Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


Контркультура

Основи культурології
Сутність культури Основні концептуальні парадигми культурології Види, форми та функції культури Види культурних норм та їх суспільне призначення Генезис культури Найдавніші релігійні уявлення Суть і визначення цивілізації Взаємозв’язок культури та цивілізації Співвідношення культури та цивілізації на прикладі проблеми Заходу та Сходу Виникнення та сутність техніки Роль інформаційних технологій у розвитку людства та суспільства Взаємозв’язок техніки та культури Античність та її місце в історії європейської культури Аполлонічне та діонісійське начала в культурі Аполлон – геній гармонії Діоніс – серце світу Соціально-культурна ентропія Культура як продукт суспільної практики Поняття субкультури Молодіжна субкультура Контркультура Види релігійного фундаменталізму та їх роль у розвитку суспільства Релігійний модернізм як протилежність релігійному фундаменталізму Ми можемо говорити про чотири головні прототипи культури та особистості – гармонійний, героїчний, аскетичний і месіанський Методологічні засади розуміння національної культури Поняття «ідентичність» Національний характер
276722
знака
0
таблиц
0
изображений

7.4 Контркультура

Стійкість та відновлюваність молодіжних субкультур ніби робить зайвим термін «контркультура».

Контркультура – це ідейна течія суспільного руху «бунтівних» соціальних груп студентства, хіпі, альтернативних комун, які отримали найбільший розвиток у 60-70-і рр. XX ст.; сукупність соціально-культурних цінностей та орієнтацій, які протистоять сучасній культурі.

Необхідно відзначити, що в сучасній культурології поняття «контркультура» використовується у двох значеннях:

-  для визначення соціально-культурних напрямів, які протиставляються фундаментальним принципам пануючої культури;

-  для ототожнення із західною молодіжною субкультурою 60-х рр.

Уперше слово «контркультура» запропонував застосовувати американський соціолог Теодор Роззак, який намагався об'єднати різні духовні впливи, спрямовані проти панівної культури.

З точки зору культурфілософії, контркультура постійно виявляє себе у вигляді механізму культурних новацій. Вона володіє величезним потенціалом відновлення.

Ідеологія контркультури мала різні форми вираження. Анархічна та вкрай нігілістична течія пояснювала контркультуру як антикультуру та закликала повернутися до докультурної первісної «природності». Більш поширеною є інтерпретація контркультури як протикультури, яка суперечить цінностям та ідеалам західної культурної традиції.

Ідеологія контркультури висловлювала здебільшого полемічну загостреність проти «масового суспільства» та полягала в критиці міщанського матеріального добробуту, накопичення, життєвого успіху, соціального конформізму. Дуже сильно в ній була виражена направленість, пов'язана з поширенням антигуманного духу утилітаризму та наукової раціональності. У ролі альтернативи розглядалось індивідуалізоване суспільство, яке відкривало б перед людиною можливості спонтанної самореалізації та встановлення істинних, вільних від диктату внутрішньої необхідності та меркантильної заінтересованості стосунків з іншими людьми та природою. Природі як джерелу натуральності та чистоти в системі альтернативних цінностей контркультури відводиться особливе місце. У ній бачиться сакральне начало, і все з чого складається природа сакралізується (від латинського – священне), тобто предмети, речі, явища наділяються «священним» змістом, вводяться як обов'язковий атрибут у культуру та мистецтво, релігію. Символом у сакральному може бути звичайне для певного часу явище чи церемонія, в результаті якої життєва колізія набуває «значущості». Наприклад, страта Ісуса Христа разом з двома злодіями на хресті для початку нової ери була звичайним явищем для Римської імперії, а з часом переросла в один із провідних символів християнства. Е. Дюркгейм виводив ідею священного як діалектично-природну основу людського буття, громадську колективістську сутність, яка протистоїть індивідуалістичному, егоїстичному існуванню.

