Політична думка мислителів Стародавньої Греції (Платон і Аристотель)

4.   Політична думка мислителів Стародавньої Греції (Платон і Аристотель).

Головні праці Платона «Політика», «Держава», «Закони». Найвидатніші заслуги Платона було закладення основ політичної філософії, розробка концепції ідеальної справедливої держави, політичної солідарності, колективізму і рівності, аристократії, тимократії, олігархії, монархії, тиранії, демократії, філософське обгрунтування теорій політики, політичного знання, політичного мистецтва, ідеології, геніальне передбачення розмежування влад, поділу праці, освіченого абсолютизму, скасування приватної власності, оригінальні пропозиції системи державної влади.Держава виконує три функції (радницьку, захисну і ділову), які покладаються на три стани (правителів, вояків і виробників). Існує 8 типів держав:1) істинне правління; 2) законна монархія; 3) незаконна монархія тиранія; законна влада небагатьох - аристократія; 5) незаконна влада небагатьох - олігархія; 6) законна демократія із законами; 7) незаконна демократія без законів;8) тимократія - спартанський тип владування. Політика - це царське мистецтво, засноване на знанні і таланті правити людьми. Аристотель - головні праці «Політика», «Афінська політія», «Риторика», «Етика». Розглядає людину як політичну істоту, об’єктивне начало всіх політичних явищ. Держава - організація лише тих людей, хто може брати участь в законотворчій, судовій і військовій діяльності. Держава, що виникла природнім шляхом - це самодостатня для існування сукупність громадян. Правильні форми держави ті, де правителі турбуються про суспільне благо, неправильні - ті, де правителі турбуються про приватні інтерси. Ідеальна форма - політія, поєднання демократії і олігархії, де багаті замирюються з бідними шляхом швидкого зростання чисельності середнього класу. Для запобігання політичних переворотів принцип рівності політики доповнюють принципом справедливості. Політична справедливість можлива лише у стосунках між вільними і рівними людьми і втілюється у політичній формі владування. Право - це виключно політичний інститут. Воно складається з природнього права і встановленого людьми права. Всесвітньо історичне значення політичної концепції Аристотеля полягає: у завершенні мислителем стародавньої політології, як науки наук; вчення про найвище благо людини і держави; у започаткуванні політичної етики, розумінні політики як високоморальної інтелектуальної справедливої діяльності; у створенні політичної юриспунденції, обгрунтуванні конституціалізму, право народу на законодавчу владу; у закладенні основ майбутніх теорій держави; у збагаченні правових доктрин.

5.   Політичні погляди Марка Туллія Цицерона.

Праці «Про державу», «Про закони», «Про межі добра і зла», «Про обов’язки». Він суттєво розвинув ідеї Платона та Аристотеля про державу як республіку, тобто справу народу, згуртованого спільними інтересами і згодою у питаннях, яке виростає згідно з божественною настановою природнім шляхом. Однак погляди Цицерона суперечливі з одного боку рівність всіх людей, з іншого рабство зумовлене природою. Цицерон досить виразно подає концепції «істиного правителя» - мудрого, справедливого, обачного, обізнаного з ученнями про державу, готового заради благополуччя держави на будь-які кроки; «ідеального громадянина», що осягає істину, справедливість, зберігає велич духу і благопристойність, не шкодить іншим і чужій власності, добре працює і захищає вітчизну; «істинного права», яке виникло задовго до держави, без втручання людей, яке повністю відповідає божественним настановам, природі як джерелу і критерію справедливості, поширюється на всіх без винятку індивідів і яке є вічним незмінним; «істинних законів» - писаних актів, встановлених людьми, які не пурушують природній порядок. Цицерон виходив з постулату під дію законів попадають всі і на такій основі сам розробив проекти закоів про релігію і про магістрати тут детально визначаються повноваження державних службовців, окреслюється міра їх влади Ще однією видатною заслугою Цицерона є закладення ним правових основ міжнародного політичного спілкування, міжнародного права шляхом формулювання принципів гуманного поводження з полоненими, необхідності дотримання міжнародних зобов’язань, поділу воєн на справедливі і несправедливі.

6.   Політична думка часів Середньовіччя (Фома Аквінський, Аврелій Августин).

Аврелій Августин у своєму вченні запропонував цілісну картину світу, причому таку довершену, що протягом восьми століть Захід не зміг створити нічого подібного. Під кутом зору політичної науки можна вирізнити два найважливіші чинники його вчення. Передусім цінність Августина для історії всього європейського мислення у відкритті ним теорії особистості, в центрі якої ставлення людини до Бога і до світу. Августин утверджував віру в силу людської особистості, спрямованої до істини і добра. Тема становлення моральної особистості через подолання себелюбства в любові до Бога - головна в усій його творчості. Зміст добра задається Заповідям. Віра - єдине джерело істини і спасіння. У безпосередньому зв’язку з теорыэю особистості перебуває і теорія християнської держави. Августин вважав, що реальна держава - це різновид необхыдного зла, виправдання її у служінні церкві. Августин вважав, що церква може користуватися силою держави для того, щоб змусити інакомислячих покористися і з’єднатися з правовірними. В такий спосіб він виправдовує насилля у справах віри. Основні праці Фоми Аквінського «Сума теології», «Про правління володарів», а також у коментаріях до творів Аристотеля. Аквінський розглядав державу як частину універсального порядку, творцем і верховним правителем якого є Бог. Головну мету держави він бачив у збереженні суспільної злагоди і громадянського миру, які досягаються наданням кожній людини прийнятних умов для існування, засобів для морального і розумового розвитку, що має допомогати державі у вихованні справжнього християнина. Влада має божествений характер. Аквінський віддавав перевагу монархічному правлінню. Влада монарха на його думку повинна бути єднальним началом і спиратися на мудрість правителя, який має ставитися до управління державою як до мистецтва. Але цю владу належувало обмежувати законами, рахуватися з волею народу.