Оплата праці

Організація виробництва в підприємствах агропромислового комплексу
Умови функціонування господарств без права юридичної особи Особливості створення та функціонування колективних підприємств Реєстрація нових організаційно-правових формувань Класифікація організаційних форм внутрішньогосподарського управління Особливості формування первинних форм управління виробництвом Управління виробництвом у бригадах та ланках Реформування земельних відносин в ринкові умови Організація землекористування на підприємствах Організація ефективного використання машинно-тракторного парку Поле2 поле Визначати потребу в робочій силі по усіх видах робіт протягом року Нормування праці в сільському господарстві Оплата праці Оптимізація міжгалузевих відносин у сільському господарстві Концентрація виробництва та її вплив на ефективність сільського господарства Ц з одного гектара Формування виробничої програми в рослинництві Організація виробничих процесів в рослинництві Організація виробництва продукції скотарства Організація виробничих процесів у вівчарстві Організація виробничих процесів у птахівництві Створення системи установ та організацій, які уособлюють продуктові ринки; Вертикальна маркетингова інтеграція агропромислового комплексу Виробнича вертикальна інтеграція в системі АПК Горизонтальна інтеграція при формуванні ринкових відносин Регулювання відносин в інтегрованих структурах Система розповсюдження сільськогосподарських знань і інформації в ринкових умовах Організація та технологія роботи інформаційно-консультаційних центрів і дорадчих служб
626537
знаков
17
таблиц
17
изображений

6.4 Оплата праці

У системі АПК незалежно від форм власності застосовується наймана праця, котра потребує оплати. У своїй сутності оплата має двоїстий характер:

•    по-перше, це забезпечення прожиткового мінімуму робочої людини і його родини - відтворення робочої сили;

•    по-друге, джерело розвитку підприємництва та суспільних структур держави за рахунок відрахувань з оплати праці.

У здійсненні принципу оплати, по праці важливу роль відіграють тарифна система і різні форми оплати.

Тарифна система, являє собою сукупність державних нормативних обмежень, які регулюють співвідношення і розмір оплати різноякісної праці в одиницю робочого часу. Тарифна система містить такі елементи: тарифну сітку, тарифно-кваліфікаційний довідник і тарифну ставку.

Тарифна сітка - це шкала, по якій установлюється залежність розміру оплати праці в одиницю робочого часу від кваліфікації працівника, значення, складності і труднощів виконуваної роботи та від інших умов. Тарифна сітка містить кілька розрядів з коефіцієнтами, по яких установлюється співвідношення розміру оплати праці різної кваліфікації за одиницю робочого часу. Найбільш поширені шести розрядні тарифні сітки. Однак у деяких підприємствах застосовуються єдині тарифні сітки на кінно-ручні і механізовані роботи з 8-9-10 розрядами.

У тарифно-кваліфікаційному довіднику дається характеристика різним видам робіт і професій з визначених галузей і установлюються вимоги до виконавців відповідних робіт. По тарифно-кваліфікаційному довіднику визначають розряд по оплаті праці для кожного виконавця, і кожна робота відноситься до відповідного розряду тарифної сітки.

При тарифікації робіт однорідної групи застосовуються різні ознаки їхньої оцінки: складність, вага, відповідальність, шкідливість, терміновість, особливі умови праці виконавців і ін. Для кожної ознаки в залежності від можливості її диференціації призначається кілька оцінних балів. У сільськогосподарському виробництві складність і вагу оцінюють за п'ятибальною шкалою, відповідальність і шкідливість за чотирибальною. Максимально можлива кількість балів (18) відповідає вищому розряду тарифної сітки. Тому число балів, що відповідає першому розряду, дорівнює 3, другому - 6, третьому - 9 і т.д..

Наприклад, квадратно-гніздової посів просапних культур за складністю оцінений у 5 балів, за вагою - 5 балів, за відповідальністю - 4 і за шкідливістю - 2-3 бали; загальна оцінка 16-17 балів. Тому робота віднесена до шостого розряду (16:3 = 5,5 і 17:3 = 5,7).

Тарифна ставка - це розмір оплати праці за одиницю робочого часу. Вона змінюється по розрядах, а також у залежності від умов роботи, характеру виробництва і місцезнаходження підприємства.

У сільському господарстві застосовуються відрядна і погодинна форма оплати праці. При відрядній оплаті праці сума заробітку залежить від кількості і якості зробленої продукції чи роботи; при погодинній - від тривалості роботи.

Відрядна форма оплати праці (відрядність) може бути прямою, відрядно-прогресивною і відрядно-преміальною.

Пряма відрядність припускає оплату праці за зроблений обсяг робіт чи продукції по єдиних відрядних розцінках без обмеження розміру заробітку. При відрядно-прогресивній оплаті праці визначений обсяг роботи чи продукції оплачується по звичайних відрядних розцінках, за кожну одиницю понад цей обсяг розцінка прогресивно збільшується.

Відрядно-преміальна оплата праці поряд із прямою відрядністю передбачає видачу премії за перевиконання планового завдання по виходу продукції, зниження витрат, поліпшення якості й скорочення термінів робіт і за інші показники.

Широке застосування одержала також акордно-преміальна оплата праці. Вона передбачає остаточний розрахунок на основі акордних розцінок після оприбуткування виробленої продукції чи виконаної роботи, До розрахунків за акордними розцінками працівникам видається аванс за фактично виконану роботу чи відпрацьований час. За кінцевими результатами праці видається премія.

Застосовують такі форми відрядної оплати праці: індивідуальну, дрібногрупову і бригадну.

Погодинна оплата праці - це оплата за відпрацьований час (годину, зміну, місяць і т, д.). Вона має два види: просту і почасово-преміальну. Остання припускає видачу премій за відсутність аварій, своєчасне і високоякісне виконання завдань.

Річний фонд оплати праці підприємство розраховує самостійно. Воно також самостійно вибирає (встановлює) форми і системи оплати праці. Трудові доходи працівників не обмежуються максимальними розмірами і залежать тільки від фінансових можливостей та рівня валового доходу підприємства. При цьому керуються галузевою угодою між Міністерством аграрної політики України, галузевими об'єднаннями підприємств і підприємців та ЦК профспілок працівників агропромислового комплексу України, якою встановлено мінімальні розміри денних тарифних ставок і посадових окладів окремих категорій робітників сільськогосподарських підприємств.

Валовий доход підприємства, за рахунок якого виділяються трудовому колективу кошти на оплату праці, розраховують як різницю між сумою виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) без податку на додану вартість і акцизного збору, а також інших грошових надходжень та матеріальними витратами на виробництво продукції, виплатами процентів за кредит, страховими платежами, відрахуваннями на соціальні заходи та іншими обов'язковими платежами. Таким чином, валовий доход являє собою суму оплати праці в складі собівартості продукції (робіт, послуг) і прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства.

