Внутрішні та зовнішні причини Французької революції 1789

10. Внутрішні та зовнішні причини Французької революції 1789.

Французька революція 1789 року була кризою абсолютизму. Внутрішніми причинами революції були глибокі супереності між торговцями,селянством робітниками з біднотою, які були політично безправними, проти дворянства. А саме, невдоволення викликала система громадської неріності між третім станом та духовнством і дворянством з іншиї сторони. Щодо торгівлі, то абсолютизм був так би мовити гальмом у її розвитку, адже влада чинила опір будь-яким ревормам та послабленню феодальної залежності селянства та підтримувала монопольські привілеї. Всі ці суперчності поглиблювалися торгівельними та фінансовими кризами середині країни. Була й інша причина революції - а саме, збереження (і навіть загострення в нових умовах) англо-французьких протиріч. У Лондоні не без підстави думали, що революційний Париж куди більш активно й рішуче буде відстоювати інтереси французьких промисловців і торговців.

Революція у Франції викликала занепокоєння у колах європейських монархій.

11. Лондонська конвенція 1841 року. Режим чорноморських проток.

Лондонська конвенція 1841 про про­токи — Перша багатобічна конвенція, що встановлює міжнародну регламентацію режиму проток.

 Багатостороння міжнар. угода, підписана представниками Австрії, Ве­ликої Британії, Пруссії, Росії, Туреччини та Франції. Вперше у дип. практиці була спе­ціально присвячена регламентації режиму чорноморських проток.

Підтверджувала т. зв. «давнє правило Османської імперії», згідно з яким у мирний час протоки залишались закритими для військ, кораблів усіх д-ав, і зобов'язувала Туреччину не допускати в мир­ний час у протоки жоден інозем. військ, корабель.

Відповідно до цього договору, султан, на першу вимогу пануючи, повинен був закрити Босфор і Дарданелли для іноземних судів. Тим самим західні держави (Англія й Франція) втрачали єдиного стратегічного напрямку, з якого вони й могли завдати удару по Російській Імперії (південь) а центральні держави, Австрія й Пруссія, були не небезпечні для Росії.

Режим проток у військ, час не ви­значався. За султаном закріплювалось право надавати дозвіл на проходження протоками легких військ, кораблів, що знаходились у роз­порядженні інозем. дип. місій дружніх д-ав. Підписання конвенції ліквідувало переваги Росії у встановленні режиму проток двосто­ронніми рос.-тур. домовленостями. Режим чорноморських проток, встанов­лений конвенцією, в цілому зберігся до Першої Світової війни.

12. Проект Шувалова 1887 та договір перестрахування.

Договір «перестрахування» 1887 - під­писаний О6.1887 в Берліні таємний дого­вір між Росією та Німеччиною.

У 1887 закін­чився термін дії Союзу трьох імператорів, Росія відмовилась його поновлювати через загострення відносин з Австро-Угорщиною. Нім. канцлер О. Бісмарк запропонував укласти двосторонню нім.-рос. угоду, яка пізніше отримала офіц. назву «Договір "перестрахування"». Відповідно до цієї угоди, Росія брала на себе зобов'язання залишатися нейтральної, якщо тільки Німеччина не нападе на Францію, а Німеччина - зберігати нейтралітет за умови, що Росія не нападе на Австро-Угорщину

«Застраху­вавшись» проти Росії та Франції за допомогою австрійсько-німецького союзу 1879 і Троїстого союзу за участі Австро-Угорщини та Італії, Німеччина «перестраховувалася» шляхом укла­дення дог-ру з Росією, щоб перешкодити її зближенню з Францією та усунути небезпеку війни на два фронти.

Договір передбачав, що кожна з двох сторін зберігатиме сприятливий нейтралітет у випадку війни однієї з них із будь-якою третьою д-вою. Однак це поло­ження не стосувалось випадків нападу Ні­меччини на Францію чи Росії на Австро-Угорщину. Німеччина визнавала «історично придбані» права Росії на Балканському піво-ві; сторони зобов'язались протидіяти будь-якій спробі порушити там статус-кво, а також під­тверджували обов'язковість принципу закритості проток Босфор і Дарданелли для військ, кораблів усіх країн.

У додатковому таємному протоколі Німеччина обіцяла Росії моральну й дип. підтримку для захисту входу в Чорне море, тобто при встановленні Росією контролю над чорноморським протоками. Ця обіцянка мала на меті втягнення Росії в авантюри на Бл. Сході та в зоні чорноморських проток, що могло спровокувати її зіткнення з Британією. Німеч­чина також зобов'язалася не давати своєї згоди на відновлення на болг. престолі принца Батенберзького.

