Організація землекористування на підприємствах

4.3 Організація землекористування на підприємствах

Земельні ділянки незалежно від організаційно-правових форм повинні мати раціональне розміщення. Передовий досвід показує, що центральну садибу колективного підприємства чи садибу фермера необхідно розміщати посередині земельної ділянки. Розміщення тваринництва по окремих бригадах, ділянкам виконується після ретельного вивчення джерел формування кормової бази, пунктів переробки і ринків збуту. На полях, віддалених від центральної садиби, організують польові стани. Тут будуються тимчасові будівлі, де на період польових робіт розміщується техніка і робітники. Це сприяє більш продуктивному використанню робочого часу і машин, економії ГЗМ.

Особлива роль приділяється організації території і конфігурації площ, які виділені під польові сівозміни і багаторічні насадження. Так, при організації сівозмін необхідно виключати ділянки зі складним рельєфом, прифермську територію, еродовані ґрунти.

Сівозміни формують:

•    на землях середнього і сильного ступеня еродованості ґрунто-захисну;

•    на заплавах і долинах рік - овочеві й овочекормові;

•    на іншій частині ріллі - польові.

Організацію косовищ і пасовищ необхідно проводити, виходячи з чисельності, структури і розміщення поголів'я тварин.

Для проведення сільськогосподарських робіт і оперативного зв'язку між окремими виробничими ділянками доцільно раціонально розміщувати дорожню мережу.

Дороги поділяються на магістральні і польові. Магістральні зв'язують населені пункти, польові обслуговують виробничий процес. Зайві польові дороги, а вони виникають через нераціональне формування сівозмін, малий розмір полів, приводять до зниження загальної віддачі від закріпленої за підприємством землі.

Серед заходів щодо організації земельних ділянок важлива роль приділяється протиерозійним заходам, що включають:

•    агротехнічні прийоми (безвідвальну оранку, смугове розміщення посівів, кулісні посіви, обробіток поперек схилу);

•    лісомеліоративні заходи (формування захисних прибалкових лісосмуг, вітрозахисних лісосмуг). При організації полезахисні лісосмуги розміщаються поперек пануючих у даній місцевості вітрів. Відстань між ними повинно бути не менш як 600м. Відстань між поперечними смугами - не більш як 2000 м;

є протиерозійні гідротехнічні споруди в долинах рік (водонаправляючі вали, ставки, шахтні водоскиди, загати). Даний напрямок, з однієї сторони, дозволяє уникати пагубного впливу зливових опадів, з іншої - підняти рівень ґрунтових вод, забезпечуючи при цьому безполивне постачання рослин вологою, особливо кормових і овочевих культур.

Контрольні питання

1.  Охарактеризуйте поняття "експлікація" земельних угідь.

2.  Дайте тлумачення поняття "трансформація" земельних угідь.

3.  Розкрийте основні напрямки реформування земельних ресурсів.

4.  Умови формування рентного доходу.

5.  Умови формування диференціального рентного доходу.

6.  Земельний кадастр та його роль у формуванні земельних відносин.

7.  Види сівозмін.

8.  Заходи щодо поліпшення земельних угідь.

РОЗДІЛ 5

Засоби виробництва та їх використання у сільському господарстві

5.1 Поняття та основні умови оновлення основних засобів виробництва

Засоби виробництва складаються з предметів праці і засобів праці. "Засіб праці, - писав К.Маркс, - є річ або комплекс речей, що людина поміщає між собою і предметом праці і які служать для неї як провідник його впливу на цей предмет. Вона користується механічними, фізичними, хімічними властивостями речей для того, щоб відповідно до своєї мети застосувати їх як знаряддя впливу на інші речі. Таким чином, поділ засобів виробництва на засоби праці і предмети праці відбувається в залежності від їхньої функціональної ролі в процесі виробництва.

До засобів і предметів праці відносять усі засоби виробництва як створені, так і не створені (земля) працею людини.

До засобів праці відносять будинки і спорудження, трактори, комбайни, автомобілі, сільськогосподарські машини, обладнання і ін.

Основні фонди підприємств - це сукупність матеріальних цінностей (у їхній вартісній оцінці), що функціонують тривалий час як у сфері матеріального виробництва і виробництва послуг, так і в невиробничій сфері.

Основні фонди підрозділяють на виробничі і невиробничі. Виробничі фонди являють собою сукупність засобів праці, що утворять матеріально-технічну базу підприємства. Невиробничі фонди представлені предметами тривалого користування у виді житлових і адміністративних будинків, установ, стадіонів і санаторіїв, дитячих садків, клубів, шкіл, їдалень. Вони не беруть участь безпосередньо у створенні матеріальних цінностей.

У залежності від способу перенесення вартості на нововироблений продукт засоби виробництва відносять до основних чи оборотних фондів. Виробничі основні й оборотні фонди мають загальні ознаки участі в процесі виробництва і відрізняються за характером їхнього використання в процесі утворення вартості створюваної продукції.

Основні й оборотні фонди спільно беруть участь у процесі виробництва, у процесі утворення споживної вартості і вартості продукту.

На відміну від оборотних основні засоби зберігають свою натуральну форму протягом усього періоду функціонування, що продовжується тривалий час і охоплює кілька виробничих циклів. Так, трактори, комбайни, сільськогосподарські машини, верстати, електродвигуни і ремонтно-технологічне обладнання, будинки і лісонасадження тривалий час діють у сфері виробництва і обслуговування. При цьому вони в основному зберігають первісні параметри техніко-економічної характеристики, що визначають їхню продуктивність, потужність, швидкість та інші параметри.

