Політичне рішення: технологія підготовки, прийняття, реалізації

Політологія
Структура політичної науки Методи політичної науки Політична думка епохи Відродження і Нового часу Політична думка Росії Розвиток політичної думки в Україні в XVI – XVIII ст Політична думка українського зарубіжжя Структура та функції політики Взаємовідносини політики з іншими сферами суспільства Система влади. Основні концепції влади Форми, механізм та функції політичної влади Права людини Поняття, теорії, типологія і функції політичного лідерства Система соціального представництва Роль соціальних класів у політиці Складові елементи політичної системи Сутність авторитарного політичного режиму Теорії виникнення держави Форми державного правління і національно-територіального устрою Демократична, соціальна та правова держава Партійні системи. Становлення партійної системи в Україні Класифікація виборчих систем Виборчі технології Сутність і функції політичної ідеології Основні ідеологічні течії в сучасному світі Предмет, об’єкт і метод політичної психології Типологія і функції політичних культур Сутність і типи політичної соціалізації Типологія політичного процесу: критерії і різновиди Підходи в дослідженні політичного розвитку, його критерії Зміст, механізми політичної модернізації Етапи політичної модернізації, її типологія Модернізаційні моделі переходу до демократії: сценарії розвитку для посткомуністичних країн Типологія політичних конфліктів і криз Врегулювання політичних конфліктів і криз Традиційна геополітика та сучасні тенденції розвитку світової політики Технології політичного управління Політичне рішення: технологія підготовки, прийняття, реалізації
763160
знаков
11
таблиц
9
изображений

3. Політичне рішення: технологія підготовки, прийняття, реалізації

Одна з важливих складових технології політичного менеджменту – підготовка, прийняття та реалізація політичних рішень. Рішення – це визначення альтернативи. Прийняття рішень – складова частина будь-якої управлінської функції, це інтегральна частина управління організацією будь-якого роду [82, С. 38]. Політичне рішення – це виробка цілей, їх раціоналізація, використання стандартних схем, моделей для розробки та прийняття документів; це один із процесів політичного управління, технологічне перетворення політичної влади в управлінні соціальними процесами. Політична влада реалізується через особистий вплив управляючих і, незважаючи на регламентуючу роль правил та процедур прийняття рішень, додає цьому процесу непередбачуваності та непрогнозованості. Нарешті процес прийняття рішень становить симбіоз раціонально організованої взаємодії структур та інститутів влади й значного суб’єктивізму управляючих. Ці дві оцінки співвідносяться та взаємодіють на різних етапах прийняття рішень. Процес формування рішення проходить три етапи (підготовчий, прийняття та реалізації політичного рішення) за такими фазами: аналіз вихідної інформації; оцінка альтернатив та вибір оптимального варіанта; прийняття рішення; реалізація рішення; контроль виконання; оцінка результатів.

Вивчення процесів прийняття та реалізації рішень у різних організаціях стали підставою розробки моделей цього процесу, чим займається так звана якісна теорія рішень. Модель містить вказівки, як здійснювати роботу на кожній фазі, забезпечуючи їхній взаємозв’язок. Дотримання технології дозволяє раціоналізувати процес прийняття рішень.

Найважливіший елемент прийняття політичного рішення є вибір методів реалізації сформульованих цілей. Можна сподіватися на інтуїцію та здоровий глузд, можна використати метод спроб та помилок – однак витрати від подібних технологій помітно перевищують їх ефективність.

У політичному менеджменті існують різні методи. Так, раціонально-універсальний передбачає оптимальний варіант вирішення проблеми на основі наявності всебічної інформації, розумної поведінки груп при розв’язанні даної проблеми, відсутності будь-яких перешкод ззовні. На практиці такий варіант не проходить з причин суперечливої природи самої людини, рухливості її інтересів.