Договір був укладений на 3 роки, і термін його дії закінчився в червні 1890, коли Бісмарк уже пішов у відставку. Новий уряд Капріві відмовився від його подовження, вва­жаючи, що він заважатиме зближенню Німеч­чини з Британією і зміцненню союзу з Австро-Угорщиною.

13. Криза Вестфальської системи міжнародних відносин та перегрупування сил в Європі в 18 столітті.

Вестфальська система міжнародних відносин утворилась після підписання Вестфальского миру.(24 жовтня 1648р) і сформуваласься як євроцентричний світ, де провідні європ. міжнародні актори розгор­нули б-бу за поділ світу, поклавши кінець гло­бальній ізольованості цивілізацій та культур. В. с. м. в. стала першим досвідом систематизації міждерж. відносин. Деякі засади В. с. м. в. залишились й у Віденській системі міжнародних відносин.

(Віденська система міжнародних від­носин — система міжнародних відносин, вста­новлена після завершення наполеонівських воєн на Віденському конгресі 1814-15, заключний акт якого закріпив результати перерозподілу Європи й колоній між країнами-переможницями. Віден­ський конгрес уперше розробив систему дог-рів, що регулювали міжнар. відносини й оформили кордони в масштабах всієї Європи. Ця система базувалась на  спільній згоді найбільш могутніх європейських монархій відносно територіального і політичного статус-кво в Європі і виключала можливість появи одного безсумнівного лідера. Вона передбачала можливість колективного втручання в справи тих держав, яким загрожували революції, а також можливість дипломатичних консультацій з територіальних та інших проблем.)

В основу В. с. покладено імперсь­кий принцип контролю геогр. простору в межах колоніальних імперій.

У період існування В. с. остаточно сформувались Британська Ні­мецька,Французька імперії. 1877 тур. султан узяв собі титул «Імператор осма-нів». Росія стала імперією раніше, ще 1721.

В. с. встановила новий ба­ланс сил великих держав — Австрії, Великої Бри­танії, Пруссії, Росії та Франції. Розпочалась епоха «європейського концерту» — балансу сил між європ. д-вами, основою якого було співробіт­ництво між великими державами. Одним із головних засобів підтримки рівноваги були різноманітні види коаліцій, нею став Священний союз. Відповідальність за мир покладалась на великі держави, вона реалізувалась через проведення великої кількості міжнародних конференцій для врегулювання проблем, що загрожували миру.

Особливості В. с. полягали не тільки у спільній зацікавленості збереження статус-кво, Велика Британія і Франція вже всту­пили у фазу наук.-техн. прогресу, Австрія та Пруссія в цьому відношенні відставали, а Росія ще перебувала на периферії тенденцій модер­нізації економіки та суспільства.

(У 1850-х В. с. зазнала істотних змін адже через Кр. війну 1853-56 було порушено принципи балансу сил, проти Росії фактично виступила вся Європа. Після поразки Росії розпався Священний союз, закінчилась епоха домінування Росії в Європі. Росія відійшла на другий план, продемонстрував­ши свою техн. і соц. відсталість.

У XIX ст. зростав міжнар. авторитет Пруссії як потужної у військ.-екон. плані д-ви. її перемога у франко-прусській війні 1870-71 і проголошення Німецької імп. стали ще однією кризою В. с, а проблема Ельзасу і Лотарингії — каменем спотикання на європ. континенті, що мало негативні наслідки для збереження системи балансу сил.

Виникнен­ня в Європі двох нових потужних міжнародних акторів, Німеччини та Італії спо­нукало великі д-ви до нарощування своєї військ., екон. і політ, могутності, активізації колоніальної експансії, внаслідок чого загострились міждерж. суперечності у В. с. Німеччина, яка перетворилась на провідну континентальну д-ву, була найбіль­шою мірою зацікавлена в перегляді статус-кво. За її ініціативою був створений Троїстий союз, що став першим військ, союзом мирного часу у В. с. На противагу Троїстому союзу Великою Брита­нією, Францією та Росією був створений інший військ, союз — Антанта. Із утворенням двох протиборчих союзів була остаточно порушена система балансу сил в Європі, супротивники поставили перед собою завдання переділу сфер впливу на свою користь. В. с. фактично перестала Існувати.)