Річний фонд оплати праці для працівників всіх професій розраховують на 12 місяців. Виключенням є працівники, які повинні бути заміщені на час відпустки (працівники тваринництва, сторожі, прибиральниці та ін.). По цих професіях фонд оплати праці розраховують на 12 місяців і 24 календарні дні відпустки.

До складу річного фонду оплати праці включають виплати по оплаті праці, розраховані, виходячи із відрядних розцінок, тарифних ставок і посадових окладів, що встановлюються у залежності від результатів праці, її кількості і якості, стимулюючих і компенсуючих виплат, систем преміювання робітників, спеціалістів і службовців за виробничі результати, інших умов оплати праці відповідно до діючого Положення про оплату праці на підприємстві, включаючи виплати по результатах роботи за рік (додаткова оплата). Сюди також включають вартість продукції, що видається працівникам в порядку натуральної оплати.

Крім оплати праці планують інші виплати на матеріальне стимулювання праці, які є складовою частиною доходів працівників: орендна плата, дивіденди, відсотки тощо. До цих виплат відносять матеріальну допомогу, оплату додатково наданих по рішенню трудового колективну (понад передбачених законодавством) відпусток працівникам, у тому числі жінкам, що виховують дітей, надбавки до пенсій, одноразові допомоги, а також інші виплати, котрі здійснюються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, і спеціальних джерел.

З метою регулювання витрат на оплату праці фонд оплати праці в складі собівартості продукції може плануватись в залежності від росту обсягу реалізації продукції і розрахункового коефіцієнта фонду оплати праці за кожний відсоток збільшення обсягу реалізації продукції (робіт, послуг), який може становити до 0,8.

Річний фонд оплати праці працівників, зайнятих у рослинництві, визначають підсумовуванням оплати праці, розрахованої в технологічних картах по бригадах, виробничих дільницях, відділках. До його складу включають: оплату праці по тарифу за обсяг виконаних робіт; доплату за продукцію в розмірі 25-50% до тарифного фонду (конкретний розмір її по культурах і підрозділах встановлює правління або директор підприємства); додаткову оплату (заохочення) за якість і строки виконання робіт; надбавки трактористам-машиністам за класність, а іншим працівникам за звання ("Майстер рослинництва І класу", "Майстер рослинництва II класу", "Майстер зрошення І класу", "Майстер зрошення II класу"); надбавки за роботу на гусеничних тракторах і шкідливі умови праці; підвищену оплату праці на збиранні урожаю і заготівлі кормів; додаткову оплату за вирощування окремих культур; надбавки за безперервний стаж роботи по спеціальності в даному господарстві; оплату праці за святкові дні і дні релігійних свят; оплату відпусток тощо. При вирішенні цього питання слід керуватися затвердженим Положенням про оплату праці працівників господарства.

Оплату по тарифу визначають по кожному виду механізованих або ручних робіт. Для цього річний обсяг робіт ділять на норму виробітку і визначають необхідну кількість нормо змін. Потім розраховують оплату по тарифу шляхом множення кількості нормо змін на кількість виконавців і денну тарифну ставку.

Конкретний розмір доплати за продукцію встановлюється в підприємстві правлінням або керівником за угодою з профспілковим комітетом і в залежності від досягнутого рівня урожайності сільськогосподарських культур.

Доплата за майстерність ("Майстер рослинництва" і "Майстер тваринництва"), а також за класність може бути визначена по середньому проценту відповідно до кваліфікації певних категорій працюючих. Наприклад, у господарстві 20% трактористів-машиністів 1-го класу, що отримують 20% надбавку до відповідного заробітку, 30% - II класу з надбавкою 10% і 50% - третього класу, тобто тих, які не одержують надбавку за класність. У даному випадку середня по господарству надбавка за класність трактористам-машиністам складе 7% [(20 х 20 + ЗО х 10): 100%].

Аналогічно визначають надбавки за звання "Майстер рослинництва 1 класу" і "Майстер рослинництва II класу" (при наявності зрошуваних земель вводяться звання "Майстер зрошення І класу" і "Майстер зрошення II класу"). Надбавки встановлені в тих самих розмірах (20 і 10%) і виплачуються до денного (відрядного або погодинного) заробітку.

При роботі на гусеничних тракторах і особливо складній техніці встановлюють надбавки до тарифних ставок в розмірі 10% (конкретний розмір фіксується в Положенні про оплату праці працівників господарства), Суму надбавки визначають . по роботах, виконуваних гусеничними тракторами, перемножуючи тарифний фонд оплати праці трактористів-машиністів на процент надбавки, і діленням отриманого добутку на 100.

Порядок і розміри додаткової оплати (заохочення) за якість і строки робіт визначають згідно з Положеннями про оплату праці та колективним договором. При складанні технологічних карт передбачають фонд додаткової оплати (заохочення) за якість і строки робіт у таких розмірах до тарифного фонду оплати праці: для культур суцільного посіву - 8,3% (100 :1 2 х 1); для просапних культур - 12,5% (100 : 12 х 1,5).

На роботах, пов'язаних з застосуванням гербіцидів і ядохімікатів, встановлені надбавки до тарифних ставок в розмірі 10%. Суми надбавок по цих роботах визначаються в технологічних картах по відповідних культурах.

Оплату праці та матеріальне заохочення на збиранні врожаю слід вирішувати, виходячи з діючого законодавства про оплату праці, згідно з яким форми і системи оплати праці, норми виробітку, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри підприємства встановлюють самостійно, пов'язуючи їх з кінцевими результатами та економічно-фінансовими можливостями.

Додаткова оплата за вирощування окремих культур (цукровий буряк, соняшник та ін.) планується в технологічних картах згідно з діючим Положенням про оплату праці працівників господарства.

Річний фонд оплати працівників тваринництва визначається по кожній категорії. Він включає: оплату по тарифу, доплату за продукцію, надбавки за класність і звання, оплату за роботу в святкові дні і дні релігійних свят, додаткову оплату за підвищення продуктивності і якість продукції та збереження обслуговуваного поголів'я тварин, надбавки за безперервний час роботи в даному господарстві, оплату відпусток та ін.

Оплата по тарифу визначається множенням загальної кількості робочих днів (змін) на денну тарифну ставку. Доплата за продукцію встановлюється в розмірі 25-50% від оплати по тарифу. В кожному господарстві повинна бути розроблена шкала показників продуктивності і відповідно до неї розміри доплати за продукцію. Після угоди з профспілковим комітетом шкала затверджується правлінням або керівником підприємства. Надбавки за класність і звання, а також відповідні їм суми оплати визначаються в такому самому порядку, як і для працівників рослинництва.

Оплата праці за роботу в святкові дні і дні релігійних свят передбачається у подвійному розмірі.

Фонд оплати праці працівників, що обслуговують бруцельозну худобу, розраховують, виходячи з тарифних ставок, підвищених на 15%, а на обслуговуванні худоби на відгінних пасовищах, а також бджіл на пасіках під час кочівлі за межами землекористування господарства - на 40%.

