Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


Молодіжна субкультура

Основи культурології
Сутність культури Основні концептуальні парадигми культурології Види, форми та функції культури Види культурних норм та їх суспільне призначення Генезис культури Найдавніші релігійні уявлення Суть і визначення цивілізації Взаємозв’язок культури та цивілізації Співвідношення культури та цивілізації на прикладі проблеми Заходу та Сходу Виникнення та сутність техніки Роль інформаційних технологій у розвитку людства та суспільства Взаємозв’язок техніки та культури Античність та її місце в історії європейської культури Аполлонічне та діонісійське начала в культурі Аполлон – геній гармонії Діоніс – серце світу Соціально-культурна ентропія Культура як продукт суспільної практики Поняття субкультури Молодіжна субкультура Контркультура Види релігійного фундаменталізму та їх роль у розвитку суспільства Релігійний модернізм як протилежність релігійному фундаменталізму Ми можемо говорити про чотири головні прототипи культури та особистості – гармонійний, героїчний, аскетичний і месіанський Методологічні засади розуміння національної культури Поняття «ідентичність» Національний характер
276722
знака
0
таблиц
0
изображений

7.3 Молодіжна субкультура

У культурології проблема субкультури розглядається, як правило, в рамках концепції соціалізації. Припускається, що приєднання до культурних стандартів, входження у світ панівної культури – процес складний і суперечливий. Він постійно наштовхується на психологічні або інші труднощі. Це й породжує особливі життєві прагнення молоді, яка із духовного фонду присвоює собі те, що відповідає її життєвому запалу. Так, на думку багатьох культурологів, народжуються певні культурні цикли, які обумовлені зміною поколінь.

За даними фахівців, на сьогодні лише 2 % української молоді перебуває в офіційно зареєстрованих молодіжних організаціях, натомість понад 25 % знайшли собі місце у неформальних угрупованнях. У соціологічній науці так звані неформальні угруповання узагальнюються терміном «молодіжна субкультура» і відображають ставлення певної групи молоді до процесів у суспільстві. Угруповання мають свої цінності, які є дещо відмінними від загальноприйнятих, специфічну манеру спілкування, стиль поведінки та одягу, певний спосіб мислення і світосприйняття.

Молодь нашої столиці не надто рясніє зовнішніми ознаками приналежності до якогось особливого молодіжного середовища. Трапляються, звичайно, деякі юнаки у відвислих штанях і «блайзерах», що називали себе реперами, бо зібравши по можливості навколо себе весь контингент дискотеки, могли вразити його кількома суто реперськими «па». Проте, їх не можна було б виділити в окрему віху молодіжної субкультури. Скоріше це було звичайнісіньким мавпуванням Заходу, що, на жаль, часто у нашій свідомості асоціюється з чимось «продвинутішим», тобто модним і прогресивним. Між іншим реп як музичний напрямок виник у США у 80-і роки і був музикою молоді «чорних кварталів». Виник він на основі реґґі та етнічних груп і з’явився у першій половині 90-х рр. Перші популярні серед молоді реп-групи: «Dr. Alban» та «HIP-HOP». Сформувався і класичний «прикид» українського репера: штани «дизелі», дуті короткі куртки – все ніби на кілька розмірів більше. Репери поділяються на ортодоксальних і поміркованих. Ортодоксальні слухають виключно реп-групи та намагаються якомога менше контактувати з навколишнім світом.

Справжній репер має знати напам’ять близько сорока реперських груп. Для них нехарактерним є вживання «важких» наркотиків та великої кількості алкоголю. На відміну від ортодоксів, помірковані репери знаходять спільну мову з брейкерами. На сьогодні вони фактично утворюють одне ціле. Відмінності полягають у вмінні одних танцювати брейк, а інших – впізнавати реп-групи. Для реперів характерним є підвищена необхідність спілкування з однолітками. Вони найбільше цінують індивідуальність, а своєю корпоративністю протестують проти усамітнення і обмеження сучасної людини.

Звичайно, молодь втілює в собі нову історичну реальність. Вона створює власну субкультуру. Філософія представника субкультури зводиться до того, щоб будь-що звертати на себе увагу і не губитися в натовпі. За його логікою, бути оригінальним – чи не найголовніша життєва установка. І не важливо, яким чином вона виконується. Скажімо, можна давати фортепіанні концерти, не маючи слуху і не знаючи нот; або писати нецензурні віршики, говорити, що життя це лайно, а смерть – найкраще, що може спіткати людину. Можна запевняти, що чоловікам більше пасує довге волосся і «художнє оформлення» обличчя, і що жінка – суцільна незграбність. Можна врешті-решт ставитись до Мерліна Менсона, як віруючий до розп’яття і вважати його тіло (в якому бракує кількох ребер) еталоном чоловічої краси. Головне – це відрізнятись!