Більш прагматичним є метод гілок, що виходить з поетапних кроків та рішень у реалізації конкретної проблеми. Це своєрідне “пілотування” на маршруті досягнення глобальної цілі, коли можливий і вихід вбік, і повернення для вирішення виникаючих важливих завдань. Цей метод дозволяє прорахувати ефективність витрат на шляху до кінцевої мети, вносити поправки до стратегії руху. Однак, вдаючись до даного методу, важко забезпечити досягнення будь-яких великих проривів в політичному реформування суспільства.

Враховуючи переваги та недоліки кожного з методів, деякі вчені пропонують використовувати так званий змішано-скануючий метод, який передбачає, з одного боку, широкий раціональний погляд на політичні проблеми суспільства та виділення їхніх типових, загальних рис, а з іншого – використання уявлень, що розкривають глибинні основи протиріч, для розробки будь-якої однієї проблеми, що виникає за конкретних обставин.

Для плідної реалізації політичного рішення важливо домогтися підтримки прийнятих рішень та засобів їх здійснення з боку населення. Позитивна мотивація у населення складається за рахунок умілого пропагандистського забезпечення, доказу переваг обраного варіанта вирішення проблеми.

Як правило, виділяють декілька основних типів (технологій) реалізації рішень: популізм, елітизм, консерватизм, демократизм та радикалізм.

Популізм передбачає пряму апеляцію до громадської думки, безпосередню опору на масові настрої. Тому він обов’язково зорієнтований на спрощення, а інколи і вульгаризацію запропонованих цілей. Технологія сучасного популізму використовує лестощі, залякування внутрішньою або зовнішньою загрозою, безпідставні обіцянки тощо. Правлячі еліти намагаються виробити заклик до населення, реалізація якого, на їх думку, забезпечить подолання всіх протиріч та швидке просування до успіху. Найчастіше популізм використовується при харизматичному правлінні, але популістські заходи можуть стати складовою частиною політичного курсу і при інших режимах, що дотримуються раціональних методів управління. Участь мас надає популізму характеру легітимної політичної дії, яка, в свою чергу, забезпечує легітимність досягнутої з її допомогою влади.

Елітизм зорієнтований на попередження значної участі громадян у розробці рішень, у коригуванні урядового курсу. Такі режими заохочують діяльність різного роду посередницьких форм взаємодії з електоратом, акцентують увагу на розвиток представницьких органів та структур у політичному процесі. Широкого розповсюдження набуває діяльність тіньових апаратних механізмів влади.

Консерватизм характеризує стійке прагнення влади за будь-яких суспільних перетворень приймати рішення, які сприяють збереженню тих чи інших інститутів, структур або стосунків влади, орієнтуються на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

Радикалізм як форма політичного правління спрямований на рішучу контрреволюційну зміну існуючих державних і соціальних інститутів, він рідко приносить суспільству громадянський мир, порядок та покращання життя населення. Влада спирається на насилля [94, С. 156 – 157].

Демократизм орієнтується на реальні потреби громадян, реалізацію їх невід’ємних прав та свобод. Дотримання процедур виборності основних державних органів і посадових осіб, їхньої підзвітності виборцям; підконтрольністі і відповідальності органів держави, що формуються шляхом призначення, перед виборною установою; гласності у діяльності держави, принципу розподілу влади, цивілізованих відносин з опозицією тощо.

У будь-якому випадку домогтися підтримки своїх дій та лояльності з боку громадян влада може тільки тоді, коли засоби та методи рішення спираються на стійкі стереотипи поведінки, існуючі цінності та уяви більшої частини населення.

У кожного політика існує свій стиль прийняття політичних рішень – індивідуальні методи, зумовлені особливостями особистості керівника, його менталітету, волі. На цей стиль впливає також ставлення до інформації, спрямованість інформаційного потоку, здатність протистояти подвійності, когнітивна здатність, віддавання переваги ризику певної величини.

Стиль прийняття рішення може бути: гнучким – зі схильністю до ризику; гнучким – зі схильністю до сторожкості; жорстким – зі схильністю до ризику; жорстким – зі схильністю до сторожкості [62, С. 54 – 68]. Крім того, можна казати про реагуючий стиль прийняття рішень, коли не тільки лідер, а взагалі уряд прагне співпрацювати з зацікавленими групами шляхом переговорів, спрямовує зусилля на збереження їхнього статусу, встановлює стійкі зворотні зв’язки через опитування громадської думки. Поряд з тим використовується активний інтервенціоністський стиль, коли уряд нав’язує різним групам довгострокову програму, де приватні інтереси підпорядковуються національним.

