Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


Методологічні засади розуміння національної культури

Основи культурології
Сутність культури Основні концептуальні парадигми культурології Види, форми та функції культури Види культурних норм та їх суспільне призначення Генезис культури Найдавніші релігійні уявлення Суть і визначення цивілізації Взаємозв’язок культури та цивілізації Співвідношення культури та цивілізації на прикладі проблеми Заходу та Сходу Виникнення та сутність техніки Роль інформаційних технологій у розвитку людства та суспільства Взаємозв’язок техніки та культури Античність та її місце в історії європейської культури Аполлонічне та діонісійське начала в культурі Аполлон – геній гармонії Діоніс – серце світу Соціально-культурна ентропія Культура як продукт суспільної практики Поняття субкультури Молодіжна субкультура Контркультура Види релігійного фундаменталізму та їх роль у розвитку суспільства Релігійний модернізм як протилежність релігійному фундаменталізму Ми можемо говорити про чотири головні прототипи культури та особистості – гармонійний, героїчний, аскетичний і месіанський Методологічні засади розуміння національної культури Поняття «ідентичність» Національний характер
276722
знака
0
таблиц
0
изображений

9.4 Методологічні засади розуміння національної культури

Культура українського народу розвивалася не ізольовано від культур інших народів, а перебувала в контексті світового культурного процесу. Українці віками творили власну самобутню культуру, успадковуючи культурні цінності своїх предків, переймаючи і творчо осмислюючи надбання інших народів. Цим самим вони розвивали не лише національну культуру, але й зробили вагомий внесок у скарбницю світової. Характерною особливістю української культури є її відкритість і стабільність, здатність сприймати й українізовувати різні культурні впливи. Завдяки цьому українська культура протягом своєї історії двічі змогла відродитись і зберегти духовний генофонд нації в умовах колоніального гніту.

Здобуття Україною незалежності, розбудова самостійної держави, зростання самосвідомості нації і складний процес переходу до нового суспільства на зламі епох вимагають нового висвітлення культурологічних проблем, відкривають нові обрії розвитку української культури. Усе це зумовило зростання інтересу до історії та проблем української культури, який, на жаль, задовольняється недостатньо, оскільки в науковому плані особливості української культури досліджені фрагментарно.

Розкрити сутність і національні особливості української культури можна на основі сучасної теорії культури, яку прийнято називати культурологією. Серед перших дослідників, які користувались терміном «культурологія» при аналізі проблем культури, був американський антрополог Леслі Уайт (1900-1975 рр.). Цей термін вийшов за академічні межі й набув значного поширення після публікації праць Л. Уайта, в яких була викладена загальна теорія культури й обґрунтована її об'єктивність.

Сучасній науці вдається виявити і проаналізувати структурні частини культури, які в наш час прийнято виділяти на основі її носіїв. На цій підставі в культурі правомірно виділяти світову й національну культури. Світова культура – це синтез кращих зразків національних культур різних народів, що стали загальнолюдським надбанням. Національна культура є синтезом цінностей, створених різними соціальними групами людей і класами даного суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність та оригінальність виявляються в духовній сфері, перш за все, в мові, літературі, музиці, живописі, філософії, традиціях, релігії. Матеріальну сферу національної культури складають лад економічного життя, традиції праці й виробництва, культура господарювання тощо.

За конкретними носіями виділяються культури міська і сільська, класова й етнічна, професійна й молодіжна, культура сім'ї чи окремої людини. Загальновизнаним є виділення непрофесійної культури, яку іноді називають народною творчістю. Відомий російський учений Н.О. Лосський підкреслював, що «національна культура стає відомою в цілому світі лише тоді, коли цінності, розвинені в ній, стають досягненням усього людства». Перш за все, світове значення мала культура Стародавньої Греції і Стародавнього Риму. У наш час таке значення притаманне культурам Англії, Франції, Німеччини, Америки. Світового звучання поступово набуває й українська культура. Проблема співвідношення національного, інтернаціонального і класового в культурі – актуальна і досить складна проблема сучасності. При розгляді цього питання важливо мати чіткі критерії й об'єктивно-історичний погляд на культуру, позбавлений ідеологізації та політичних пристрастей. Протиставлення національного інтернаціональному, загальнолюдському призводить до самоізоляції культури і зрештою до її деградації. На основі різновидів людської діяльності сучасна наука виділяє дві форми культури: матеріальну і духовну. Зрозуміло, що цей поділ доволі умовний, оскільки в реальному житті ці форми культури взаємопов'язані.

До матеріальної культури належать такі її різновиди: здобутки праці й матеріального виробництва; культура побуту; культура регіону і місця проживання; особиста культура; фізична культура. Матеріальна культура є нерівнозначною матеріальному виробництву. Вона характеризує матеріальну діяльність людей з точки зору її впливу на розвиток особи і створення умов для реалізації творчих здібностей та обдарувань людини.

Духовна культура утворює досить складну систему, що включає пізнавальну культуру (науку, освіту, філософію), моральну, художню, правову, педагогічну та релігійну культури.

