Механізм правового регулювання: поняття, значення, елементи

48. Механізм правового регулювання: поняття, значення, елементи

Правове регулювання здійснюється за допомогою чітко визначених засобів, що охоплюються поняттям “механізм правового регулювання”

Механізм правового регулювання – система правових засобів, за допомогою яких забезпечується результативна дія права на суспільні відносини.

МПР надає можливість:

-   Систематизувати всі засоби правового впливу та визначити особливості їх дії на суспільство;

-   Визначити регулятивну дію кожного з елементів на суспільні відносини та визначити послідовність їх впливу в процесі врегулювання відносини між людьми;

Серед елементів механізму правового регулювання розрізняють:

Норма права – основний елемент МПР, що визначає зміст прав та обов’язків суб’єктів.

Нормативно-правовий акт – документ, що всміщає правову норму, завдяки якому вона набирає загальнообов’язкового характеру та стає відомою суб’єктам відносин, що регламентуються.

Юридичні факти – конкретні життєві обставини, що викликають необхідність виконання обов’язків чи реалізації прав, що закріплені в правовій нормі, яка вміщується в нормативно-правовому акті.

Правовідносини – конкретні життєві відносини, що виникають, змінюються чи припиняються на підставі правової норми за наявності необхідних юридичнтх фактів.

Акти реалізації права – документи чи реальні дії, що регламентують прцес реалізації правової норми шляхом її використання, виконання, дотримання чи застосування.

Акти тлумачення – документи, що є необхідними для реалізації норми, яка має нечіткий чи недосконалий зміст.

Законність – досягнення певного рівня реалізації законоположень.

Правосвідомість – реалізація права в процесі усвідомленої поведінки суб’єктів.

Юридична відповідальність – покладення певного різновиду примусових засобів на суб’єктів, що вчиняють протиправні діяння.

49. Поняття та види форми права

В юридичній літературі розрізняють поняття форма права і джерело права.

Джерело права – поняття, що визначається трьома значеннями:

1.Це джерело інформації щодо виникнення права та шляхів його розвитку. Саме таку роль відіграють літописи та інші історичні документи.

2.Це джерело формування права в державному суспільстві. Саме таку роль відіграють об’єктивні умови життєдіяльності суспільства та інтереси і потреби в правовому регулюванні.

3.Це джерело інформації населення щодо змісту прав та обов’язків, що встановлюються державою. Саме таку роль мають норми права.

Форма права – це зовнішній спосіб виразу правової норми, тобто певні правові документи, які вміщують правові приписи.

В літературі розрізняють 4 основні форми права, розвинутість яких в кожній з держав визначає особливості правової системи.

1.Санкціонований звичай – звичаєве правило поведінки, якому держава шляхом санкціонування надає загальнообов’язкового характеру. Це найпростіша з форм права, що характеризує релігійно-традиційну правову систему.

В Україні не визнається як форма права, оскільки санкціонування звичаю передбачає необхідність прийняття нормативно-правового акту.

2.Судовий чи адміністративний прецедент – рішення судового чи адміністративного органу по конкретній юридичній справі, що є обов’язковим в процесі розгляду схожих справ.

Характерним є для англо-саксонської правової системи. В Україні офіційно визнається як акт тлумачення вищої судової інстанції. Однак, у випадку прогалин у праві, роз’яснення Пленуму Верховного Суду є обов’язковими в процесі вирішення справи.

3.Нормативний договір як угода між двома і більше суб’єктами, що має загальний характер та вміщає правові норми.

Характерним є для міжнародного права. В Україні визнається формою права як колективний трудовий договір та договір між територіальними одиницями.

4.Нормативно-правовий акт – документ, що приймається органом держави в процесі правотворчості.

Характеризує Романо-Германську правову систему та визнається основною формою права в Україні.

50. Поняття та риси правотворчості

Правотворчість – це діяльність спеціальних органів держави, або за їх уповноваженням недержавних структур, по розробці та прийняттю нормативно-правових актів.

Риси правотворчості:

1.Це діяльність державних органів;

2.Це діяльність, що є процедурно регламентованою;

3.Результатом правотворчості є юридичний документ, що характеризується певною юридичною силою;

4.Це діяльність держави, що породжує юридичні наслідки;

5.Це діяльність держави, що характеризує її управлінську функцію;

6.Це діяльність, що здійснюється в рамках повноважень конституційних органів;

7.Це юридично регламентована діяльність, що складається з певних стадій;

8.Це діяльність, що охороняється державою.

51. Види правотворчості

1.  Правотворчість народу - процес прийняття нормативних актів в рамках референдуму;

2.  Правотворчість держави - процес розробки нормативних актів уповноваженими на те державними структурами;

3.  Санкціонована правотворчість – процес затвердження державою нормативно-правових актів, що розроблені недержавними структурами ( наприклад: реєстрація установчих документів);

4.  Делегована правотворчість – розробка нормативно-правових актів недержавними структурами чи некомпетентними державними органами за дорученням держави, що не вимагає їх подальшого затвердження.

52. Поняття та ознаки норми права

Основним структурним елементом права є норма права.

Норма права – правило поведінки, що поширюється на невизначену кількість ситуацій та невизначене коло суб’єктів, що має встановлений державою зміст та охороняється нею з метою регулювання відносин в суспільстві.

Норма права характеризується наступними ознаками:

1.Норма права є результатом правотворчості держави або санкціонування нею вже існуючих соціальних норм;

2.Це правило поведінки, що має обов’язковий характер, а не характер певної поради;

3.Це правило поведінки, що відображає державні інтереси;

4.Це правило поведінки, що визнає формальну рівність суб’єктів шляхом покладення на них рівних обов’язків та надання їм рівних прав;

5.Це правило поведінки, що має чітко визначений зміст та зовнішню форму виразу;

6.Це правило поведінки, що регламентує відносини між суб’єктами шляхом встановлення моделей поведінки, які відповідають інтересам держави;

7.Це правило поведінки, що охороняється державою можливістю застосування санкцій примусового характеру.

Отже, норма права – це загальнообов’язкове правило поведінки, що встановлюється чи санкціонується державою, є офіційним засобом закріплення та охорони суспільних відносин, що здійснюється шляхом визначення формальних прав та обов’язків суб’єктів відносин та забезпечення їх виконання примусовою силою закону.

СТРУКТУРА ПРАВОВОЇ НОРМИ

Правова норма є складною юридичною категорією, що має формальний вираз (закріплення в тексті правового документу) та внутрішню структуру.

Структура правової норми – це внутрішня її будова, що характеризується певною взаємодією складових елементів.

На питання про структуру правової норми в літературі існує дві точки зору.

Перша з них має теоретичний характер і визначає структуру правової норми в її ідеальній конструкції за формулою:

«ЯК ЩО … ТО … ІНАКШЕ»

Відповідно до цієї формули, структура норми права складається з трьох елементів:

1.Гіпотеза – “якщо”;

2.Диспозиція – “то”;

3.Санкція – “інакше”.

Друга точка зору має функціональний характер. Відповідно до неї, правова норма може складатися з двох і навіть з одного елементу. Так норми загальної частини КК, як правило, складаються з гіпотези та диспозиції, а норми особливої частини – з гіпотези та санкції чи диспозиції та санкції. Норми Конституції, як правило, мають лише диспозицію.