Англо-російська угода 1907 року

24. Англо-російська угода 1907 року.

Після російсько-японської війни Англія намагалась зблизитись з Росією. Після зближення з Францією та підписання з нею угоди потрібна була угода з Росією. Росії ж потрібно було недопустити нових ускалднень в Японії, отож новий міністр закордонних справ Ізвольський намагався попередити їх через зближення з Англією. Англія хотіла використати Росію у боротьбі проти Німеччини. Англія взялась за врегулювання російсько-японських відносин: Японія визнавала північну Манджурію за Росією, а Росія південну за Чпонією.

В серпні 1907 було підписано англо-російську угоду між Ізвольським та Нікольсоном. Воно стосувалось Афраністану, Тибету, Персії, остання розділялась на зони: англійську, російську та нейтральну. Афраністан російська сторона визнавала поза зоною свого впливу. Разо Англія та Росія домовились про невтручання у внутрішні справи Тибету. Ця угода створила «троїсту» Антанту, тобто завершила її формування.

25. Проблема чорноморських проток в міжнародних відносинах другої половини 19 століття.

Аж до 1-й світової війни російська дипломатія марне намагалася змінити невигідний для Росії режим Ч. п. Бували випадки, наприклад в 1891 і 1894, коли турецький султан видавав фірмани на прохід росіян військових кораблів через Босфор і Дарданелли (без озброєння й без збройної охорони), але нечорноморські держави утрудняли одержання таких дозволів, а в період російсько-японської війни 1904-05 Великобританія влаштувала військово-морську демонстрацію поблизу Дарданелл, щоб перешкодити пропуску росіян військових судів з Чорного моря в Середземне й появі їх на Д. Сході. Міжнародний нагляд над Ч. п. був невигідний і для Туреччини, тому що порушував її суверенітет, сприяв перетворенню Туреччини в напівколонію імперіалістичних держав, створював небезпечне для неї загострення відносин з Росією. Наприкінці 19 - початку 20 вв. найбільшим економічним і політичним впливом у Туреччині користувалися Великобританія й Франція. Але в роки, безпосередньо попередні 1-й світовій війні, значно зміцнилися й позиції Німеччини. Після вступу Туреччини в 1-ю світову війну на стороні Німеччини була підписана секретна англо-франко-російська угода 1915, що передбачала включення Константинополя (Стамбула) і Ч. п. до складу Російської імперії. Ця угода була покликана зберегти зацікавленість правлячих кіл Росії в доведенні війни з Німеччиною до переможного кінця.

26. Династичні війни початку 18 століття.

4 війни, які невдало провела Франція, згодом дуже вплинули на її авторитет у світі, були базою для її послаблення.

1. Війна за Іспанську спадщину(1701-14) учасники: Франція, Іспанія проти Австрії (Габ.), ВБ.

Війна була розпочата в інтересах фр.абсолютизму тому вважалась правомірною. Хоча її криза полягала в тому, що вона цікаивла лише віддалений круг дворян і не відстоювала національні інтереси та інтереси економіки та буржуазії.

У ре­зультаті В. за і. с. Велика Британія стала провід­ною колоніальною д-вою та значно зміцнила своє мор. лідерство. На іспан. троні утвердився Філіпп V, підвищився міжнар.

2. Польска спадщина. (1733-38)- війна Росії й Австрії за підтримки Пруссії проти Франції, Іспанії, Сардинії та Баварії через обрання нового короля Польщі після смерті Августа II. Інтереси Росії, Австрії та Франції зіткнулись через бажання кожної підпорядкувати собі Польщу. В результаті виграла рос.-австр. коаліції. До Польщі відійшли Лотарингія та Бар, до А. приєдналася Сардинія але А. відмовилась від Королівства обох Сици-лій, а Сардинія отримала частину Міланського герцогства. Росія не зробила територ. надбань, але в результаті В. за п. с. ще більше посилились її позиції в Європі.

3. Австрійська спадщина. 1740-48. учасники: Ав,Фр - ВБ, Прусія , змінився баланс сил в Є, 150-ні вороги Габсбургів- Бурбони стали їхнми союзниками. Вперше на арені з`являється Прусія.

