Суперництво на Близькому Сході та в Середній Азії в к. 19 ст

68. Суперництво на Близькому Сході та в Середній Азії в к. 19 ст.

69. Віденський конгрес 1814-15 та польсько-саксонське питання.

В перші ж дні конгресу польсько-саксонське питання хайняло домінантну позицію. Росія не хотіла уступати свою здобич, так аже захоплене нею герцогство Варшавське скаладалося з земель, які були раніше захоплені Прусією, то Прусія (Фрадріх Фільгельм 2) також претендувала на них. Росія (Олександр) пообіцяли віддати Саксонію, яку передбачалось відібрати у саксонського короля, який підтримував Наполеона. Для Франції потрібно було вбити клин між переможницями: Росія, Англія, Прусія для того щоб дати Франції час оговтатись і с\зберегти цілісність своїх територій (мзс Тайлеран).

Для цього тайлерав вбачав доцільність введення принципу «легітимізму», тобто всі землі перерозподілялись так кими вони було до 1792 року. Європейські країни хотіли погодитись на приєднання Саксонії до Прусії, але взамін Прусія разом з ними повинна була недопустити захоплення Герцогства Варшавського.

В результаті Австрія, Франція, Англія заключають договір за яким вони мали перешкодити передачу Саксонії до Прусії, договір був секретний. Тут Олександру не залишалось нічого іншого ніж уступити щодо Саксонії, але Герцогство Варшавске він отримав.

70. Причини, характер та початок першої світової війни.

Перша світова війна, що почалася в 1914 р., охопила 38 держав Європи, Азії й Африки. Вона велася на великій території, що становила 4 млн. кв. км і утягнула більше 1,5 млрд. людина, тобто більше 3/4 населення земної кулі.

Приводом до війни послужив трагічний постріл у Сараєво, щирі ж її причини коренилися в складних протиріччях між країнами-учасницями.

Вище говорилося про наростання глобальної кризи цивілізації як результату індустріального прогресу. До початку ж XX в. логіка соціально-економічного розвитку привела до твердження монополістичного режиму в економіці індустріальних країн, що відбилося на внутрішньополітичному кліматі країн (ріст тоталітарних тенденцій, ріст мілітаризації), а також на світових відносинах (посилення боротьби між країнами за ринки, за політичний вплив). Основою цих тенденцій була політика монополій з їх винятково експансіоністським, агресивним характером. При цьому відбувалося зрощування монополій з державою, формування державно-монополістичного капіталізму, що надавало державній політиці усе більше експансіоністський характер. Про це, зокрема, свідчили: повсюдний ріст мілітаризації, виникнення військово-політичних союзів, участившиеся військові конфлікти, що носили до часу локальний характер, посилення колоніального гніта й т.п. Загострення суперництва країн визначалося також значною мірою відносною нерівномірністю їхнього соціально-економічного розвитку, що впливало на ступінь і форми їхньої зовнішньої експансії.

Обстановка напередодні війни. На початку XX в. відбулося оформлення блоків країн - учасниць Першої світової війни. З однієї сторони це були Німеччина, Австро-Угорщина, Італія, що оформилися в Потрійний союз (1882), і з іншого боку - Англія, Франція й Росія, що створили Антанту ( 1904-1907). Провідну роль в австро-німецькому й романо-британському блоках грали відповідно Німеччина й Англія. Конфлікт між цими двома державами лежав в основі майбутньої світової війни. При цьому Німеччина прагнула завоювати гідне місце під сонцем, Англія захищала сформовану світову ієрархію.

Германія на початку століття вийшла на друге місце у світі за рівнем промислового виробництва (після США) і перше місце в Європі (в 1913 р. Німеччина виплавила 16,8 млн. т чавуну, 15,7 млн. т стали; Англія відповідно - 10,4 млн. т і 9 млн. т (для порівняння Франція - 5,2 млн. і 4,7 млн. т відповідно, а Росія - 4,6 млн. т і 4,9 млн. т). Досить швидкими темпами розвивалися інші сфери національного господарства Німеччини, наука, утворення й т.д.

У той же час геополітичне положення Німеччини не відповідало зростаючій моці її монополій, амбіціям міцніючої держави. Зокрема, колоніальні володіння Німеччини були досить скромними в порівнянні з іншими індустріальними країнами. З 65 млн. кв. км сукупних колоніальних володінь Англії, Франції, Росії, Німеччини, США і Японії, у яких проживало 526 млн. тубільців, на частку Німеччини до початку Першої світової війни доводилося 2,9 млн. кв. км (або 3,5%) з населенням в 12,3 млн. чоловік (або 2,3%). При цьому варто враховувати, що населення самої Німеччини було самим численним із всіх країн Західної Європи.

