Липня 1935 штурмом взяли фортецю Бастилію (національне свято)

14 липня 1935 штурмом взяли фортецю Бастилію (національне свято).

Так виник Народний фронт – масова суспільна організація, яка об’яднала всі ліві сили (соціалісти, комуністи, радикали, профсоюзи всі демократичні організації). Лідери Є. де Лад’є – радикал, Л. Блюм – соціаліст, М. Торез – комуніст.

Програма Народного фронту

А	Б
Політичні вимогі	Економічні вимоги
Розпуск фашистських організацій. Свобода друку. Право профсоюзів. Колективна безпека в рамках Ліги Націй.	Скорочення робочого тиждня. Робота для безробітніх. Створення держ. сектора в економіці.

У травні 1936 на виборах Народний фронт набрав 57% голосів. 337 місць з 559.

4 червня 1936 сформований уряд Народного фронту на чолі з Л. Бюмом.

Комуністи не ввійшли в уряд але підтримували його. Було прийнято 133 закони на захист робітників. Але зростали протиріччя між комуністами та соціалістами. Підприємці стали в опозицію до Народного фронту.

Організували “втечу капітала” за кордон.

Спровокували страйки на підкриємствах державного ектора.

Допомогли зростанню інфляції.

Народні маси розчарувалися у діях Нардного фронту. В 1937 Л. Блюм пішов у відставку. Остаточно Народний фронт розпався після “Мюнхінської змови” у 1938.

Висновок : Народний фронт був засобом боротьди проти фашизма він не дав Фашистам у Франції заопити владу. І своїмидіями записав основа сучасної “Держави благоденства”.

2. Розпад Югославії, громодянська війна та її наслідки.

Після смерті Брозтіто (1980) політична криза охопила все життя країни.

Албанці, що мешкали в Косово, вимагали створення своєї республіки. Серби виступали проти. Виник військовмй конфлікт, але війна в Косово не привела до позитивних результатів.

У 1990 Югославія розпалася після вихоу з неї Словенії та Хорватії.

Словенія перша провила референдум на якому 86% населення виступили за самостійність.

25 червня 1991 Словенія та Хорватія офіційно стали суверенними державами.

Кроваві події відбулися у Боснії та Герцоговині. Врезультаті у 1992 тут виникла громодянська війна .

Вже до 1993 загинуло 160 тис. людей.

У листопаді 1995 у місті Дейтоні з ініціативи англійсько-американської дипломатії війна закінчилась.

У 1996 пройшли вибори і ці держави стали самостійними.

У 1992 на території Югославії виникло 4 держави : Словенія, Хорватія, Македонія, Боснія і Герцоговина + Югославія ( Сербія і Чорногорія ).

Білет № 20

Розкрийте суть і наслідки економічної політики.

“Політика воєнного комунізму” 1919-1921	НЕП 1921-1928
1. Продросклад.	1. Продподаток.
2. Загальна трудова повинність.	2. Праця на свій розсуд.
3. Зрівнення оплати праці (карточки).	3. Платня за роботу.
4. Заборона торгівлі.	4. Вільна торгівля і підприємницька діяльність.
5. Націоналізація підприємств.	5. Ринкова економіка.
6. Заборона найманої праці.	6. Аренда, наймана праця.
7. Безкоштовний проїзд у транспорті, безкоштовні комунальні послуги.	7. Навпаки.
8. Безкоштовна освіта, медична допомога

Наш край в роки другої світової війни.

17 серпня 1941 захоплення Нікополя. Вересень 1943 підпільна організація “Боярикова” – задачі :

Підриви на залізничних станціях;

Допомога військовополоненним;

Печаання лисівок про дії радянської армії;

Збір зброї для боротьби з окупантами, перешкоджали вивозу людей в Німеччину.

Хілінский очолив організацію “За радянську батьківщину” ( 1941 – зима 1943 ) коли усі підпільники були розстріляні. Комсомольська організація в яку входило 21 чоловік. Березень – Квітень 1943 створена нова організація “Месники” під керівництвом Хлестикова. Проводили озброєні сутички, захват поїздів та їх роззброєння, наводили льотчиів на укріплений берег Дніпра, проводил операції по отруєнню німецьких солдатів. 1941 восени – на території нікопольщіни діяла ОДН на чолі з Тимченко. Задачі :

Віродження самостійної української держави;

Ствоили легальну організацію “Просвіта”. Через котру впливали на дітей і підлітків шляхом відродження української мови і перешкоджали понімечченню.

