Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


Античність та її місце в історії європейської культури

Основи культурології
Сутність культури Основні концептуальні парадигми культурології Види, форми та функції культури Види культурних норм та їх суспільне призначення Генезис культури Найдавніші релігійні уявлення Суть і визначення цивілізації Взаємозв’язок культури та цивілізації Співвідношення культури та цивілізації на прикладі проблеми Заходу та Сходу Виникнення та сутність техніки Роль інформаційних технологій у розвитку людства та суспільства Взаємозв’язок техніки та культури Античність та її місце в історії європейської культури Аполлонічне та діонісійське начала в культурі Аполлон – геній гармонії Діоніс – серце світу Соціально-культурна ентропія Культура як продукт суспільної практики Поняття субкультури Молодіжна субкультура Контркультура Види релігійного фундаменталізму та їх роль у розвитку суспільства Релігійний модернізм як протилежність релігійному фундаменталізму Ми можемо говорити про чотири головні прототипи культури та особистості – гармонійний, героїчний, аскетичний і месіанський Методологічні засади розуміння національної культури Поняття «ідентичність» Національний характер
276722
знака
0
таблиц
0
изображений

5.1 Античність та її місце в історії європейської культури

Античність називають колискою європейської цивілізації, бо там її витоки, прототипи майбутніх форм економіки, політичного устрою, науки, мистецтва, менталітету, права. Деякі здобутки цієї доби віками залишалися нормою та недосяжним зразком. Дух еллінсько-римської античності, якому притаманні «геніальна простота і спокійна велич», досі пронизує найглибші підвалини європейської культури. Античність – спільне минуле, величне й героїчне, всіх європейських народів, що є членами однієї європейської культурної сім'ї, яка має одних учителів: стародавніх греків і римлян. І всі ми так чи інакше є спадкоємцями і правонаступниками їхньої спадщини, збагаченої та вшляхетненої християнством.

Духовну скарбницю Еллади й Риму становлять філософія як особлива форма мислення та культури, логіка й головні засади раціоналістичного світогляду, першовитоки багатьох наук: геометрії, арифметики, астрономії, фізики, хімії, історії, етики, естетики, літературознавства і мистецтвознавства. Античність – наріжний камінь багатьох галузей людської діяльності, зокрема політики, де наш лексикон і сьогодні майже не вийшов за греко-римські рамки: демократія, олігархія, монархія, республіка, тиранія, партія, диктатура, деспотія. Те саме можна зустріти в мистецтві та інших галузях.

Європа щоразу повертається до цієї спадщини у своєму культурному і політичному розвитку. Декларацію прав людини і громадянина, Конституцію США не можна зрозуміти без знання античних джерел.

Відсутність політичного деспотизму, вибірність влади, певна політична рівність вільних громадян сприяли тому, що тут людина вперше відчула себе особистістю, вільною й незалежною, мірилом усіх речей. Кожна людина прагнула до самовираження, бо відчувала свою самоцінність. Елліни не знали пієтету перед політиками, філософами, вождями, які були такими ж громадянами полісу.

Динамізм античної науки невіддільний від динамізму громадського життя і поєднується із суворим раціоналізмом, прагненням до системного осмислення накопиченого матеріалу. Греки ламали міжкультурні бар'єри, бо надзвичайно активно й систематично запозичували у близьких і далеких народів деякі досягнення науки. Чимало досягнень геометрії Єгипту й Вавилону стали надбанням грецької математики. У них же запозичено сонячний календар, а у фінікійців – алфавіт. Але, засвоюючи чуже, греки часто докорінно його переробляли і додавали щось принципово нове.

Намагаючись якось пояснити цей феноменальний сплеск грецького генія, виникнення надзвичайно розвиненої потужної цивілізації, європейські історики відзначали дуже зручне географічне розташування, торгівельно-ремісничу орієнтацію давньогрецьких держав, активне спілкування з сусідами. Поліси Еллади приваблювали талановитих людей з інших земель до Афін, Мілету, Ефесу, Сіракуз.

Ця блискуча культура, «грецьке диво», як називав її Бертран Рассел, однією із засад мала автономію індивіда. Еллада, як і Рим, знала громаду, але над цією громадою не було деспота і в ній індивід зберігав свою незалежність і усвідомлення свого «я». Античність створила механізми політики й управління, які й дотепер не втратили актуальність і цінність. Саме античність, її політичні ідеї та практика була невмирущим ідеалом для наступних етапів історичного руху Європи. За словами Г. Гегеля, будь-який новий розквіт науки і мистецтва, освіти й культури неможливий без звернення до античності, а людина, яка незнайома з витворами античного мистецтва, прожила життя, не знаючи краси.

Антична філософія створила настільки гнучкий, багатий і глибокий категоріальний апарат, що природознавство активно користується ним і досі. А деякі дослідники античності вважають, що науку взагалі можна визначити як роздуми про світ, ґрунтуючись на позиціях греків.