При розрахунку річного фонду оплати праці слід мати на увазі, що постійним підмінним дояркам і свинаркам, що обслуговують маточне поголів'я свиней, встановлені надбавки в розмірі 10% до суми оплати за продукцію чи за обслуговуване поголів'я тварин.

Посадові оклади бригадирам рослинницьких і тваринницьких бригад встановлюються залежно від фактичного обсягу виробництва валової продукції в середньому за останні 3-5 років. Обсяг виробництва продукції для встановлення групи по оплаті праці бригадирів, а також розмір доплати за продукцію визначає правління або директор підприємства по узгодженню з профспілковим комітетом. Річний фонд оплати праці бригадирів у рослинництві визначається множенням посадового окладу на 12 місяців і збільшенням цієї суми на розмір доплати за продукцію, бригадирів тваринницьких бригад - множенням посадового окладу на 12 місяців і збільшенням одержаної суми на розмір доплати за продукцію та додаванням до неї суми, що припадає на відпустку.

Помічникам бригадирів оплату праці слід встановлювати в розмірі 60-80% заробітку бригадира. Сума надбавок за безперервний стаж роботи за спеціальністю в даному господарстві для всіх працівників визначається по середньо виваженому відсотку до загальної суми річного фонду оплати праці (включаючи і фонд по оплаті відпусток).

Фонд оплати праці водіїв вантажних автомобілів визначають в залежності від вантажопідйомності і групи автомобілів на основі місячних тарифних ставок. При визначенні фонду оплати праці водіїв слід враховувати встановлені надбавки за класність (водіям 1-го класу - 25%, II класу - 10% до їх місячної тарифної ставки, а водіям легкових автомобілів - надбавки за ненормований робочий день до 25% місячної тарифної ставки).

Фонд оплати праці робітників ремонтних майстерень, а також на роботах по поточному і капітальному ремонту будівель і споруд визначається з урахуванням питомої ваги цих робіт у загальній вартості капітального і поточного ремонтів.

Кваліфікованим працівникам ремонтних майстерень за високу професійну майстерність можуть виплачуватися (і, відповідно, плануватися) надбавки до тарифних ставок за рахунок економії по фонду оплати праці в розмірі 4,8 і 12% тарифної ставки присвоєного розряду в рамках між розрядної різниці (з урахуванням безперервного стажу роботи на підприємстві).

Для працівників підсобних підприємств, допоміжних і обслуговуючих виробництв, житлово-комунального господарства, підприємств громадського харчування фонд оплати праці визначається на підставі встановлених посадових окладів, а для працівників з відрядною оплатою праці - норм виробітку і тарифних ставок.

Працівникам господарства можуть виплачуватися надбавки в розмірі до 70% тарифної ставки (окладу) за суміщення професій і виконання встановленого обсягу робіт з меншою чисельністю зайнятих. Працівникам основних професій у тваринництві, які застосовують нові форми організації праці і виробництва, коли в 1,5 рази і більше збільшується навантаження поголів'я на працюючого, тарифні ставки для оплати праці збільшуються до 5% за кожні 10% підвищення норми, але не більше ніж в два рази. Вказані надбавки виплачуються за рахунок економії фонду оплати праці, одержаної проти встановленого нормативу.

Оплату праці сезонних та тимчасових працівників (для колективних та приватних підприємств - наймані та залучені) планують аналогічно, як і щодо постійних працівників, за виключенням додаткової оплати і премій за кінцеві результати праці, які нараховують на основний заробіток сезонних і тимчасових працівників, але її не видають і не розподіляють між постійними працівниками.

Посадові оклади керівників, спеціалістів і службовців встановлюють в залежності від середньорічного обсягу реалізації сільськогосподарської продукції (в порівнянних цінах), досягнутого за попередні 3-5 років. Галузевою угодою передбачені нормативні показники обсягів реалізації сільськогосподарської продукції для шести груп по оплаті праці, окремо для Поліських, Гірських і Передгірних районів Карпат і для решти районів та областей України. Конкретний розмір посадових окладів встановлюється Положенням про оплату праці підприємства з урахуванням його фінансових можливостей. Причому більш високі розміри посадових окладів можуть бути встановлені при умові дотримання міжпосадових співвідношень і при відсутності заборгованості по оплаті праці.

На державних і заснованих на державній власності підприємствах конкретний розмір посадового окладу керівника встановлюється у контракті згідно із законодавством, а на підприємствах інших форм власності - на умовах, визначених статутами та колективними договорами цих підприємств.

Співвідношення між мінімальним розміром оплати праці по підприємству і розміром посадового окладу керівника підприємства не повинно перевищувати 1 : 6.

Посадові оклади керівних працівників і спеціалістів відділків, ферм, сільськогосподарських дільниць, цехів сільськогосподарських підприємств встановлюють у залежності від середньорічного обсягу виробництва валової сільськогосподарської продукції (в порівнянних цінах), досягнутого за попередні 3-5 років. Галузевою угодою передбачені нормативні показники обсягів виробництва валової сільськогосподарської продукції для п'яти груп по оплаті праці для двох зон, а також розподіл областей України по цих зонах. Конкретний розмір посадових окладів встановлюється Положенням про оплату праці підприємства з урахуванням його фінансових можливостей.

Посадові оклади керівників і спеціалістів можуть підвищуватися або знижуватися на 10% в рамках фонду оплати праці цієї категорії працівників у залежності від освіти, стажу роботи і кваліфікації працівника.

Інженерно-технічним працівникам і службовцям за високу кваліфікацію із фонду економії оплати праці, що планується отримати проти встановленого нормативу, може виплачуватися також надбавка до 50% посадового окладу.

Оплату праці керівників, спеціалістів та службовців (обслуговуючого персоналу), які не увійшли до складу первинних госпрозрахункових підрозділів, планують за рахунок відповідної частини фонду оплати праці. Розмір цієї частини фонду затверджується радою трудового колективу спільно з профспілковим комітетом господарства і передбачається в кошторисі, виходячи із чисельності цих категорій працівників, фонду оплати праці по посадових окладах і планових доплат по результатах роботи за рік у розмірі середніх доплат (у процентах до авансу), передбачених для решти категорій працівників. При цьому доплати і премії по підсумках року керівникам і спеціалістам понад встановлені їм посадові оклади не можуть перевищувати середнього розміру доплат і премій у процентах до тарифного фонду оплати праці, нарахованих основним працівникам, зайнятим у виробничих галузях без надбавки за класність і стаж роботи.

Порядок оплати праці спеціалістів, які працюють у виробничих підрозділах, визначається колективами цих підрозділів самостійно за рахунок і в межах їх госпрозрахункового доходу. Оплата праці керівників і спеціалістів, які відповідають за роботу певної галузі (рослинництва, тваринництва, підсобного промислового виробництва) проводиться за результатами роботи галузі.

