Технології політичного управління

Політологія
Структура політичної науки Методи політичної науки Політична думка епохи Відродження і Нового часу Політична думка Росії Розвиток політичної думки в Україні в XVI – XVIII ст Політична думка українського зарубіжжя Структура та функції політики Взаємовідносини політики з іншими сферами суспільства Система влади. Основні концепції влади Форми, механізм та функції політичної влади Права людини Поняття, теорії, типологія і функції політичного лідерства Система соціального представництва Роль соціальних класів у політиці Складові елементи політичної системи Сутність авторитарного політичного режиму Теорії виникнення держави Форми державного правління і національно-територіального устрою Демократична, соціальна та правова держава Партійні системи. Становлення партійної системи в Україні Класифікація виборчих систем Виборчі технології Сутність і функції політичної ідеології Основні ідеологічні течії в сучасному світі Предмет, об’єкт і метод політичної психології Типологія і функції політичних культур Сутність і типи політичної соціалізації Типологія політичного процесу: критерії і різновиди Підходи в дослідженні політичного розвитку, його критерії Зміст, механізми політичної модернізації Етапи політичної модернізації, її типологія Модернізаційні моделі переходу до демократії: сценарії розвитку для посткомуністичних країн Типологія політичних конфліктів і криз Врегулювання політичних конфліктів і криз Традиційна геополітика та сучасні тенденції розвитку світової політики Технології політичного управління Політичне рішення: технологія підготовки, прийняття, реалізації
763160
знаков
11
таблиц
9
изображений

2. Технології політичного управління

Уперше типологію управлінських методів і стилів дослідив ще в 30-х рр. Курт Левін, ввівши в науковий обіг поняття “авторитарне”, “анархічне” і “демократичне” управління. Під авторитарним типом розуміють управління з допомогою вольових, твердих і навіть жорстких засобів, коли один суб’єкт, використовуючи всю повноту влади, керує всім, нехтуючи думкою інших. Під анархічним типом розуміють ситуацію, коли всі намагаються управляти всім, виходячи за межі своїх повноважень. Нерідко цей тип називають ще ліберальним, пасивним, м’яким, млявим, таким, що базується на потуранні. Демократичний тип передбачає взаємодію всіх суб’єктів управління на основі раціонального розмежування функцій і сфер регулювання. Деякі політологи називають цей тип гнучким, універсальним, змішаним, симбіозним, що поєднує риси авторитарного й ліберального методів.

Ефективність управлінської діяльності значною мірою залежить від її соціотехніки, тобто сукупності форм, методів і засобів, які використовуються суб’єктами управління для досягнення поставлених цілей. Соціотехніка включає також і стиль управління, що є суб’єктивно-особистісною формою реалізації тих чи інших методів. Через те той самий метод дає різні результати, якщо він використовується різними суб’єктами управління.

Так, наприклад, волюнтаристський тип управління характеризує діяльність суб’єкта управління, який маніпулює об’єктивними закономірностями суспільного розвитку. Залежно від результативності розрізняють ефективний і неефективний, позитивний і негативний типи управління. Виокремлюють також директивний і товариський (авторитетний), прагматичний і моралізаторський, парадний і діловий типи.

Історичний досвід, а також соціологічні дослідження переконливо свідчать про згубні наслідки для суспільства як авторитарно-командного, так і анархічного типів управління. Вони дискредитували себе і в морально-політичному плані, і в матеріальному, оскільки усі сфери суспільного життя вимагають гнучких методів керівництва і постійної демократизації управління. Про найбільшу ефективність демократичного типу керівництва свідчать дослідження К. Бірта, Х. Прільвітца, Ф. Генова, А. Хараша, Х. Ріхтера, В. І. Терещенка та ін. В умовах демократичної системи політичні технології управління найбільш розвинуті. Громадяни тут беруть участь в управлінні та політиці як прямо так і непрямо.

Політичне управління пов’язане з наявністю у суб’єктів політики різних суперечних і навіть конфліктних інтересів, які в тій чи іншій мірі усвідомлюються і мають свій вираз, що призводить до появи суперників у боротьбі за прийняття тих чи інших рішень або курсу внутрішньої чи зовнішньої політики. Інакше говорячи, виникає ситуація політико-владних відносин, учасники яких, як правило, володіють не лише інтересами, цілями, що не співпадають, але й різними ресурсами.

З процесуальної точки зору політико-владне (політико-адміністративне) управління відбувається шляхом виробки правил гри, прийняття, реалізації управлінських рішень та курсів політики, контролю за їх виконанням, методів і стилів управління.

Найбільш масові та ефективні форми прямої участі є вибори і референдуми. В умовах демократії прямий вплив на політико-управлінські процеси робить суспільна думка, яка виявляється через опити, засоби масової інформації та різні форми політичної участі (мітинги, демонстрації, посилання листів і т. ін.).

У якості посередника між громадянами і управлінськими структурами виступають обрані народом представники – депутати. Чимала роль в цьому належить і таким посередникам, як політичні партії, інші суспільні організації та рухи, які представляють інтереси всіх головних верств та груп.

