Міжнародні відносини в період війни американських колоній за незалежність

7. Міжнародні відносини в період війни американських колоній за незалежність.

Боротьба за незалежність в Америці розпочалась у 1775 році. Тривалість- 8 років, по 1783.

1776 року американцями була прийнята декларація про незалежність.

З початком воєнного конфлікту європейські держави не втручались у нього з двох причин: 1. вони покладали зусилля на невдачу Англії в цій війні, що значно б її послабило, 2. вони собі не могли дозволити відкритого протистояння.

Спочатку воєнні дії складалися не на користь повстанцям, американська армія була навіть близька до катастрофи. Тому американська дипломатія взялась за задачу забезпечення міжнародної підтримки з боку Європи через фінансові та диплдоматичні засоби. Після оголошення Декларації американці послали свого представника до Франції, від якої диплмоати хотіли отримати як мінімум фінансову допомогу, а згодом і воєнну підтримку. Франція ж була готова надавати допомогу, хоча і неофіційно. З Францією було підписано договори про торгівлю та про союз, після цього Франція фактично вступала у війну. До союзу приєдналась Іспанія. Франція ж виступала гарнтом незалежності США. Іспанія пред`являла права на Флориду, Франція на вест-індські колонії, США на Американський континет та на Бермуди.

В цей час в Європі була створена Ліга нейтральних країн, в яку входила більшість незалежних держав.Ліга проводила політику «озброєного нейтралітету» у відповідь нападу англійців на торгові судна цих країн. В 1781 році був перелом в воєнних діях. Французи та американці отримали перемогу над англійцями. Англія була змушена вести переговори. Був підписаний Версальский договір 1783 року. Англія визнавала незалежність США та виводила свої війська . До Франції повертались о-ви Сенегал та Тобаго. Іспанія отримувала Флориду.

В результаті світ отримав нового гравця на міжнародній арені. Англія ж була послаблена.

8. Англо-американська боротьба за Панамський канал.

Британський уряд шукав зближення з США і намагались всіляко уникнути спорів з ними. Але тут Сша намагались забезпечити собі контроль над Панамським каналом. Ще декілька десятирів тому Англія та США зобов. охороняти нейтралітет цього каналу, який був проритий між Тихим та Атлантичним каналом. Але 1898 року був підписаний новий договір: будувати майбутній канал мали США, а сам канал мав бути вільним для торгових та воєнних суден усіх держав. Але фактично нейтралітет та свобода плавання належали США. До того Панамський канал був частиною Колумбії. Америка створила на тому місці Панамську республіку, яка оголосила про незалежність, а відтак США признали його та окупували.

9. Антифранцузькі коаліції.

Антифранцузькі коаліції — військ.-політ, союзи д-ав Європи, спрямовані на відновлення влади монархічної династії Бурбонів у період Великої франц. рев-ції, а згодом на протидію завоюванням наполеонівської Франції. Існу­вало 7 коаліцій, кількість її держав-учасниць постійно змінювалась.

1-а коаліція 1792-97 започаткована з підписанням Пільницької декларації 1791 між Австрією та Пруссією, якою стверджувалась готовність обох д-ав розпочати війну з Фран­цією задля відновлення монархії. Обидві д-ви не поспішали до активних дій. Австрія спрямувала всі свої сили на б-бу з Францією. Росія підтримала коаліцію й дип. шляхами сприяла її зміцненню, але війська проти Франції не надсилала й участі в бойових діях не брала. Формальним її початком стало утворення австр.-прус. союзу 1792 проти Франції та проголошення Францією війни Австрії. На бере­зень 1793 до 1-ї А. к. входили Австрія, Велика Британія, Пруссія, Росія, Іспанія, Голландія, Неаполь, Сардинія, Тоскана й деякі нім. кня­зівства. Основна проблема коаліції — суперечки між її членами щодо планів розподілу Франції для задоволення власних територ. претензій.

Військ, перемоги Франції 1794 посилили внутр. протиріччя в коаліції та прискорили її розпад.

Із підпи­санням Кампоформійського миру 1797 між Фран­цією та Австрією й початком англ.-франц. пере­говорів 1-а А. к. припинила своє існування.