Оплату праці працівників житлово-комунального господарства розраховують, виходячи з годинних тарифних ставок (робітників, зайнятих на поточному ремонті і обслуговуванні приміщень і споруд, холодильних і газових установок), місячних посадових окладів робітників загальних професій, службовців і молодшого обслуговуючого персоналу, а також вихователів гуртожитків, враховуючи освіту і стаж педагогічної роботи. Оплату праці працівників культурно-побутових установ визначають, виходячи з посадових окладів, враховуючи стаж роботи і освіту. Завідуючим і художнім керівникам закладів клубного типу, що мають вищу і середню спеціальну освіту, можна передбачити роботу по спеціальності керівниками гуртків на умовах почасової оплати.

Оплату праці працівників торгівлі і громадського харчування розраховують, виходячи з умов праці (нормальні, важкі і шкідливі) та відповідної ставки тарифного розряду згідно з атестацією. Цю категорію працівників преміюють (при умові виготовлення продукції високої якості) до 20% заробітку або тарифної ставки за відпрацьований час при виконанні плану випуску продукції власного виробництва.

Оплату праці завідуючих їдальнями, що знаходяться на балансі підприємств, проводять в залежності від групи, до якої вони належать, виходячи із середньомісячного обсягу випуску валової продукції власного виробництва по річному плану.

Планування оплати праці працівників дитячих установ проводять, виходячи з місячних посадових окладів, стажу роботи і освіти цієї категорії працівників.

Оплату праці працівників на будівництві господарським способом та на капітальному ремонті будівель і споруд планують, виходячи із тарифних ставок і присвоєних кваліфікаційних розрядів (згідно з єдиним тарифно-кваліфікаційним довідником професій робітників, зайнятих у будівництві і на ремонтно-будівельних роботах). При цьому використовують норми виробітку, що встановлені для робітників державних будівельних організацій. Оплата праці на капітальному ремонті будівель і споруд здійснюється по акордному наряду згідно з відповідними кошторисами на виконання робіт. При цьому існує преміювання за виконання акордного завдання в строк або достроково (при певній якості робіт) до 40% суми підрядного заробітку або тарифної ставки за фактично відпрацьований час.

Оплату праці працівників підсобних підприємств і промислів, включаючи ремонт сільськогосподарської техніки, визначають по відповідних тарифних ставках в залежності від встановлених тарифно-кваліфікаційних розрядів у відповідності з тарифікацією робіт, що діє в тих чи інших галузях промисловості. Преміювання здійснюється за якісне і своєчасне виконання плану виробництва продукції у вартісному обчисленні в розмірі до 40% відрядного заробітку або тарифної ставки за фактично відпрацьований час.

Оплату праці керівників і спеціалістів підсобних підприємств і промислів визначають у залежності від виробництва валової продукції в середньому за останні п'ять років по відповідних посадових окладах залежно від групи по оплаті праці.

Річний фонд оплати праці для працівників усіх професій розраховують на 12 місяців, за виключенням тих, які знаходяться у відпустці (працівники тваринництва, прибиральниці, сторожі тощо). По цих професіях фонд оплати праці визначають на 12 місяців і без кількості робочих днів відпустки.

По професіях, що відносяться до категорій робітників, річний фонд оплати праці планують з урахуванням оплати відпустки, по проценту до річного планового фонду оплати праці. Розмір процента визначають відношенням тривалості відпустки на кількість робочих днів у році при 24 календарних днях відпустки - 8,60% (24:279 х 100).

Для посадових осіб, інженерно-технічних працівників і обслуговуючого персоналу кошти на оплату відпусток передбачають тільки тоді, коли ці працівники під час відпустки заміщаються іншими. При заміщенні в порядку поєднання посад передбачається тільки доплата за поєднання.

При розрахунку загального фонду оплати праці не планують додатковий фонд оплати, пов'язаний з невиходом на роботу, з причини виконання громадських обов'язків - участь у з'їздах, конференціях, засіданнях, тому що така компенсація повинна виплачуватися організаціями, які проводять ці заходи.

В умовах переходу трудових колективів на внутрішньогосподарські формування, господарський підряд, оренду матеріальне стимулювання працівників здійснюється із створеного ними валового (госпрозрахункового) доходу. Фонд оплати праці цих колективів планують на рівні базового його розміру, встановленого при розрахунку цін, нормативів, розцінок і змін, що плануються у виробництві. При цьому слід виходити з первинних розрахунків, виконаних у госпрозрахункових завданнях по виробничих підрозділах, договорах на підряд, оренду (додаткових розрахунків до них).

Розраховуючи збільшення фонду оплату на підприємстві слід спів ставляти його з рівнем продуктивності праці. Продуктивність праці визначають як відношення вартості валової продукції до середньорічної чисельності працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. Для характеристики рівня продуктивності праці можна використовувати й інші показники (виробництво валової продукції на 1 людино-годину; виробництво окремих видів продукції в натуральному обчисленні або затрати праці в людино-годинах на одиницю продукції в натуральному обчисленні). Для цього, крім розрахунків чисельності працівників по категоріях, необхідно встановити середньорічну чисельність працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві.

Середньорічна чисельність працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, визначається за питомою вагою затрат праці сільськогосподарського виробництва в загальних затратах праці по основній діяльності, без затрат праці, що розподіляються на всі галузі.

До прямих затрат праці в сільському господарстві відносяться затрати праці в рослинництві, тваринництві, закладанні багаторічних насаджень і по догляду за ними, а також затрати праці робітників, віднесених до цехових витрат рослинництва і тваринництва.

До затрат праці по основній діяльності господарства, включаючи затрати, що розподіляються на всі галузі, відносяться також всі затрати праці, за виключенням затрат праці житлово-комунального господарства і культурно-побутових закладів, торгівлі і громадського харчування, дитячих закладів, капітального ремонту будівель і споруд та інших видів діяльності господарства.

До затрат, що розподіляються на всі галузі господарства, відносяться затрати праці по обслуговуванню живої тяглової сили, вантажного автотранспорту, по поточному ремонту, інших витратах, заготівлі матеріальних цінностей, оплата праці яких відноситься на загальногосподарські витрати, крім тих, що відносяться до прямих, бригадних (фермерських) і цехових (галузевих) витрат.

При розрахунку чисельності працівників, зайнятих в сільськогосподарському виробництві, слід використовувати відповідні показники розрахункових таблиць. Розрахунки виконуються в такій послідовності (цифри умовні):

1.   Береться загальна чисельність працівників основної діяльності (без працівників, зайнятих в житлово-комунальному господарстві, культурно-побутових закладах, на капітальному ремонті будівель і споруд) - 329 чол.

2.   Знаходиться чисельність працівників, затрати праці яких безпосередньо відносяться на сільське господарство, шляхом підсумовування відповідних показників середньої чисельності працівників - 234 чол.

