Особливості вербалізації фрагментів концептуальної картини світу

1.1.3 Особливості вербалізації фрагментів концептуальної картини світу

Однією з головних функцій концептів є інтерпретація отримуваних даних. Концепти утворюють інформаційну базу мислення [75, с. 38; 107, с. 157; 179, с. 124], певний концептуальний каркас свідомості, що уможливлює подальший процес когнітивного опанування дійсності [281, с. 107]. Світ “фільтрується” у свідомості особистості крізь концептуальні площини – “згустки” структурованої інформації, що стосуються окремих ділянок досвіду про світоустрій та місце людини у ньому [95, с. 50]. Результатом такої фільтрації стає упорядкована у вигляді системи взаємопов’язаних змістів свідомості носіїв мови концептуальна картина світу (ККС) [142; 206, с. 59; 243, с. 7; 342, с. 167-168; 386, c. 79].

ККС є системою інформації про дійсний чи можливий світи, яка постійно знаходиться у стані розвитку та оперативної мобільності за рахунок безперервного пізнання індивідом об’єктивної реальності [188, с. 9; 243, с. 7; 251, с. 47; 295, с. 22]. Обробка та зіставлення даних, що надходять різними каналами і тому належать різним модальностям, відбувається на концептуальному рівні свідомості [22, с. 196; 148, с. 12; 296; 388, с. 16]. Окрім інтелектуального компоненту, спосіб інтерпретації дійсності індивідом значною мірою залежить від його емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу [139, с. 21].

Системність ККС маніфестує системність пізнання світу: її компоненти, категоризовані людською свідомістю, встановлюють постійні зв’язки, переплітаються та взаємодіють між собою, утворюючи сукупність знань з “каталогізованою” структурою [107, с. 154; 161; 263, с. 67]. Остання не є гештальтною. Ментальні репрезентації подібних реалій об’єктивного світу, утворюють у межах ККС нескінченну кількість великих за обсягом угрупувань концептів – концептосфер (КС), зумовлюючи, таким чином, складноструктуровану, негомогенну природу ККС.

Аналіз останніх наукових досліджень з когнітивної лінгвістики [87; 188; 243; 263; 390 та ін.] дозволяє стверджувати, що термін “концептосфера” може використовуватися у широкому та вузькому смислі.

У першому випадку КС як структуроване національно та культурно обумовлене знання людей про світ, що є представленим у семантичному просторі мови етнокультурної спільноти, фактично дорівнюється колективній або індивідуальній ККС [37, с. 140-141; 87, с. 16; 124, с. 150; 188, с. 5; 208, с. 151; 262, с. 19; 267, с. 97; 390, с. 17].

Ми розглядатимемо КС у вузькому сенсі – як складову ККС, котра являє собою комплекс знань, тематично відділений від інших областей знання [99; 140, с. 132; 185, с. 273]. Будучи частиною ККС, концептосфера виділяється за тезаурусним принципом, тобто принципом співвіднесеності з певною сферою буття соціуму на конкретному етапі його історичного розвитку [75, с. 113]. Через це функціональним призначенням КС стає формування семантики лінгвістичних одиниць, використовуваних для номінації деякої поняттєво однорідної ділянки досвіду [114, с. 86].

Неуніфікованість термінології, що вживається у сучасних мовознавчих розвідках, дає підстави констатувати наявність різних авторських термінів на позначення описаної структури досвіду. Перш за все, поняття КС корелює з поняттям ментального простору – концептуальної царини, яка використовується для об’єднання інформації того чи іншого різновиду [22, с. 196; 202, с. 22; 378, с. 16-22]. Функціонуючи як ментальний простір, КС являє собою середовище концептуалізації та мислення і характеризується сегментованістю, існуванням різних конфігурацій своєї структури, створенням дискурсу тощо [60, с. 42; 346, c. 32; 378, с. xvi-xvii]. Отже, як закодована соціокультурна інформація концептуальна сфера виступає у якості “семантичного інвентарю культури”, який зумовлює характер здобуття й організації нового знання та досвіду [32, с. 9; 139, с. 18].

Будучи одним із способів зберігання знання у пам’яті, КС являє собою асоціативну організацію зв’язків, точки перехрещення яких є вузлами або концептами [227, с. 83; 378, с. 16]. Збудження кожного вузла призводить до збудження асоціативно пов’язаних з ним концептів. Інакше кажучи, якщо у мисленні людини встановлюється місце відповідної структури значення, то одночасно з довготривалої пам’яті активуються усі асоціативно пов’язані з нею відомості та факти [229, с. 43; 369, c. 57].

