Ознаки та види кодифікації

69. Ознаки та види кодифікації

Кодифікація – різновид систематизації законодавства, що вміщає елементи правотворчості, який забезпечує системне нормативне регламентування певного виду суспільних відносин шляхом видання єдиного юридично узгодженого нормативного акту.

В результаті кодифікації створюються наступні акти:

a)Кодекси, що є результатом кодифікації галузей права;

b)         Положення та статути, що регламентують певні питання в рамках сфери суспільних відносин.

Кодифікація характеризується наступними рисами:

1.Це діяльність виключно органів держави;

2.Це діяльність, яка не може бути делегованою чи санкціонованою;

3.Це діяльність, що вміщує елементи правотворчості;

4.Це нормативно рнгламентована діяльність, що здійснюється в особливих процесуальних формах;

5.Це діяльність, що завершується прийняттям єдиного нормативного акту;

6.Ці акти мають вищу юридичну силу в рамках галузі.

Розрізняють наступні різновиди кодифікації:

1.Галузева, що характеризується упорядкуванням норм виключно однієї галузі (КЗПП);

2.Міжгалузева, що систематизує норми двох і більше галузей (повітряний кодекс);

3.Загальна, що надає можливість впорядкувати норми, що регламентують однотипні відносини (основи про охорону здоров’я, звід законів).

Кодифікація завжди має офіційний характер.

70. Поняття та види інкорпорації

Інкорпорація – різновид систематизації, що характеризується об’єднанням нормативних актів відповідно до чітко визначеної системи в єдиних збірниках.

Акти, що об’єднуються, розміщуються по такій системі, яка забезпечує зручності в процесі їх знаходження та використання.

РИСИ ІНКОРПОРАЦІЇ:

1.Здійснюється державними чи недержавними структурами;

2.Може мати як офіційний так і не офіційний характер;

3.Не має ознак правотворчості, тобто зміст актів не змінюється;

4.Має різноманітну юридичну силу;

5.Проводиться з метою полегшення користування нормативним масивом;

Інкорпорація існує у двох різновидах:

І. Офіційна – упорядкування системи нормативних актів шляхом видання компетентними органами держави збірників діючих актів. Її результатом є не лише видання збірника, а і переліку нормативних актів, які втратили юридичну силу.

В текст збірника вносяться офіційні зміни та виключаються з нього статті, що втратили чинність. Ці акти є джерелом посилання в процесі правотворчої та правозастосовчої діяльності.

Офіційна інкорпорація існує у двох різновидах:

a)         Хронологічна – упорядкування актів за часом їх видання (Відомості Верховної Ради України, Зібрання Постанов Уряду, Бюлетень нормативних актів міністерств та відомств);

b)         Тематична – поєднання нормативних актів за сферою державної діяльності чи певною тематикою (Збірник нормативних актів Мінфіну щодо оподаткування).

ІІ. Неофіційна інкорпорація здійснюється різноманітними організаціями, органами та способами і має довідково-інформаційний характер. Вона проводиться за ініціативою вказаних суб’єктів без спеціального доручення правотворчого органу.

Збірники, що є результатом неофіційної інкорпорації, не можуть використовуватися в офіційному порядку в процесі вирішення юридичних справ.

71. Поняття, аспекти та вимоги законності

В юридичній літературі розрізняють чотири аспекти поняття «законність»

1.Законність, як принцип здійснення владних повноважень державою. Зміст, в даному випадку, складають:

a)Законодавче закріплення державно-владних повноважень;

b)         Прийняття владних рішень в рамках компетенції органів;

c) Прийняття владних рішень на основі закону;

d)         Дотримання в процесі реалізації владних повноважень прав і свобод людини.

2.Законність, як принцип поведінки фізичних осіб у сфері права. Її зміст складають:

a)Реальна можливість реалізації конституційно закріплених прав;

b)         Покладання конституційно закріплених обов’язків;

c) Можливість звернення за державним захистом своїх інтересів;

d)         Реальність та ефективність нормативно закріплених засобів відповідальності.

3.Законність, як принцип побудови системи нормативних актів. Характеризується як:

a)Відповідність законів та підзаконних актів Конституції;

b)         Можливість прийняття підзаконних актів лише на основі, у відповідності і на виконання закону;

c) Наявність ієрархічного підпорядкування існуючих нормативних актів.

4.Законність, як режим соціально-політичної сфери життєдіяльності суспільства. Це необхідність виконання законів та, заснованих на них, підзаконних актів всіма суб’єктами права. Змістом є:

a)Законодавче закріплення меж можливої та необхідної поведінки фізичних, юридичних та посадових осіб;

b)         Законодавче закріплення гарантій реалізації прав та виконання обов’язків;

c) Єдине розуміння та застосування правових приписів;

d)         Поширення правових приписів на всіх без виключення суб’єктів.

Важливого значення для розуміння законності мають вимоги законності – основні начала, що характеризують її зміст та значення.

1.  Верховенство закону, що характеризує вищу юридичну силу акту представницького органу чи референдуму в системі нормативних актів;

2.  Єдність законності – наявність єдиної мети правотворчої та правозастосовчої діяльності (регулювання суспільних відносин), а також визнання формальної юридичної рівності суб’єктів;

3.  Реальність законності – досягнення фактичного виконання вимог, що вміщені в правових нормах, у правовідносинах та невідворотність відповідальності за порушення закону;

4.  Доцільність законності – вибір законних варіантів здійснення правотворчої та правозастосовчої діяльності, які є найбільш ефективним та економічним шляхом досягнення мети правового регулювання.

72. Гарантії законності

Стан законності в державі безпосередньо залежить від комплексу факторів, що характеризується як “гарантії законності”.

Гарантії законності – система засобів, за допомогою яких у суспільному житті впроваджується, охороняється та відновлюється законність.

Гарантії законності поділяють на дві групи:

1.Загальносоціальні гарантії, що забезпечуються суспільством та визначаються як політичні, економічні та ідеологічні;

2.Спеціально-юридичні гарантії – спеціальні засоби реалізації, охорони та відновлення законності.

Вказані гарантії класифікують за п’ятьма критеріями.

І. За суб’єктами застосування:

q Парламентські;

q Президентські;

q Судові;

q Адміністративні;

q Контрольні.

ІІ. За характером юридичної діяльності:

q Діяльність парламенту як гаранта прийняття Конституції та законів;

q Діяльність Президента як гаранта реалізації та охорони законів;

q Діяльність Уряду як гаранта конкретизації та виконання законів;

q Діяльність суду як гаранта захисту законів;

q Діяльність правоохоронних органів як гаранта охорони законів;

q Діяльність прокуратури як гаранта забезпечення режиму законності.

ІІІ. За напрямками:

q Конституційні гарантії, що визначають зміст гарантій законності;

q Процесуальні гарантії, що визначають процес здійснення конституційних гарантій.

IV. За змістом:

q Розвинутість системи права;

q Непротирічність законодавства;

q Ефективна система нагляду за законністю;

q Наявність ефективних засобів примусу, що забезпечують відновлення порушеного права.

V.      За статусом:

q Превентивні, що сприяють попередженню порушення закону;

q Охоронні – передбачені законом заходи примусового впливу;

q Каральні – реальна можливість застосовування до порушників передбачених законом заходів.