Організація обліку розрахункових операцій, форми безготівкових розрахунків в Україні

2.1.     Організація обліку розрахункових операцій, форми безготівкових розрахунків в Україні

Основними джерелами інформації для контролю розрахункових відносин по товарних операціях служать первинні документи з обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками. При купівлі товарів укладається договір купівлі-продажу.

Розрахунки з вітчизняними постачальниками та підрядниками проводяться на підставі документів постачальника: накладних (додаток А), рахунків-фактур (додаток Б), рахунків, актів прийнятих робіт, послуг (додаток В), податкових накладних (додаток Д), товарно-транспортних накладних (додаток Е), якщо в розділі "Відомості про вантаж" неможливо перерахувати всі найменування товару. [16]

Розрахункові документи, які надає підприємство-постачальник покупцю на суму оплати за отриману продукцію, виконані роботи та надані послуги повинні бути акцептовані.

Акцепт розрахункових документів - надпис уповноваженої особи (акцептант) на рахунку, який засвідчує, згоду прийняти рахунок до платежу. Після цього покупець надає своєму банку платіжне доручення на оплату придбаного товару і отримує виписку уповноваженого банку про списання грошових коштів з поточного рахунку. Якщо оплата товару проводиться готівкою через підзвітну особу, то заповнюють ВКО на видачу готівки під звіт та авансовий звіт про використання виданої готівки (з квитанцією до прибуткового ордеру, чеком ЕККА, копією чеку з відміткою "сплачено").

Підставою для оприбуткування та оплати придбаного товару також є документ, що підтверджує його якість.

Підставою для обліку імпортних товарів та їх руху є документи інофірми-постачальника, транспортно-експедиційних компаній по навантажувально-розвантажувальних і транспортних послугах, документи на послуги по зберіганню товару, розрахункові документи про сплату мита, зборів і податків.

Оприбуткування імпортних товарів на складі покупця проводиться на підставі зовнішньоекономічного договору купівлі-продажу, вантажної митної декларації, приймального акту і акту експертизи торговельно-промислової палати, комерційних документів (рахунків-фактур, invoice, що підтверджують митну вартість товару); транспортних накладних (CMR, залізничної накладної, авіанакладної, коносаменту, товарно-транспортної накладної, пакувальних листів). При купівлі товару за іноземну валюту обов'язково повинна складатись довідка бухгалтерії про наявність курсових різниць при перерахуванні заборгованості. [39]

При виявленні недостачі або дефекту товарів приймання не припиняється, а складається рекламаційний акт, в якому зазначаються наступні реквізити: особи, які беруть участь у прийманні; дата, час початку і закінчення приймання, місце складання акту; номер контракту, місця партії; найменування, адреса, країна постачальника; найменування товару, номер коносамента, номер накладної та інших документів; найменування покупця; кількість товару по кожній позиції асортименту; невідповідність якості, комплектності та іншим даним супровідних документів; стан тари, упаковки і маркування тари. [36]

Рекламаційні акти складаються окремо по кожному іноземному покупцю на кожну партію товару, що надійшла по одному транспортному документу.

Одержувач складає рекламаційний акт в 10-денний строк з дня надходження товару, а по відношенню до товарів, на які іноземним постачальником надаються гарантії, протягом 5 днів з дня виявлення дефекту.

Рекламаційні акти та інші документи направляються іншій стороні відразу ж після оформлення рекомендованим листом в 4-х примірниках рекламаційного акту (довантажити товари, виправити виявлені дефекти тощо).

Документи, що оформлюються при перерахуванні коштів, залежать від форми розрахунків: платіжне доручення, акредитив, інкасо, ВКО та інші платіжні документи.

Треба відмітити, що важливим аспектом щодо принципів формування в обліку інформації про кредиторську заборгованість та вимог до розкриття її в фінансовій звітності є прийняття Положення(стандарту): бухгалтерського обліку (П(С)БО) 11 «Зобов'язання» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999р. №237. [7]

Згідно з Положенням Національного банка України «Про безготівкові розрахунки в господарському обігу України» банк на договірній основі здійснює касово-розрахункове обслуговування своїх клієнтів, списує грошові кошти з рахунків підприємств у черговості, яку визначає керівник підприємства. [4]

Підприємство самостійно обирає форму розрахунків з іншими підприємствами, організаціями й установами.

В Україні безготівкові розрахунки можуть здійснюватися за такими формами: платіжні доручення; платіжні вимоги-доручення; чеки; акредитиви; векселя.