Іноді українське суспільство стикається з тим, що діючі політики неспроможні прорахувати наслідки тих чи інших рішень. Окремі рішення приймаються без необхідного ресурсного підкріплення – матеріального, організаційного, кадрового; відсутня координація між відомствами, що мають відношення до даної проблеми, яка відбивається в стилях прийняття політичних рішень. Крім того, в умовах сучасної України існує певний дуалізм політичних стилів: з одного боку, переважає авторитарний стиль прийняття рішень вузькою групою осіб з політичної верхівки без консультацій з іншими учасниками “політичної гри”; з іншого – спостерігається активний інтервенціоністський стиль, який проявляється у нав’язуванні суспільству келійно прийнятих рішень. Багато в чому ця ситуація відчуження більшості населення від процесу прийняття рішень зумовлена незрілістю громадського суспільства, розколотістю його культури.

Все це суперечить професійному підходу, якщо мати на увазі, що в апараті управління працює багато осіб високої наукової кваліфікації. Мабуть, апаратні тайни переважають перед рівнем інтелекту, наукового аналізу та політичного прогнозу.

Таким чином, політична влада та політична система в цілому реалізують свої сутнісні властивості вираження інтересів, управління, організації підпорядкування тощо як через відповідні функції, так і через технології політичного менеджменту.


Контрольні питання

1.       Дайте визначення поняття “політичний менеджмент”.

2.       Що включає політичний менеджмент як напрямок політичної науки?

3.       У чому полягає основне функціональне призначення прикладного (практичного) напрямку політичного менеджменту?

4.       Що ми розуміємо під політичним управлінням?

5.       Назвіть основні цілі політичного управління.

6.       На яких концептуальних підходах базуються технології політичного управління?

7.       Від чого залежить ефективність управлінської діяльності?

8.       Надайте характеристику відомих вам стилів управління.

9.       Яке місце посідає процес прийняття рішень у сучасній політиці?

10.    Надайте порівняльну характеристику методів реалізації сформульованих цілей в технології прийняття політичних рішень.

11.    Дайте визначення основних типів (технологій) реалізації рішень: популізм, елітизм, консерватизм, демократизм та радикалізм.

12.    Назвіть етапи та фази процесу формування політичних рішень.

13.    Що таке стиль прийняття політичних рішень? Якими вони бувають?


Використана література

 

Основна

 

1.    Бодуен Ж. Вступ до політології: Пер. з фанц. – К.: Основи, 1995. – 174 с.

2.   Гаджиев К. С. Політологія: Учебник для вузов. – М.: Логос, 2001. – 448 с.

3.   Гаджиев К. С. Введение в геополитику: Учебник для вузов. – М.: Логос, 2000. – 432 с.

4.    История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Под общ. ред. В. С. Нерсесянца. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 736 с.

5.   Кухта Б. З. Історії української політичної думки. – К.: Генеза, 1998. – 368 с.

6.    Панарин А.С. Політологія: Учебное пособие. – М.: Гардарики, 2002. – 408 с.

7.    Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Навч. посібник. – К.:– Каравела; Львів: Новий світ. – 2000. – 328 с.

8.    Політологічний енциклопедичний словник: Навчальний посібник для студентів вищ. навч. закладів / за ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна – К.: Генеза, 1997. – 400 с.

9.    Политология: Учебник для вузов / Под ред. М. А. Василика. – М.: Гардарика, 2000. – 592 с.

10.    Политология: Хрестоматия / Сост. М. А. Василик, М. Вершинин. – М.: МГИМО (университет), РОССПЕН, 2000. – 680 с.

11.    Політологія: Підручник / За заг. ред. проф. Кременя В. Г., проф. Горлача М. І. – Харків: Єдиноріг, 2001. – 604 с.