3.   Підраховується чисельність працівників, затрати праці яких розподіляються на сільськогосподарські і несільськогосподарські галузі, шляхом підсумовування відповідних показників середньорічної чисельності працівників - 46 чол.

4.   Визначається загальна чисельність працівників, безпосередньо зайнятих в сільськогосподарському і несільськогосподарському виробництві, для чого показник пункту З віднімається із показника пункту 1 даного розрахунку - 283 чол. (329-46).

5.   Питома вага працівників, безпосередньо зайнятих в сільському господарстві в загальній чисельності працівників, безпосередньо зайнятих у сільськогосподарському і несільськогосподарському виробництві, знаходиться в результаті ділення показника пункту 2 на показник пункту 4 даного розрахунку 234 х 100:283 = 82,7%.

6.   Як підсумок визначається чисельність працівників, всього зайнятих у сільськогосподарському виробництві, шляхом множення показника пункту Іна показник пункту 5 даного розрахунку: 329 х 82,7 : 100 = 272 чол.

Аналогічно визначається фонд оплати праці цих працівників.

Темпи росту продуктивності і оплати праці в плановому році визначають по відношенню до звітного (базисного) року у відсотках.

Планування росту продуктивності праці дозволяє встановити її рівень, темпи і фактори росту, а також співвідношення між темпами росту продуктивності і оплати праці.

Підвищення продуктивності праці можливо досягти двома шляхами:

а)за рахунок збільшення виробництва валової продукції сільського господарства;

б)за рахунок скорочення чисельності працівників на підприємстві.

При плануванні застосовують такі методичні підходи і прийоми розрахунку росту продуктивності праці: а) по факторах з використанням показника економії робочої сили; б) по укрупнених факторах з використанням показників трудомісткості продукції (по прямих затратах праці).

Розрахунок по факторах з використанням показників економії робочої сили може бути використаний у всіх господарствах. Існуюча статистична, бухгалтерська звітність і система показників бізнес-плану підприємства дозволяє забезпечити виявлення резервів і складання розрахунків.

Методика планування продуктивності праці на основі показників трудомісткості (по прямих затратах праці), які цілком сумірні з показниками виробництва продукції як у грошовому, так і натуральному обчисленні, дозволяє визначити зростання продуктивності праці підприємства, в якому проводиться розрахунок трудомісткості виробництва.

Застосування методики планування продуктивності праці по факторах передбачає тісний зв'язок і поєднання планування продуктивності праці з розробкою організаційно-технічних заходів.

При плануванні зростання продуктивності праці повинні бути враховані такі фактори: впровадження нової техніки і технології; здійснення комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів; удосконалення технології виробництва; введення в експлуатацію нових цехів (виробництв) з промисловою технологією виробництва; впровадження прогресивних форм організації виробництва і праці; раціональна організація і підвищення продуктивності праці робітників допоміжних виробництв і на роботах по обслуговуванню основного виробництва шляхом механізації цих робіт і поліпшення нормування праці; підвищення професійної майстерності робітників і розповсюдження передового досвіду; удосконалення організації і техніки управління виробництвом; спрощення структури апарату управління; механізація обліково-статистичних, розрахунково-бухгалтерських робіт.

Крім того повинен враховуватися вплив на темпи росту продуктивності праці змін у структурі виробництва, видах і асортиментах продукції.

В якості єдиного для всіх галузей показника, що відображає зростання продуктивності праці по кожному окремому фактору і в цілому, приймається економія робочої сили.

Розрахунок обґрунтування підвищення продуктивності праці по факторах на підприємстві проводиться за такою методикою: на підставі заходів, намічених для підвищення продуктивності праці, по окремих факторах визначають економію робочої сили, виходячи з економії робочої сили по факторах, віднесеної до загальної потреби в чисельності працюючих на плановий період за мінусом загальної економії, визначають розмір підвищення продуктивності праці по кожному фактору окремо; визначають загальне зростання продуктивності праці на підприємстві на основі економії робочої сили по всіх факторах і чисельності працівників у плановому періоді.

Для розрахунку економії робочої сили необхідно визначити чисельність працюючих, виходячи з досягнутого рівня виробництва валової продукції в базисному періоді.

Приклад. На підприємстві виробництво валової продукції на 1 працівника, зайнятого в сільськогосподарському виробництві, в базисному році склало 6000 грн., а обсяг валової продукції на плановий рік встановлено в розмірі 1750 тис.грн, що на 12% більше обсягу базисного періоду. Потреба в працівниках, зайнятих у виробництві, для виконання обсягу валової продукції на плановий рік при збереженні виробництва валової продукції на 1 середньорічного працівника, досягнутого в базисному періоді, складе 292 чол. (1750000 : 6000).

Розрахунок економії робочої сили за рахунок впровадження нової техніки може бути виконаний за такою формулою:

де: 0Ечр - економія чисельності робітників, %;

М - загальне число одиниць техніки, шт.;

Мі - кількість одиниць техніки, яка не підлягає заміні на нову, шт.;

М2 - кількість одиниць нової техніки, шт.;

ПТ - показник росту продуктивності нової техніки, %;

К - коефіцієнт дії нової техніки, який дорівнює Тд : Тк д - кількість місяців роботи нової техніки; Тк - календарне число місяців у плановому періоді).

Коли відомий відсоток зменшення потреби в робочій силі за рахунок підвищення продуктивності нової техніки, для розрахунку економії робочої сили з урахуванням питомої ваги основних робітників в загальній чисельності працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, застосовують таку формулу:

де: АЕчр - економія робочої сили (кількість вивільнюваних працівників);

Чр - необхідна чисельність працюючих для виконання планового обсягу валової продукції, виходячи з виробітку базисного періоду;

Прп - питома вага робітників, зайнятих на новій техніці (% до чисельності працівників, зайнятих в сільськогосподарському виробництві);

ОЕчр - економія робочої сили за рахунок підвищення продуктивності нової техніки, %.

Приклад. Визначити економію робочої сили в результаті заміни трактора Г-150К на ХТЗ-17121 при таких показниках.

Загальна кількість машин на кінець базисного періоду - 5; кількість машин, що підлягають заміні, - 4; строк впровадження нових машин - 1 липня; підвищення продуктивності праці нових машин (% в порівнянні з діючими) - 164; середньорічна чисельність робітників, зайнятих на обслуговуванні цих тракторів - 5; питома вага цих робітників (%) в загальній чисельності працівників, зайнятих в сільськогосподарському виробництві (5:2 92х100)-1,7%.

Розмір підвищення продуктивності праці по кожному фактору окремо визначають як відношення економії робочої сили по цьому фактору до загальної потреби в чисельності працівників, розрахованій на обсяг у плановому періоді за виключенням загальної економії робочої сили. Розрахунок ведуть так за :

Де. ПП – зростання продуктивності праці;

AE1 - економія робочої сили по окремому фактору;

ЧП0 - чисельність працівників, що розрахована на обсяг планового періоду і виходить із виробітку звітного періоду;

 ЛЕ0 - економія робочої сили, визначеної по всіх факторах.