Результат: підписання Аахенського мирного договору 1748 який все ж таки не вирішив протиріччя між державами, Габс.зберегли більшу частину своїх володінь сілезія відходила до Прусії, яка стала великою Є держ.

4. Семирічна війна. (1756-63)— між Пруссією, Великою Британією, Ганновером і кількома малими нім. державами, з одного боку, та Авст­рією, Францією, Швецією і державами імпер­ського союзу Німеччини й Росією.

Фр втартила Фламенію, території та колонії, статус гегемона, економіку, що знаменувало повну гегемонію ВБ на морі.

27. Емська депеша 1870 року. Отто фон Бісмарк.

Емська депеша надіслана канцлерові Бісмарку телеграма від прус. короля Вільгельма І, у якій був викладений зміст переговорів останнього з франц. послан­ником у Пруссії В. Бенедетті щодо канди­датури на вакантний трон в Іспанії. Згоду на цю посаду дав родич Вільгельма І принц Леопольд Гогенцоллерн, що викликало три­вогу у французів, які побоювались зростання прус. впливу на Піренейському піво-ві. Хоча через кілька днів Леопольд відмовився від претензій на трон, Бенедетті за дорученням франц. імператора Наполеона /II в курортному місті Емс (Німеччина) зустрівся з Вільгель-мом І і попросив дати запевнення, що король ніколи не затвердить кандидатуру принца. Вільгельм І відмовився дати такі гарантії та ві­діслав канцлерові в Берлін телеграму, яка мала бути відправлена в Париж із повідомленням, що криза подолана. Бісмарк, наміром якого було спровокувати війну з Францією, так скоригував її, що перетворив відмову в образу. Цей викривлений зміст Е. д. канцлер передав у пресу й усім прус, місіям за кордоном.

Наступного дня він став відомим у Парижі, що викликало надзвичайне обурення. 19.07.1870 Наполеон III оголосив війну Пруссії- Франко-прусська війна 1870-71, яка закінчи­лася поразкою Франції.

Фальсифікована і опублікована Бісмарком телеграма короля Вільгельма I, що послужила приводом для початку франко-пруської війни 1870-71.

У 1870 іспанський уряд запросив на вакантний престол Іспанії принца Леопольда Гогенцоллерна, офіцера прусської армії і родича короля Вільгельма I.

Леопольд відхилив запрошення іспанського уряду. Бісмарк, що розраховував використовувати дипломатичний конфлікт для розв'язування війни, в ході якої він зумів би об'єднати німецькі держави під пануванням Пруссії, був розчарований таким мирним результатом справи. Наполеон III з свого боку вважав війну з Пруссією необхідною для зміцнення своєї династії. Обидві сторони продовжували провокувати один одного.

Французький уряд після отримання задовільної відповіді від Леопольда пред'явив нові вимоги Пруссії; у висловах міністрів і паризькому друці містилися відкриті погрози за адресою Пруссії. Французький посол Бенедетті за дорученням свого уряду передав Вільгельму I, що знаходився в Емсе, вимога, щоб прусський король зобов'язався "на всі майбутні часи" не давати своєї згоди на кандидатуру Леопольда Гогенцоллерна. Вільгельм I відмовився дати такі гарантії, але заявив послові, що прусський уряд "продовжує залишатися осторонь". Виклад бесіди Бенедетті з королем був 13. VII повідомлено з Емса по телеграфу Бісмарку до Берліна. Отримавши від начальника прусського генерального штабу Мольтке завірення в готовності армії до війни, Бісмарк вирішив використовувати передану з Емса депешу для провокації Франції. Він змінив текст повідомлення, скоротивши його і додавши йому різкіший, образливіший для Франції тон. У новому тексті "Е. д.", фальсифікованому Бісмарком, кінець був складений так: "Його величність король відмовився потім ще раз прийняти французького посла і наказав черговому ад'ютантові передати йому, що його величність не має нічого більш повідомити".

Цей образливий для Франції текст був переданий Бісмарком в друк і всім прусським місіям за кордоном і наступного дня став відомий в Парижі. Як і чекав Бісмарк, Наполеон III негайно оголосив Пруссії війну, що закінчилася розгромом Франції.