У процесі споживання основні засоби поступово зношуються, частинами переносять свою вартість на створюваний продукт, тобто відбувається їхня амортизація. Поступове перенесення вартості основними фондами не відбивається на їхньому функціонуванні аж до повного зносу.

Поновлення основних фондів відбувається на новій технічній основі за рахунок частини засобів, отриманих від реалізації зробленої продукції, і тих, що накопичуються у фонді амортизації.

Підприємство організує раціональне використання засобів виробництва відповідно до прогресивної технології і наукової організації праці.

Зайве, невикористовуване устаткування, трактори, сільськогосподарські машини, транспортні засоби, прилади, інструменти, інвентар, сировину, матеріали і паливо, робочу й продуктивну худобу, насіння і корми дозволяється відповідно до положення продавати іншим підприємствам та організаціям.

Засоби праці за характером участі в процесі виробництва і тривалістю обороту їхньої вартості підрозділяють на групи. Матеріально-речовинні елементи визначених груп основних фондів беруть участь у процесі виробництва з різним ступенем активності. Засоби праці одних груп безпосередньо беруть участь у процесі виробництва, змінюють предмет праці, утворюють нові споживні вартості. До таких засобів відносять робочі машини, устаткування.

Ці засоби складають активну частину основних фондів. У сільськогосподарських підприємствах до активної частини основних фондів відносять трактори, комбайни, самохідні шасі, автомобілі, різні сільськогосподарські машини, доїльні установки, агрегати для готування кормів і ін. У ремонтних підприємствах до активної частини основних фондів відносять верстати, автоматичні технологічні лінії, ремонтно-технологічне устаткування й ін.

Деякі засоби праці створюють лише необхідні умови для організації процесу виробництва. До них відносять виробничі будинки і спорудження (тваринницькі будівлі, ремонтні майстерні, площадки і навіси для виконання розвантажно-навантажувальних робіт і зберігання ремонтного фонду). Такі основні фонди відкосять до пасивної частини.

Поділ речовинних елементів основних фондів на групи за класифікаційною ознакою, характером участі в процесі виробництва, швидкістю обороту дозволяє визначити структуру основних фондів, установити питому вагу окремих груп у загальному складі.

Кожна група матеріально-речовинних елементів основних фондів характеризується загальними техніко-економічними параметрами.

Відповідно до діючої класифікації основні фонди поділяють на такі групи (види): будинки, спорудження, передатні пристрої; машини й устаткування, у тому числі: силові машини й устаткування, робочі машини й устаткування; вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, лабораторне устаткування; обчислювальна техніка; інші машини й обладнання; транспортні засоби; інструмент, виробничий інвентар і приналежності, господарський інвентар; худоба робоча і продуктивна; багаторічні насадження; капітальні витрати на поліпшення земель (без споруд), інші основні засоби.

Склад основних фондів залежить від виробничого напрямку підприємства. Природно, що промислові ремонтні підприємства мають велику питому вагу силових машин і устаткування, робочих машин. У складі основних фондів сільськогосподарських підприємств, як правило, значний обсяг займають будинки, спорудження, продуктивна худоба й інші групи основних фондів, що відбивають специфіку галузі.

Процентне співвідношення окремих груп матеріально-речовинних елементів основних фондів не завжди відрізняється стабільністю. У зв'язку зі спеціалізацією виробництва підвищується лише питома вага основних фондів, що відбивають основний напрямок розвитку підприємства. Стабільний характер руху фондів свідчить про сталу структуру фондів, що відбивають специфіку сільськогосподарського виробництва, і про пропорційне вкладення засобів, що приводять до майже одночасного зростання вартості матеріально-речовинних елементів основних фондів усіх груп.

З підвищенням рівня комплексної механізації й автоматизації виробництва машини і знаряддя, їхня система й автоматичні лінії, безпосередньо використовувані в процесі виробничого споживання, одержують більш широкий розвиток у порівнянні з такими групами основних фондів, як будинки і спорудження, що створюють лише необхідні умови виробництва. Таким чином, найбільш рухливим матеріально-речовинним елементом основних фондів сільськогосподарських підприємств є техніка.

Зовсім інший матеріальний склад і структура виробничих основних фондів ремонтно-обслуговуючих підприємств, які входять до системи АПК. Відповідно до призначення забезпечувати матеріально-технічне постачання, виробничо-технічне обслуговування і ремонт основних засобів сільського господарства ці підприємства мають у своєму розпорядженні велику кількість верстатного устаткування, транспортних засобів й інші види основних фондів.

У складі основних виробничих фондів підприємств промислового призначення найбільший відсоток складають ремонтні майстерні, оснащені верстатним і ремонтно-технологічним устаткуванням. Структура фондів відбиває основний напрямок виробничої діяльності підприємств: проведення ремонтних робіт, надання послуг по виконанню механізованих і меліоративних робіт у сільському господарстві, транспортування вантажів, матеріально-технічне постачання.

Значна питома вага фондів торгово-постачальницького під комплексу АПК відповідає такому напрямку господарської діяльності, як матеріально-технічне постачання, забезпечення підприємств добривами, запасними частинами, будівельними матеріалами.

Фізичний і моральний знос з особливо діє на активну частину основних фондів (трактори, комбайни та сільськогосподарські машини).

Матеріальне зношування машини від використання, чи фізичний знос першого роду - не що інше, як поступова зміна властивостей та інших первісних параметрів окремих деталей, що приводить до зміни техніко-економічних показників усієї машини.