Зокрема, ще у 50-60-ті роки минулого століття вулиці і майданчики Великої Британії заповнила молодь у яскравому одязі – хіпі. Вони називали себе «діти квітів» і закликали до любові до ближнього. Це були переважно студенти вищих навчальних закладів, діти з високоінтелігентних родин. Хіпі намагались звернути на себе увагу, протестували проти споживацького способу життя, загального снобізму (сноб – це людина, яка ретельно стежить за смаками, манерами сучасної моди і претендує на вишуканість, особливу інтелектуальність), «масовізму», де людина перестає бути помітною, де тиражуються цінності, умови та сенс життя, відбувається обездуховлення. Хіпі проголошували гасла рівності, радості, свободи і любові до всіх людей. Проголошували нову еру – Еру Любові.

Популярним серед тогочасних хіпі був культ «растафарі». Це напіврелігійний культ, що зародився у 1930 році на Ямайці з суміші афро-християнських, неоафриканських культів та елементів руху за створення автономних «ефіопських» церков, які очікували скорого приходу Месії та визволення чорних з тисячолітнього рабства. Проголошення Т. Мекконена (чи Рас Тафарі – що дало назву руху «растафарі») імператором Ефіопії на ім’я Хайле Селасіє стало початком масового поширення «растафарі». Його проповідники закликали курити «божественну» траву маріхуану, яка очищує від «розумового рабства» західного раціоналізму та дарує проникнення у сутність речей. «Назад до Африки!» – було гаслом растафарі. Специфічною особливістю цього культу була, безсумнівно, музика «реґґі». Соціально-критичний аспект пісень чорношкірих виконавців реґґі став причиною поширення растафарі в США та Європі.

В Україні на початку 90-х років з’явилися растома́ни, які свою назву отримали через солідарність з культом растафарі. Тоді поширення цього явища пояснювалось захопленням музикою «реґґі», екзотикою африканських атрибутів та ідеєю «трави» як очищення свідомості. Сьогоднішні растомани мало що знають про рух «растафарі», а саме про походження слова «растоман», яке пов'язують з хіп-хоп напрямком.

Варто згадати ще одну форму прояву субкультури, тобто молодіжної своєрідності – рух скінхе́дів. Скінхеди з'явилися наприкінці 60-х рр. у Великобританії. Їхнім гаслом спочатку було: «Борись за свій клас, а не за расу!». Траплялися навіть чорношкірі скіни. Це була переважно патріотично налаштована робітнича молодь, що захоплювалась реґґі та футболом і не цікавилася політикою. Економічна криза в Англії в кінці 70-х років та збільшення етнічних мешканців з колишніх колоній витіснила пролетарську молодь з робочих місць. Саме хвиля безробіття і безперспективності стала причиною расистського руху скінів. Деякою мірою свою роль у його формуванні відіграли неонацистські партії. Стиль одягу звичайного скіна мав бути, перш за все, адаптованим до вуличних бійок: чорні джинси, важкі шнуровані армійські черевики, короткі куртки-«бомбери», брита чи коротко стрижена голова. Перша хвиля скін-руху в Росії співпала з подіями 1994 року, коли «праві» політичні організації отримали «бойове хрещення». Друга хвиля, що розпочалася у 1998 році, виникла на тлі боротьби російської офіційної влади з кавказьким сепаратизмом. У цей час з'являються перші російські скін-групи «Русское гетто», «Штурм», «Коловрат». Виходять журнали «Русский хозяин», «Под ноль», «Отвертка». Зараз скінхедів у Росії близько 20 тисяч. Дійшли вони і до України. Серйозна українська організація починає формуватись навколо скін-групи «Бульдог» («Сокира Перуна»).

Лідер однієї з молодіжних організацій, В’ячеслав Кононов, доволі скептично ставиться як до офіційних молодіжних угруповань, так і до неформалів. За його словами, скінхедів у Києві налічується близько двох тисяч і це в основному футбольні фанати. Вони крім традиційного «бомбера» і камуфляжних штанів носять ще й шарф улюбленої команди. Нерідко скінів разом з іншими неформалами використовують різні політичні організації в різноманітних акціях. Тоді пересічному скіну можна заробити від 20 гривень до З0 доларів залежно від поблажливості лідера. Особливою національною ідеєю, зі слів самих скінів, вони не переймаються. Не кажучи вже про расизм. Більш сумлінними в плані національної свідомості є львівські скінхеди. Вони, звичайно, розмовляють українською мовою, вигукують гасла на кшталт: «Україна – thе bеst!», не п’ють горілки, а підтримують вітчизняного виробника – пиво «Львівське».

У 60-і рр. продовжував спостерігатися складний спектр різних субкультурних феноменів. Серед них рокери – це вдягнуті з ніг до голови в шкіру мотоциклісти, які наганяють жах на людей. Світ рокерів – їх банда, їх релігія – рок, їх Бог – спортивний Ісус на зразок Джеймса Бонда. Французький соціолог Жозет Аліа зауважував, що самі рокери вважають себе «королями», володарями інших авангардних груп.