Технології політико-владного (політико-адміністративного) управління можна аналізувати в трьох аспектах:

нормативному, тобто як сукупність стійких правил взаємодії суб’єктів політико-владних відносин (наприклад, для участі у виборах політику необхідно знати, в якій мірі запропоновані процедури виборів сприяють дійсному волевиявленню громадян, формуванню ефективно діючих представницьких органів влади);

ресурсному, з точки зору можливостей і ресурсів, засобів реалізації, самих суб’єктів політико-владних відносин;

у динаміці, коли політичні технології вивчаються не в статиці, а в процесі виробки, прийняття, реалізації і контролю тих чи інших конкретних політико-владних рішень (наприклад, з приводу приватизації власності).

Говорячи про природу і технології політичного управління, можна зробити такі висновки:

рівень конфліктності сучасного українського суспільства ще залишається високим, що обмежує роль самоналагодження і самоорганізації як механізму регуляції міжгрупових відносин, знижує роль демократичних процедур і інститутів;

відсутність розуміння сутності змін, що відбуваються, розрив соціальних зв’язків не дозволяють групам чітко заявляти про свої інтереси, без чого політичні технології управління не можуть ефективно функціонувати.

На жаль, про сучасну Україну ще не можна казати, що її громадяни є не тільки об’єктом, але й повноправним суб’єктом управління. Відчуженість громадян від влади робить проблематичним їх реальну та ефективну співучасть у процесах управління. В сучасний період Україна знаходиться на стадії переходу до нової системи суспільних відносин і політико-державного устрою. Згідно зі світовою практикою такий період займає 15 – 20 років і характеризується частими кризами в різних галузях життя, загостренням конфліктів між різними суспільними силами та високим ступенем невизначеності розвитку ситуації.

Проблеми, що були накопичені в гострій формі, виходять назовні: різкий розподіл суспільства на ряд соціальних груп, кожна з яких відстоює особистісні інтереси та шукає нові соціальні орієнтири; багатократне зростання майнової нерівності; сплеск націоналізму та сепаратизму, загострення політичної боротьби між різними силами та розгубленість деяких груп населення, недостатнє знання владою про реальний стан розташування політичних сил.

Безумовно, різкий негативний вплив на політичну ситуацію в країні зробили і тактичні помилки правлячої еліти, нечіткість стратегії реформування політичної та економічної системи України. За роки незалежності в суспільстві не склався консенсус відносно цілей та загальної спрямованості змін. Не зменшується розчарування громадян у дієздатності існуючих інститутів влади, недовіра до демократичних процедур рішень існуючих проблем.

Особливу роль у становленні механізмів політичного управління відіграє розвиненість структур громадянського суспільства, перш за все ЗМІ, партій, хоча абсолютна більшість партій має слабку базу в регіонах і не робить значного впливу на регіональні процеси. Більшість сучасних партій України – це скоріше лише протопартії, які не можуть ні запропонувати реальну програму перебудови України, ні повести за собою широкі маси.

Чимало проблем у діяльності засобів масової інформації, які поки що не знайшли ефективної моделі функціонування в умовах ринку, що ще лише визначається, потрапили під вплив бізнес-структур.

В умовах послаблення структур громадянського суспільства, невиразності групових інтересів і неспроможності більшості груп само- організуватися з метою боротьби за відстоювання своїх інтересів у влади з’являється можливість “замкнути на себе” всі важливі функції та завдання управління.

Але, не дивлячись на всі труднощі та невдачі, процес демократичних перетворень в Україні в цілому зберігає шанс не зупинятися. Хоча інститути громадянського суспільства відносно слабкі, вони вже є реальністю. Тому треба конкретно оцінювати і проблеми становлення демократії, і технології політичного управління в Україні, і досягнення, що вже мають місце. У досягненні та забезпеченні нормального функціонування, стабільності суспільства дуже важливі політичні технології, їх ефективне використання всіма суб’єктами політичної діяльності.


Информация о работе «Політологія»
Раздел: Политология
Количество знаков с пробелами: 763160
Количество таблиц: 11
Количество изображений: 9

Похожие работы

Скачать
74977
0
0

... основний зміст політичного життя суспільства: політичні відносини, політичні об’єднання, політичну систему. Формування й функціонування кожної з цих форм відбиває відповідний рівень розвитку суспільства. 2. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКА, ЇЇ КАТЕГОРІЇ, ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА МЕТОДИ   Процес становлення політології як наукової і навчальної дисципліни в нашому суспільстві дуже затримався. Проте це сталося не ...

Скачать
31998
0
0

... предмета політології на сьогодні не існує єдиного підходу, що зумовлено багатозначністю терміна "політика" і можливістю різноманітних засобів його характеристик. У загальній формі політологія - наука про політику та її взаємовідносини з людиною та суспільством. Можна також сказати, що політологія - система знань про політику, політичну владу, політичні відносини та політичні процеси, про органі ...

Скачать
263986
0
0

... ї, доцивілізованоі) фази розвитку до стадії цивілізованості (станово-класовий устрій, чітка диференціація суспільства з наявними механізмами ре­гулювання суспільних суперечностей); інституціоналізація політичної системи українського суспільства феодального типу (князівська державність, інтеграція ранніх мікрополітичних утворень — племінних княжінь у державно-політичні макро-об'єднання імперського ...

Скачать
39721
0
0

... ільна думка, міжнародні відносини. Отже, усвідомлена в загальній формі, політологія є наукою про політику та про її взаємини з людиною і суспільством. У цілому всю сукупність проблем, які є предметом політології, можна розділити на такі основні групи: v   ідейно-теоретичне і соціально-філософське підґрунтя політичних процесів і явищ, яке систематизує ознаки і характеристики політики, політичні ...

0 комментариев


Наверх