Нелегальна діяльність тривала до 1943 в плавнях ( Марганець, Нікополь ).

Білет № 21

Розкрийте суть сталінської індустріалізації в СРСР, та її соціальні наслідки.

Перший крок до індустріалізації, план першої п’ятирічки.

Перший рік п’ятирічки був виконаний .Об’м продукції збільшився в 2,8 раза .

На другий рік заплановано збільшити на 32 %, а на третій рік - на 45 %.

Після п’ятирічки було оголошено, що план виконано за чотири роки і три місяці. В період індустріалізації кошти виділялися на промисловість групи “А”, а рівень життя народу був самим низьким.

Процес десталінізації в СРСР, його позитивні сторони, непослідовність та обмеженість.

Лібералізація суспільно-політичного життя в СРСР почалася після смерті Сталіна (5 березня 1953). Під прикриттям розмов про створення “колективного керівництва” у партійно-державній верхівці вели гостру боротьбу за владу.

Наступники Сталіна розуміли, що продовження політики “закручування гайок”, терору і репресій безперспективне і таїть у собі небезпеку могутніх соціальних вибухів. Нове керівництво пішло на деяку лібералізацію суспільно-політичного життя. Почався період так званої “відлиги”.

Після смерті Сталіна оголосили амністію ув’язненим на термін до 5-ти років. Виправні трудові табори реорганізувалися у колонії, скасовували одіозні укази. Після арешту Берії розпочався перегляд справ політв’язнів. Було прийняте рішення про реабілітацію репресованих у роки війни народів та відновлення їхньої національно-територіальної автономії.

Кульмінаційним моментом “відлиги” став 20-ий з’їзд КПРС (лютий 1956). У доповіді на закритому засіданні Хрущов вперше розкрив страхітливі злочини, скоєнні Сталіним та його клікою.

Переважна більшість радянського суспільства вітала критику сталінізму, незважаючи на її обмеженість і непослідовність. У жовтні 1956 у Тбілісі відбулася дкмонстраціяя протесту проти нового керівництва СРСР, на захист Сталіна, яка була розстріляна військами МВС. Антисталінський курс Хрущова зустрів опір більшості президії ЦК КПРС. На пленумі ЦК КПРС (червень 1957) більшістю було схвалено пропозицію лідера комуністів про виведення з складу ЦК “антипартійної групи” (так було названо вищезгаданих змовників).

Перемога на пленумі зміцнила позиції Хрущова. У березні 1958 лідер компартії заняв ще й посаду голови Ради Міністрів. На початку 60-х років він проголосив курс на будівництво комуністичного суспільства першочерговим реальним завданням, розрахованим на 20-тирічний період.

Для того щоб прискорити темпи економічного розвитку, робилися спроби часткової реорганізації управління народним господарством, які, однак, не зачіпали основ командно-адміністративної системи. Так були створені територіальні органи управління – ради народного господарства (раднаргоспи). Створення яких дало позитивний ефект. Реформа прискорила процес технічної реконструкції багатьох підприємств за 1956-1960 вступили до ладу втричі більше нових типів машин, агрегатів, установок, ніж за попередню п’ятирічку.

Уже з перших повоєнних років великих зусиль було докладено для розбудови військово-промислового комплексу (зброї).

Освоюючи виробництво найновішого озброєння та випробовуючи нові технології, урядовці не зважали на головне – як все це відбивається на навколишньому середовищі, а отже на здоров’ї людини і всього живого.

Далеко від розв’язання залишилася проблема забезпечення продуктами харчування, що спонукало кремлівське керівництво пиділяти значну увагу с/г. за наказом лідера держави, кукурудза була проголошена “королевою” полей. Однак вона не пинесла бажаних результатів.

Грошова реформа 1961 викликала інфляцію і негативно вплинула на життєвий рівень населення.

Низький рівень життя, часті перебої у постачанні, відсутність елементарних громадянських прав і політичних свобод, свавілля властей спричиняли спалахи народного протесту.