Таким чином, КС становить інтерпретаційне поле окремого концепта, що об’єктивно зумовлене природою останнього, адже головною властивістю концептів є їхня неізольованість, зв’язаність з іншими подібними структурами знання. Будь-який концепт може висвітлюватися на тлі КС, або її структурної одиниці – домену. Домен є зв’язаною областю концептуалізації – базою, відносно якої профілюється певна семантична структура [270, с. 350; 375, c. 24-25; 402, с. 488]. Зазначена структура виступає у ролі когнітивного контексту, або сукупності фонових знань, стаючи необхідною передумовою для оформлення змісту мовного знака в процесі комунікації та подальшої найбільш адекватної інтерпретації цього змісту [99, с. 10; 380, с. 193; 401, с. 147]. Таким чином, актуалізований у свідомості носія мови концепт може профілюватися на базі одного домену або декількох – матриці доменів, чи КС.

Поняттєва КС організована ієрархічно, за гіперо-гіпонімічним принципом [402, с. 60-61], коли один концепт асиметрично передбачає наявність іншого концепту як частини своєї характеристики [99, с. 19; 267, с. 102]. Відповідно, концепти займають більш високі та більш низькі рівні у концептуальній організації КС [401, с. 148], обґрунтовуючи той факт, що кожен з її наступних рівнів звужує попередній, але при цьому, одночасно, розширює його [188, с. 5]. Із зазначеного випливає, що семантичні фрагменти КС характеризуються різним ступенем узагальненості і знаходяться один з одним у класифікаційних відношеннях, які створюють її неповторну структуру.

На “дрібнозернистому” рівні матриця КС являє собою особливу конфігурацію базових фреймів, які, взаємодіючи, утворюють інтегративний фрейм, найбільшими вузлами якого виступають домени [99, с. 17]. Зазначені фрейми демонструють найбільш загальні принципи категоризації й організації вербалізованої інформації. Це – інформація онтологічного плану про предмети оточення, їхні властивості та реляції [98, с. 117]. До базових типів фреймових структур відносяться предметноцентричний, таксономічний, акціональний, посесівний (партонімічний) та компаративний фрейми [96, с. 3-11; 97, с. 16-22; 98, с. 117].

Предметноцентричний фрейм визначається як система пропозицій, у якій до логічного суб’єкту ХТОСЬ / ЩОСЬ приєднуються декілька предикатів, які характеризують суб’єкт за кількісним, якісним, локативним, темпоральним, оцінним параметрами. Фрейм, конституенти якого є предметними сутностями ХТОСЬ / ЩОСЬ, котрі є об’єднаними родо-видовими відносинами має назву таксономічний. В акціональному фреймі декілька взаємодіючих у певному просторі та часі предметів ХТОСЬ / ЩОСЬ наділяються семантичними ролями, які відбивають діяльнісний характер відносин між ними: агенс, пацієнс, інструмент, адресат, бенефіціант, причина, наслідок, результат тощо [97, с. 19; 380, с. 48-49; див. також 435]. Посесивний фрейм відбиває зв’язок між предметами ХТОСЬ / ЩОСЬ, який реалізується через відношення володіння, представленого у вигляді предикату “мати”. Цей фрейм має три різновиди: 1) власник – власність, 2) контейнер – наповнення [див. 1] 3) ціле – частина (партонімічний фрейм). Базовий компаративний фрейм ілюструє відношення подібності між предметними сутностями, яка базується на зближенні концептів у мисленні людини [99, с. 117].

Поєднуючись між собою у різних комбінаціях, залежно від комунікативного контексту, базові фрейми структурують КС у вигляді мережі взаємопов’язаних слотів. Таким чином, вони використовуються як своєрідні будівельні блоки для конструювання ментального остову КС тієї чи іншої області людського досвіду. Кожна окрема сфера концептуалізації внутрішньо передбачає кількість таких блоків та їхні якісні властивості [99, с. 10]. Тим самим задаються основні напрямки як поняттєвої стратифікації КС, так і шляхи інтерпретації значень мовних одиниць відповідної ділянки семантичного простору мови.

Ураховуючи все вищезазначене, вважаємо за доцільне представити власне формулювання визначення терміну “концептосфера”. Під концептосферою розуміємо певне ієрархічно організоване відкрите угрупування концептів, яке відтворює ту чи іншу сферу буття соціуму у конкретний відрізок історичної реальності та отримує своє втілення у семантичному просторі мови певної етнокультурної спільноти.

Мова класифікує явища об’єктивного світу і приводить знання про нього у систему – мовну картину світу [86; 142; 163; 251; 260; 295; 318; 356]. Під МКС розуміють сукупність зафіксованих в одиницях мови уявлень народу про дійсність на певному етапі його розвитку [263, с. 89], тобто здійснюване у лексичному та граматичному складі мови, зображення всього існуючого у вигляді цілісного та багатокомпонентного світу, який у своїй структурі й у зв’язках своїх частин віддзеркалює людину, її матеріальну та духовну життєдіяльність, простір та час, у яких вона існує тощо [3, с. 56-59; 135, с. 225-226; 260, с. 193; 317, с. 3; 365, с. 15; 424, с. 87]. Таким чином, МКС має глибоко укорінений антропоцентричний характер, виступає своєрідною призмою, крізь яку людина бачить світ і яка визначає її ставлення до цього світу [76, с. 143; 128, с. 80-81; 205, c. 61; 215, с. 161; 303, с. 3].

