Сутність і функції політичної ідеології

2.   Сутність і функції політичної ідеології

Політична ідеологія, як уже зазначалося, є однією з найвпливовіших форм політичної свідомості, яка впливає на зміст владних відносин і є знаряддям духовного впливу тієї чи іншої політичної сили. З часу появи у XVIII ст. відповідного терміну в науці склалися різні погляди на це духовне явище. Так, основоположник теорії ідеології К. Маркс бачив в ній, перш за все, форму ілюзорної свідомості, викликану суперечностями виробничих відносин. К. Мангейм також розумів її як сукупність помилкових уявлень. Проте більшу увагу він приділяв її функціональним характеристикам і, зокрема, здатності об’єднувати людей, акумулювати їх політичну енергію.

Американський теоретик Л. Саджент вважав, що ідеологія, виробляючи певну мету і цінності політичного розвитку, в той же час огрубляє рішення практичних проблем. Його співвітчизник Ф. Уоткінс вважав, що ідеологія завжди протистоїть статус-кво і є політичним чинником, що зберігає значний перетворюючий потенціал. Неомакіавеллісти (Р. Моска, Р. Міхельс, В. Парето та ін.) гіперболізували політичну ідеологію, розглядаючи навіть форми естетичної й релігійної свідомості як специфічні форми її прояву, породжені потребами легітимізації влади.

У той же час, не дивлячись на визнання багатьма видатними вченими вельми високої ролі політичної ідеології в суспільстві, в політичній думці існують уявлення, що характеризують її як «служницю влади», яка не має в політиці скільки-небудь серйозної ваги.

Та все ж більшість учених трактує політичну ідеологію як певну доктрину тієї чи іншої групи осіб на владу або її використовування, що добивається відповідно до цих цілей підпорядкування громадської думки власним ідеям. Отже, політична ідеологія – це різновид корпоративної свідомості, що відображає суто групову точку зору на хід політичного і соціального розвитку та схильна до духовного експансіонізму.

Політична ідеологія є переважно духовним знаряддям еліти. Саме від тактики поведінки останньої залежить ступінь ідейного оформлення тих чи інших групових інтересів. Проте реальна роль політичної ідеології у відносинах влади залежить від характеру оволодіння нею суспільною свідомістю. При цьому політична ідеологія покликана не стільки поширювати, пропагувати свої цілі і ідеали, скільки добиватися цілеспрямованих дій громадян у виконанні поставлених нею задач. Вона прагне згуртувати, інтегрувати суспільство або на основі інтересів якої-небудь певної соціальної (національної, релігійної та ін.) групи, або для досягнення цілей, що не спираються на конкретні верстви населення (наприклад, ідеологія анархізму, фашизму). При цьому, крім раціональних – нерідко теоретично обґрунтованих положень, будь-яка ідеологія припускає якусь дистанційованість від дійсності, сповідає ті цілі та ідеали, які людям пропонується сприймати на віру. У меншій мірі таке властиве офіційній ідеології, що направляє реальний курс державної політики і тому в основному прикрашає дійсність. Особливою ж схильністю до утопізму володіють ідеології опозиційних сил, як правило, чекаючи від влади значно більшого, ніж вона може дати, і прагнучи за допомогою гарного ідеалу привернути до себе маси прихильників.

Оскільки політична ідеологія є духовною освітою, спеціально призначеною для цільової й ідейної орієнтації політичної поведінки громадян, необхідно розрізняти наступні рівні її функціонування:

теоретико-концептуальний, на якому формулюються основні положення, що розкривають цінності й ідеали певного класу, нації, держави, або прихильників якоїсь певної мети політичного розвитку. Іншими словами, тут представлені ті ідеї і принципи, в ім’я яких скоюються державні перевороти і відроджуються суспільства;

програмно-політичний, на якому соціально-філософські принципи і ідеали переводяться в програми, гасла і вимоги політичної еліти, формуючи таким чином нормативну основу для ухвалення управлінських рушень і стимулювання політичної поведінки громадян. І якщо політичні принципи формують прихильників і припускають дискусії прихильників різних цінностей, то програми розробляються для ведення безпосередньої політичної боротьби, що припускає придушення або нейтралізацію опонентів. При чому між концептуальним і програмним рівнями можуть існувати і певні суперечності, в результаті яких деякі принципи не можна пізнати в оформленні їх “найзавзятіших обожнювачів”;

актуалізований, який характеризує ступінь освоєння громадянами цілей і принципів даної ідеології, міру їх втілення в практичних справах і вчинках. Даний рівень може характеризуватися досить широким спектром варіантів засвоєння людьми ідеологічних установок: від легкої зміни людьми своїх політичних позицій, що не зачіпають цивільні переконання, до сприйняття ними своїх політичних симпатій як глибинних світоглядних орієнтирів. Ідеології, що володіють здатністю визначати принципи соціального мислення людей, упорядковувати в їх свідомості картини світу, є тоталітарними. Ті ж системи політичних вимог і переконань, які ставлять задачі часткової зміни форм правління, функцій держави, систем виборів і інші цілі, не здатні вплинути на світоглядні представлення громадян, виступають як “приватні”. (Н. Пуланзас). Падіння впливу ідеології на громадську думку або розповсюдження технократичних уявлень, які заперечують можливість дії соціальних цінностей на політичні зв’язки і відносини, веде до деідеологізації політики.

Усі існуючі політичні ідеології розрізняються за пропонованою моделлю трансформації суспільства на праві, ліві і центристські. За ставленням до прогресу і шляхів його досягнення виділяють радикалів, які виступають прибічниками глибоких революційних перетворень, і консерваторів – апологетів збереження існуючого політичного ладу.

Ідеології правої орієнтації вбачають можливість прогресу в суспільстві, заснованому на вільній конкуренції, ринкових відносинах і пріоритеті приватної власності. Тобто вони є консервативними.

Ідеології лівої орієнтації наголошують на необхідності радикального перетворення суспільства під гаслами досягнення рівності, соціальної справедливості і створення соціальних передумов для розвитку індивіда. Крайні фланги обох орієнтацій представлені ультраправими та ультралівими. Між ними знаходяться ідеології центристського напряму.

Політичні ідеології, в першу чергу, виражають інтереси національних еліт і обумовлюють ступінь їх ідейного впливу на маси. Залежно від ступеня інтегрованості в суспільстві виявляється їх реальна роль у політичному житті.

Політичні ідеології виконують функції:

оволодіння суспільною свідомістю;

впровадження в суспільну свідомість власних оцінок минулого, сьогодення і майбутнього;

завоювання суспільної думки з приводу ідей, цілей і завдань політичного рівня;

згуртування суспільства на основі інтересів певної соціальної спільноти з метою досягти цілеспрямованих дій громадян на виконання владних настанов.