2-у коаліцію 1799-1802 створено для обме­ження франц. впливу в Швейцарії, Голландії, Півн. Італії та Єгипті. Основні її учасники — Австрія, Велика Британія, Неаполітанське ко­ролівство, Росія й Туреччина. Розпад коаліції почався після поразок Австрії при Маренго та Гогенліндені 1800. Активну дип. роботу про­водила Франція для виведення Росії з війни. Сепаратний Паризький мирний договір між Францією та Росією підписано 26.09.1801, за яким остання вийшла зі складу 2- А. к. і вона розпалась після підписання Францією з Австрією та з Великою Британією.

Незадоволення Лондона умовами останнього, торг, блокада з боку Франції, а також побою­вання щодо можливості десантування армії Наполеона 1 на Британські о-ви спонукали брит. уряд до активної дип. роботи щодо ство­рення

3-ї коаліції 1803-05. Вона складалася з Австрії, Великої Британії, Неаполітанського королівства, Пруссії, Росії та Швеції. 1805 англ. флот завдав поразки об'єднаному франц.-іспан. у Трафальгарській битві.Австр. армія була оточена та знищена під Ульмом,б під Аустерліцом були розгромлені об'єднані австр.-рос. війська. 3-я А. к. припи­нила існування з підписанням Пресбурзького миру 1805.

До 4-ї коаліції 1806-07 увійшли Пруссія, Росія, Ганновер, Саксонія, Брауншвейг і Саксен-Вей-мар. Велика Британія, за ініціативи якої була створена коаліція, та Швеція входили до неї, але не брали участі в бойових діях. Прус, війська були розбиті в битвах при Єні та Ауерштеді

Після входу Наполеона І в Берлін нім. союзники Пруссії увійшли до Рейнського союзу, який підтримував Францію. Рос. армія зазнала поразки під Фрідландом

Офіційно завершенням існування 4-ї А. к. стало підписання Тільштського миру 1807. Військ, кампанії 3-ї й 4-ї коаліцій були вкрай невдалими для її учасників. Унаслідок перемог Наполеона І суттєво змінилося становище в Європі, фактичним правителем якої він став.

З усіх континентальних європ. д-ав Наполеон І не мав контролю лише над Росією. Франц І мусив відмовитись від титулу імператора Свя­щенної Римської імп. і почати іменувати себе імператором Австрійським. Пруссія втратила половину своїх територій і населення. Британія почала сепаратні переговори з Францією. Для Росії наслідки поразок не були катастрофіч­ними, але її економіка потерпала від нав'язаної Тільзитським миром Континентальної блокади.

5-а коаліція березень — жовтень 1809 склада­лася з Австрії та Великої Британії. Із початком антифранц. повстання в Іспанії 1808 Австрія вирішила використати ситуацію, щоб повер­нути втрачені території. Але австр. війська в битві при Ваграмі 6.06.1809 були знову розбиті, і за умовами Шенбрунського миру 1809 вона втра­тила велику частину своїх територій. Після зни­щення Великої армії Наполеона І під час рос-фран. війни 1812 виникли умови для створення нової коаліції європ. д-ав.

6-а коаліція 1813-14 створювалась у лютому — серпні 1813. До її складу увійшли Австрія, Велика Британія, Пруссія, Росія, Голландія, Іспанія, Португалія, Швеція та Мекленбург.

Остаточний перелом на користь коаліції відбувся після поразки Фран­ції в битві під Лейпцігом. Австрія та Пруссія не бажали повного розгрому Напо­леона І, побоюючись надзвичайного підсилен­ня Росії. За їхньою ініціативою в червні 1813 і в лютому 1814 Франції пропонували укласти мир, але ці пропозиції були відхилені.Союзні війська зайняли Париж. Наполеон І зрікся престолу й був засланий на о. Ельба. Існування 6-ї А. к. припинилось із повним розгромом Франції, поваленням влади Наполеона Бона-парта й підписанням Паризького мирного дого­вору 1814.

У 1815 країни-учасниці Віденського конгресу 1814-15 вимушені були створити 7-му коаліцію для війни проти Наполеона І, який висадився на півд. березі Франції, швидко дійшов до Парижа й відновив свою владу. Війська коаліції завда­ли остаточного удару в битві при Ватерлоо 18.06.1815. Після перемоги коаліція підписала Паризький мирний договір 1815 із Францією припинаила існування.