Уінкіар-Іскелеський договір 1833

72. Уінкіар-Іскелеський договір 1833.

Турецько-єгипетський конфлікт і позиція великих держав( 1832-1833гг.) Зненацька й майже катастрофічно загострилося східне питання. Відбулося це загострення цього разу зовсім не з ініціативи Миколи. Виникло воно з обставин внутрішнього життя Турецької імперії.

Могутній васал Туреччини, паша Єгипту Мехмед-Алі, повстав проти султана й пішов на нього війною. Зайнявши Сирію, єгипетське військо, навчене й збройне краще, ніж армія султана, рушило до півночі, і 21 грудня 1832 р. у битві під Конии, син Мехмеда-Алі, Ибрагим, зовсім розгромив турецьку армію. Султан Махмуд II опинився в розпачливому положенні: у нього не було ні грошей, ні часу, щоб хоча б нашвидку зібрати нову армію.

Махмуд звернувся по допомогу до держав. Але французька дипломатія, що давно облюбувала Єгипет і Сирію як майбутню сферу свого впливу, відмовилася йому допомогти. Пальмерстон запропонував султанові почекати, поки допоможе Австрія: він розраховував не доводити султана до необхідності звернутися до Миколи.

Пальмерстон сподівався, що потрібне Англії справа буде, таким чином, виконано австрійськими руками.

Але вийшло зовсім по-іншому. По-перше, австрійська армія зовсім не була готова до опору переможному єгипетському війську в далеких пустелях Малої Азії; по-друге, Меттерних, скриплячи серце, повинен був миритися з російською небезпекою на Сході, щоб зберегти могутнього союзника в боротьбі з революційною небезпекою в самій Європі. Тому він найменше бажав відкрито сваритися з Миколою.

А Микола зараз же, ще до битви під Конии, запропонував султанові збройну допомогу проти Ибрагима; ще раніше російський генерал Мурах раптово висадився на березі Босфору. Небезпека від російської допомоги султан усвідомлював добре. Згодом па обурене питання англійського посла, як султан взагалі міг погодитися прийняти «допомогу» від Миколи, один зі членів Дипапа повторив слова, сказані Махмудом: «Коли людина тоне й бачить перед собою змієві, то він навіть за неї вхопиться, аби тільки не потонути». Мурах, улаштувавши свій табір на Босфорі, з'явився до султана як спеціальний посланець від царя з такою пропозицією: якщо султан бажає Николаи зажадає від заколотного єгипетського паші Мехмеда-Алі, щоб він негайно забрав свої війська й велів Ибрагиму вернутися в Єгипет. У випадку відмови цар повідомляє Мехмеду-Алі війну.

Але Мехмед-Алі не скорився, та й султан барився дати Миколі своя згода. Мало того, Ибрагим рушив ще трохи далі до півночі. У повній паніці султан зважився на всі, і 3 лютого 1833 р. російський представник у Константинополі, Бутенев, одержав, нарешті, довгоочікуваний дипломатичний документ: Махмуд формально просив царя надати йому допомогу проти заколотного васала. Російський флот, що давно вже коштував напоготові в Севстополі, знявся з якоря й відплив у Константинополь. 20 лютого 1833 р. цей флот з'явився в Босфорі. Тоді французький посол адмірал Руссэн кинувся до султана, рішуче переконуючи його просити російський флот вийти. Англійський посол підтримав Руссэна. Вони обоє заявили, що негайно відбудуть із Константинополя, якщо росіяни займуть місто. Це значило, що, у випадку відмови султана, Англія й Франція підтримають Мехмеда-Алі. Султан зажадав від Руссэна зобов'язання підтримати його проти Мехмеда-Алі, і Руссэн підписав з рейс эфенди це зобов'язання.

Мехмед-алі був чудовим дипломатом; він ясно бачив, що французи хотіли лише відсилання назад російського флоту, а тепер, домігшись цього, не прикладуть ніяких зусиль до того, щоб перепинити Ибрагиму шлях. Султан Махмуд переконався, що Руссэн і англійці його обдурили. Тим часом прийшли нові грізні звістки: агенти Ибрагима, пробравшись у Смірну, підняли там повстання проти султана. Султан прямо оголосив, що знову звернувся до Бутеневу, і турецькі міністри повідомили останньому про згоду султана, щоб російський флот не йшов з Босфору. Бутенев на це міг тільки люб'язно відповісти, що росіянин флот і не думав рушати з місця, тому що в нього, Бутенева, було тільки усне, а не письмова пропозиція повести флот. 2 квітня до берега Чорного моря, у самого Босфору, з'явилася нова російська ескадра, а через кілька днів - і третя. Деяким менше 14 тисяч російських солдатів було висаджено на берег.

Французька дипломатія й Пальмерстон були у великій тривозі. Було ясно, що одними словами відскіпатися не можна. Доводилося або рішучими заходами рятувати султана Махмуда від єгипетського паші, або віддати Константинополь російським військам, так ще з дозволу самого султана. Зрештою Руссэн і англійський посол Понсонби викликали свої ескадри до Єгипту й домоглися висновку миру між султаном і Мехмедом-Алі. Мир був дуже вигідний для єгипетського паші й значно розширював його володіння. Але Константинополь був небезпечний. Однак і для султана й для Європи було ясно, що Ибрагим зі своїм військом убоялся не маневрують десь англійських і французьких судів, а росіянці армії, що вже стояла на малоазіатському березі Босфору. Султан Махмуд був у захваті від наданої йому допомоги й ще більше від переданого йому через царського генерал-ад'ютанта графа Орлова заяви, що рятівники Турецької імперії 11 липня мають намір відчалити від дружніх турецьких берегів і вернутися в Севастополь.

