активів. [19]

Такі суперечливі точки зору призвели до прийняття в багатьох країнах положення про те, яким чином статті включаються до складу поточних активів, виходячи з того, чи очікується їх реалізація протягом одного року або протягом нормального операційного циклу підприємства, залежно від того, який проміжок часу є більш тривалим; статті включаються до складу поточних зобов'язань, якщо вони сплачуються на вимогу кредитора або очікується їх погашення протягом одного року. Навіть якщо такий підхід застосовується як загальне правило, існують випадки включення або виключення окремих статей відповідно до різних критеріїв. Отже, класифікація статей на поточні та непоточні на практиці базується, в основному, на домовленості, ніж на будь-якій одній концепції.

Кожне підприємство повинне визначити, чи подавати поточні активи та поточні зобов'язання у вигляді окремих класифікацій у своїх фінансових звітах.

Коли в фінансових звітах підприємства не зроблено розмежування на "поточні" та "непоточні", не потрібно наводити ніяких проміжних сум активів та зобов'язань, які б означали, що таке розмежування було зроблено.

Вважається, що розмежування на "поточні" та "непоточні" дає можливість визначити відносну ліквідну частину сукупного капіталу, яка утворює маржу або буфер для покриття зобов'язань протягом звичайного операційного циклу підприємства. Однак, оскільки підприємство є постійно діючим, воно повинне, наприклад, постійно замінювати запаси, які реалізує, новими запасами для продовження своєї діяльності. Також до складу поточних активів можуть бути включені запаси, використання яких не очікується у близькому майбутньому. З іншого боку, багато підприємств фінансує свою діяльність банківськими позиками, які повинні бути погашені на вимогу і тому класифікуються як поточні зобов'язання. Однак вимога платежу може насамперед бути формою захисту позикодавця; як позикодавець, так і отримувач позики очікують, що позика залишиться несплаченою протягом деякого значного проміжку часу.

Багато хто вважає, що перевищення поточних активів гад поточними зобов'язаннями деякою мірою вказує на фінансовий добробут підприємства, в той час як перевищення поточних зобов'язань над поточними активами розглядається як показник фінансових проблем. Робити такі висновки, не беручи до уваги характер діяльності підприємства та окремі компоненти його поточних активів та поточних зобов'язань, не доречно. [29]

Розподіл активів та зобов'язань на поточні та непоточні загалом не вважається доречним у фінансових звітах тих підприємств, які мають тривалий операційні цикли або їх не можливо визначити.

Таким чином, у той час як дехто вважає визначення поточних активів та зобов'язань корисним інструментом фінансового аналізу, інші вважають, що за багатьох обставин обмеження розмежування роблять його малокорисним або навіть оманливим. Введення загальної вимоги визначати поточні активи та зобов'язання в фінансових звітах може завадити подальшому розгляду цих питань.

Серед статей, що включаються до складу поточних зобов'язань, повинні бути зобов'язання, що підлягають сплаті на вимогу кредитора, а також ті частини наступних зобов'язань, які, як очікується, будуть ліквідовані протягом одного року, починаючи з дати балансу:

·                    позики банків та інші позики. Якщо позика підлягає сплаті згідно з графіком сплати, що узгоджений з кредитором, вона може бути класифікована відповідно до цього графіка, незважаючи на право кредитора вимагати поточні виплати у поточному періоді;

·                    поточну частину довгострокових зобов'язань, якщо вона не виключена;

·                    торгівельні зобов'язання та нараховані витрати;

·                    забезпечення податків, що підлягають сплаті;

·                    дивіденди, що підлягають сплаті;

·                    доходи майбутніх періодів та аванси від замовників;

·                    нарахування щодо не передбачуваних подій.

Поточна частина довгострокового зобов'язання може бути виключена з поточних зобов'язань, якщо підприємство має намір рефінанеувати зобов'язання на довгостроковій основі і впевнене в тому, що буде спроможне це зробити. Демонстрація цієї спроможності потребує:

а) або емісії акцій, або довгострокового зобов'язання після дати балансу;

б) або наявності невідмовної фінансової угоди, строк дії котрої не закінчується протягом одного року, починаючи з дати балансу, і позикодавець або інвестор має фінансову спроможність сплатити її.

Частина довгострокового зобов'язання, що підлягає сплаті протягом одного року, інколи класифікується як непоточна, якщо існуючі на дату балансу активи, з яких повинна бути зроблена сплата, були виключені з поточних активів.

Коли підприємство виключає зобов'язання із поточної класифікації, сума зобов'язання та строки рефінансування повинні бути розкриті.

Загальна сума поточних активів та загальна сума поточних зобов'язань повинні бути розкриті в фінансових звітах.

Сума, за якою відображено поточний актив або поточне зобов'язання, наводиться у фінансових звітах, не повинна зменшуватися шляхом вирахування іншого поточного зобов'язання або поточного активу, якщо не існує юридично наданого права на згортання і згортання виражає очікування щодо реалізації активу або сплати зобов'язання.

Уся ця інформація міститься в Міжнародному стандарті бухгалтерського обліку (МСБО) 13 "Подання поточних активів та зобов'язань", що був прийнятий Комітетом з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку(КМСБО). Цю незалежну організацію було засновано у 1973 році на підставі угоди, укладеної фаховими організаціями бухгалтерів Австралії, Великобританії, Ірландії, Канади, Німеччини, Мексики, СІЛА, Франції та Японії. [22]

КМСБО має за мету досягнення єдності у принципах бухгалтерського обліку, що їх використовують підприємства та інші організації для укладання фінансової звітності у різних країнах світу.