Підприємство самостійно обирає форму розрахунків з іншими підприємствами, організаціями та закладами.

Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів, перераховуючи грошові кошти з рахунків підприємств у послідовності, встановленій керівником підприємства згідно з Положенням "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України". [14]

Нині найбільш поширеним видом розрахунків на ВАТ "СПМК - 33" є розрахунки за допомогою платіжних доручень (додаток Е).

Платіжне доручення являє собою бланк встановленої форми, який підприємство подає до обслуговуючого банку для перерахування визначеної суми зі свого рахунку. Банки приймають до виконання доручення протягом 10 календарних днів з дати його заповнення. Доручення приймаються до виконання тільки на суму, яка може бути сплачена готівкою з рахунку підприємства або за рахунок кредиту. Доручення на перерахування грошових коштів у дохід бюджету або позабюджетних фондів приймаються банками незалежно від наявності грошових коштів на рахунку клієнта. У разі відсутності грошових коштів доручення обліковуються на забалансовому рахунку. [29]

З використанням платіжних доручень здійснюються також "розрахунки по планових платежах", які проводяться у разі, якщо між підприємствами здійснюються постійні й рівномірні поставки продукції (робіт, послуг). У цьому разі розрахунки здійснюються виходячи з планових поставок за обумовлений період. Але нині постійні зв'язки між підприємствами різко скорочено (тому обсяг розрахунків за допомогою планових платежів також значно зменшився).

Платіжні доручення приймаються для здійснення попередньої оплати за товари (роботи, послуги), а також для завершення розрахунків на підставі актів звірення взаємної заборгованості суб'єктів господарювання. [18]

Перерахування сум за допомогою платіжних доручень супроводжується оформленням банком кредитового авізо (письмове повідомлення, яке надсилає банк своєму клієнтові або іншому банку, про виконання операції), яким списується визначена сума з рахунку платника. При цьому здійснюються необхідні проводки у документах аналітичного й синтетичного обліків. Авізо може бути поштовим і телеграфним. У країнах

СНД використання телеграфного авізо відмінено у зв'язку із зловживаннями у цій сфері.

Іншим платіжним документом, який обслуговує безготівковий оборот, є платіжна вимога-доручення. Це комбінований документ: верхня частина -вимога постачальника (одержувача грошових коштів) покупцеві (платникові) сплатити вартість поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, нижня - доручення платника своєму банкові перерахувати з його рахунку вказану суму. Зазначений документ разом з відвантаженим товаром або після надання послуг надсилається постачальником покупцеві, котрий у порядку акцепту рахунку-фактури (погодження на його оплату) заповнює другу частину документу (доручення) власними реквізитами і здає до свого банку для оплати, тобто доручає банкові списати визначену суму зі свого рахунку для оплати і перерахувати її постачальникові. Подальший шлях проходження розрахункових документів такий же, як і при використанні платіжних доручень. [17]

Відповідно до п. 19 Положення № 22005/116 платіжна вимога-доручення може використовуватися також, для здійснення попередньої оплати, яка у принципі передбачає оплату за відвантажені товари, тобто має місце елемент невизначеності відносно попередньої оплати. Для більшої гарантії ефективніше використовувати платіжні доручення.

У безготівковому обігу широко використовуються також чеки.

Чек - це письмове розпорядження чекодавця банку, який веде його рахунок, сплатити чекодавцю зазначену у чеку суму грошових коштів. В Україні нині чеки використовують юридичні особи при розрахунках між собою. Розрахунки чеками між фізичними особами не здійснюються.

Бланки чеків брошуруються в окремі чекові книжки, які банки видають своїм клієнтам за їх заявами.

Розрізняють чекові книжки двох видів: лімітовані й не лімітовані. Основна різниця між ними полягає в тому, що джерелом лімітованих чекових книжок є лімітований чековий рахунок, відкритий клієнтом у банку, на який зараховуються грошові кошти з розрахункового (поточного) рахунку, відкритого у цьому ж банку клієнтом. Джерелом не лімітованих чекових книжок є позикові рахунки, на яких ведеться облік виданих клієнтові кредитів. Але сьогодні використовуються лише лімітовані чекові книжки, що регламентується зазначеним вище Положенням. На обкладинці такої чекової книжки банк проставляє граничну суму-ліміт (цифрами прописом) і засвідчує її підписом уповноваженої особи банку та печаткою. Крім загальної суми, банк може проставити на кожному_: чеку граничну суму, на яку він може бути виписаний. Термін дії чекової книжки визначається установою банку за узгодженням з підприємством. Гарантована оплата чека забезпечується шляхом депонування чекодавцем грошових коштів з основного рахунку підприємства на лімітований і наявністю грошових коштів на ньому. За тимчасової відсутності грошових коштів на цьому рахунку банк може гарантувати оплату чека. Але до його випуску у платіжний обіг банк повинен надати кредит і оформити його кредитним розпорядженням під наявні обов'язки чекодавця. [31]