У 1958 розпочалася реформа середньої школи. Строк навчання збільшився з 10 до 11 років. Починаючи з 9 классу учні 2 дні на тиждень мали опановувати виробничі спеціальності безпосередньо на фабриках і заводах.

У тіж роки почалося цькування і переслідування творчої ентелігенції.

Передбачалося, що керівні посади в КПРС займатимуть не більше, ніж два терміни по 4 роки.

Свої претензії до Хрущова мали й працівники КДБ, які за його правління втратили певну самостійність і підлягали пильному контролю партійних органів.

Білет № 22

Процес створення СРСР та тоталітарний характер сталінського режиму.

У роки громадянської війни більшовики створили на території України, Білорусії, Грузії, Вірменії та Азербайджану маріонеткові соціалістичні республіки, керівництво яких було слухняним виконавцем волі Москви. Їм вдалося задушити молоді незалежні держави і розпочати формування нової імперії. Тільки країни Прибалтики, Фінляндія та Польща відстояли свою незалежність.

Ортодоксальне крило більшовицької партії, яке очолював Й. Сталін, виступало за створення великої соціалістичної держави, до якої республіки входили на правах автономії. При цьому не враховувалися етнічні, мовні й територіальні інтереси кожної нації.

Під тиском Сталіна керівник Закавказького райкому партії Серго Орджонікідзе почав провадити політику об'єднання Грузії, Вірменії та Азербайджану в єдину Закавказьку Федерацію.

У 1922 в усіх радянських республіках були скликані з'їзди Рад, які прийняли рішення про створення союзної держави. 30 грудня 1922 у Москві відбувся 1-й Всесоюзний з'їзд Рад, на якому було поголошено утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік. До його складу увійшли: РРФСР, УРСР, БРСР, ЗСФРР. Делегати з’їзду прийняли два основні документи про утворення СРСР – Договір і Декларацію. У 1924 2-й Всесоюзний з’їзд Рад затвердив першу союзну конституцію. Пізніше до складу СРСР були включені республіки Середньої Азії. Союз республік з самого початку був фікцією. Він прикривв справжні наміри більшовиків про відновлення імперії.

Прцес повоєнної відбудови господарства СРСР.

Для народів СРСР, насемперед європейського його частини, друга світова війна стала справжньою трагедією. Вцілому СРСР втратив майже третину свого національного багатства.

Відбудова зруйнованого господарства країни починалася вже в роки війни, в міру визволення тих чи інших областей. Діяв ряд надзвичайних законів предвоєнного і воєнного часу. Робітників примушували перебувати в цехах і на виробництві по 12 – 14, іноді по 16 годин на добу.

Продукція с/г вилучалася державою, по суті, безкоштовно. За тих умов колгоспи не в змозі були оплатити навіть трудодні . Селяни намагалися прожити за рахунок присадибних ділянок і городів. Але, починаючи з 1946 р. їх розміри постійно урізували. Теж, що залишалося, обкладалося податками, що робило безглуздим утримання худоби або, наприклад вирощування фруктів.

Колгоспників, що не виробили необхідного мінімуму трудоднів, притягували до карної відповідальності.

Широко використовувалась безкоштовна праця в’язнів ГУЛАГу ( Главное Управление ЛАГерей ). У 1953 в ГУЛАГу перебувало 2,5млн. осіб.

Крім в’язнів ГУЛАГу, нараховувалось 2,7млн. спецпоселенців, яких також активно використовували в народному господарстві. Великий обсяг робіт, головним чином на будівництві, виконувався німецькими військовополоненими.

Уже в 1948 промисловість досягла деяких довоєнних показників, а в 1950 фактично була відбудована. При цьому евакуйовані на схід заводи часто там і залишалися, а на їх старих місцях споруджувалися нові.

Надання пріорітетів важкій промисловості, де було зосереджено 90% виробничих фондів, загальмувало розвиток с/г.

Виробництво м’яса було нижчим, ніж у дореволюційному 1916. Збирання зерна залишалось на рівні початку 30-х років.

Частково відновився житловий фонд. Але житлові й побутові умови життя населення залишалися складними.