Фізичний знос першого роду відбувається під впливом робочих процесів і сил природи. Так, при роботі трактора в його двигуні постійно зношуються гільзи циліндрів, поршні, поршневі пальці, шатунні і корінні підшипники, зношуються деталі силової передачі і ходової частини, піддається корозії облицювання трактора.

Величина зносу, знаходячись у визначеній залежності від прийнятої системи технічного обслуговування машин, зростає зі збільшенням часу використання машини, поступово зменшуючи її продуктивність.

Фізичний знос першого роду, викликаючи загальний знос машини, виникає в окремих вузлах та деталях і виявляється своєрідно в залежності від умов роботи сполучень чи деталей вузла й агрегату в цілому. Як показують спостереження, не всі деталі тракторів, електродвигунів, комбайнів і сільськогосподарських машин мають однаковий характер зносу. Однак знос усіх без винятку деталей має єдину економічну закономірність – знецінення деталей і машини. Мірою зносу є величина втрати споживної вартості і вартості машини, вузла, деталі.

З огляду на те, що машина складається з великої кількості деталей, різноманітних за своїм конструктивним виконанням, призначенням, характером навантаження і зносу, практично неможливо визначити сумарний знос машини як функцію зносу всіх її деталей. Тому про знос машини прийнято судити по - одному чи декількох узагальнюючих показниках технологічного порядку, що характеризують основне призначення машини. Такими показниками для плуга можуть бути збільшення загальних енергетичних витрат, зміна рівномірності оранки по глибині й інші показники якості оброблюваної поверхні, для сівалки - точність висіву і рівномірність закладення насіння по глибині, для косарки - рівномірність зрізу, для комбайнів - величина недомолоту, дроблення зерна, погіршення сепарації, для трактора й автомобіля - підвищена витрата палива на одиницю виконуваних робіт.

Фізичний знос другого роду (знос від невживання) відбувається при бездіяльності основних фондів. При цьому металеві частини машин піддаються корозії. Деталі з пластмас, гума, електроустаткування старіють. Інтенсивність фізичного зносу другого роду залежить від дотримання правил зберігання машин і часу зберігання. При зберіганні на відкритих площадках машини зношуються швидше, ніж у гаражах і під навісом. Менше зношуються машини, законсервовані з нанесенням захисних змащень. Знос від невживання веде також до втрати споживної вартості і вартості.

Розрізняють дві форми морального зношування. Перша його форма відбувається у зв'язку з постійним ростом продуктивності праці в машинобудівній промисловості і в галузях, що поставляють матеріали для виготовлення машин. У результаті машини однієї тієї самої конструкції виробляються дешевше.

Природно, якщо зміна відпускних цін відбувається відповідно до зміни собівартості виготовлення, то споживач одержить аналогічну машину з незмінними її техніко-економічними параметрами по нижчій ціні.

Менша вартість машин більш пізнього випуску веде до втрати частини вартості машини раннього випуску, тому що її вартість визначається вже не тим робочим часом, що фактично упредметнений у ній, а тим, який необхідний тепер для відтворення її самої.

Розмір утрати вартості основними фондами в результаті технічного прогресу не залежить від матеріального зносу.

Моральний знос другої форми відбувається з появою нових машин і устаткування того самого призначення, але більш продуктивних, чим старі. Досконалість їх полягає в більш високій продуктивності, економічності, надійності, у забезпеченні випуску продукції, виконанні робіт підвищеної якості, у здатності в більшій мірі полегшувати й оберігати працю і ін.

Таким чином, моральний знос другої форми являє собою поступове знецінення основних фондів, що відбувається під впливом технічного прогресу з появою нових, більш продуктивних машин, що відрізняються новою, іншою споживчою вартістю і вартістю.

Комплексна проблема раціонального використання основних засобів виробництва містить у собі: розрахунок потреби підприємства в основних засобах виробництва; організацію продуктивного використання основних засобів; технічне обслуговування і ремонт машин, устаткування, будинків, споруджень з метою їхнього збереження і часткового відтворення.

Потреба сільського господарства і його окремих підприємств в основних засобах виробництва визначається якісними і кількісними показниками. Якісними показниками характеризуються склад основних засобів, техніко-економічні параметри окремих машин, устаткування, споруджень, будівель. З огляду на якісний склад основних засобів визначають потрібну кількість машин, устаткування для виконання виробничого процесу відповідно до агротехнічних й інших вимог.

Визначаючи потребу і марочний склад машинно-тракторного парку, виходять зі створеної системи машин як для рослинництва, так і тваринництва. Система машин містить обґрунтований перелік машин, що випускаються промисловістю, пристосувань, устаткування, призначених для виконання сільськогосподарських робіт у різних природно-економічних зонах країни.

Машини, що входять у систему і призначені для використання в агрегатах у послідовних технологічних операціях, погоджені між собою за продуктивністю, шириною захоплення, робочою швидкістю і рядом інших параметрів. Система машин періодично переглядається, з неї виключаються застарілі конструкції. Вона поповнюється новими, більш ефективними машинами, що відповідають сучасному рівню технічного прогресу в машинобудуванні і передовій технології оброблення сільськогосподарських культур, механізації трудомістких процесів тваринництва.

В умовах функціонування системи машин розрахунок потреби господарства в техніці зводиться до вибору найбільш економічних, продуктивних машинно-тракторних агрегатів, машин, установок і визначення їхньої кількості стосовно обсягу робіт, призначеному для виконання.

