Громадські організації та Рухи. Групи тиску

31. Громадські організації та Рухи. Групи тиску.

Громадські організації та рухи - добровільні масові об’єднання громадян, що виникають внаслідок їхнього вільного волевиявлення на основі спільних інтересів і завдань. У загальному значенні громадські організації та рухи є суспільним феноменом одного порядку. Свідчення про об’єднання людей зі спільними поглядами на природу, суспільство, літературу та мистецтво можна знайти вже у стародавніх суспільствах. Починаючи з античних часів з’являються об’єднання людей, які впливають на суспільно-політичний розвиток. Такими об’єднаннями можна вважати численні філософські школи Стародавньої Греції, середньовічні рицарські ордени, літературні та худржні течії епохи Відродження, політичні клуби нового часу. Громадські організації являють собою масові об’єднання громадян, які виникають за їхньою ініціативою для реалізації довгострокових цілей, мабть свій статут і характеризуються чіткою структурою. Наприклад профспілки, фонди, спортивні товариства. Громадські рухи - це структурно неоформленні масові об’єднення громадян і організацій різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність котрих як правило, має тимчасовий характер і найчастіше спрямована на виконання певних часткових завдань, після вирішення яких або розпадаються або консолідуються в нові політичні партії чи рухи. Розрізняють п’ять основних стадій у становлення політичних рухів: 1) створення пердумов руху; 2) стадія висловлення прагнень; 3) стадія агітації; 4) стадія розвиненої політичної діяльності; 5) стадія затухання. Відносна відстороненість громадських організацій та рухів від політики пов’язана насамперед з тим, що держава безпосередньо не втручається в їх діяльність, а лише регулює її відповідно до законодавства. до того ж вони на відміну від політичних інститутів не наділені владними повноваженнями. Відрізняються вони і від політичних партій, оскільки не ставлять метою оволодіти владою. Самі по собі громадські організації та рухи не є політичними організаціями. Однак сама по собі їх діяльність іноді набуває політичного характеру, вони становлять потенційну базу для виникнення політичних партій. Групи тиску - суспільно-політичних об’єднання, які прагнуть задоволення власних інтересів засобом впливу на державну владу або політичні партії. Від партій групи тиску відрізняє те, що вони безпосередньо не борються за владу і не беруть участі у керівництві державою. Першими вивчали групи тиску А. Бентлі та Ж. Мейно. Ознаки груп тиску: 1) існування і діяльність групи поза офіційними структурами й органами влади; 2) здійснення тиску на політичні інститути з метою прийняття державними органами певних рішень; 3) вимоги групи відображають специфічні інтереси тієї чи іншої верстви або об’єднання громадян. Найбільш відомі групи тиску - лобі, що являють собою розгалужену систему агенцій і фірм, які впливають на законодавців та урядовців з метою прийняття рішень в інтересах організацій, великих корпорацій і навіть іноземних держав. Тактика груп тиску пов’язана з вибором засобів і методів впливу на органи державної влади і варіюється від легальних до протизаконних.  

32. Політичні еліти і політичне лідерство.

Політична еліта - меншість суспільства, що становить собою достатньою мірою самостійну, вищу, відносно привілейовану групу, наділену особливими психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні і здійсненні рішень, пов’язаних з використанням державної влади або впливом на неї. Терміном політична еліта наділяються люди, що оволоділи найбільшою кількістю позитивних якостей, цінностей і пріоритетів, займають панівні або найбільш впливові позиції в суспільній ієрархії. Теорії еліт в сучасному вигляді були розроблені Парето, Москою, Міхельсом. Сеть їх полягає в тому, що людське суспільство завжди поділялось на привілейований, відносно нечисленний клас тих, хто управляє, та на переважну більшість суспільства - клас тих, ким управляють. Основу належності до еліти становлять особливі індивідуальні і насамперед організаторські здібності, а також матеріальна та інтелектуальна перевага, які виділяють людину в коло вибраних. До загальнис рис теорії еліт належать: підхід до історії як до сукупності соціальних циклів, які характеризуються пануванням відповідних їм типів еліт; критика ідеї народного сувернітету як утопічного міфу романтиків; стведження, що нерівність є основою соціального життя; абсолютизація політичних відносин, визнання політичної влади однією з первісних причин соціального панування. У сучасній політології мають місце два підходи до визначення політичної еліти та її ролі в суспільстві - функціональний та ціннісний. Прибічники функціонального підходу головною ознакою політичної еліти визначають соціальний статус людини, її місце і роль в системі владних управлінських структур. Це меншість населення, котра приймає важливі рішення в суспільстві і керує більшістю. Прихильникиціннісного підходу визначальною ознакою політичних еліт вважають духовний аристократизм, заслуги, особисту перевагу одних людей над іншими. Політичне лідерство - процес взаємодії між людьми, в ході якого наділені реальною владою авторитетні люди здійснюють легітимний вплив на суспільство, котре добровільно віддає йому частину своїх повноважень. Макс Вебер розрізняє традиційне лідерство, засноване на звичаях, раціонально-легальне, лідери обрані демократичним шляхом, харизматичне, засноване на вірі в особливий дар лідера.