Політична свідомість і політична культура

33. Політична свідомість і політична культура.

Політична свідомість - опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого є проблеми влади, формування, розвиток і задоволення інтересів та потреб політичних суб’єктів; сукупність поглядів, оцінок, установок, які відображають політико-владні відносини, набувають відносної самостійності. Структура політичної свідомості складна і суперечлива. Згідно з функціональним принципом класифікації в ній можна виділити такі аспекти: політико-ідеологічний, політико-дійовий. За суб’єктом політичну свідомість класифікують на політичну свідомість нації, класу, групи, особистості, масову. За ставленням до влади розрізняється автократична свідомість і демократична свідомість. У гносеологічному відношенні класифікують свідомість на емпіричномі та теоретичному рівнях, буденну і наукову політичну свідомість. Політична свідомість складається в процесі пізнання кожної форми політико-владних відносин: законодавчої, виконавчої і судової влади, а також сукупності політичних інтересів суб’єктів, установки і цінності яких синтезовану в колективну волю, виражену в меті й завданнях політичних дій і самоуправління. Важливим фактором формування політичної свідомості є політичне виховання. Політична свідомість покликана адекватно відображати процеси демократизації в зовнішньополітичному і міжнародному розвитку, прагнення народів жити в мирі і злагоді, виключити війни із життя суспільства, досягти на ділі пріоритету загальнолюдських інтересів і цінностей, свободи соціального і політичного вибору. В Україні на сучасному етапі розпочався і постійно відбувається складний і тривалий процес формування демократичної політичної свідомості. Політична культура - частина загальної культури, яка формується і виявляється в процесі політичного життя; історично соціально зумовлений продукт політичної життєдіяльності людей, їх політичної творчості, який відбиває процес опанування суспільством, націями, класами та індивідами політичних відносин, а також розвиток їх власної сутності і здібностей як суб’єктів політичного життя. Політична культура включає в себе культуру політичного мислення і поведінки індивидів і соціальних спільнот, культуру політичного мислення і поведінки індивидів і соціальних спільнот, культуру організації та функціонування політичних інститутів і всього політичного життя в суспільстві. За структурою політична культура складається з політичних знань, політичної ідеології і психології, політичного досвіду і традицій, політичних інститутів, норм, зразків і засобів політичної діяльності. У політичній культурі особи, поряд з політичними знаннями велике значення мають емоційно-психологічні компоненти.

34. Політична ідеологія. Основні ідеологічні течії сучасності (лібералізм, консерватизм, соціал-демократизм, фашизм, комунізм, націонал-соціалізм та ін).

Політична ідеологія - система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, настрої людуй, класів, націй, суспільства, політичних партій. Політична ідеологія може розглядатися як форма суспільної свідомості і як явище культури. Лібералізм - об’єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва і демократичних свобод (Д. Локк, Ш. Монтеск’є, Кант, Гегель, Джеферсон, Драгоманов). Консерватизм - політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, що орієнтуються на збереження і підтриманняя існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад. Соціал-демократизм - виступає за здійснення ідей демократичного соціалізму в усіх сферах життя суспільства; важлива складова політичних лівих сил сучасності, впливова серед робітничих і демократичних кіл перусім Західної Європи. Фашизм - сформувався як політична течія в 1919 році на базі категоріального синтезу концепту нації як вищої і одвічної реальності та догматизованого принципу соціальної справедливості (Дж. Джентіле); екстремістський політичний рух, що виник в Італії на початку 20-х років. Ідеологія фашизму передбачає усунення всіх чинників, які загрожували здійсненню принципу колективної етно-культурної ідентичності; індивідуалізму і лібералізму; абстрактних демократичних цінностей, асоціальних проявів. Комунізм - вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності в різноманітних формах, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей в залежності від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особистості. Націонал-соціалізм (нацизм) - для нього характерні расизм, шовінізм, антидемократизм, елітизм, зовнішньополітичний експансіонізм, марення про світове панування.

35. Політика і засоби масової інформації.

До ЗМІ відносять: періодичні друковані видання, які мають постійну нумерацію і періодично виходять у світ; різноманітні технічні засоби і способи передачі на відстань звукової або візуальної інформації. Функції ЗМІ в конкретному суспільстві залежать від багатьох соціально-політичних чинників: загальні функційї (гносеологічні, функцію контролю і спостереження за діями суб’єктів влади у суспільстві, функцію формування культури населення); специфічні функції (функції вибору і коментування інформації, оціносну функцію, яка істотно впливає на формування громадської думки). ЗМІ забезпечують розширену функцію людської комунікації, становлять нетрадиційні інститути прямого зв’язку з громадськістю, найважливіші засоби реалізації політичного процесу. У тоталітарних та авторитарних суспільствах ЗМІ перебувають під контролем держави. На думку багатьох дослідників, найвищим і найбільш дієвим прикладом використання ЗМІ в політичних цілях була радянська пропегенда, з опорою на яку протягом кількох десятиріч забезпечувалося тотальне комуністичне виховання практично всіх вікових груп населення і в першу чергу молоді. У демократичних суспільствах ЗМІ діють в умовах послабленого державного контролю. Вони мають набагато ширші можливості незалежного висвітлення проблем політики і влади, здійснення контролю за діями держави та недержавних впливових інститутів. У суспільствах такого типу свобода діяльності ЗМІ відбиває одну з найважливіших цінностей демократії - вільний обмін інформацією, що сприяють перетворенню плюралізму в гарант стійкості всієї політичної системи, її еволюційного розвитку. Умовою ефективної реалізації пляралістичної природи ЗМІ є формування і підтримка їх політичної культури, створення специфічних інститутів, спрямованих на забезпечення взаємодії і діалогу різних політичних сил з опорою на ЗМІ, нейтралізацію спроб їх надмірної політичної конфронтації. Необхідність такої умови пояснюється тим, що навіть у у суспільствах з давніми демократичними суспільствами взаємодія ЗМІ, предствників держави, активних політиків міє характер боротьби, в ході якої різні сторони довільно трактують рамки своєї політичної і моральної відповідальності. Виникнення нових комунікаційних можливостей ЗМІ, зростання їх впливу на всі сфери життя і поведінку людини, перетворення їх в «четверту владу» на реальній основі стимулюють взаємозв’язок між вищими формами духовної діяльності людини і технічними засобами, що використовуються для передачі інформації.