Основними методами визначення потреби в техніці є розрахунково-конструктивний і економіко-математичний.

Найбільш ефективний економіко-математичний метод. При наявності в господарстві персонального комп'ютера і відповідного програмного забезпечення застосування цього методу дозволить звести до мінімуму витрати часу на розробку оптимального плану використання машинно-тракторного парку (МТП). Ще більший ефект досягається при розрахунках складу МТП на перспективу, коли є потреба оцінити доцільність змін у технології і складі МТП. Порядок і приклади реалізації цього методу можна знайти в спеціальній і учбовій літературі з математичного моделювання економічних процесів у сільському господарстві.

Розрахунково-конструктивний метод орієнтований на прості обчислювальні засоби. Спеціалісти які досконально володіють цим методом у ситуаціях, що не потребують суттєвих змін виробничої програми, спроможні одержати рішення, близькі до оптимальних. Основною вихідною інформацією повинні бути технологічні карти. Розрахунково-конструктивний метод включає такі етапи: 1) складання зведеного плану механізованих робіт, який відображає їх перелік, обсяги, строки виконання, можливі склади агрегатів; 2) розподіл загального обсягу робіт по основних групах МТП (по тракторах загального призначення, універсально-просапних, спеціальних, по комбайнах та ін.); 3) визначення потреби (по марках) в тракторах, комбайнах і сільськогосподарських машинах на протязі всього планового періоду, складання графіку використання МТП.

Розрахунки потреби в сільськогосподарській техніці, ремонтів і технічних доглядів, прямих експлуатаційних витрат та інших показників здійснюються на підставі річного обсягу тракторних та інших механізованих робіт (сумарний виробіток тракторів, комбайнів та інших складних машин). В якості одиниці виміру річного обсягу тракторних робіт застосовується "умовний еталонний гектар" - це обсяг робіт, що відповідає оранці 1 га в еталонних умовах.

Виробіток трактора даної марки в еталонних умовах, визначений за методикою технічного нормування, має назву еталонного. Еталонний виробіток за 1 год. змінного часу відповідає коефіцієнту переводу фізичного трактора даної марки в умовний еталонний трактор.

Загальний обсяг робіт тракторного парку в умовних еталонних гектарах здійснюють шляхом перерахунку фізичного обсягу всіх видів робіт, які виконуються машинами на тракторній тязі в рослинництві, тваринництві та інших галузях, фізичні обсяги тракторних робіт можна перерахувати в еталонні гектари і шляхом множення кількості виконаних нормо-змін тракторами конкретної марки на змінну норму виробітку в умовних гектарах. Остання визначається множенням коефіцієнта переведення фізичних тракторів у еталонні на тривалість зміни 7 год., а на роботах з шкідливими умовами праці - 6 год.

Кількість нормо-змін визначається діленням виконаного обсягу робіт у фізичних одиницях на семигодинну норму виробітку в тих самих одиницях.

Так, трактор МТЗ-82 з сівалкою СЗ-3,6 використовувався на посіві зернових культур. Семигодинна норма виробітку -16,9 га. Виконано за зміну 18,6 га. Кількість виконаних нормо-змін - 18,6:16,9=1,1.

У тому випадку, коли на тракторі виконується робота, що враховується в годинах (почасово) і на неї не встановлена технічно обґрунтована норма виробітку, число виконаних нормо-змін визначається діленням кількості годин, фактично відпрацьованих і зафіксованих в обліковому листку трактори-ста-машиніста, на 7 год.

Розрахунки можна записати таким способом: трактор МТЗ-82 з сівалкою СЗ-3,6 використовувався протягом 5 год. на підвезенні сільськогосподарського інвентарю на машинний двір. Кількість виконаних нормо-змін - 5:7=0,71. Виконано умовних еталонних га 0,71x5,1=3,62.

Число виконаних нормо-змін по всьому обліковому листку підсумовується. Кількість умовних еталонних гектарів визначається множенням семигодинного еталонного виробітку даного трактора на суму виконаних нормо-змін.

Отже, кількість виконаних на тракторі МТЗ-82 семигодинних нормо-змін на різних роботах по всьому обліковому листку складає 2,3. Семигодинний еталонний виробіток МТЗ-82-0,73x7=5,11 (5,1). Кількість виконаних умовних еталонних гектарів-5,1x2,3=11,73.

По тракторних роботах, на яких із-за шкідливих умов праці встановлені норми виробітку, виходять з протяжності зміни 6 р., кількість нормо-змін визначається діленням виконаного обсягу робіт у фізичних одиницях на шестигодинну норму виробітку в тих самих одиницях. Кількість умовних еталонних гектарів визначається множенням шестеродинного еталонного виробітку даного трактора на кількість виконаних нормо-змін.

Так, на тракторі МТЗ-82 з аерозольним пристроєм АГ-УД-2 оброблено 36 га. У зв'язку з шкідливими умовами праці норма виробітку встановлена, виходячи з протяжності зміни 6 год. і складає 34 га. Кількість виконаних нормо-змін -36:34=1,06. Еталонний змінний (шестигодинний) виробіток трактора МТЗ-82. 0,73x6=4,38. Виконано умовних га 4,38x1,06=4,64.

Із загального обсягу тракторних робіт виділяють польові і транспортні роботи, а також обсяги робіт, які будуть виконані сторонніми організаціями.