Термін дії виписаного чеку - 10 робочих днів без урахування дня його заповнення. Чек виписує чекодавець і проставляє такі реквізити:

- суми - цифрами у спеціальній зоні правої частини чека і прописом - у центральній частині чека;

- мотив для перерахування над графою "сума прописом";

- найменування одержувача платежу в полі "кому";

- дату, місце заповнення на спеціальних полях чека.

Видані чеки чекодавець реєструє на спеціально відведених сторінках наприкінці чекової книжки. Чекотримач здає до банку чеки з реєстром. Реєстр має містити такі реквізити:

- найменування банку платника (чекодавця), його номер, найменування і номер банку, де відкрито кореспондентський рахунок банку платника, номер коррахунку;

- номер рахунку чекодавця

- сума чека;

- номер чека.

Реєстр підписується і засвідчується печаткою чекотримача згідно з карткою зразків.

При поданні виписаного для оплати чека банкові одержувача він має бути засвідчений підписом посадових, осіб чекодавця та його печаткою, що підтверджує факт одержання товару або надання послуг.

Після закінчення терміну дії чекової книжки невикористана сума ліміту повертається на розрахунковий рахунок власника книжки. За його дорученням ліміт витрат по книжці може бути доповнений. На підприємствах чекові книжки мають зберігатися як бланки суворої звітності.

Чекові книжки поділяються на розрахункові і грошові. Розрахункові використовуються суб'єктами підприємницької діяльності у розрахунках з контрагентами при здійсненні господарських операцій, тобто обслуговують безготівковий обіг. Грошовими чеками одержують готівкові кошти для своїх потреб, тобто ці документи використовуються у готівковому обігу. [36]

Менш поширеною в Україні, але загальноприйнятою у світовій практиці формою розрахунків, є акредитивна.

Акредитив являє собою грошове зобов'язання банкові, що видається за дорученням клієнта на користь контрагента останнього, відповідно до якого банк-емітент (той, що відкрив акредитив) може здійснювати платіж постачальнику або надавати ці повноваження іншому банкові. Акредитив відкривається або за рахунок власних грошових коштів, або за рахунок кредиту банку й супроводжується депонуванням коштів.

Акредитиви бувають покриті (депоновані в банку постачальника) і непокриті (гарантовані). Покритим є акредитив для здійснення платежів, з якого завчасно відволікаються грошові кошти у повній сумі на окремому рахунку. Такі акредитиви іммобілізують оборотні кошти платника, але вигідні тому банкові, у якому відкрито акредитив, і контрагентові платника. Оплата ж за непокритим (гарантованим) акредитивом забезпечується бланком за рахунок наданого їм кредиту без попереднього бронювання грошових коштів платника.

Акредитиви поділяють також на відзивні та без відзивні.

Відзивний акредитив може бути змінений або анульований банком платника за його дорученням без погодження з постачальником, без відзивний - тільки за згодою постачальника, на користь якого його відкрито. Постачальник же може відмовитися від використання акредитиву, якщо така можливість обумовлена при його оформленні. Відзивний акредитив невигідний постачальникам і на практиці використовується рідко.

Розрізняють акредитиви з оплатою документів за акцептом представника платника і без акцепту. Використання перших передбачає перевірку представником платника відвантаження товарів для оплати останнім розрахункових документів, тобто забезпечує необхідний контроль за діями постачальника. Недоліком є необхідність додаткових витрат з боку постачальника на здійснення розрахунків. Використання акредитивів без акцепту дозволяє уникнути цього недоліку, але не забезпечує платникові можливість контролювати дії постачальника. [35]

В умовах низької договірної і платіжної дисципліни суб'єктів господарювання найбільш надійними є покриті безвідривні акредитиви з акцептом документів представником платника.

Без відзивний акредитив - це такий, що змінюється або анулюється лише за погодженням постачальника.

Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним покупцем. Термін дії і порядок розрахунків акредитивами визначається договором між платником і постачальником.

Для відкриття акредитиву платник подає обслуговуючому банку заявку, в якій зазначає:

- номер договору, за яким відкривається акредитив;

- найменування постачальника і найменування банка, що виконує акредитив;

- вид акредитиву, тобто загальну назву товарів або послуг, що оплачуються за рахунок акредитиву;

- умови реалізації акредитиву (документи, види товарів тощо);

- суму акредитиву.

Для одержання грошових коштів за акредитивом, депонованим у банку постачальника, постачальник, який відвантажив продукцію, надає реєстр розрахунків і необхідні документи, зумовлені акредитивом, обслуговуючому банку до закінчення терміну дії акредитива. Не приймаються до оплати з акредитиву документи без дат відвантаження, номерів і дат прийомоздаточних документів, номерів квитанцій. [4]

Акредитиви в банку постачальника закриваються у таких випадках:

- після закінчення зумовленого терміну акредитиву;

- за заявою постачальника про припинення дії відзивного акредитиву до закінчення його терміну. Недовикористана сума перераховується банкові платника на рахунок, з якого депонувалися кошти;

- за заявою одержувача за відзивним акредитивом про відмову від акредитиву повністю або частково. Акредитив закривається або зменшується в день одержання повідомлення від банку покупця. Акредитиви можуть використовуватися для оплати векселів у тих випадках, коли місце оплати їх визначене за місцем знаходження векселедавця.

Відповідно до Указу Президента "Про заходи з упорядкування розрахунків за договорами, що укладаються, суб'єктами підприємницької діяльності" № 566 від 4 жовтня 1994 р. і постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типових формах захисних пересторог до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передба­чають розрахунки в іноземній валюті" № 444 від 21 червня 1995 р. вітчизняним, суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності пропонується здійснювати розрахунки з іноземними контрагентами тільки з використанням документарних акредитивів або інкасо.

Висвітлення організаційно-технічних аспектів обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками забезпечує облікова політика підприємства. Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.3 П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності": "облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності". [1]

Таким чином під обліковою політикою слід розуміти сукупність способів ведення бухгалтерського обліку прийняту підприємством - первинного спостереження, вартісного виміру, поточного групування та узагальнення фактів господарського життя.

Облікова політика ВАТ "СПМК - 33" згідно п.п.25.1 П(С)Б01 розкривається у Примітках до фінансової звітності, де підприємство висвітлює обрану облікову політику шляхом опису:

а) принципів оцінки статей звітності;

б) методів обліку за окремими статтями звітності.

Зміст облікової політики оформлюється спеціальним наказом про облікову політику, який розробляє головний бухгалтер підприємства і несе відповідальність за його формування. Керівник затверджує наказ про облікову політику; несе відповідальність за його зміст; саме його підпис робить наказ про облікову політику чинним. [34]

Способи ведення бухгалтерського обліку, обрані підприємством при формуванні облікової політики застосовуються всіма структурними підрозділами (включаючи виділені на окремий баланс), незалежно від місця їх розташування.

При формуванні облікової політики підприємства щодо обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками слід орієнтуватися на діючи стандарти та нормативні акти (зокрема П(С)БО 11 "Зобов'язання").

Форма бухгалтерського обліку, як визначена система реєстрів бухгалтерського обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них обирається підприємством самостійно з дотриманням засад бухгалтерського обліку та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Наказом Міністерства фінансів України №356 від 29 грудня 2004р були затверджені Методичні рекомендації по застосуванню реєстрів бухгалтерського обліку, які спрямовані на узагальнення в реєстрах бухгалтерського обліку методом подвійного запису інформації про наявність та рух активів, капіталу, зобов'язань та фактів фінансово-господарської діяльності підприємств, організації та інших юридичних осіб (окрім банків; бюджетних установ), їх філіалів, відділень, представництв незалежно від форми власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, на накопичення аналітичних даних про склад і рух активів, капіталу та зобов'язань, доходів, витрат, фінансових результатів.

Облікові регістри ВАТ "СГТМК - 33" (книги, відомості, журнали і тому подібне) призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації про господарські операції, що містяться в первинних документах. Вони складаються щомісячно та підписуються виконавцями і головним бухгалтером чи особою, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства.