12.    Політологія: Підручник / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – К.: Академія, 2001. – 528 с.

13.    Політологія: Навчальний посібник / За наук. ред. проф. А. Ко-лодій. – К.: Ніка – Центр, 2000. – 548 с.

14.    Политология: Учебное пособие для вузов / Сост. и ред. проф. Н. И. Сазонова. – Х.: Фолио, 2001. – 831 с.

15.    Пугачев В. П., Соловьев А. И. Введение в политологию: Учебник для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 446 с.

16.    Філософія політики: Короткий енцикл. словник / Авт.-упоряд.: Андрущенко В. П. та ін. – К.: Знання України, 2002. – 670 с.

17.    Хто є хто в європейській та американській політичній науці: Малий політологічний словник / За ред. Б. Кухти. – Львів: Кальварія, 1997. – 278 с.

18.    Чанышев А. А. История политических учений. Классическая западная традиция. Античность – пер. четв. XIX в. – М.: МГИМО, РОССПЭН, 2000. – 480 с.

Додаткова

19.      Арендт Х. Традиции и современная эпоха // Вестник Москов-ского университета. Серия 7: Философия. – 1992. – № 1. – С. 79 – 92.

20.      Адорно Т. Авторитарная личность. – М.: Республика, 1998. – 304 с.

21.      Алексеева Т. А. Современные политические теории. – М.: РОССПЭН, МГИМО, 2000. – 344 с.

22.      Алексіс де Токвіль. Про демократію в Америці / Пер. з фр. – К.: Всесвіт, 1999. – 588 с.

23.      Алмонд Г. Политическая наука: история дисциплины // Полис. – 1997. – № 6.

24.      Алмонд Г., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии // Полис. – 1992. – № 4. – С.122 – 134.

25.      Алмонд Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня: Мировой обзор: Учеб. пособие / Под ред. М. В. Ильина, А. Ю. Мельвиля. – М.: Аспект-Пресс, 2002. – 538 с.

26.      Альтерматт У. Этнонационализм в Европе / Пер с нем. – М.: РГГУ, 2000. – 336 с.

27.      Арендт Х. Истоки тоталитаризма. – М.: Текст, 1996 – 288 с.

28.      Арендт Х. Vita activа, или О деятельной жизни / Пер. с нем. и англ.; Под ред. Д. М. Носова. – СПб.: Алетейя, 2000. – 438 с.

29.      Аристотель. Политика. Афинская полития. – М.: Мысль, 1997. – 460 с.

30.      Арон Р. Демократия и тоталитаризм. – М.: Текст, 1993. – 494 с.

31.      Арон Р. Этапы развития социологической мысли. – М.: Прогресс, 1993. – 608 с.

32.      Арон Р. Мир і війна між націями: Пер. з фр. – К.: МП «Юніверс», 2002. – 688 с.

33.      Бакунин М. А. Анархия и порядок. Сочинения. – М.: ЭКСМО-Пресс, 2000. – 704 с.

34.      Баллестрем К. Г. Апории теории тоталитаризма // Вопросы философии. – 1992. – № 5. – С. 16 – 28.

35.      Бердяев Н. А. Русская идея: Основные проблемы русской мысли XIX и начала ХХ в. Судьба России. – М.: Изд. В. Шевчук, 2000. – 542 с.

36.      Бердяев Н. А. Истоки и смысл русского коммунизма. – М.: Наука, 1990. – 232 с.

37.      Бердяев Н. А. Философия свободы. – М.: ОЛМА-Пресс, 2000. – 352 с.

38.      Берлин И. Философия свободы. Европа. – М.: Новое литера-турное обозрение, 2001. – 448 с.

39.      Бжезинский З. Великая шахматная доска: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1998. – 320 с.

40.      Борисов Л.П. Политология. – М., 1996. – С. 73 – 74.

41.      Бурдье П. Социология политики: Пер. с фр. / Сост. Н. А. Шмат-ко. – М.: Socio-logos, 1993. – 336 с.

