Проблема об’єднання Німеччини в 1848-49рр

67. Проблема об’єднання Німеччини в 1848-49рр.

Відношення європейських урядів до політики Пруссії в шлезвиг-голштинском питанні до проблеми об'єднання Німеччини в 1848р.

В 1848—1850 р. всі великі держави — Англія, царська Росія, Франція, Австрія й Пруссія сходилися між собою у ворожості до всіх спроб революційного об'єднання Німеччини. Цей шлях рішення германської проблеми був найбільш небажаний для європейської й у тому числі германської реакції. Але опір європейських урядів викликала й спроба покласти початок об'єднанню Німеччини «зверху» під владою Пруссії. У суперництві Австрії й Пруссії й у збереженні феодальної роздробленості Німеччини уряду Англії, царській Росії й Франції вбачали важлива умова своєї політичної переваги в справах Європи.

Коливання короля Фрідріха-Вільгельма IV і його загравання з німецьким національно-об'єднавчим рухом лякали Миколи I. Цар наполегливо радив королеві не робити ніяких конституційних поступок. Не покладаючись повністю на Фрідріха-Вільгельма, цар головну увагу став приділяти зближенню з Австрією, як більше, на його думку, надійним оплотом феодалізму й абсолютизму в Західній Європі. Цар ураховував, що віденський двір твердо підтримував існування Германського союзу, займаючи переважне положення в Союзному сеймі.

Одна з головних причин погіршення русско-прусских відносин полягала в остраху пануючи за міцність самодержавно-поміщицького ладу. Але цим не вичерпувалися його мотиви для протидії буржуазним реформам у Пруссії й установленню нею свого панування в Німеччині. Якби це трапилося, у західних границь росії виникла б сильна й агресивна держава. Об'єднання Німеччини під владою Пруссії загрожувало Росії небезпекою важких воєн, як уже й було один раз у дні Фрідріха II. До того ж, між Росією й Пруссією загострилися торговельні відносини: германська буржуазія була незадоволена скасуванням митних пільг для її товарів у західних губерніях Росії. Прусская буржуазія була поза собою від шаленства й злості із приводу митної політики царського уряду і його політиків у германському питанні.

Після березневого повстання в Берліні цар пропонував прусскому королеві збройну допомогу, щоб король міг взяти назад обіцянку дати конституцію, але прусское уряд побоювався прийняти цю пропозицію, відмінно розуміючи, що іноземна інтервенція могла б лише викликати в Німеччині новий, ще більш сильний вибух революційного руху. Прусский двір маневрував і сподівався впоратися з революцією власними силами, відскіпавшись самими незначними ліберальними поступками.

Положення ускладнилося, коли в 1848 р. загострилося так званий шлезвиг-голштинский питання. Герцогства Шлезвиг і Голштиния входили до складу Датського королівства на основі особистої унії. Одночасно Голштиния була членом Германського союзу. Її населення, як і населення Південного Шлезвига, було німецьким. В 1848 р. у цих герцогствах піднявся національний рух за відділення від Данії. Прусский двір вирішив скористатися цим, оголосити Данії війну, отторгнуть від її обоє герцогства, включаючи й Північний Шлезвиг, населений датчанами, і підкорити їх своєму пануванню. Цією війною прусское уряд розраховував відволікти народ від революції усередині своєї країни й підняти свій престиж у Німеччині. Успіх Пруссії означав би перший крок до об'єднання Німеччини під прусским пануванням. Перехід герцогств у руки Пруссії дав би їй вихід до Північного моря й надзвичайно зміцнив би її позиції на берегах Балтики, що зачіпало інтереси інших балтійських держав. Війну з Данією підтримував і франкфуртский парламент, що розробляв плани об'єднання Німеччини й включення в неї ряду сусідніх (у тому числі італійських і слов'янських) земель, 6 квітня 1848 р. без оголошення війни Данії прусские війська вступили в Шлезвиг і Голштинию, 23 квітня розбили датські війська в Ютландії, але датський двір звернувся по допомогу до Росії, Англії й Швеції. Цар зажадав відводу прусских військ з Ютландії й загрожував зайняти лінію Вісли, якщо датський король не одержить назад обоє герцогств.Фрідріх-вільгельм IV дав обіцянку вивести свої війська з Ютландії й послав до царя генерала Пфуля із заспокійливими завіреннями. Спроби Пруссії після цього відновити воєнні дії викликали ще більш енергійну відсіч. Цар загрожував войною: «Коли з Данією не скінчать, — писав він Паскевичу, — увійдемо в Пруссію». Пальмерстон зі своєї сторони ще навесні протестував проти прусской окупації герцогств і загрожував, що направить англійський флот на допомогу Данії. Швеція збиралася послати корпус своїх військ для участі у війні проти Пруссії. Міністр закордонних справ Французької республіки Бастид направив прусскому уряду різкий протест проти вторгнення прусских військ у Ютландію. Побоюючись нового вибуху революції в Німеччині у випадку війни з великими державами, прусское уряд 26 серпня уклало перемир'я з Данією, і франкфуртский парламент після деяких коливань підтвердив його. Прусское юнкерство, буржуазія й депутати франкфуртского парламенту побоювалися, що війна з великими державами приведе германські монархічні уряди до поразки й викличе новий підйом революційно-демократичного руху в Німеччині.