УНКИАР-ИСКЕЛЕССКИЙ ДОГОВІР (8 липня 1833р.)

Граф Орлів недарма майже два місяці просидів перед цим у Константинополі. Потім говорили в дипломатичних колах Парижа й Лондона, що у всьому Константинополі залишився до початку липня лише один не підкуплений Орловым людина, саме сам володар правовірних, Махмуд II - та й то лише тому, що графові Орлову це здалося вже непотрібною витратою. Але тільки цією деталлю не можна, звичайно, пояснити блискучий дипломатичний успіх, що випав на частку Орлова рівно за три дні до відходу російського флоту з Босфору. 8 липня 1833 р. у містечку Ункиар-Искелесси між російськими й турецькими уповноваженими був укладений знаменитий у літописах дипломатичної історії договір. В Ункиар-Искелесси Микола одержав нову дипломатичну перемогу, - більше чудову, чим Адрианопольский мир, тому що перемога ця була досягнута без війни, спритним маневруванням.

Росія й Туреччина відтепер зобов'язувалися допомагати один одному у випадку війни із третьою державою як флотом, так і арміями. Вони зобов'язувалися також допомагати один одному у випадку внутрішніх хвилювань в одній із двох країн. Туреччина зобов'язувалася у випадку війни Росії з якою-небудь державою не допускати військових судів у Дарданелли. Босфор же залишався при всіх умовах відкритим для входу російських судів.

Договір в Ункиар-Искелесси став однієї із причин загострення англо-російських протиріч.

Договір в Ункиар - Искелесси вивів із себе Пальмерстона. Це була вже друга його не- удача в боротьбі проти Миколи за порівняно ще короткий час керування англійською дипломатією. Перше зіткнення з Миколою відбулося ще в 1832 р. Воно теж було побічно пов'язане зі східним питанням. Пальмерстон дуже дорожив одним молодим дипломатом - Чарльзом Стрэтфордом-Каннингом, двоюрідним братом помер в 1837 р. знаменитого прем'єра Джорджа Каннинга. Пальмерстон послав Стрэтфорда - Каннинга в Константинополь і Грецію в 1831 р.; після повернення до Лондона, в 1832 р., Стрэтфорд представив дуже докладну доповідь про положення східних справ після Адрианопольского миру, найбільше зупиняючись на відносинах Туреччини й Росії. Папьмерстон після цього вирішив призначити Стрэтфорда послом у Петербург. Але, мабуть, Микола щось провідав про антиросійські тенденції Стрэтфорда. У всякому разі, Нессельроде, довідавшись про передбачуване призначення, написав приватно в Лондон княгині Ливен, щоб вона дала як-небудь знати Грію й Пальмерстону про небажаність посилки Стрэтфорда з Росію. Грій (прем'єр) уважав, що справа на цьому й кінчене.

Але Пальмерстон вирішив опублікувати в газетах, що, призначення Стрэтфорда вже відбулося; попередньо він дав на підпис королеві Вільгельмові IV указ про призначення Стрэтфорда послом. Коли повідомлення з'явилося в газетах, Пальмерстон (справа була в жовтні 1832 р.) надіслав звичайний запит про «агремана» російському уряду, розраховуючи, що Микола але зважиться відмовити. Але Микола зважився. Він наказав Ніс-Сельроде оголосити Пальмерстону, що не прийме Стрэтфорда.

Пальмерстон наполягав, Микола залишався непохитний. Тоді Пальмерстон, бачачи, що скандал розростається й звертається не проти Миколи, а проти нього, запропонував такий компроміс: нехай Стрэтфорд тільки приїде, представиться Миколі, вручить свої вірчі грамоти, - і тоді Пальмерстон його зараз же забере з Петербурга. Цар відповів, щоправда, усно, що згодно дати Стрэтфорду самий вищий із всіх російських орденів, з умовою, щоб він сидів будинку й не приїжджав у Петербург. Пальмерстону довелося визнати, що коса знайшла на камінь, і підкоритися.

Слідом за цією неприємністю, через кілька місяців, у липні 1833 р., пішла ужо справжня велика невдача англійської дипломатії - російсько-турецький договір в Ункиар-Искелесси. А потім Пальмерстон побачив, що Микола прагне попользовать Австрію для своїх східних цілей. Це його особливо стривожило. Справа в тому, що Меттерних, стурбований деякими проявами революційного духу в Німеччині й Північній Італії в 30-х- 40-х роках, виникненням організації Маццини «Молода Італія», глухим шумуванням в Угорщині, невідступно наполягав перед Миколою й Фрідріхом-Вільгельмом III на необхідності підкріпити Священний союз і продемонструвати перед революціонерами всіх країн тісну дружбу «трьох східних монархів»

72. «Сто днів» Наполеона.

1815 року Наполеон висадився у Франції та дійшов до Парижу, де відновив імперію. Він знайшов секретний договір (69 питання) і вручив його Олександру. Але європейьскі країни вирішили знову боротися проти нього. Але він був розбитий під Ватерлоо

В 1815, під час знаменитих «Ста днів» (20 березня - 22 червня ), Наполеон почав останню спробу повернути собі колишню владу. Поразка в битві під Ватерлоо (Бельгія) 18 червня 1815, нанесене йому військами 7-ой коаліції під командуванням герцога Веллінгтона й маршала Блюхера, завершило історію наполеонівських воєн. Віденський конгрес (1 листопада 1814 - 9 червня 1815) вирішив долю Франції, закріпивши переділ територій європейських країн в інтересах держав-переможців. Визвольні війни, які велися проти Наполеона, були неминуче пов'язані із частковим відновленням феодально-абсолютистських порядків у Європі («Священний союз» європейських монархів, ув'язнений з метою придушення національно-визвольного й революційного руху в Європі).