Приклад. Для виконання обсягу валового виробництва в плановому періоді при збереженні виробітку базисного періоду необхідно мати 292 працівники, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. Загальна економія робочої сили по намічених у плановому році заходах складе 20 чол. (по всіх факторах). Впровадження нової техніки скоротить потребу в робочій силі на 1 чол.

Розмір зростання продуктивності праці за рахунок впровадження нової техніки складе:

ПП = [1 : 292 - 20)] х 100 = 0,4%.

Загальне зростання продуктивності праці по підприємству в результаті здійснення намічених заходів встановлюють як відношення потреби в працівниках по всіх факторах до чисельності працівників у плановому періоді:

де ЧПпл - чисельність працівників планового періоду, що розрахована як різниця між чисельністю працівників, визначеною, виходячи із обсягу виробництва валової продукції планового періоду і продуктивністю праці звітного періоду, і загальною економією робочої сили по факторах.

Тоді:

тобто запланована економія робочої сили цілком забезпечує виконання завдання по зростанню продуктивності праці.

Розрахунок можливого підвищення продуктивності праці по факторах на базі показника зниження трудомісткості продукції проводять, виходячи з трьох укрупнених груп факторів: зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу і удосконалення структури кадрів.

Завдання по зростанню продуктивності праці обґрунтовують за такою методикою: обчислюють трудомісткість продукції (по затратах праці основних працівників); визначають відсоток зниження трудомісткості продукції в плановому періоді до економії праці, очікуваної в результаті впровадження відповідних організаційно-технічних заходів; розраховують відсоток збільшення продуктивності праці в результаті зниження трудомісткості; встановлюють зростання продуктивності праці в результаті поліпшення використання робочого часу в плановому періоді у порівнянні із звітним; обчислюють загальне зростання продуктивності праці в результаті зниження трудомісткості і поліпшення використання робочого часу; враховують вплив зміни питомої ваги основних робітників у загальній чисельності працівників, зайнятих в сільськогосподарському виробництві, на показник продуктивності праці.

Середньорічна оплата праці одного працівника, зайнятого в сільськогосподарському виробництві, визначається шляхом ділення загального фонду оплати праці цих працівників на їх середньорічну чисельність. Темп росту середньорічної оплати праці в плановому році визначається до базисного (звітного) року. При плануванні річного фонду оплати праці і середньорічного фонду оплати праці одного працівника слід мати на увазі, що однією з умов розширеного відтворення є випередження темпів зростання її оплати. Як виняток ця умова не може стосуватися тих господарств, у яких в силу різних причин за останні роки склався занадто низький рівень оплати праці.

Контрольні питання

1.  Особливості формування балансу трудових ресурсів.

2.  Кооперація праці.

3.  Сутність хронографії.

4.  Умови застосування хронометражних спостережень.

5.  Особливості нормування праці в сільському господарстві.

6.  Порядок розрахунків норм виробітку в рослинництві та тваринництві.

7.  Форми та види оплати праці.

8.  Тарифні ставки та тарифні розряди.

9.  Залежність між темпами зростання оплати та продуктивності праці.


РОЗДІЛ 7

Організаційні умови виробництва в підприємствах АПК

7.1 Наукові основи регіонального і внутрішньогосподарського розміщення сільськогосподарського виробництва

Незалежно від форм власності та напрямків формування економічних систем у результаті суспільного поділу праці виробництво матеріальних благ здійснюється в окремих галузях народного господарства і розподіляється по території країни. Суспільний поділ праці в сільському господарстві поглиблюється з розвитком галузі, особливо в умовах науково-технічного прогресу. Однією з форм суспільного поділу праці в сільському господарстві є розміщення сільськогосподарського виробництва. Воно означає розподіл виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції по території країни. Розміщення визначається обсягом виробництва тієї чи іншої продукції сільського господарства в окремих районах і областях, їх місцем у виробництві цієї продукції в масштабах країни, області, району або підприємства.

У сільському господарстві виробляється багато різноманітних видів продукції, окремі з яких розміщуються практично на всій території країни. Значення окремих районів і областей у виробництві того чи іншого виду сільськогосподарської продукції неоднакове. Так, виробництво зерна розміщується на всій території України, проте головними його постачальниками є господарства Лісостепу і Степу. Як форма суспільного поділу праці розміщення закріплює певні галузі виробництва за певними регіонами країни та обумовлює ресурсний розподіл.

Раціональне розміщення сільського господарства сприяє зростанню суспільного виробництва на основі ефективного використання землі, засобів виробництва і трудових ресурсів. Тільки за таких умов можна досягти раціонального природокористування, забезпечити впровадження агротехнічних, меліоративних і організаційних заходів, спрямованих на охорону земельних і водних ресурсів, підвищення родючості ґрунту, одержання високих урожаїв сільськогосподарських культур. Отже, якщо розміщення сільського господарства сприяє збільшенню виробництва валової і товарної продукції та підвищенню ефективності галузі, то воно може бути визначене як раціональне і науково обґрунтоване.

Раціональне розміщення сільського господарства забезпечує виробництво необхідних суспільству продуктів харчування і сільськогосподарської сировини в потрібних розмірах при мінімальних затратах праці і коштів на виробництво продукції і доведення її до споживача. Розміщення сільського господарства як одна з форм суспільного поділу праці вдосконалюється в умовах розвитку науково-технічного прогресу. В свою чергу, воно ставить певні вимоги до вдосконалення засобів виробництва і тим самим стимулює науково-технічний прогрес як у сільському господарстві, так і в поєднаних з ним галузях. Метою раціонального розміщення є забезпечення виробництва всіх видів сільськогосподарської продукції в найбільш сприятливих природних і економічних умовах, де затрати праці і коштів на одиницю продукції найменші.

Розміщення сільського господарства здійснюється з урахуванням вимог економічних законів. Ігнорування їх дії призводить до негативних наслідків, насамперед до зниження економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

Науково обґрунтоване розміщення сільського господарства забезпечує збільшення виходу сільськогосподарської продукції з гектара земельної площі при найменших затратах уречевленої і живої праці на виробництво одиниці продукції. Раціональне розміщення сільського господарства має сприяти вдосконаленню територіальної структури і пропорційності розвитку агропромислового комплексу. При формуванні основних пропорцій у розвитку АПК вирішальне значення має характер розміщення сільського господарства як центральної ланки комплексу. Розвиток сільського господарства кожного з регіонів країни передбачає правильне поєднання галузей, які мають загальнонародне значення, і тих, що забезпечують місцеві потреби в сільськогосподарській продукції.

Розміщення сільськогосподарського виробництва залежить від багатьох факторів, які поділяють на дві великі групи - природні і економічні. Кожна з цих груп, у свою чергу, включає багато конкретних умов і факторів.