Одним із завдань при розрахунку машинно-тракторного парку є визначення потреби в тракторах, комбайнах і сільськогосподарських машинах для виконання запланованого обсягу механізованих робіт. Розрахунок потреби в сільськогосподарській техніці повинен бути науково обґрунтованим і виходити з необхідності придбання машин, які, в першу чергу, потрібні для формування раціонального складу машинно-тракторного парку і здійснення прийнятої технології виробництва. Розрахунки ведуть з урахуванням фактичного використання наявного парку машин і виконання запланованого річного обсягу механізованих робіт.

Існує декілька методичних підходів і прийомів визначення потреби господарства в тракторах. Найбільш поширеним і обґрунтованим є розрахунок потреби на підставі технологічних карт і графіків використання факторів. Кількість і склад машин розраховують у такому порядку: підготовляють вихідні дані, складають технологічні карти вирощування і збирання сільськогосподарських культур, виконання виробничих процесів у тваринництві й інших галузях господарства. На підставі технологічних карт будують графіки навантаження тракторів, по яких (картах) визначають кількість тракторів за марками, склад і кількість робочих машин, складають план-заявку на придбання нових тракторів і машин.

При складанні технологічних карт можна керуватись орієнтовними нормативами продуктивності агрегатів на окремих видах робіт.

Кількість тракторів, необхідних для виконання всього обсягу робіт, визначають за графіками їх завантаження. Графіки будують, як правило, на період польових робіт за марками тракторів одночасно з заповненням технологічних карт. По горизонталі показують календарний час (місяці, декади або п'ятиденки), по вертикалі - потрібну кількість тракторів. З технологічної карти на графіки переносять календарний час, тривалість роботи і кількість тракторів для її виконання. Кожна операція позначається на графіку клітинкою, всередині якої показують номер операції за технологічною картою і скорочену назву культури (або визначений номер карти). Висота клітинки визначається числом агрегатів, необхідних щоденно для виконання кожної операції, ширина клітинки - числом календарних днів роботи.

Графіки використання машин є по суті зведеним календарним планом механізованих робіт. Початковий варіант графіку має "піки" і "провали". Для забезпечення більш рівномірного використання тракторів здійснюють і коригування графіків шляхом усунення "піків" і заповнення "провалів". Вирівнювання графіків забезпечується зменшенням обсягів робіт в напружений період за рахунок перенесення деяких з них (менш важливих) на інші строки (у межах, допустимих агротехнікою), суміщення декількох операцій в одному агрегаті, перерозподіл робіт за марками тракторів та ін. Можливе залучення автотранспорту (а інколи і живого тягла) для транспортних робіт, які повинні були виконуватися тракторами.

На графік робіт, що виконуються тракторами в рослинництві, накладають роботи, що виконуються ними в тваринництві та інших галузях господарства. Потім роблять кінцевий висновок про потрібну кількість тракторів за марками. Кількість сільськогосподарських машин і знаряддя визначають за періодом їх найбільшої потреби (пікова величина на графіку).

Широко розповсюджене визначення потреби в тракторах по напруженому періоду робіт. Розрахунок проводять окремо по тракторах загального призначення і по універсально-просапних.

Потребу в тракторах загального призначення визначають за формулою:

де: п - кількість тракторів загального призначення в еталонному обчисленні, шт.;

V - обсяг робіт в напружений період, ум.ет.га;

Н - норма виробітку за зміну на 1 еталонний трактор, ум.ет.га;

К - коефіцієнт змінності;

t - тривалість напруженого періоду, днів).

Для тракторів загального призначення напруженим періодом є обробіток ґрунту під час збирання і зяблевої оранки. Обсяг основної, обігових і супутніх робіт, строки і тривалість їх виконання, а також продуктивність агрегатів - вирішальні фактори, що визначають потребу в тракторах загального призначення.

Розрахунок потреби в універсально-просапних тракторах проводиться також з орієнтацією на період максимальної напруги під час міжрядної обробки просапних культур. Найбільш напруженим періодом буде можливий збіг строків міжрядної обробки просапних культур, що є в господарстві. Одноразовий обробіток цих культур в оптимальний агротехнічний строк і буде визначати можливу потребу в універсально-просапних тракторах. При цьому слід враховувати збігові і супутні роботи (сінозбирання, захист посівів і багаторічних насаджень від шкідників і хвороб, обслуговування тваринницьких ферм і комплексів та ін.). Розрахунки виконують за тією самою формулою і по укрупнених нормативах. Обсяг робіт у напружений період беруть в умовних еталонних гектарах, змінний виробіток еталонного трактора визначають за семигодинний робочий день, тривалість робочого дня складає 14 годин (коефіцієнт змінності 2), оптимальний агротехнічний строк - вісім-десять днів.

Потребу в тракторах спеціального призначення визначають за обсягом робіт і сезонній виробці.

Загальний підсумок потреби в тракторах у фізичному обчисленні одержують підсумком потреби в тракторах загального призначення, універсально-просапних, тракторах спеціального призначення, а також в тракторах з постійно змонтованими на них машинами і обладнанням.

Очікуваний парк тракторів на кінець планового року визначають як підсумок наявного парку на початок року і придбання в поточному році за виключенням списання.

У практиці поточного і перспективного планування використовується також метод визначення потреби в тракторах за допомогою укрупнених нормативів (табл. 5.1)

У кожному конкретному випадку приведені нормативи уточнюють з урахуванням особливостей природно-економічних умов (рельєфу місцевості, розміру і конфігурації ділянок, питомого опору ґрунтів, місця розташування господарства по відношенню до ринків збуту і одержання продукції, транспортних магістралей та ін.), спеціалізації і структури посівних площ, рівня інтенсивності і обсягу вантажоперевезень, технології вирощування культур і ін.