Формування аналітичних даних здійснюється шляхом групування однакових за економічним змістом даних первинних документів у відомостях, з яких підсумки переносяться у відповідні журнали. Деталізація аналітичної інформації в реєстрах бухгалтерського обліку може розширюватися, змінюватися. [21]

Аналітичні дані в облікових реєстрах повинні узгоджуватися з даними синтетичного обліку на останнє число місяця.

Господарські операції відображаються в облікових реєстрах ВАТ "СПМК - 33" при надходження первинних документів або підсумками за місяць, залежно від характеру та змісту операції. Підсумкові записи в журналах звірюються з даними первинних документів, які були підставою для записів, та з відомостями.

На документах, дані яких включені до облікових регістрів, ставляться номера відповідних облікових регістрів, а також порядкові номера записів в них (номер строки). В облікових реєстрах, показники яких переносяться до Головної книги або в інші облікові регістри, роблять відповідну позначку про це у відповідній строчці реєстру.

Помилки в облікових реєстрах виправляються коректурним способом, тобто неправильний текст та/або цифри закреслюються та над закресленим наводиться правильний текст та/або цифри. Викреслювання здійснюється однією рискою так, щоб можна було прочитати виправлене. Виправлення помилок повинно бути обґрунтовано надписом "виправлено" та підтверджено підписами осіб, які підписали цей реєстр з вказуванням дати виправлення. [36]

Головна книга використовується для узагальнення даних журналів, взаємної перевірки правильності записів по окремим рахункам та складання фінансової звітності. До Головної книги заносяться підсумки обертів по кредиту рахунків із відповідних журналів.

В Головній книзі відображаються: сальдо на початок та кінець поточного місяця; оберти за поточний місяць по кредиту цього рахунка, які наводяться однією сумою; оберти за поточний місяць по дебету рахунка, які наводяться сумою по кореспондуючим рахункам із журналів.

Головна книга ведеться протягом календарного року та на кожний синтетичний рахунок в ній відводиться окрема сторінка. Перевірка правильності записів в Головній книзі здійснюється підрахунком суми обертів і сальдо по всім рахункам. Суми дебетових і кредитових обертів, а також сальдо по дебету і кредиту повинні відповідно дорівнюватися.

Для перевірки правильності складання облікових реєстрів ВАТ "СПМК - 33" використовує оборотну Відомість по рахункам бухгалтерського обліку, зокрема по рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядчиками", яка складається з даних оборотів по рахункам бухгалтерського обліку Головної книги після занесення в неї оборотів з усіх журналів.

Інформація про господарські операції підприємства за звітний період (місяць, квартал, рік) із облікових реєстрів використовується для складання фінансової звітності.

Реєстри бухгалтерського обліку побудовані відповідно кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку, що встановлена Інструкцією про використання Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999р. №291 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999р. за №893/4186.

Методичними рекомендаціями по використанню реєстрів бухгалтерського обліку передбачено використання реєстрів бухгалтерського обліку розрахунків з постачальниками та підрядчиками, наведених у табл. 2.1. [7]

Як видно з табл. 2.1. облік розрахунків з постачальниками та підрядчиками, покупцями та замовниками, різними дебіторами та кредиторами здійснюється в Журналі 3 (додаток Ж) та Відомостях аналітичного обліку 3.1-3.6.

У Журналі 3 відображаються обороти по кредиту рахунків:

у розділі І -16,34,36,37,38,51,62,63,68;

у розділі II - 17,52,53,54,55,61,64,67,69.

Записи у цьому журналі здійснюються на підставі підсумкових даних відомостей 3.1-3.6 та первинних документів.

Відомості аналітичного обліку ведуться в цілому за синтетичними рахунками. Облік векселів ведеться у Відомості 3.4 з їх підрозділом на отримані й видані, короткострокові та довгострокові, в національній та іноземній валюті (рахунки 16,34,51,62).

Таблиця 2.1.

Реєстри бухгалтерського обліку розрахунків, довгострокових та поточних зобов'язань

Відомості аналітичного обліку 3.1, 3.2, 3.3, 3.5 підприємства можуть вести (заповнювати) для окремих субрахунків рахунків 36, 37, 63.

Якщо у поточному місяці операції за рахунком (субрахунком) не здійснювались, то відповідна відомість у поточному місяці не ведеться.