Чим вище рівень розвитку суспільства, тим більше розмежовуються розуміння і сприйняття сакралізації. У кризових ситуаціях завжди знаходяться люди, які намагаються сакралізувати минуле, зокрема релігійні постулати, і подавати їх як єдино правильні для всього суспільства. Ці люди намагаються створити контркультуру, пов'язану із становленням нової чутливості, вивільненням підсвідомих сил, розвитком внутрішнього досвіду та релігійного оновлення. Засобом досягнення цих цілей є використання наркотиків, створення невеликих груп альтернативних комун. Ці комуни частіше формувалися на політичній та релігійній основі. Найбільшого поширення в них отримали східні культи. Однією з відмінних особливостей контркультури є міфологізація культури Сходу, яка, на думку деяких вчених, нібито має змінити західну культуру, яка вже своє віджила.

Інші культурфілософи стверджують, що традиційна західна культура вже замінена новою, модерністською (А. Белл). Професор Каліфорнійського університету Б. Бергер в книзі «Виживання контркультури» говорить, що в 60-і рр. на Заході виникла нова культура. Увібравши в себе старовинні традиції – анархізм, пасторалізм, азіатські релігійні та містичні культури, розум американських індіанців, нігілізм – вона змогла розкрити в собі потенціал альтернативної культури. Б. Бергер доводить, що молодіжні субкультури не зникли безслідно, вони вплели в тканину традиційної урбаністичної культури чужі для неї різнокольорові барви. У результаті цього і сама тканина виявилась зміненою. На його думку, процес створення нової культури буде продовжуватись.

Сьогоднішній плюралізм духовних і ціннісних орієнтацій – запорука майбутньої універсальної культури, яка у свою чергу закладе основу наступному діянню «батьківської» культури.

Таким чином, залежно від реалій сучасного світу для визначення ролі контркультури мають значення не тільки окремі феномени, а й уся сукупність субкультур.


ТЕМА 8. РОЛЬ КУЛЬТУРНИХ ОРІЄНТАЦІЙ У РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

8.1 Фундаменталізм та традиціоналізм

Значення культурних орієнтацій у розвитку суспільства дуже велике. На сьогодні не існує одностайної думки щодо фундаменталізму. Зазвичай, коли мова йде про фундаменталізм, у свідомості виникає уявлення про щось архаїчне, про агресивне втручання в соціальну динаміку безнадійно застарілих навичок мислення та поведінки. Існує навіть думка, що саме ця культурна орієнтація відроджує тоталітаризм, фашизм, екстремізм. У такому випадку поняття наділяється негативним змістом і часто асоціюється з ексцентричними образами патріархальності, дикості. Прогресивно орієнтована свідомість дуже легко відкидає подібні канонічні твердження.

Як з'явився фундаменталізм? Реакцією на що він є сьогодні? Чи існує інша культурна орієнтація, протилежна фундаменталізму? Яка його роль у сучасній культурі?

Слід розпочати з того, що фундаменталізм несе на собі відбиток неадекватного відтворення власної суті. Він ідеологічний, бо породжується у сучасних світоглядних розмежуваннях. Про фундаменталізм згадують тоді, коли, наприклад, супервиробництво і суперспоживання в індустріальній цивілізації народжують тупикову ситуацію, яка не забезпечена можливостями людського роду, і людина тоді змушена пристосовуватися до наявної цивілізації, але якщо це пристосування виявляється для неї болісним процесом, то у свідомості людини нерідко заявляє про себе фундаменталістська настанова, яка вимагає звернення до першоджерел життя. Інколи першоосновою фундаменталізму називають кризу традиційного суспільства. Криза – це перш за все розпад усіх форм природної спільноти, що не може не викликати контртенденцію – сум за первісною простотою та органічністю традиційних форм загального людського життя. На жаль, фундаменталістські тенденції з'явилися раніше, ніж традиційне суспільство зазнало кризового стану. Через це можна говорити про інші, більш основні причини фундаменталізму.

Очевидно можна визнати правомірним твердження про те, що у феномені фундаменталізму виражені деякі антропологічні закономірності. Філософська антропологія XX ст. довела, що людина – це відкрите, несформоване створіння. Людська природа хоча і зберігає в собі деякі стійкі структури, в той же час перебуває в пошуках. Ці імпульси – прагнення, що спираються на корінну основу людської натури та потребують власного перетворення – є базою фундаменталізму.