Ставлення нащадків до античної культури в різні епохи не було однаковим. Скажімо, Середньовіччя, хоч і використовувало деякі надбання античної думки, загалом ставилося досить вороже до попередньої культурної епохи. Ренесанс і Просвітництво ідеалізували античність, вважаючи її своїм ідейним союзником у боротьбі з середньовічними поглядами. Реформація в особі М. Лютера, Цвінглі, Кальвіна, Меланхтона успадкувала від Середньовіччя підозру до античності, але це було скоріше наслідком ідейних конфліктів з гуманістами.

Для ідеалізації античної культури в XVIII ст. чимало зробив німецький дослідник Вінкельман. Саме його погляди на античність відбив веймарський класицизм Ґете, Шіллера, німецький класичний ідеалізм Шеллінга та Ґеґеля. Еллінську культуру вони вважали ідеальним відображенням природного начала. Шіллер у панегірику до Гомера розрізняє «дійсну» і «правдиву» природу. «Дійсна природа» – випадкова, «правдива» – необхідна. Перша може бути низькою, друга – ні, тобто це природа ідеальна. Грецька культура з цього погляду – класична, їй властиві внутрішня збалансованість, неприйняття крайнощів, небажання виходити за рамки, її класичність настільки очевидна, що не потребує доказів, і настільки незбагненна, що здається дивом.

Філософський декаданс, що заступив класичний ідеалізм, також виявив протилежні орієнтації: як позитивізм, так і ірраціоналізм. Позитивісти підхопили традицію ідеалізації античності. Ернест Ренан і Анатоль Франс, що перебували під впливом позитивізму, схилялися перед величчю античної мудрості і мистецтва.

Для Т. Манна та його сучасників Еллада – явище вже суто європейське, пов’язане зі світоглядними категоріями, із традиціями ліберального гуманізму, успадкованими від демократичних Афін. Вільна Еллада, на його думку, була символом античності, яка боролася проти «задушливого Сходу», проти перського деспотизму.

Зовсім інакше, ніж Гумбольдт, Шіллер, Ґете чи Ґеґель, сприймали античність Буркхардт і Ніцше. Класичний ідеал тут розколовся між раціоналізмом і неоромантизмом. Ґете і Шіллер, оцінюючи давньогрецьку цивілізацію як тріумф людської гідності, не заперечували відомі їм факти рабства і приниження людини. Вони відносили ці факти не до сфери «правдивого», а до сфери «дійсного». Для раціоналістів другої половини XIX ст. ідеалом стає «неприхована дійсність», і через це вони звертають увагу на такий феномен античної культури як рабство. Рабство – це реальний факт і «дійсність» тут повинна скасувати «істину», щоб потім втратити свою властивість дійсного і перетворитися на міф.

Однак, Ф. Ніцше всупереч гуманістичній традиції намагався зв'язати культуру й рабство, вважаючи, що якщо рабство уможливило настільки високу культуру, то воно є необхідною передумовою культури, культура без рабства й деспотизму неможлива.

Якщо сучасники Вінкельмана, Ґете і Шіллера бачили в античності лише ясне й величне олімпійське світло, розглядали античність як позачасовий, вічний ідеал і піднімали його над природою, то Ф. Ніцше та його послідовники стали на шлях заперечення класики і звеличення архаїки античності.

Така антикласична тенденція європейської культури XX ст. непомітно руйнувала позицію, саме з якої й можна сприймати класику як таку. Але руйнація античного ідеалу цілісної культури на основі великої триєдності істини, добра і краси є не лише руйнацією культурного минулого Європи, а й смертним вироком її культурному майбутньому.

 


Информация о работе «Основи культурології»
Раздел: Культура и искусство
Количество знаков с пробелами: 276722
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
208113
1
0

... ее. Космологичность русской культуры формируется как насущеная необходимость времени, как выражение общего настроения. В философии этого периода космологизм оформляется теоретически - он присущ Соловьеву, Розанову, Лосскому. Космическая направленность положена в основу новых поисков русской поэзии (Брюсов, Белый, Блок), новых направлений русской живописи (Врубель) и русской музыки (Скрябин). В ...

Скачать
30900
0
0

... . Фактически от вопроса о выживании и избежании экологической катастрофы осуществляется переход к так называемому «глобалистическому» подходу к анализу культуры (гуманистическая направленность культурологии). Постулаты «глобалистики»: 1)     чувство принадлежности каждого человека к человечеству в целом, 2)     отказ от суверенных (т.е. эгоистических) интересов групп ради выживания всего ...

Скачать
18094
0
0

... восходит к философии, но постепенно обретает черты научности. Тем более, что она опирается, в отличие от философии, на богатый эмпирический (фактологический) материал. Ведь формирование культурологии как отдельной сферы гуманитарного знания тесно связано с достижениями археологии, этнографии, антропологии, психологии, истории, искусствоведения, социологии и других наук. При этом, однако, трудно ...

Скачать
14289
0
0

... под единым углом зрения данные этих наук. Такое многообразие теоретико-методологических вариантов исследования культуры обусловлено многомерностью самого изучаемого феномена - культуры. Культурология как научная дисциплина Концепции культурологии, ее объект, предмет, задачи Трудности становления культурологии вызваны, прежде всего, сложностью, многоплановостью понятия культуры. В ...

0 комментариев


Наверх