У 1948 рівень цін утричі перевищував рівень 1940.

Особливо низькими залишалися доходи селян. Але навіть у колгоспника-ударника, що виробляв щорічно 350 трудоднів і отримував за рік блезько 550 рублів, після обов’язкового страхування, інших платижів залишалося 150. Отже, за рік він заробляв хіба що на одні брюки та гімностьорку. Таким чином, відбудова економіки ще не означала відновлення довоєнного рівня життя людей.

Білет № 23

Охарактеризуйте політику суспільної колонізації в СРСР, та її соціано-економічні наслідки.

Колективізація – об’єднання людей у колективні господарства. До 1937 – 97 % селян були у колгоспах.

У 1929 – 15 з’їзд ВКПБ .

Мета колективізації – забезпечити продуктами харчування робітничий клас. Наказати середняка. Проводилася політика розкуркулення. Наслідком був голод 1932 – 1933 років. Жертв від 3 до 9млн. У 30-х була диктатура пролетаріата . С/г – було годівницею промисловості.

Три види колективізації : Аріль (тільки землю), ТСОЗ (худобу,землю), Комуни (все).

Колективізація була надійним інструментом для перекачування коштів з с/г в бюджет.

Колективізація в СРСР проходила форсованими темпами. Вся країна була поділена на три частини:

Північний Кавказ і середня Волга – закінчити весною 1931.

Україна – до весни 1932.

Не зернові райони – до кінця 1933.

Колективізація супроводжувалась ліквідацією куркулів, як класу – 25 %.

Дисидентський рух в СРСР в 60-х – першій половині 80-х.

Дисидент (інакомислячий).

Дисидентський рух

Правозахистний

Національний

Релігійний

Самий головний правозахистник А.Сахаров та спілка за виконання рішень Гельсінської наради.

Були письменники : Стус, Костенко, Драч, Симоненко.

Дисиденти виступали проти атеїзму, за православну церкву. Сліпий.

Висновок : дисидентів налічувалось ~ 1000. Їх головний метод боротьби – це листи-звернення. Дисиденти не підіймали народ на революцію.

Білет № 24

Утворення осі Берлін – Рим – Токіо. Напередодні Другої світової війни.

В умовах росту міжнародної напруженості, порушення умов Версальського мирного договору, агресивних дій Італії в Африці і Японії в Східній Азії в другій половині 30-х рр. утвориться так називана «Вісь Берлін — Рим — Токіо» — потрійний, військовий союз фашистських держав: Німеччини, Італії і Японії. Оформлення осі Берлін - Рим -Токіо відбулося в 1936—1937 р.

У жовтні 1936 р. у результаті італо-німецьких переговорів між міністрами закордонних справ Чіано (Італія) і Ріббентропом (Німеччина) була укладена офіційна угода. Його основні положення були наступними.

Визнано рівноправність сторін у спільному співробітництві.

Німеччина визнала захоплення Італією Ефіопії.

Італія зобов'язалася підтримувати Німеччину в питанні придбання колоній.

4. Німеччина й Італія домовилися про військову допомогу франкістської Іспанії.

5. Погоджено питання про спільну політику стосовно Англії і Франції.

6. Був узятий курс на зближення з Японією.

Співробітництво — Німеччини й Італії — двох фашистських держав Європи одержало назву «Вісь Берлін — Рим». Було заявлено про те, що співробітництво Берліна і Рима закладе вертикаль, навколо якої будуть групуватися інші країни.

Після створення осі Берлін — Рим японський уряд визнав захоплення Італією Ефіопії, а італійське — захоплення Японією Китаю і створення там маріонеткової держави Манчжоу-Го,

Після військового заколоту і приходу до влади в Японії вкрай правого уряду активізується процес зближення Японії з Німеччиною.

25 листопада1936 р. Німеччина і Японія уклали «Угоду проти Комуністичного Інтернаціоналу» (більш відоме як «Антикомінтернівський пакт»). Країни домовилися про необхідність інформувати один одного про діяльність Комінтерну і вести боротьбу проти нього і з його прихильниками усередині своїх країн і за їх межами. Термін дії угоди визначався в 5 років.. Важливе значення у формуванні блоку «Вісь Берлін — Токіо» зіграла «Додаткова секретна військова угода», укладена в листопаді1936 р. і мала антирадянську спрямованість.

