Робота А.Дебидура "Дипломатична історія Європи"

36. Робота А.Дебидура "Дипломатична історія Європи".

Труд французского ученого профессора А.Дебидура ` Дипломатическая история Европы от Венского до Берлинского конгресса (1814-1878) ` в двух томах - впервые вышел в Париже в 1891 году . Книга написана ясным и легким языком несмотря на сложность и запутанность дипломатических комбинаций . В центре внимания Дебидура - развитие всей системы европейских международных отношений .

Уся зовнішня політика Директорії та її адміністративний апарат залежали від воєнних перемог. Контрибуції ат пограбування стали соновним джерелом збагачення та доходів Директорії. Гловною задачею Дипломатії було найбільш вигідне використання воєнних перемог та в створенні кола залежних держав на східному кордоні. Італія була джерелом продуктів та грошей, Єгипед мав би бути дпомогою а завоюванні Індії.

Що ж до безпосередньо дипломатії, то це була так звана «дипломатія генералів», за конституцією Директорія вела переговори, заключала договори, назначала дипломатичних агентів. Була також створена Комісія (міністерство) по закордоннип справам, але міністр в ній не мав політичного впливу. Але фактично дипломатія знаходилась при владі у воєнних генералів (наполеон, Моро) республіки, вони підписували і перемир’я і прелімінарні договори без врахування інструкцій Директорії. Тон дипломатичних договорів був в дусі насилля, різкості та грубості.

Згодом мзс був призначений Тайлеран, до того він служив у жирондистів але він таємно служив і королю. Він був відомий не тільки як надзвичайно талановитий дипломат але й як лицемір. Весь адміністративний апарат Директорії базувався на взятках, Талеран ними не гребував також. Він вніс ряд змін у організацію мзс. Він поставив інститут консулів на корсить торговим інтересам, оскільки до того інтереси в них були в більшій мірі політичні. Таким чином головною задачею консулів була задача захисту торгівлі. Він також організував школу перекладачів,

Саме він підтримуав Наполеона у поході на Єгипед та нові завоювання. Після перевороту 18 брюмера він також був міністром і всі дипломатичні справи перейшли в його та Бонапарта руки.

Консульство.

Францією управляли три консули. Кожний з них мав рівну владу, вони здійснювали посібник із черзі. Однак із самого початку вирішальної, безсумнівно, був голос Бонапарта. Декрети брюмера являли собою перехідну конституцію. По суті, це була Директорія, що зводилася до влади трьох. При цьому Фуше залишився міністром поліції, а Талейран став міністром закордонних справ. Комісії двох попередніх зборів збереглися й розробляли нові закони по велінню консулів. 12 листопада консули дали клятву «бути відданими Республіці, єдиної й неподільної, заснованої на рівності, волі й представницькому правлінні». Але якобінські лідери були арештовані або вислані на час консолідації нової системи. Придатний, котрому поручалося важливе завдання по організації фінансів, що перебували в стані хаосу, досяг вражаючих результатів завдяки своїй чесності, компетентності й винахідливості. У Вандее наступило перемир'я із заколотниками-роялістами. Робота зі створення нового основного закону, що одержав назву Конституції VIII року, перейшла у ведення Сиейеса. Він підтримував доктрину, відповідно до якої «довіра повинне виходити знизу, а влада зверху».

Бонапарт мав далеко, що йдуть плани. В «кулуарах перевороту» було вирішено, що він сам, Ж.-Ж. де Камбасерес і Ш.-Ф. Лебрен стануть консулами. Передбачалося, що Сиейес і Дюко очолять списки майбутніх сенаторів. ДО 13 грудня нова конституція була завершена. Виборча система формально опиралася на загальне виборче право, але при цьому встановлювалася складна система непрямих виборів, що виключала демократичний контроль. Засновувалися 4 збори: Сенат, Законодавчі збори, Трибунат і Державна рада, члени яких призначалися зверху. Виконавча влада передавалася трьом консулам, але Бонапарт як перший консул піднімався над іншими двома, які задовольнялися всього лише дорадчим голосом. Конституція не передбачала ніяких противаг абсолютної влади першого консула. Вона була затверджена за допомогою плебісциту в ході відкритого голосування. Бонапарт форсував хід подій. 23 грудня він видав декрет, по якому нова конституція повинна була ввійти в силу в день Різдва. Нові інститути почали діяти ще до оголошення результатів плебісциту. Тим самим виявлявся тиск на результати голосування: 3 млн. голосів за й тільки 1562 - проти. Консульство відкрило нову еру в історії Франції.

38. Другий поділ Польщі та Україна.

Другому розділу Польщі передувало наростання у зв'язку з революцією у Франції революційних настроїв у Європі й, зокрема, у Польщі.

В 1791 р. у Польщі була введена конституція, що, незважаючи на ряд недоліків, була прогресивною й викликала роздратування монархів Європи.

В 1793 р. Росія й Пруссія зробили другий розділ: Пруссії - відійшли польські землі, Росії - Білорусія й правобережна Україна.

Другий розділ викликав невдоволення патріотів Польщі.

В 1794 р. почалося повстання в Польщі на чолі з Тадеушем Костюшко ( 1746-1817). Повстання було подавлено, і це спричинило третій розділ Польщі (1795 р.): Австрія й Пруссія одержали польські землі, Росія - Курляндию, Литву, Західну Білорусію, Західну Волинь.

У результаті розділів рыч Посполита як держава перестала існувати.

Розділи Польщі були, зрозуміло, реакційним актом, у яких російське самодержавство зіграло негарну роль.