Говорячи про традиціоналізм, треба сказати, що його прагненням є збереження того, що набуло людство. Але саме бажання зберегти людські надбання постійно наштовхуються на своєрідну природу людини. Культура фіксує ці прагнення. У результаті цього виникає складна драматургія культурної творчості, яка далеко не завжди дозволяє бачити фундаменталізм як ідеальний тип.

У культурі постійно присутні дві тенденції – зберегти витоки і в той же час розширити сферу творення культурного. Отже, культурна природа фундаменталізму полягає в протистоянні постійному зростанню складності життя та його оновленню. Якби культура не гналася за інноваціями, то не виступав би й фундаменталізм у його нав’язливо-директивних формах. Модернізм же черпає свої сили у протистоянні будь-якій ортодоксії та охороні.

Бажання переосмислити історію часто виявляється способом прориву в новий культурний простір. Але готовність творити культурні нововведення перетворюється на відродження патріархальних духовних стандартів. Отже, фундаменталізм можна зрозуміти лише у співвіднесенні із соціодинамікою через призму модернізму. Останній, у свою чергу, розкриває власну ідентифікацію через фундаменталізм. Так, зразком фундаменталістської настанови може бути воскресіння язичництва на тілі європейської культури. Язичництво ближче до людської природи, ніж християнство, бо виражає деякі константи людської поведінки. Але в той же час язичництво кожен раз відроджується в новій соціокультурній ситуації. У результаті факт фундаменталістської зацікавленості виявляється фрагментом культурної творчості.

У цілому фундаменталізм амбівалентний (двоякий). З одного боку, він дозволяє апелювати до традицій, які є базою для усвідомлення, розуміння значення прогресивних ілюзій. З іншого – пропонує не стільки розмотування назад історичних витоків, скільки досягнення нового соціального ідеалу. Саме тут виявляється ідеологічність фундаменталізму. Якщо традиціоналізм наполягає на вірності традиції, то фундаменталізм аранжує цю традицію в дусі нових соціальних орієнтирів.

Таким чином, поняття «фундаменталізм» позначає таке спрямування думки, що виступає за повернення до глибинних, кореневих основ доктрини або взагалі принципів життєдіяльності. У більш широкому смислі фундаменталізм – це релігійно-культурна настанова, спрямована на переосмислення втраченої, але надзвичайно значущої традиції.


Информация о работе «Основи культурології»
Раздел: Культура и искусство
Количество знаков с пробелами: 276722
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
208113
1
0

... ее. Космологичность русской культуры формируется как насущеная необходимость времени, как выражение общего настроения. В философии этого периода космологизм оформляется теоретически - он присущ Соловьеву, Розанову, Лосскому. Космическая направленность положена в основу новых поисков русской поэзии (Брюсов, Белый, Блок), новых направлений русской живописи (Врубель) и русской музыки (Скрябин). В ...

Скачать
30900
0
0

... . Фактически от вопроса о выживании и избежании экологической катастрофы осуществляется переход к так называемому «глобалистическому» подходу к анализу культуры (гуманистическая направленность культурологии). Постулаты «глобалистики»: 1)     чувство принадлежности каждого человека к человечеству в целом, 2)     отказ от суверенных (т.е. эгоистических) интересов групп ради выживания всего ...

Скачать
18094
0
0

... восходит к философии, но постепенно обретает черты научности. Тем более, что она опирается, в отличие от философии, на богатый эмпирический (фактологический) материал. Ведь формирование культурологии как отдельной сферы гуманитарного знания тесно связано с достижениями археологии, этнографии, антропологии, психологии, истории, искусствоведения, социологии и других наук. При этом, однако, трудно ...

Скачать
14289
0
0

... под единым углом зрения данные этих наук. Такое многообразие теоретико-методологических вариантов исследования культуры обусловлено многомерностью самого изучаемого феномена - культуры. Культурология как научная дисциплина Концепции культурологии, ее объект, предмет, задачи Трудности становления культурологии вызваны, прежде всего, сложностью, многоплановостью понятия культуры. В ...

0 комментариев


Наверх