Висновок германо-японських угод привело до того, що Німеччина й Італія підтримали японську агресію проти Китаю (1937 р.)

У листопаді 1937 р. Італія приєдналася до «Антикомінтернівського пакту».

Так склався агресивний блок трьох держав: Німеччини, Італії, Японії, що одержав назву «Вісь Берлін — Рим —- Токіо».

Логічним продовженням агресивної політики Італії і Німеччини став висновок 22 травня 1939 р. «Сталевого пакту» — військового союзу наступального характеру. Пакт передбачав взаємну підтримку країн на суші, морі й у повітрі у випадку військових ускладнень чи нападу на одну з держав договору.

Висновок. Формування агресивного фашистсько-військового блоку «Вісь Берлін — Рим — Токіо» відбулося в результаті італо-німецьких (1936), японо-німецьких (1936 р.) і італо-германо-японських (1937 р.) домовленостей. Швидке створення коаліції фашистських держав стало можливим у результаті політики «умиротворення» західних держав, небажання країн Заходу і СРСР перебороти ідеологічні протиріччя і скоординувати свої дії в боротьбі за запобігання нової світової війни.

Науково-технічна революція і глобальні проблеми сучасності.

Екологічна проблема

На лдин рік на кожного жителя Землі припадає більше 20 т промислових та інших відходів. В атмосферу потрапляє більше 200 млн т окисів.

Демографічна проблема

Високі темпи знижування народжуванності та збільшення смертності

Ядерна загроза

До середини 80-х років ядерної зброї було нагромаджено стільки, що можна було декілька раз знищити усе живе на Землі. На кожного жителя 15 важких бомб. 9/10 всієї зброї було у США і СРСР .

Енерго-сировинна проблема.

Запаси природного палива не відновлюються, а скорочуються. Вчені прогнозують повне вичерпання ресурсів протягом 21 століття.

Глобальна проблема (від латині – глобус – куля) – проблема, що охоплює весь світ.

Науково-технічна революція (НТР) пов’язана з формуванням технофобії – страх перед технічним прогресом (ЧАЕС).

6 млрд. населення Землі без використання сучасної техніки загине.

НТР – процес якісних змін у техніці і технології виробництва в організації праці і управління,і у самій трудовій діяльності людини.

1957 – 1 супутник Землі.

1945 – ядерна зброя (Хіросима і Нагасакі).

1976 – 1 ПК.

1982 – СНІД.

2000 – Нобелівську премію за розробку матеріалів для оптико-електронних систем присуджено Алфьорову.

Білет № 25

Утворення Королівства сербів, хорватів, словенців.

Південні слов'яни (хорвати, словенці, чорногорці, македонці) випробували національний гніт з боку австро-угорського уряду. В роки Першої світової війни різко загострилося питання про майбутній статус словенських і хорватських земель.

20 липня 1917 р. керівники Південнослов’янского комітету і сербського уряду підписали Корфскую декларацію, що передбачала утворення Королівства сербів, хорватів і словенців на південно-слов'янських землях Австро-Угорщини, Сербії і Чорногорії. За формою правління нова держава повинна було стати конституційною монархією.

.США до ідеї утворення нової держави південних слов'ян віднеслися стримано. У «14пунктах» В. Вильсона мова йшла тільки про автономні права народів Австро-Угорщини, Англія не хотіла ліквідації імперії Габзбургів.

Катастрофічне положення австро-угорських військ на фронтах у другій половині 1918 р. і ріст антигабзбурських виступів прискорили падіння Австро-Угорської імперії. Питання про незалежність південнослов’янских народів вимагав невідкладного рішення.

6 жовтня 1918 р. у Загребі було створено Народне віче, що оголосило себе представником інтересів словенців, хорватів і сербів. Ведучі позиції в Народному вічі займали представники Хорватії. Основною метою своєї роботи віче вважало проголошення незалежності південних слов'ян.

29 жовтня 1918 р., було оголошено про державотворення словенців, хорватів і сербів і його відділення від Австро-Угорщини. Однак уже незабаром після оголошення незалежності держава знайшла свою нежиттєздатність.