42.      Бурдье П. Практический смисл: Пер. с фр. / Отв. ред., пер. и послесл. Н. А. Шматко. – СПб.: Алетейя, 2001. – 562 с.

43.      Валлерстайн И. Мир, стабильность и легитимность, 1990 – 2025 / 2050 // Валлерстайн И. Анализ мировых систем и ситуация в современном мире: Пер. с англ. – СПб.: Университетская книга, 2001 –416 с.

44.      Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990. – 804 с.

45.      Вехи: сборник статей о русской интеллигенции. Из глубины: сборник статей о русской революции. – М.: Правда, 1991. – 608 с.

46.      Винниченко В. К. Відродження нації. – К.: Політвидав України, 1990. – Ч. 1 – 348 с.; Ч. 2. – 328 с.; Ч. 3 – 542 с.

47.      Власть: очерки современной политической философии Запада. – М.: Наука, 1989. – 324 с.

48.      Гаджиев К. С. Введение в политическую науку. Учебник для высших учебных заведений. – 2-е изд. перераб. и доп. – М.: Логос, 1997. – 544 с.

49.      Гаджиев К. С. Тоталитаризм как феномен ХХ века // Вопросы философии. – 1992. – № 2. – С. 3 – 25.

50.      Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч. Посібник. – 4-е вид., – Львів: Світ, 2001. – 446 с.

51.      Глобальное сообщество: новая система координат. Подходы к проблеме / Отв. ред. А. И. Неклесса. – СПб: Алетейя, 2000. – 320 с.

52.      Головатий М.Ф. Політична психологія: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2001. – 288 с.

53.      Грушевський М. С. Ілюстрована історія України. – К.: Наукова думка, 1992. – 544 с.

54.      Гуггенбергер Б. Теория демократии // Полис. – 1991. – № 4. – С. 136 – 148.

55.      Даль Р. О демократии: Пер. с англ. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 208 с.

56.      Дегтярев А. А. Основы политической теории. – М.: Высшая школа, 1998. – 248 с.

57.      Джилас Милован. Лицо тоталитаризма. – М.: Наука, 1992. – 156 с.

58.      Дюверже М. Политические партии / Пер. с фр. – М.: Академи-ческий проект, 2000. – 558 с.

59.      Жан К., Савона В. Геоэкономика: Пер. с фр. – М.: Между-народные отношения, 1997. – 264 с.

60.      Зайцев А. К. Социальный конфликт. – М.: Academia, 2000. – 464 с.

61.      Ильин И. А. О монархии и республике // Вопросы философии. – 1991. – № 4. – С. 107-151; № 5. – С. 95-145.

62.      Имидж лидера. – Психологическое пособие для политиков. – М.: Общ-во „Знание” России, 1994. – 282 с.

63.      Инглхарт Р. Постмодерн: меняющиеся ценности и изменяю-щиеся общества // Полис. – 1997. – № 4.

64.      Иноземцев В. Л. За пределами экономического общества. – М.: Academia – Наука, 1998. – 640 с.

65.      Канетти Э. Масса и власть: Пер. с нем. – М.: Ad Marginem, 1997. – 528 с.

66.      Капустин Б. Г. Посткоммунизм как постсовременность // Полис. – 2001. – № 5. – С. 6 – 28.

67.      Киссинджер Г. Дипломатия: Пер. с англ. – М.: Международные отношения, 1997. – 864 с.

68.      Кассирер Эрнст. Избранное. Опыт о человеке. – М.: Юрист, 1998. – 784 с. (Лики культуры).

69.      Кинг П. Классифицирование федерации // Полис. – 2001. – № 5. – С. 6 – 18.

70.      Классический французский либерализм. Сборник: Пер. с фр. – М.: РОССПЭН, 2000. – 592 с.

71.      Козер Л. Функции социального конфликта: Пер. с англ. – М.: Идея-Пресс, 2000. – 208 с.

72.      Кола Д. Политическая социология / Пер. с фр. – М.: Весь мир, ИНФРА-М, 2001. – 406 с.