Відомість 3.3 (додаток Є) призначена для аналітичного обліку розрахунків з постачальниками та підрядчиками за отримані товарно-матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги, які відображаються на рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками". Протягом місяця записи в відомості здійснюються по мірі признання зобов'язань по матеріальним цінностям, нематеріальним активам, роботам і послугам та здійснення розрахунків з постачальниками та підрядниками на підприємстві первинних облікових документів (товарно-транспортних накладних, накладних на відпуск товарно-матеріальних цінностей, актів прийняття матеріалів, робіт, послуг, прибуткових і видаткових касових ордерів, виписок банка та інших).

За кредитом рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" відображається заборгованість за отримані від постачальників і підрядників товарно-матеріальні цінності, прийняті роботи, послуги, по дебету - її погашення, списання і так далі. Сальдо на кінець місяця приводиться по кожному постачальнику і підряднику та переноситься в графу 6 Відомості 3.3 на наступний місяць.

У графі 20 Відомості 3.3 відображається загальна сума що підлягає сплаті постачальнику, підряднику за отриманні товарно-матеріальні цінності, нематеріальні активи, прийняті роботи та послуги.

Підсумки граф 13-19 (строчка "Всього по рахунку 63") цієї відомості переносяться в графу 10 розділу І Журналу 3.

У розділі II Журналу 3 відображаються відстрочені податкові активи та відстрочені податкові зобов'язання, довгострокові зобов'язання, зобов'язання по податкам і платежам, дивідендам (по кредиту рахунків 17, 52, 53, 54, 55, 61, 64, 67, 69).

Ведення облікових реєстрів забезпечує апарат бухгалтерії, який може бути організований в двох формах: централізованій і децентралізованій. Бухгалтерія ВАТ "СПМК - 33" являє собою децентралізовану форму організації побудови, тобто частина апарата в адміністративному відношенні знаходиться в підпорядкуванні керівників структурних підрозділів, а у відношенні методології ведення бухгалтерського обліку та аналізу безпосередньо головного бухгалтера або головного економіста.

Структура апарата функціональних служб бухгалтерського обліку та аналізу відображає форму організації людей, виконавців, зайнятих безпосередньо бухгалтерським обліком і аналізом.

На дослідженому підприємстві—ВАТ "СИМК - 33" структура бухгалтерії складається з таких відділів:

- виробничий відділ;

- матеріальний відділ;

- розрахунковий відділ;

- розрахунково-фінансовий відділ;

- відділ по основним засобам та інвестиціям.

Їх взаємозв'язок забезпечує безперервність та своєчасність подання інформації для прийняття необхідних управлінських рішень.

У Положенні про бухгалтерію підприємства говориться, що бухгалтерія - це самостійний структурний підрозділ заводоуправління, очолюваний головним бухгалтером.

У своїй практичній роботі бухгалтерія керується діючим законодавством, положеннями, інструкціями та вказівками керуючих органів, наказами та розпорядженнями директора заводу, його статутом.

Структуру та штати бухгалтерії затверджує директор підприємства. Призначення, переміщення та звільнення робітників, зайнятих бухгалтерським обліком та звітністю, а також матеріально-відповідальних осіб підлягають обов'язковому узгодженню з головним бухгалтером заводу.

Положення про бухгалтерію ВАТ "СПМК - 33" визначає, що всі цехи, відділи, служби та господарства підприємства надають бухгалтерії, у встановленому порядку, необхідні для бухгалтерського обліку і контролю документи, накази, постанови, розпорядження, а також договори, кошториси, нормативи та інші матеріали.

Бухгалтерія отримує від планово-економічного відділу показники затверджених річних, квартальних і місячних планів, нормативні та планові калькуляції, інші планові і нормативні матеріали, які необхідні для

бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Відділ збуту надає бухгалтерії заводу звіти про випуск готової продукції та необхідну документацію щодо її реалізації та зберігання.

Бухгалтерія отримує від фінансового відділу:

- копії затверджених фінансових планів;

- розроблені виписки по банківським рахункам;

- касові звіти та інші фінансово-розрахункові документи.

В свою чергу фінансовому відділу надаються дані бухгалтерського обліку та звітності, документація, яка необхідна для здійснення розрахунків та аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства, зокрема для аналізу розрахункових відносин з постачальниками та клієнтами [22, с.278].

Що стосується технічних аспектів обліку розрахунків з постачальниками та підрядчиками, то необхідно відзначити, що у ВАТ "СПМК - 33" рівень автоматизації цієї ділянки обліку дуже високий, виходячи з того, що ділянка обліку є трудомісткою і потребує значного часу для обробки.