Серед природних факторів на розміщення сільського господарства впливають якість ґрунтів, рельєф місцевості, клімат, склад і структура сільськогосподарських угідь. Природні умови безпосередньо впливають на розміщення посівів сільськогосподарських культур і галузей тваринництва по зонах країни та районах області. Тому розміщення сільського господарства здійснюється з урахуванням природних умов і біологічних особливостей рослин і тварин. Сприятливі природні фактори за інших однакових умов забезпечують підвищення урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин. Продуктивність праці в сільському господарстві тісно пов'язана з природними умовами, і залежно від продуктивності останніх одна й та сама кількість праці може бути представлена більшою або меншою кількістю вироблених продуктів.

Розміщення виробництва кожного виду сільськогосподарської продукції в найбільш сприятливих природних умовах забезпечує господарствам економію праці і коштів, сприяє підвищенню ефективності сільського господарства. Крім того, розміщення об'єктів сільського господарства має сприяти раціональному використанню і охороні природних ресурсів. Збільшення виробництва продукції на основі інтенсифікації сільського господарства не повинно супроводжуватися нераціональним використанням земельних угідь і погіршенням навколишнього середовища. Так, в умовах Мелітопольського району Запорізької області дуже сприятливі умови для вирощування черешні. Тут одержують найвищу урожайність цієї культури при максимальній прибутковості. Кам'янсько-Дніпровський район цієї області спеціалізується на вирощуванні овочів та забезпечує не тільки потреби області, а й країни і ближнє зарубіжжя.

Особлива увага при розміщенні сільськогосподарських галузей приділяється врахуванню центрів потреби продукції. Урахування цього фактора вимагає наближення виробництва малотранспортабельних продуктів сільського господарства і таких, що швидко псуються, до місць їх споживання. При цьому запобігають непродуктивним затратам праці, пов'язаним з втратами сільськогосподарської продукції нераціональними витратами на її перевезення. Навколо міст і промислових центрів формуються насамперед зони виробництва молока, дієтичних яєць, парниково-тепличних і ранніх овочів, картоплі. Виробництво мало транспортабельної продукції розміщується навколо великих міст у різних природно-кліматичних зонах і забезпечує високий рівень економічної ефективності сільського господарства.

Поглиблення спеціалізації потребує раціонального розміщення переробної промисловості сільськогосподарського виробництва по території країни для зменшення нераціональних перевезень сільськогосподарської сировини і готових продуктів. Сільське господарство і переробна промисловість як основні складові агропромислового комплексу покликані спільно забезпечувати потреби населення в харчових та інших продуктах. Тому раціональне розміщення промисловості в сільськогосподарських підприємствах з'являється дедалі більше можливо для вдосконалення розміщення виробництва продукції інтенсивних і трудомістких галузей.

На розміщення сільського господарства значно впливає також економічна політика держави, особливо розміри капітальних вкладень у ту чи іншу галузь і рівень закупівельних цін на окремі види сільськогосподарської продукції. Розміщення сільського господарства - динамічний процес, який залежить від темпів і рівня розвитку продуктивних сил країни. При цьому великого значення набувають прискорення науково-технічного прогресу, розвиток і розміщення всіх галузей агропромислового комплексу, зростання міст і промислових центрів.

Розміщення сільського господарства з урахуванням наведених принципів, які обумовлені вимогами економічних законів, є важливим фактором збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і підвищення його ефективності.

Територіальна форма поділу праці зумовлює спеціалізацію сільськогосподарського виробництва окремих регіонів і зон на виробництві певного продукту. Розміщення і спеціалізація сільськогосподарського виробництва - взаємопов'язані форми суспільного поділу праці, з яких перша характеризує його кількісно, а друга - якісно.

Спеціалізація сільського господарства - це переважний розвиток однієї або кількох галузей у виробництві товарної продукції в окремих господарствах, районах, областях і регіонах. Розвиток цих галузей і виробництво відповідних продуктів визначають виробничий напрям сільського господарства. Спеціалізуючись на виробництві окремих видів товарної продукції, необхідної для розвитку економіки країни, господарства беруть безпосередню участь у суспільному поділі праці. Процес спеціалізації характеризується зосередженням засобів виробництва і робочої сили сільськогосподарських підприємств на виробництві окремих видів товарної продукції з урахуванням природних і економічних умов.

Спеціалізація сільського господарства - об'єктивний і закономірний процес, який розвивається на основі впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу. З розвитком продуктивних сил сільського господарства процес суспільного поділу праці вдосконалюється і поглиблюється. У зв'язку з цим спеціалізація по суті нескінченна, так само як і розвиток техніки. Щоб підвищити продуктивність праці, потрібна спеціалізація виробництва певного продукту, виділення його в окреме виробництво з застосуванням машин.

Підвищення продуктивності праці й ефективності сільськогосподарського виробництва невіддільне від дальшого поглиблення його спеціалізації. В умовах спеціалізації сільськогосподарського виробництва відкриваються широкі можливості для впровадження комплексної механізації й автоматизації виробництва, переведення галузей на індустріальну технологію, застосування прогресивних методів організації виробництва і праці, раціонального і ритмічного використання засобів і предметів праці. У процесі поглиблення спеціалізації значно вдосконалюється сільськогосподарське виробництво, і ці позитивні зміни сприяють підвищенню економічної ефективності як окремих галузей, так і сільського господарства в цілому.

Спеціалізація сільського господарства має свої відмінності, зумовлені його специфічними особливостями (земля - головний засіб виробництва, економічні процеси відтворення тісно переплітаються з природними). На відміну від промисловості, де спеціалізація часто призводить до виробництва тільки однієї частини продукту, сільськогосподарське виробництво не розпадається на цілком відокремлені галузі, а лише спеціалізується на виробництві в одному випадку одного, в іншому - іншого ринкового продукту. При цьому інші галузі сільськогосподарського виробництва не зникають, а розвиваються і пристосовуються до головного продукту.

Ці особливості спеціалізації сільського господарства зумовлюють те, що в підприємствах виробляється не один вид продукції, а формуються галузі, в кожній з яких одержують один або кілька продуктів. Тому спеціалізація сільськогосподарських підприємств відзначається великою різноманітністю, змінюючись не тільки в різних районах залежно від природно-економічних умов, а й у різних господарствах.

Поглиблення спеціалізації сільськогосподарських підприємств насамперед сприяє розвитку головних галузей на основі впровадження комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, інтенсивних індустріальних технологій, нових сортів рослин, високопродуктивних порід тварин і т. ін.

Високої економічної ефективності спеціалізації виробництва господарств досягають раціональним поєднанням головних, додаткових і підсобних галузей.

Процес спеціалізації виробництва в сільськогосподарських підприємствах відбувається безперервно. Проте господарства істотно відрізняються за рівнем спеціалізації сільськогосподарського виробництва, який визначається часткою товарних галузей і виражається коефіцієнтом спеціалізації Кс:

де: ΣPi - виторг від реалізації продукції і- ї галузі;

ΣР - виторг від реалізації всієї продукції підприємства.