73.      Котельников В. С. Определение национальных интересов: версия государственного строительства в Украине в контексте мирового опыта // Полис. – 2000. – № 6. – С. 136 – 146.

74.      Лейпхарт А. Многосоставные общества и демократические режимы // Полис. – 1992. – № 1 – 2.

75.      Ленин В. И. Три источника и три составных части марксизма. Полн. собр. соч. – Т. 23. – С. 40 – 48.

76.      Лефор К. Политические очерки (XIX – XX века) / Пер. с англ. – М.: РОССПЭН, 2000. – 386 с.

77.      Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Про ідею й організацію українського монархізму // Філософська і соціологічна думка. – 1991. – №10. – С. 63 – 83.

78.      Луман Н. Власть / Пер. с нем. – М.: Праксис, 2001. – 256 с.

79.      Маккиндер Х. Дж. Географическая ось истории // Полис. – 1995. – № 4. – С. 162 – 172.

80.      Мангейм Дж. Б., Рич Р. К. Политология. Методы исследования: Пер. с англ. – М.: Весь Мир, 1997. – 544 с.

81.      Манхейм К. Идеология и утопия // К. Манхейм. Диагноз нашего времени / Пер с нем. и англ. – М.: Юрист, 1994. – С. 7 – 276.

82.      Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. – М.: Дело, 1992. – 268 с.

83.      Московичи С. Век толп. Исторический трактат по психологии масс. – М.: Центр психологии и психотерапии, 1996. – 478 с.

84.      Московичи С. Машина, творящая богов: Пер. с фр. – М.: Центр психологии и психотерапии, 1998. – 560 с.

85.      Муляр В. І. Політологія. Курс лекцій. – Київ: ЦУЛ, 2002. – 356 с.

86.      Мухаев Р. Т. Хрестоматия по теории государства и права, политологии, истории политических и правовых учений. Пособие для вузов. – М.: Приор, 2000. – 1104 с.

87.      Нации и национализм / Б. Андерсон, О. Бауэр, М. Хрох и др.: Пер. с англ. и нем. – М.: Праксис, 2002. – 416 с.

88.      Націоналізм: Антологія / Упоряд.: О. Проценко, В. Лісовий. – К.: Смолоскип, 2000. – 872 с.

89.      Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / Под ред. В. Л. Иноземцева. – М.: Academia, 1999. – 640 с.

90.      Ноттурно М. А. Відкрите суспільство та його вороги: суспільство, влада та бюрократія // Політична думка. – 1996. – № 3 – 4. – С. 3 – 23.

91.      О свободе. Антология мировой либеральной мысли. Первая половина ХХ в. / Отв. ред. М. А. Абрамов. – М.: Прогресс-Традиция, 2000. – 694 с.

92.      Общество и политика. Современные исследования, поиск концепций / Под ред. В. Ю. Больтанова. – СПб.: Изд. СПБТу, 2000. – 512 с.

93.      Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс // Ортега-и-Гассет Х. Избранные труды: Пер. с исп. – М.: Весь мир, 1997. – С. 43 – 163.

94.      Основы политической науки. – Ч. II. – М.: Общ-во “Знание” России, 1993. – 356 с.

95.      Основы политологии. Краткий словарь терминов и понятий. – М.: О-во «Знание» Россия, 1993. – С. 27.

96.      Основы психологических знаний: Учеб. пособие // Авт.-сост. Г. В. Щёкин. – 3-е изд., – К.: МАУП, 1999. – 264 с.

97.      Пайпс Р. Собственность и свобода / Пер. с англ. – М.: Моск. школа полит. исслед., 2000. – 415 с.

98.      Парсонс Т. О структуре социального действия / Пер. с англ. – М.: Академический Проект, 2000. – 880 с.

99.      Платон. Государство. В 3-х т. – Т. 3. – М.: Наука, 1972. – С. 18 – 112.

100.    Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку. Редкол: Ф М. Рудич (голова) та ін. – К.: Парламентське вид., 1998. – 352 с.

101.    Політичні партії України / За ред. В.М. Якушика. – К.: Знання, 1996. – 252 с.