Після визначення потреби в тракторах господарство вирішує питання про вибуття старих і придбання нових марок машин. Списання старих машин після встановленого строку служби здійснюється з урахуванням реального технічного стану і можливості їх подальшої експлуатації. Придбання нових машин планують з таким розрахунком, щоб забезпечити відшкодування списаної техніки і поповнення МТП до розмірів, необхідних для виконання всіх обсягів робіт в оптимальні агротехнічні строки. При відсутності фінансових коштів задовольнити повну потребу в техніці, її придбання планують в межах можливого.

При розподілі навантаження між тракторами різних марок користуються даними аналізу роботи тракторного парку за минулі роки з урахуванням заходів по підвищенню коефіцієнта використання тракторів.

При визначенні потреби в зернозбиральних комбайнах для прямого комбайнування і підбирання валків виходять з найбільшої площі збирання озимих або ярих з урахуванням площі інших культур (насінників трав, соняшника, зернобобових та ін.), строки збирання яких збігаються зі строками дозрівання озимих або ярих зернових. З найбільшої площі збирання ярих зернових культур слід виключити площу кукурудзи, що збирається кукурудзозбиральними комбайнами, і площі рису та сорго, агротехнічні строки збирання яких не збігаються зі строками збирання ранніх зернових культур. При збігу строків дозрівання озимих і ярих виходять з розрахунку сумарної площі.

Таблиця 5.1 Нормативи потреби в тракторах на 1000 га ріллі і багаторічних насаджень, шт.¹

В залежності від прийнятої технології збирання соломи планується потреба в самохідних зернозбиральних комбайнах з копнувачем або з роздрібнювачем.

Потребу в зернозбиральних та інших спеціальних комбайнах визначають за формулою:

де: п - кількість комбайнів, шт.;

V - обсяг робіт, фіз.га;

Н - змінна норма виробітку, га;

К - коефіцієнт змінності;

t - агротехнічний строк виконання роботи, днів).

У середньорічну кількість комбайнів і сільськогосподарських машин включають лише ті, які передбачено завезти до початку сезону відповідних робіт. Так, зернозбиральні комбайни, придбані у першому півріччі, враховуються як 100% середньорічної наявності.

Плановий обсяг робіт по комбайнах показують у фізичних гектарах збиральної площі, причому по зернозбиральних комбайнах в загальний обсяг робіт у гектарах зібраної площі перераховують і площі зернових, які скошені у валки, по коефіцієнту переведення 0,7.

Всі наступні розрахунки виконуються в такій же послідовності, як і по тракторах.

Потребу в спеціальних комбайнах і сільськогосподарських машинах пов'язують зі складом тракторного парку і розраховують на кінець планового року. При цьому визначають: обсяг сільськогосподарських робіт, які будуть виконуватися тією чи іншою машиною в плановому році; сезонний виробіток на агрегат - шляхом множення денної норми виробітку на агротехнічний строк виконання робіт; необхідну кількість агрегатів - шляхом ділення обсягу робіт на сезонний виробіток; потребу в машинах - шляхом множення одержаної кількості агрегатів на число машин в агрегаті.

Потребу в машинах на кінець планового року визначають за формулою:

де: М - потрібна кількість машин, шт.;

0 - обсяг робіт в розрахунку на даний агрегат в напружений період, га;

k - кількість машин в агрегаті, шт.;

В - сезонний виробіток агрегату за напружений період, га.

Після визначення потреби вирішується питання про придбання сільськогосподарських машин. Порядок розрахунку такий: установлюють кількість машин, що належать списанню, виходячи з технічного стану і нормативних строків служби; розраховують кількість машин, придатних для експлуатації, як різницю між наявним парком і кількістю машин, що підлягають списанню; визначають кількість машин, що слід придбати, як різницю між потребою і кількістю машин, придатних для подальшої експлуатації. З цією метою слід використати розрахунки:

де: П - придбання машин, шт.;

М - кількість потрібних машин, шт.;

Н - кількість машин на початок планового року;

С - кількість машин, що підлягають списанню.

Одночасно з розрахунком потреби в сільськогосподарських машинах визначають необхідну кількість зчіпок відповідних марок для комплектування агрегатів з причіпними машинами.

В організації робіт автотранспорту принципово важливим є визначення потреби в автомобілях. В основу розрахунків потреби у вантажних автомобілях як для окремого господарства, так і для його підрозділів повинні бути покладені планові обсяги вантажоперевезень і продуктивність пересувного складу.

Обсяг вантажоперевезень розраховують з урахуванням виробництва, реалізації продукції рослинництва і тваринництва, необхідності перевезень матеріально-технічних засобів, забезпечення потреб будівництва та ін.

Річний обсяг вантажоперевезень автомобільним транспортом на конкретний рік складання бізнес-плану розраховують на підставі заяв керівників підрозділів, орендарів, населення на перевезення вантажів або використання автомобілів на визначений час. У заяві вказують тип автомобіля або вид вантажу і обсяг вантажоперевезень в тоннах чи час роботи в годинах. На підставі заяви визначається обсяг транспортних робіт, погоджуються договори і встановлюються планові обсяги робіт, виконаних автомобілями. Обсяги робіт, що здійснюються автотранспортом, визначають виходячи з кількості перевезених вантажів у тоннах, тонно-кілометрах і кілометрах пробігу.