На думку багатьох фахівців, існує чимало різновидів культури, які належать і до матеріальної, і до духовної сфери. Вони пронизують всю систему духовної культури по вертикалі. До таких різновидів відносять політичну, економічну, екологічну та естетичну культури.

Можливе виділення інших елементів культури. За ознакою актуальності можна вирізнити сферу культури, що є найбільш популярною і має масове поширення. Кожна епоха створює притаманну їй актуальну культуру. Це підтверджується наявністю моди не лише в одязі, але й в культурі. Актуальність культури – це безпосередній, живий процес, в якому щось народжується, набирає сили, розквітає, а потім завмирає чи зникає.

Структура культури є досить складним і багатогранним явищем. Усі її елементи взаємодіють між собою, утворюючи єдину систему культури. У широкому розумінні культура – це штучне явище, створене людиною. Саме через культуру пізнається людина як суспільна істота і соціально-діюча особа, реалізується людське «Я».

Методологічні засади дозволяють розкрити сутність та особливості національної культури. Вона охоплює систему різноманітних форм національного життя, серед яких – географічні, господарські, побутові, ідеологічні, державно-правові, релігійні чинники. Вони забезпечують збереження й відтворення економічного та морально-духовного потенціалу нації, формують почуття національної свідомості, інтегрують культуру нації у світову культурну співдружність. У структурі національної культури виділяються такі складові: матеріальна, побутова, політична і правова культури, наука, освіта й філософія. Особливість національної культури полягає в тому, що вона характеризує інтегральні моменти національного життя, які становлять основу нації і забезпечують подальший національно-культурний процес. До них належать мова, звичаї, традиції народу, релігія, художня культура, національний характер, національна самосвідомість, почуття національної гідності.

Сучасна теорія культури виходить з широкого розуміння національної культури як певної сторони життєдіяльності суспільства в усіх її сферах не тільки в духовному, але й у матеріальному виробництві, суспільно-політичній діяльності, побуті. Культура, з цієї точки зору, є процесом розвитку сутнісних сил людини та їх практичного вияву в усіх сферах, а разом з тим є системою матеріальних і духовних цінностей, створених людьми й застосованих в їх діяльності, норм її регулювання, способів організації поведінки та спілкування людей. Вона з'ясовує, якою мірою культурний рівень індивідів відповідає духовному багатству суспільства, наскільки повно втілюються духовні цінності, накопичені суспільством.

Поступальний розвиток людства вимагає, з одного боку, глибокого освоєння культурної спадщини, розширення обміну неосяжними культурними цінностями між народами, а з іншого – вміння вийти за межі звичних, підтримуваних консервативною силою традиції, але вже застарілих уявлень. У вирішенні цих проблем помітну роль відіграють знання й адекватне сучасності розуміння історії світової й національної культури.

Динаміка культурних цінностей розкривається у процесі зіставлення їх у минулому й в сучасності. Глибина соціального запиту на взаємопроникнення історичних часів настільки велика, що усталена формула «минуле – сучасному» легко трансформується. Саме обертаючись у такій ціннісній двоєрідності, сучасна людина відшукує свої «горизонти пам'яті», свою доріжку від суті до сутності.

Реалії світу, що склалися нині, призвели до зламу у свідомості людини, її погляди розширилися до турботи про долю всього людства. Закономірною тенденцією стає усвідомлення себе в контексті історичного часу, в орієнтації на соціально-культурні ідеали та можливості їх реалізації в аспекті розширення міжнародних зв'язків.


ТЕМА 10. ПОНЯТТЯ КУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ
Информация о работе «Основи культурології»
Раздел: Культура и искусство
Количество знаков с пробелами: 276722
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
208113
1
0

... ее. Космологичность русской культуры формируется как насущеная необходимость времени, как выражение общего настроения. В философии этого периода космологизм оформляется теоретически - он присущ Соловьеву, Розанову, Лосскому. Космическая направленность положена в основу новых поисков русской поэзии (Брюсов, Белый, Блок), новых направлений русской живописи (Врубель) и русской музыки (Скрябин). В ...

Скачать
30900
0
0

... . Фактически от вопроса о выживании и избежании экологической катастрофы осуществляется переход к так называемому «глобалистическому» подходу к анализу культуры (гуманистическая направленность культурологии). Постулаты «глобалистики»: 1)     чувство принадлежности каждого человека к человечеству в целом, 2)     отказ от суверенных (т.е. эгоистических) интересов групп ради выживания всего ...

Скачать
18094
0
0

... восходит к философии, но постепенно обретает черты научности. Тем более, что она опирается, в отличие от философии, на богатый эмпирический (фактологический) материал. Ведь формирование культурологии как отдельной сферы гуманитарного знания тесно связано с достижениями археологии, этнографии, антропологии, психологии, истории, искусствоведения, социологии и других наук. При этом, однако, трудно ...

Скачать
14289
0
0

... под единым углом зрения данные этих наук. Такое многообразие теоретико-методологических вариантов исследования культуры обусловлено многомерностью самого изучаемого феномена - культуры. Культурология как научная дисциплина Концепции культурологии, ее объект, предмет, задачи Трудности становления культурологии вызваны, прежде всего, сложностью, многоплановостью понятия культуры. В ...

0 комментариев


Наверх