Уже на початку XX в. підсилюється експансія Німеччини на Близькому Сході у зв'язку з будівлею Багдадської залізниці; у Китаї - у зв'язку з анексією порту Цзяочжоу (1897) і встановленням її протекторату над Шаньдунским півостровом. Германія також установлює протекторат над Самоа, Каролінськими й Марианскими островами в Тихому океані, здобуває колонії Того й Камерун у Східній Африці. Це поступово загострювало англо-германські, германо-французькі й германо-російські протиріччя. Крім цього германо-французькі відносини були ускладнені проблемою Ельзасу, Лотарингії й Руру; германо-росіяни втручанням Німеччини в Балканське питання, її підтримкою там політики Австро-Угорщині й Туреччині. Загострилися й германо-американські торговельні відносини в області експорту продукції машинобудування в Латинській Америці, Південно-Східній Азії й Близькому Сході (на початку століття Німеччина експортувала 29,1% світового експорту машин, у той час як частка США становила 26,8%. Провісниками Першої світової війни стали марокканські кризи (1905, 1911), Російсько-японська війна ( 1904-1905), захоплення Італією Тріполітанії й Кіренаїки, Італо-турецька війна ( 1911-1912), Балканські війни ( 1912-1913 і 1913).

Напередодні Першої світової війни різко підсилилася пропаганда мілітаризму й шовінізму практично у всіх країнах. Вона лягала на вздобренную ґрунт. Розвинені індустріальні держави, що домоглися відчутної переваги в економічному розвитку в порівнянні з іншими народами, сталі відчувати й своя расова, національна перевага, ідеї якого вже із середини XIX в. культивувалися окремими політиками, а до початку XX в. стають істотним компонентом офіційної державної ідеології. Так, створений в 1891 р. Пангерманський союз відкрито проголосив головним ворогом народів, що ввійшли в нього, Англії, призвавши до захоплення приналежних їй територій, а також Росії, Франції, Бельгії, Голландії. Ідеологічною підставою цього стала концепція про перевагу німецьких націй. В Італії велася пропаганда розширення панування в Середземне море; у Туреччині культивувалися ідеї пантюркізму із вказівкою на головного ворога - Росію й панславізм. На іншому полюсі - в Англії процвітала проповідь колоніалізму, у Франції - армійського культу, у Росії - доктрина захисту всіх слов'ян і панславізму під егідою імперії.

Підготовка до війни. Одночасно велася військово-економічна підготовка світової бойні. Так, з 90-х рр. по 1913 р. військові бюджети провідних країн виросли більш, ніж на 80%. Бурхливо розвивалася військово-оборонна промисловість: у Німеччині в ній були зайняті 115 тис. працівників, в Астро-Угорщини - 40 тис., у Франції - 100 тис., в Англії - 100 тис., Росії - 80 тис. чоловік. До початку війни виробництво військової продукції в Німеччині й Австро-Угорщині лише небагато уступало аналогічним показникам у країнах Антанти. Однак Антанта одержувала явну перевагу у випадку затяжної війни або розширення своєї коаліції.

З огляду на останню обставину, германські стратеги вже давно розробляли план бліцкригу (А. Шлифен ( 1839-1913), Х. Мольтке ( 1848-1916), 3. Шлихтинг, Ф. Бернарди й ін.). Німецьким планом передбачався блискавичний переможний удар на Заході при одночасних стримуючих, оборонних боях на східному фронті, з наступним розгромом Росії; Австро-Угорський штаб планував війну на два фронти (проти Росії й на Балканах). У плани противної сторони входило настання російської армії відразу на двох напрямках (північно-західному - проти Німеччини й південно-західному - проти Австро-Угорщині) силами в 800 тисяч багнетів при пасивно вичікувальній тактиці французьких військ. Германські політики й військові стратеги покладали надію на нейтралітет Англії на початку війни, для чого влітку 1914 р. підштовхували Австро-Угорщину на конфлікт із Сербією.

Початок війни. У відповідь на вбивство 28 червня 1914 р. спадкоємця Австро-Угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда в м. Сараєво Австро-Угорщина негайно відкрила воєнні дії проти Сербії, у підтримку якої 31 липня Микола II оголосив загальну мобілізацію в Росії. На вимогу Німеччини припинити мобілізацію Росія відповіла відмовою. 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії, а 3 серпня - Франції. Не виправдалися надії Німеччини на нейтралітет Англії, що виступила з ультиматумом у захист Бельгії, після закінчення якого вона початку воєнні дії проти Німеччини на море, офіційно оголосивши їй війну 4 серпня.

На початку війни заявили про нейтралітет багато держав, у тому числі Голландія, Данія, Іспанія, Італія, Норвегія, Португалія, Румунія, США, Швеція.

Воєнні дії в 1914 р. на Західно-Європейському фронті були наступальними з боку Німеччини, війська якої, пройшовши Бельгію з півночі, вступили на територію Франції. На початку вересня між містами Верденом і Парижем відбувся грандіозний бій (брало участь близько 2 млн. чоловік), програне німецькими військами. На Східно-Європейському напрямку наступала російська армія; війська Північно-Західного й Західного фронтів (під командуванням генерала Ранинкампфа й генерала Самсонова) були німцями зупинені; війська ж Південно-Західного фронту досягли успіху, зайнявши м. Львів. Одночасно бойові дії розверталися на Кавказькому й Балканському фронтах. У цілому Антанті вдалося зірвати плани бліцкригу, у результаті чого війна придбала затяжний, позиційний характер, і чаша ваг стала відмінюватися в її сторону.