Потребу в вантажних автомобілях визначають (в тоннах вантажопідйомності) як відношення планового обсягу перевезень до річної продуктивності пересувного складу в розрахунку на 1 т вантажопідйомності. Після обґрунтування потреби в транспортних засобах (в тоннах вантажопідйомності) у кожному окремому випадку з урахуванням умов конкретного господарства уточнюють структуру пересувного складу і визначають вантажопідйомність. По вантажопідйомності відповідної одиниці транспортних засобів розраховують кількість автомобілів. Середньорічну кількість рухомого складу автопарку визначають за видами, а для вантажних додатково і за марками автомобілів: вантажні (бортові, самоскиди, автоцистерни всіх призначень, комбікормовози); спеціальні (автокрани, пересувні майстерні, пожежні та санітарні автомобілі); автобуси, легкові автомобілі. Для цього потрібно із загальної кількості автомобілів на початок року виключити ті автомобілі, які вибувають протягом року, і різницю помножити на число календарних днів у році. До одержаного результату додають машино-дні перебування в господарстві автомобілів, які надходять та вибувають протягом року. Діленням загальної суми кількості машино-днів перебування в господарстві відповідного виду рухомого складу автопарку на кількість днів в році визначають середньорічну кількість вантажних, спеціалізованих, легкових автомобілів та автобусів.

Аналогічно шляхом визначення кількості днів перебування в господарстві розраховують і середньорічну кількість причепів та напівпричепів.

Загальну вантажопідйомність автомобілів обчислюють як суму вантажопідйомності автомобілів різних марок, яку, в свою чергу, визначають множенням середньорічної кількості автомашин даної марки на номінальну вантажопідйомність одного автомобіля.

Машино-дні в роботі (календарні, незалежно від тривалості робочого дня) встановлюють розрахунковим шляхом з урахуванням днів перебування одного автомобіля в ремонті і на технічному обслуговуванні, вихідних та святкових днів. Середня кількість днів роботи однієї автомашини може прийматися на рівні минулих років з урахуванням можливостей поліпшення роботи автопарку. Загальну кількість машино-днів у роботі визначають множенням, середньої кількості днів роботи одного автомобіля на їх середню кількість.

Автомобіле-години перебування в наряді визначають множенням кількості машино-днів у роботі на заплановану тривалість роботи одного автомобіля протягом доби.

Загальний пробіг вантажних автомобілів визначають множенням кількості машино-днів у роботі на середньодобовий пробіг одного автомобіля. Середньодобовий пробіг одного автомобіля планують з урахуванням фактичних даних передплата нового року та можливостей поліпшення їх у результаті впорядкування мережі внутрігосподарських доріг, збільшення тривалості використання автомобіля протягом доби, підвищення рівня механізації навантажувально-розвантажувальних робіт та інших заходів.

Потрібно відзначити, що пробіг вантажних автомобілів з людьми, перевезення яких зумовлене виробничою необхідністю, включається в загальний пробіг, але не враховується в пробігу з вантажем.

Пробіг з вантажем визначають шляхом множення середньої відстані одного пробігу одного автомобіля з вантажем за день на кількість машино-днів у роботі.

Коефіцієнт використання автопарку розраховують діленням машино-днів у роботі на кількість машино-днів перебування в господарстві.

Коефіцієнт використання пробігу автомобілів дорівнює відношенню пробігу автомобілів з вантажем до загального пробігу вантажних автомобілів.

Величина коефіцієнта використання вантажопідйомності автомобілів, частина яких буде працювати в складі автопоїздів з причепами, дорівнює відношенню вантажообігу, який буде вироблено на автомобілях і причепах, до тонно-кілометрів, які можуть бути вироблені тільки одними автомобілями з урахуванням їх вантажопідйомності, тобто являє собою відношення фактично запланованого вантажообігу до номінального, який в свою чергу, визначається множенням пробігу автомобілів з вантажем на середню вантажопідйомність одного автомобіля по автопарку.

При визначенні техніко-економічних показників роботи автопарку також використовується нормативний метод планування, при якому спочатку встановлюються коефіцієнти використання автопарку і продуктивність на одну автомобіле-тонну, а вже потім виводяться натуральні показники роботи автопарку (машино-дні в роботі, пробіг з вантажем, обсяг вантажоперевезень та вантажообігу).

Продуктивне використання машинно-тракторного парку значною мірою залежить від правильної організації ремонту і технічного обслуговування машин. Своєчасні і якісні ремонти й технічні догляди забезпечують працездатність машин на протязі всього періоду експлуатації.

У сільському господарстві прийнята планово-попереджувальна система технічного обслуговування машин. Для кожної марки машин встановлено свій режим ремонту і технічного обслуговування в залежності від конструктивних і технологічних особливостей.

Капітальний і поточний ремонти тракторів та інших сільськогосподарських машин проводять, виходячи з встановлених міжремонтних строків, а також технічного стану кожної машини. Для цього в господарстві ведуть облік виконаного обсягу робіт і кількості пального, витраченого кожною машиною, і на підставі одержаних даних планують ремонт машин по цілорічному графіку. Цілорічний ремонт забезпечує ритмічність роботи майстерні протягом року, рівномірне використання виробничих площа майстерні, обладнання та робочої сили. Все це дозволяє зменшити трудові матеріальні витрати і знизити вартість ремонту машин.

Технічне обслуговування машинно-тракторного парку включає обкатку нових машин, регулярне проведення технічних доглядів, систематичних доглядів і планово-попереджувальних ремонтів, правильне зберігання техніки.

