Поняття, необхідність та значення тлумачення

73. Поняття, необхідність та значення тлумачення

Недосконалість нормативних актів передбачає необхідність їх тлумачення.

Тлумачення – діяльність органів держави, посадових та фізичних осіб, що здійснюється з метою уяснення та пояснення змісту правової норми.

Уяснення змісту відбувається суб’єктом (для себе), а пояснення – для інших.

Необхідність тлумачення викликана:

1.Існуванням права в загальній формі, що адресується невизначеному колу осіб, що вимагає пояснення в процесі конкретизації;

2.Наявністю особливостей правових приписів, що визначаються їх лаконічністю, абстрактністю та наявністю спеціальної термінології;

3.Недосконалістю юридичної техніки, що характеризується наявністю норм, які мають незакінчений зміст (…в інших випадках, передбачених законом);

4.Необхідністю пристосування нормативних актів, що мають тривалу історію існування, до об’єктивних змін в життєдіяльності суспільства.

Значення тлумачення.

1.Сприяє правильній реалізації правових приписів всіма суб’єктами права;

2.Сприяє забезпеченню принципу законності, бо забезпечує єдине розуміння та застосування норми;

3.Дає можливість ліквідувати неточності в законодавстві;

4.Дає можливість заповнити прогалин в праві.

74. Способи тлумачення

Способи тлумачення – це система прийомів мислення та діяльності, що використовується для визначення змісту правової норми.

Основними способами тлумачення є:

1. Граматичний – уяснення змісту норми шляхом аналізу її словесного формулювання. Цей спосіб характеризує значення слів, їх взаємозв’язки та значення граматичних знаків;

2. Систематичний, що являє собою пояснення змісту норми шляхом встановлення її зв’язку з іншими нормами в системі права. Норма, що найбільш пов’язана з тією, що тлумачиться, визначається як засіб встановлення її змісту;

3. Логічний – надає можливість визначити зміст норми як логічно завершеного явища за допомогою таких прийомів як абстрагування, аналогія, логічне перетворення та аргументи від протилежного;

4. Історичний – визначає зміст норми через характеристику конкретних історичних умов її прийняття;

5. Спеціально-юридичний – надає можливість визначити зміст спеціальних юридичних термінів та правової техніки;

6. Функціональний – визначає зміст припису через аналіз факторівта умов, в яких функціонує норма, а також факторів, що впливають на її зміст.

75. Види тлумачення

Тлумачення класифікують на різновиди за двома критеріями.

І. За обсягом:

1)    Буквальне – зміст норми співпадає з словесним її виразом в статті;

2)    Поширювальне – зміст норми є ширшим її словесного виразу;

3)    Обмежувальне – зміст статті вужчий її словесного виразу.

ІІ. За суб’єктами:

1)    Офіційне – здійснюється уповноваженими на це органами держави та має обов’язковий характер в процесі застосування права.

В свою чергу офіційне тлумачення поділяється, в залежності від суб’єктів, на:

Ø  Аутентичне, що здійснюється органом, який прийняв акт;

Ø  Легальне – засноване на спеціальному дозволі держави на тлумачення. Загальнообов’язкове тлумачення змісту дає орган, який дану норму не встановлював, але відповідним чином на це уповноважений;

Ø  Нормативне, що є обов’язковим в процесів вирішення всіх справ даного виду (Постанови Пленуму ВСУ “Про судову практику у справах…);

Ø  Казуальне, що є обов’язковим при розгляді конкретної справи.

2)    Неофіційне тлумачення – здійснюється посадовими та фізичними особами, які не мають права на офіційне тлумачення і є необов’язковим для органів, що застосовують норми. Існує у двох різновидах:

Ø  Доктринальне, що визначається як науковий аналіз статей закону (науково-практичні коментарі);

Ø  Повсякденне, що здійснюється в процесі адвокатської практики, консультування та громадянами.

76. Принципи права

Принципи права – це його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення права. Принципи права за своєю сутністю є узагальнені відображення об’єктивних закономірностей розвитку суспільства, людства в цілому. Притаманна принципам властивість універсального та абстрактного засвоєння соціальної дійсності зумовлює їх особливу роль у структурі правової системи, механізмі правового регулювання, правосвідомості та ін.

Принципи права:

·  Визначають нормоутворюючу і правозастосовну діяльність;

·  Координують функціонування механізму правового регулювання;

·  Є критеріями оцінки правності (правової природи) рішень органів держави і дій громадян;

·  Формують правове мислення і правову культуру;

·  Цементують систему права.

Форми існування принципів права різноманітні:

-   У вигляді вихідних засад правових теорій і концепцій;

-   Я к правові орієнтації суб’єктів права;

-   У вигляді змісту правових норм чи їх угруповань;

-   У вигляді вимог правового регулювання;

-   У вигляді правових цінностей та ін.

Правові принципи у формально-юридичному аспекті знаходять своє відображення у нормах права завдяки їх формулюванню в статтях нормативно-правових актів чи деталізацію у групі норм права і відображення у відповідних статтях нормативно-правових актів.

Призначення правових принципів полягає у тому, що вони:

1)  Здійснюють універсальне і узагальнене закріплення основ суспільного ладу;

2)  Забезпечують одноманітне формулювання норм права та їх вплив на суспільні відносини у формі правового регулювання та інших видів правового впливу (інформаційного, ціннісно-орієнтаційного, психологічного, системостворюючого та ін.).

Залежно від функціонального призначення і об’єкта відображення принципи права поділяються на соціально-правові і спеціально-правові.

v Соціально-правові принципи відображують систему цінностей, що властиві суспільству і мають чи повинні мати правову форму виразу і забезпечення (домінування загальнолюдських цінностей над інтересами класів, націй і т.ін., єдність суспільних і особистих інтересів).

v Спеціально-правові принципи узагальнюють засади формування та існування власне права як специфічного соціального явища. Поділяються на:

·   Загальноправові принципи:

1.  Принцип гуманізму – домінування у формуванні і функціонуванні правової системи невід’ємних природних прав і свобод людини;

2.  Принцип рівності громадян пред законом – всі громадяни незалежно від національної, статевої, релігійної й іншої належності, посадового стану мають рівні загальногромадянські права і обов’язки, несуть рівну відповідальність перед законом;

3.  Принцип демократизму – право, законодавство адекватно відображують волю народу, формуються через безпосередню і посередню форми демократії;

4.  Принцип законності (правності) – здійснення всіх правових форм діяльності держави, функціонування громадянського суспільства, громадян на основі і у відповідності з нормами права, природними правами і обов’язками людини;

5.  Принцип взаємної відповідальності держави і особи – не тільки особа відповідальна перед державою, але й держава перед особою. Вони пов’язані взаємними правами і обов’язками.

·   Міжгалузеві принципи – діють не в усіх галузях права, а в певних їх групах (принцип здійснення правосуддя тільки судом);

·   Галузеві принципи – притаманні окремим галузям права;

·   Принципи інститутів – їх дія обмежена предметом їх регулювання.