Не були здійснені аграрна реформа і соціальні заходи; не були проведені вибори в місцеві органи влади; на місцях не виконувалися рішення центральних органів влади. Нове державне утворення не було визнано світовим співтовариством. Італія захопила частину земель держави, оголосивши, що вони входять у сферу її інтересів.

У цей час Сербія починає відігравати ведучу роль у справі об'єднання південних слов'ян: виступає проти прояву сепаратизму південнослов’янскими народами. Представники Сербської радикальної партії і королівського двору активно пропагують ідею «возз'єднання всіх південно-слов'янських земель у єдиній державі».

Великосербська ідея про унітарну державу південних слов'ян завойовувала усе більше прихильників. За об'єднання із Сербією виступили хорвато-сербська коаліція і більшість політичних партій. Чорногорці прийняли рішення про створення із Сербією єдиної держави. Представники Воєводин також затвердили акт про приєднання до Сербії.

Представники держав світу — учасники Паризької мирної конференції заявили, що хочуть мати справу з урядом майбутнього Королівства сербів, хорватів і словенців.

1 грудня 1918 р. у Белграді представники Народного віче передали принцу Олександрові заяву про возз'єднання південнослов’янских земель з королівством Сербія. Нова держава одержала назву Королівство сербів, хорватів і словенців (КСХС),

Незабаром гкордони нової держави були визначені системою міжнародних договорів 1920—1921р.

28 червня 1921 р. була затверджена Видовданська конституція, що проголосила КСХС монархією на чолі з династією Карагеоргієвичів і закріпила унітарний устрій держави. Конституція узаконила пануюче положення Сербії в королівстві й ігнорування прав інших національностей.

КСХС включало у свій склад Сербію, Чорногорію, Хорватію, Словенію, Далмацію, Боснію, Герцеговину, Воєводіну. У новій державі з 12-мільйонного населення серби складали 41,6%. Королівство об'єднало області з неоднаковим рівнем економічного розвитку: Словенія і Хорватія були економічно розвинутими, їм трохи поступалася Сербія; інші регіони були економічно відсталими.

КСХС було багатонаціональним і багаторелігійною державою. Серби, чорногорці, македонці сповідали православ'я; хорвати і словенці — католицтво; жителі Боснії, Герцеговини і Косово — іслам.

Пануюче положення в королівстві займали правлячі кола Сербії, що проводили великосербську націоналістичну політику: придушувалися національні інтереси інших народів, не були організовані органи місцевого самоврядування на несербських територіях, при цьому серби висунули ідею про «трьохіменний народ» (серби, хорвати, словенці).

Ідея сербського унітаризму зустрічала відсіч з боку хорватських федералістів і чорногорських автономістів. Ситуація загострювала міжнаціональні відносини і поглиблювала політичну кризу в КСХС. У 1929 р. криза завершилася державним переворотом і перейменуванням КСХС у Королівство Югославія. Посилилися репресії проти несербського населення. Національні проблеми зважувалися твердими методами, підсилилася політика сербизації суспільства.

Висновок. КСХС був створено як конгломерат різних народів, що сповідали різну релігію і мали різні погляди на національні проблеми. Національне питання було ключовим у суспільно-політичному житті країни. У його центрі були сербо-хорватські протиріччя.

Таким чином, ще в 20-і рр. були закладені національні протиріччя, що вилилися наприкінці XX ст. у розпад Югославії і найжорстокішу міжнаціональну і релігійну війну.

Вихід із ситуації дотепер не знайдений.

Перебудова і причини революції кінця 80-х початку 90-х в країнах центральної та східної Європи, її характер, сила, риси та особливості. Загальні принципи держав

Утвердження односторонньої системи.

Права і свободи громодян у реальному житті не діяли.

Ставка всіх країн була зроблена на важку промисловість (індустріалізація).

Аграрна реформа закінчилась м’якою колектавізацією без націоналізацї землі.

Система керівництва була сконцентрована у драви (плани).

Ринові відносини були зведені до мінімума.

Скорочення розвитку соціалістичноїсисеми і всієї не вироничої сфери.

Січень 1949 створена рада економічної взаємодопомоги (РЕВ).