МКС та ККС являють собою спосіб існування лексики у свідомості носія мови [125, с. 274]. Окремі концепти, домени, на тлі яких вони висвітлюються, сукупність концептосфер, що складають ККС, знаходять свого відображення у цілісних номінативних просторах, які виступають структурними елементами національної МКС. Номінативний простір виступає як відображення ознак реалій та їхніх лексичних інтерпретацій [225, с. 109]. Способом упорядковання одиниць у межах просторів виступають ієрархічно організовані угрупування лексичних засобів – лексико-семантичні поля [109, с. 230; 133, с. 98; 301, с. 385], відповідно відрізняючись між собою різним ступенем складності та обсягом семантичної референції.

На сучасному етапі розвитку науки про мову ЛСП визначається як угрупування одиниць, які відносяться до однієї частини мови та об’єднуються на основі вираження спільної семантичної ознаки (архісеми), що підводиться під деяку поняттєву категорію [34, с. 11; 61, с. 4; 84, с. 9; 156, с. 158; 263, с. 33]. Семантичною основою поля є система уявлень людини про об’єктивну дійсність, тобто система концептів, пов’язаних з відображенням того чи іншого фрагмента картини світу, репрезентованого одиницями ЛСП. Тому ЛСП розглядається як основна структурна одиниця МКС, яка може бути представлена у вигляді сукупності різних об’єднань слів і системи відношень між ними у певному номінативному просторі, що відбивають закріплене у ККС осмислення людиною світу та себе в ньому.

Зв’язок слів ЛСП здійснюється за посередництва ядерних (прототипових) елементів – центрального слова та найтіснішим чином пов’язаних з ним слів-ідентифікаторів, оскільки для них характерна максимальна концентрація базисних ознак, що визначають якісну специфіку даної єдності одиниць [34, с. 39-41; 288]. Периферію ЛСП формують одиниці з більш конкретним значенням, у той час як до ядра включаються лексеми з більш абстрактною семантикою. Та лексична одиниця, яка серед них характеризується найбільш регулярним та систематичним використанням унаслідок найбільшої спеціалізованості у вираженні конкретного значення та найбільш однозначною його передачею [84, с. 10], а, отже, у загальному вигляді здатна відображати зміст усього поля, виступає його іменем та визначається як домінанта ЛСП (архілексема). Значення домінанти є носієм тієї інваріантної ознаки, яка формує усе поле і визначає значення усіх інших елементів, що містять, окрім інваріантних, також набір диференційних семантичних ознак [284, с. 44].

Номінативні одиниці одного частиномовного розряду усередині встановленої лексичної парадигми утворюють просте ЛСП; підключення до нього різних частин мови дає розгорнуте ЛСП, визначаючи обсяг номінативного простору певного концепту [156, с. 159; 269, с. 16].

Ім’я поля вербалізує конкретний концепт, якій виступає об’єднуючим началом для усіх слів, що його актуалізують [263, с. 39]. Концепт закріплює неоднорідність відповідної онтологічної сфери через систему субфреймів (слотів) своєї фреймової структури, що певним чином проектується на структуру ЛСП.

Існування будь-якого семантичного поля передбачає наявність всередині його своєрідної парцеляції – областей, зон, або парцел. Парцели являють собою дрібні тематичні угрупування лексичних одиниць, чиї значення дозволяють специфікувати ряд понять, які включаються до загальної категорії, що виступає поняттєвою основою ЛСП [69, с. 663; 125, с. 220; 209, с. 48].

Починаючи від ядра ЛСП, яке об’єднує навколо себе найбільш тісно пов’язані з ним лексичні одиниці, парцели розповсюджуються потім до периферії поля, захоплюючи різні області пов’язаних з даним ядром парадигматичних та синтаксичних відносин [125, с. 240; 229, с. 20]. На межах парцел категоріальні зв’язки послаблюються, але залишаються достатньо сильними для збереження єдності поля [125, с. 220].

Парцели репрезентують субфрейми (слоти та підслоти) концепта, що вербалізується через ЛСП. Елементи цих семантичних зон, номінуючи загальну категоріальну сутність, одночасно репрезентують різноманітні категоріальні смисли, які утворюють єдину семантичну сітку [125, с. 220; 181, с. 71]. Отже, парцели є семантичними корелятами концептів вищого рівня специфікації, набір яких складає семантичну структуру фрейму усього ЛСП. Крім того, парцеляція ЛСП відбувається за референційним принципом і відображає намагання мовних засобів, об’єднаних у поле, до експлікації різних граней концепту.