Для комбайнів система технічного обслуговування передбачає щоденні, періодичні і після сезонні технічні догляди, для простих сільськогосподарських машин - щозмінні і після сезонні.

Основним видом ремонту техніки є поточний: він охоплює всі машини, що є в господарстві. Капітальному ремонту підлягають трактори, комбайни і складні сільськогосподарські машини.

В даний час кількість і строки планово-попереджувальних ремонтів і технічних доглядів визначають за одним з таких показників: за обсягом робіт в умовних еталонних гектарах (для комбайнів - у гектарах збиральної площі), за кількістю мото-годин роботи, за кількістю витраченого пального. При цьому необхідно мати на увазі, що в якості середнього нормативу прийнято витрати палива на один умовний еталонний гектар в кількості 13,5 кг, а на одну мото - годину еталонного трактора витрати дизельного пального складають 16,3 кг. Порядок і вимоги до організації технічного обслуговування, ремонту і зберігання машин включають планування відповідних видів робіт згідно з нормативно-технічною документацією.

Кількість ремонтів і технічних доглядів планується, виходячи з обсягів робіт, виконуваних машинами, і встановлених диференційованих міжремонтних строків. При цьому враховується технічний стан машин даної марки. Слід лише підкреслити, що додержання періодичності при проведенні ремонтів і техдоглядів є важливою умовою високої працездатності машинно-тракторного парку і зменшення експлуатаційних витрат у розрахунку на одиницю виконаних робіт.

Економія на технічному обслуговуванні не повинна бути - вона лише вважається такою, в дійсності ж - неминучі втрати. Тому в кожному підприємстві повинна бути чітка система контролю за додержанням строків ремонту і технічного обслуговування тракторів, комбайнів і сільськогосподарських машин.

У свій час витрати на ремонти і технічні догляди визначались, виходячи з річного обсягу робіт (витрат пального) і нормативних витрат на ці заходи. Питома вага витрат визначалася з урахуванням нормативного річного навантаження (витрат пального) машин. Для тракторів і комбайнів вони визначалися за марками і видами ремонтно-обслуговуючих робіт (капітальний і поточний ремонти, технічне обслуговування, заміна гусениць і гуми, зберігання).

Річне напрацювання найчастіше показували для тракторів в умовних еталонних гектарах, а для комбайнів - у фізичній (збиральній) площі. Тепер час для цього широко використовують витрати пального. Це дуже важливо у зв'язку з обмеженістю паливно-енергетичних ресурсів і необхідністю освоєння ресурсо-енергозберігаючих технологій.

Відтворення основних фондів - це двоєдиний процес їхнього оновлення за вартістю й у натуральному вигляд на новій технічній основі. У кожному підприємстві відтворення здійснюється шляхом: своєчасного відшкодування основних засобів, що вибувають на умовах їхнього розширення, поліпшення, оптимізації структури, підвищення якості машин і устаткування.

Таким чином, відтворення відбувається на новій технічній основі при поліпшенні технології, організації виробництва, раціональному поєднанні засобів виробництва і робочої сили.

Джерелами розширеного відтворення основних фондів є прибуток підприємства, фонд амортизації, кредити банку й інші інвестиційні джерела.

Відтворення машинно-тракторного парку включає: розрахунок раціонального його складу, списання старих машин, що прослужили амортизаційний термін і зазнали фізичного й морального зносу, поповнення і розширення парку за рахунок постачань нової, більш продуктивної й економічної техніки.

Похожие работы

Організація товарообмінних операцій на прикладі ДП ДАК "Хліб України" Крижопільський елеватор

Скачать

85539

13

0

... не означає, що за їх допомогою вирішуються всі проблеми організації виробництва, реалізації продукції, організації бартерних операцій. Справа в системі, що передує їх застосуванню. 2. Аналіз фінансово - господарської діяльності ДП ДАК «Хліб України» Крижопільський елеватор 2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії "Хліб ...

Організація виробництва і реалізації продукції сільського господарства на перспективу в сільськогосподарському підприємстві

Скачать

70876

16

1

... Найбільш економічно ефективним за три останні роки є виробництво кукурудзи на зерно – 74,1% та винограду – 64,8%.   3. Планування організації виробництва і реалізації продукції на перспективу   3.1 Планування виробничої програми в рослинництві на перспективу   Важливим розділом плану підприємства є виробнича програма або план виробництва та реалізації продукції. виробнича програма визначає ...

Екологічна оцінка стану довкілля Коростишивського району та розробка заходів з його поліпшення

Скачать

229249

11

17

... речовини, викиди поживних елементів, подібних до стоку добрив; осідання кислотних опадів, хвороботворні організми. Все це призводить до погіршення якості води і деградації водних ресурсів. Комплексна екологічна оцінка стану річок басейнів Дніпра за методикою, яка розроблена Українським НДІ водогосподарсько-екологічних проблем, показала, що немає жодного басейну, стан котрого можна було б класифі ...

Стан та перспектики екологічної конверсії промислових і сільськогосподарських підприємств Чернігівської області

Скачать

116814

4

6

... . В умовах різкого зниження обсягів застосування добрив дуже важливо використовувати їх найбільш ефективно. Розділ 4. Основні напрямки іноваційно-екологічної конверсії промислових і аграрних підприємств   4.1 Конверсія промислових підприємств Розвиток екологічної кризи поставив складні задачі перед промисловим виробництвом. Виникла необхідність наукового аналізу взаємодії промислового ...