Господарства з низьким рівнем спеціалізації мають коефіцієнт до 0,20, з середнім - від 0,21 до 0,40, з високим - від 0,41 до 0,60. Коефіцієнт вище 0,6 мають підприємства з поглибленою спеціалізацією.

Залежно від рівня спеціалізації сільськогосподарських підприємств, кількості головних і додаткових галузей та їх співвідношення можна виділити такі типи спеціалізованих господарств.

Вузькоспеціалізовані господарства мають переважно одну головну галузь, продукція якої в структурі товарної продукції становить 80-90 %. До них відносяться птахофабрики, тваринницькі комплекси, господарства з відгодівлі великої рогатої худоби і свиней, парниково-тепличні та інші господарства. Вузька спеціалізація властива для виробництва таких видів сільськогосподарської продукції, технологія яких дає змогу рівномірно протягом року використовувати робочу силу і засоби виробництва.

Вузькоспеціалізовані господарства відзначаються високою концентрацією виробництва, вищим рівнем механізації і автоматизації виробничих процесів, застосуванням найбільш прогресивних технологій, що сприяє підвищенню продуктивності праці і зниженню собівартості продукції.

Глибокоспеціалізовані господарства мають одну головну, З - 4 додаткові, а також кілька підсобних товарних галузей. Головна галузь, що визначає спеціалізацію господарства, забезпечує понад 50 % грошових надходжень від реалізації товарної продукції. До цього типу відносяться скотовідгодівельні, свинарські, птахівничі, виноградарські та інші господарства.

У спеціалізованих господарствах розвиваються дві головні галузі, які забезпечують 60 - 70 % грошових надходжень від реалізації продукції, а також 3-4 додаткові. До цього типу належать такі господарства, як скотарсько-зернові, зерно-скотарські, овочево-молочні, скотарсько-молочні та інші.

Господарства комбінованої спеціалізації мають у своєму складі три головні галузі, які забезпечують понад 75 % грошових надходжень від реалізації товарної продукції, а також 3-4 додаткові. Це господарства скотарсько-зерново-овочеві, скотарсько-свинарсько-зернові та інші. Назва спеціалізованого господарства утворюється від назви головних галузей, які відповідно мають найбільшу частку в структурі товарної продукції і визначають спеціалізацію. У спеціалізованих підприємствах активно розвиваються підсобні галузі, які здійснюють переробку овочів, плодів, винограду та іншої сільськогосподарської продукції.

Розміщення і спеціалізація відіграють важливу роль у розвитку сільського господарства, забезпечуючи значне підвищення його ефективності на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, вдосконалення технології виробництва і організації праці. Економічна ефективність розміщення і спеціалізації сільськогосподарського виробництва характеризується системою показників: вартістю валової і товарної продукції на 1 га сільськогосподарських угідь, на 1000 грн. основних і оборотних фондів і на одного середньорічного працівника; затратами праці на виробництво 1 ц продукції, собівартістю 1 ц продукції; прибутком на 1 га сільськогосподарських угідь; рівнем рентабельності сільськогосподарського виробництва.

Раціональне розміщення і науково обґрунтована спеціалізація сприяють збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції, підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості продукції, що забезпечує ефективне використання земельних угідь, матеріальних і трудових ресурсів. Природні і економічні умови регіонів України різноманітні, тому вирішення питань раціонального розміщення і спеціалізації сільського господарства є важливим напрямом підвищення його ефективності.

Розглянемо, як впливала зміна спеціалізації виробництва зернових культур на ефективність галузі в господарствах Запорізької області у 2004 р. (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Оцінка впливу спеціалізації зернових культур в господарствах Запорізької області

Групи господарств з рівнем спеціалізації, % Кількість господарств

Середній рівень спеціалізації,

%

Ціна 1 ц

продукції,

грн/ц

Рівень рентабельності,

%

11,0-20,0 117 15 51,5 21,6
20,1-30,0 108 24 57,1 30,0
30,1-40,0 60 36 61,2 48,2
Всього 285 25 55,6 29,4

Аналізуючи дані таблиці, можна зробити висновок, що поглиблення спеціалізації на виробництві зерна в господарствах Запорізької області веде до росту ефективності не тільки за рахунок якості продукції, що можна спостерігати за збільшенням ціни по групах, айв наслідок значного зниження собівартості продукції. Аналогічну закономірність має і розвиток інших галузей сільського господарства.

Однак слід відмітити, що спеціалізація і кооперація виробництва - не самоціль економічного розвитку сільського господарства, а засіб ефективного розвитку галузі. Так, розвиток напрямків діяльності, на якість продукції яких в значній мірі впливає фактор часу (виробництво молока, м'яса, овочів та фруктів), необхідно спрямовувати в господарстві до її первинної переробки. Як показує практика, не можна допускати і поглиблення спеціалізації до рівня монокультури. Такий розвиток призводить до порушення наукової системи ведення сільського господарства та падіння загальної ефективності галузі.


Информация о работе «Організація виробництва в підприємствах агропромислового комплексу»
Раздел: Ботаника и сельское хозяйство
Количество знаков с пробелами: 626537
Количество таблиц: 17
Количество изображений: 17

Похожие работы

Скачать
85539
13
0

... не означає, що за їх допомогою вирішуються всі проблеми організації виробництва, реалізації продукції, організації бартерних операцій. Справа в системі, що передує їх застосуванню. 2. Аналіз фінансово - господарської діяльності ДП ДАК «Хліб України» Крижопільський елеватор 2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії "Хліб ...

Скачать
70876
16
1

... Найбільш економічно ефективним за три останні роки є виробництво кукурудзи на зерно – 74,1% та винограду – 64,8%.   3. Планування організації виробництва і реалізації продукції на перспективу   3.1 Планування виробничої програми в рослинництві на перспективу   Важливим розділом плану підприємства є виробнича програма або план виробництва та реалізації продукції. виробнича програма визначає ...

Скачать
229249
11
17

... речовини, викиди поживних елементів, подібних до стоку добрив; осідання кислотних опадів, хвороботворні організми. Все це призводить до погіршення якості води і деградації водних ресурсів. Комплексна екологічна оцінка стану річок басейнів Дніпра за методикою, яка розроблена Українським НДІ водогосподарсько-екологічних проблем, показала, що немає жодного басейну, стан котрого можна було б класифі ...

Скачать
116814
4
6

... . В умовах різкого зниження обсягів застосування добрив дуже важливо використовувати їх найбільш ефективно. Розділ 4. Основні напрямки іноваційно-екологічної конверсії промислових і аграрних підприємств   4.1 Конверсія промислових підприємств Розвиток екологічної кризи поставив складні задачі перед промисловим виробництвом. Виникла необхідність наукового аналізу взаємодії промислового ...

0 комментариев


Наверх