Структура субфреймів концепту визначає організацію парцел поля-репрезентанта, яка стосується елементів парцел та зв’язків між ними. Найчастотнішим типом відносин, виявлених між одиницями парцел, є синонімія [312, с. 23; 360, с. 382; 392, c. 61], одним з різновидів якої вважається гіперо-гіпонімія [79, с. 13-14; 231, с. 453]. Концептуальні основи синонімії полягають у наявності варіативності лексичного представлення для одного й того ж елемента фреймової структури концепту (однофреймова синонімія), або в наявності семантично близьких слів, що вербалізують різні фрейми (міжфреймова синонімія) [17, с. 12; 325, с. 113; 412, c. 350].

Синоніми обох типів утворюють синонімічні ряди (СР) – семантичні системи, які об’єднуються на базі інтегральних семантичних ознак (архісем), що у своєму функціонуванні експлікують відношення ієрархічності таких систем, втілюють принципи мовної інваріантності та виявляють відмінності з іншими рядами одиниць [269, с. 16; 293, с. 20; 411, c. 60-63]. У ролі архісем функціонують дифузні широкозначні лексеми, які виступають синонімічними домінантами (СД) [153, с. 241], що очолюють відповідні синонімічні ряди. СД як опорне значення містить ембріональну структуру усієї синонімічної групи та являє собою стабільне ядро певної сукупності ознак [229, с. 24; 263, с. 45].

Одночасно, синоніми можуть вступати в антонімічні відносини з лексемами тієї ж самої парцели або виявляти протилежні поняттєві ознаки з одиницями інших сегментів ЛСП. Антоніми виступають мовними репрезентантами різнополюсних слотів фреймової структури одного і того самого фрейму.

Окрім зазначених об’єднань лексики у межах парцел можуть виявлятися тематичні групи (ТГ) – угрупування лексем, що характеризуються наявністю екстралінгвістичної обумовленості та змішаним типом лексико-семантичних зв’язків між їхніми елементами [181, с. 72; 201, с. 278; див. також 361].

Таким чином, польова структурація МКС відтворює зв’язки та відношення між мовою та дійсністю, що проявляється як у способах взаємодії полів, так у їхній внутрішній організації у межах структурованих ними номінативних просторів. Розуміючи під ЛСП ієрархічно організовану сукупність номінативних одиниць, що об’єднуються між собою на підставі спільного для них інваріантного значення, ми вважаємо його підґрунтям концепт, будова якого визначає парцеляцію ЛСП та його стосунки у межах МКС.

Похожие работы

Семантико-інтонаційні особливості вираження концепту "страх" у сучасній англійській мові на матеріалі відеофільмів

Скачать

112667

11

1

... зміни тощо) [2:103]. Вони фіксуються свідомістю людини як результат пізнання світу з метою вираження цих елементів засобами мови. 3. Семантичні та інтонаційні особливості вираження концепту страх у сучасному англійському емфатичному мовленні на матеріалах відеофільмів   3.1 Особливості репрезентації концепту страх інтонаційними засобами сучасної англійської мови Проблема вербалізації та ...

Особливості розвитку англійської мови в Індії

Скачать

153648

7

1

... не бачили своїх помилок. Наше спілкування та знання будуть найкращими ліками для їх невігластва [там само, 128]. Качру стверджує, що найважливішою причиною для розвитку англійської мови є історична роль Англії, як колоніальної сили. Наприклад, в Індії загальноприйнятим є те, що політична сила бере до уваги значущість мови британського правління в Індії (так звана «лінгвістична стратегія еліти»). ...

Композити як вираження текстової модальності

Скачать

56911

0

0

... it is not rainy; That is two months of every year. ( Byron, p.23) Гіпербола – навмисне перебільшення: He got two-million-dollars job. (Grisham 2 p.123) 3.3 Композити як вираження текстової модальності Текстова модальність, відображаючи найбільш загальні та суттєві ознаки тексту, а саме відношення того, хто говорить чи пише до дійсності, може проявлятись на поверхню лексичними засобами. ...

Засоби вираження модальності в сучасній англійській мові та особливості її перекладу (на матеріалі текстів різних жанрів)

Скачать

97683

5

1

... (150 одиниць). На основі опрацьованого матеріалу було встановлено, що найпоширенішими засобами вираження модальності в англійській мові в усіх жанрах є модальні дієслова. На масиві опрацьованого матеріалу були визначені способи перекладу засобів вираження модальності в сучасній англійській мові на українську мову. Вони можуть перекладатись за допомогою фонетичних засобів (логічного та фонетичного ...