102.    Політологія: Курс лекцій за заг. ред. І. С. Дзюбка. – К.: Вища школа, 1993. – 404 с.

103.    Политология. Учебно-методическое пособие. – Полтава, 1992. – С. 75.

104.    Поппер К.Р. Открытое общество и его враги: Пер. с англ. – В 2-х т. – М.: Международный фонд «Культурная инициатива»; Феникс, 1992. – Т. 1 – 446 с.; Т. 2 – 524с.

105.    Поэтика и политика (сборник статей). Альманах Российско-французского центра социологии и философии Института социологии РАН. – СПб.: Алетейя, 1999. – 352 с.

106.    Райх В. Психология масс и фашизм: Пер. с англ. – СПб.: Университетская книга, 1997. – 380 с.

107.    Рассел Б. Мудрость Запада: Историческое исследование западной философии в связи с общественными и политическими обстоятельствами / Пер. с англ. – М.: Республика, 1998. – 480 с.

108.    Рикер П. История и истина / Пер. с фр. – СПб.: Алетейя, 2002. – 400 с.

109.    Рикер П. Мораль, этика и политика // Рикер П. Герменевтика. Этика. Пол-ка. – М.: Academia, 1995. – С. 38 – 58.

110.    Рудич Ф. М. Політологія. Курс лекцій. Навч. посібник для студентів вищих закладів освіти. – К., 2000. – С. 53.

111.    Рукавишников В., Халман Л., Эстер П. Политические культуры и социальные изменения. Международные сравнения. Вып. 2 / Пер. с англ.; Ред. В. О. Рукавишникова. – М.: Совпадение, 2000. – 368 с.

112.    Саламатин В. С. Политические режимы: к методологии понятий. – М.: Прогресс, 1995. – 228 с.

113.    Себайн Джордж Г., Торсон Томас Л. Історія політичної думки / Пер. з англ. – К.: Основи, 1997. – 838 с.

114.    Современная западная социология: Словарь. – М.: Полит-издат, 1991. – 432 с.

115.    Современные международные отношения: Учебник / Под ред. А. В.Торкунова. – М.: РОССПЭН, 2000. – 584 с.

116.    Соловьев А. И. Политическая идеология: логика исторической эволюции // Полис. – 2001. – № 2. – С. 5 – 23.

117.    Соловьев А. И. Политология. Политическая теория. Полити-ческие технологии: Учебник для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 560 с.

118.    Сорокин П. А. Человек. Общество. Цивилизация. – М.: Полит-издат, 1992. – 544 с.

119.    Тарле Е. Политика. История территориальных захватов: XV – XX века. – М.: ЭКСМО-Пресс, 2001. – 800 с.

120.    Фарукшин М. Х. Политическая система общества // Социаль-но-политические науки. – 1991. – № 5. – С. 68.

121.    Филатова М. Н., Светенко А.С. Политология. – М., 1996. – С. 36.

122.    Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. – М.: Республика, 1994. – 447 с. – (Мыслители ХХ века).

123.    Фромм Э. Бегство от свободы / Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1995. – 256 с.

124.    Хайек Ф. А. Дорога к рабству / Пер. с англ. – М.: Экономика, 1992. – 176 с.

125.    Хайек Ф. А. Познание, конкуренция и свобода. Антология сочинений / Пер., сост. С. Мальцевой. – СПб.: Пневма, 1999. – 288 с.

126.    Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце ХХ в. / Пер. с англ. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2003. – 368 с.

127.    Хантингтон С. Столкновение цивилизаций // Полис. – 1994. – № 1.

128.    Херманн М. Дж. Стили лидерства в формировании внешней политики // Полис. – 1991. – № 1. – С. 91 – 98.

129.    Холод В. В. Лекції з політології: Навчальний посібник. – Суми: Видавництво “Університетська книга”, 2001. – 360 с.

130.    Шапиро И. Переосмысливая теорию демократии в свете современной политики // Полис. – 2001. – № 3. – 6 – 15; № 4. – С. 27 – 36; № 5. – С. 54 – 64.

131.    Шмитт К. Политическая теология / Пер. с нем. – М.: КАНОН-пресс-Ц, 2000. – 336 с.

132.    Шмитт К. Понятие политического // Вопросы социологии. – 1992. – № 1. – Т. 1.

133.    Штраус Л. Введение в политическую философию / Пер. с англ. – М.: Логос, Праксис, 2000. – 364 с.

134.     Эйзенштадт Ш. Революция и преобразование общества: сравнительное изучение цивилизаций / Пер. с англ. – М.: Аспект Пресс, 1999. – 416 с.

135.    Milgrem S. Obedience to Authority: An Experimental View N.Y. Harper & Row, 1974. – 266 р.

136.    Political Psychology. Contemporary Problems and Issues / Ed. M. G. Hermann. S.-Francisco; L., 1986. – 360 р.

137.    Tvеrsky A., Kahneman А. The framing of Decisions and the Psychology of Chaise // Science. – 1981. – 221 (January 31). – Р. 453 – 458.

138.    Winter D., Herman M., Vaintraub W., Walker S. The Leader as a projective scene //Political Psychology. 1991. V. 12. № 2.


НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

ПОЛІТОЛОГІЯ

для студентів усіх спеціальностей

усіх форм навчання

Укладачі:

Кузь Олег Миколайович

Брунько Петро Володимирович

Вихрова Вікторія Іванівна

Дзіндра Лідія Федорівна

Дубровська Ілаїда Михайлівна

Жеребятнікова Ірина Володимирівна

Зубрєва Надія Володимирівна

Сахань Олена Миколаївна

Відповідальний за випуск Кузь О.М.

Редактор Демченко Н.І.

Коректор Бриль В.О.

План 2004 р. Поз. № 17 – П

Підп. до друку Формат 60х90/16.

Папір ТАТRА. Друк Piso.

Ум.-друк. арк. Обл.-вид. арк.

Тираж прим. Зам. № Безкоштовно.

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб’єктів видавничої справи Дк № 481 від 13.06.2001 р.

Видавець і виготівник – видавництво ХДЕУ, 61001, м. Харків, пр. Леніна, 9а


Информация о работе «Політологія»
Раздел: Политология
Количество знаков с пробелами: 763160
Количество таблиц: 11
Количество изображений: 9

Похожие работы

Скачать
74977
0
0

... основний зміст політичного життя суспільства: політичні відносини, політичні об’єднання, політичну систему. Формування й функціонування кожної з цих форм відбиває відповідний рівень розвитку суспільства. 2. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКА, ЇЇ КАТЕГОРІЇ, ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА МЕТОДИ   Процес становлення політології як наукової і навчальної дисципліни в нашому суспільстві дуже затримався. Проте це сталося не ...

Скачать
31998
0
0

... предмета політології на сьогодні не існує єдиного підходу, що зумовлено багатозначністю терміна "політика" і можливістю різноманітних засобів його характеристик. У загальній формі політологія - наука про політику та її взаємовідносини з людиною та суспільством. Можна також сказати, що політологія - система знань про політику, політичну владу, політичні відносини та політичні процеси, про органі ...

Скачать
263986
0
0

... ї, доцивілізованоі) фази розвитку до стадії цивілізованості (станово-класовий устрій, чітка диференціація суспільства з наявними механізмами ре­гулювання суспільних суперечностей); інституціоналізація політичної системи українського суспільства феодального типу (князівська державність, інтеграція ранніх мікрополітичних утворень — племінних княжінь у державно-політичні макро-об'єднання імперського ...

Скачать
39721
0
0

... ільна думка, міжнародні відносини. Отже, усвідомлена в загальній формі, політологія є наукою про політику та про її взаємини з людиною і суспільством. У цілому всю сукупність проблем, які є предметом політології, можна розділити на такі основні групи: v   ідейно-теоретичне і соціально-філософське підґрунтя політичних процесів і явищ, яке систематизує ознаки і характеристики політики, політичні ...

0 комментариев


Наверх