Що стосується світосприйняття рокерів, то, як зауважує англійський соціолог П. Уілліс, вони оцінюють світ із «життєстверджуючою надійністю». Їх власні цінності, почуття так сильно укорінились в них самих, що утворюють частину очевидної буденної реальності. Рокери культивують «чоловічий дух», жорстокість і прямоту спілкування.

Живучи у створеному ними однозначному світі, рокери покладаються, головним чином, на власну силу і фізичний самоконтроль. Центральне значення їх принципу полягає у відмові від наркотиків. Загальна орієнтація отримала у рокерів втілення у підкреслено «чоловічому» стилі поведінки. Цей стиль притаманний і внутрішньо груповому спілкуванню. «Шкіряні» чоловіки люблять бійки. Зовнішній вигляд їх підкреслено агресивний. Шкіряний одяг із металічними планками робить їх подібними до машини. Високі черевики нагадують про те, що вони можуть бути застосовані, коли почнеться бійка. На руках і грудях рокерів – татуювання, у вухах – кільця – так звана данина молодіжній моді. Навіть зображення розп'ятого Ісуса Христа використовується як символ залякування.

Впевненість рокерів, як і їх стиль – грубий, прямо перетинається із стилем рок-н-рол. Своєю «музикою» вони вважають особливий ранній рок-н-рол, символами якого були Елвіс Преслі та Бадді Холлі. Наступну стилізацію року вони відкидають.

У 80-і рр. спостерігався складний спектр екзотичних феноменів. Візьмемо, наприклад, панків. Це слово відоме ще з XVI ст., у перекладі воно означає «вулична дівка». Оксфордський словник перекладає його як «зіпсований», «нікчемний». У 1970 р. Іггі Поп вийшов на сцену в Детройті і розпоров собі осколком скла оголені груди, а потім у супроводі членів своєї групи «Маріонетки», вдягнутий у нацистську форму, почав викрикувати фрази типу: «Мене нудить від вас!» тощо. Через декілька років у західній пресі з'явилися слова: «панк-музика», «панк-політика», «панк-культура». На кінець 70-х рр. набув величезної популярності панківський ансамбль «Секс пістолз». У той час панк-групи росли як гриби.

У 1977 р. виникла нова субкультура, яка протистояла панкам. Це були те́ди, які оголосили себе охоронцями соціального порядку.

Рок-культура в цілому продовжує розвиватися і сьогодні. Як правило, рок-група виступає в ролі лідера, демонструючи на особливому сленгу специфічну систему цінностей та норм, цим самим задаючи зразок стилю та манерам поведінки, спілкування, а також висловлюючи дух групової солідарності на основі протиставлення себе офіційному суспільству. Ці риси роблять рок-групу специфічною моделлю субкультурного молодіжного об'єднання.

Прикладом специфічної молодіжної субкультури може бути і баба́. Вигляд її представників зберігає риси відомої ідентифікації з Христом. Вони носять довге волосся «під Ісуса», натільні хрестики, затаскані штани. Разом з тим хлопці та дівчата одягаються також в індійські туніки, прикрашають волосся квітами. Люблять запах сандалового дерева, їх бог – та ж суперзірка, тільки з домішками чогось «східного».

Баба́ – послідовники хіпі, каліфорнійських молодіжних кампусів кінця 60-х рр. та їх ідеології, їх світ подібний до нереалізованої мрії. Цілими днями баба слухають музику, перебуваючи в наркотичному сп’янінні. Представник цієї субкультури м'який та пасивний. Він проповідує християнську мораль та марить Індією, де тільки й можна створити свої общини. Жозет Аліа вважає, що музика цієї субкультури найбагатша, найкрасивіша у світі джазу.

Загалом ситуація зрозуміла. Проте, чому все ж таки є тільки певна група, яка гуртується у такий спосіб? Чому вона свідомо хоче набути ознак «шок-протесту» і відмежуватись від оточуючого суспільства?

Один із домінуючих мотивів утворення молодіжних угрупувань, штучних ізольованих субкультур полягає в психологічній особливості розвитку особистості. Річ у тім, що в молодшому шкільному віці референтною (авторитетною) групою для дитини є батьки та вчителі. У більш дорослому віці – це друзі-однолітки, об’єднуватися з якими є дуже важливою потребою. З іншого боку, з розвитком поп-культури буквально на очах змінюються культурно-світоглядні і духовно-психологічні пріоритети молодої людини.

По-перше, щодо чинників, які, поєднуючись, дають первоцвіт у вигляді молодіжної субкультури, – це почуття ідентифікації з групою. Саме ця потреба ідентифікації з групою призводить до пошуку штучних форм відокремлення своєї групи від світу.

По-друге, це потреба в самоствердженні через отримання певного статусу в своїй групі. Засвоєння певного стилю життя потрібно для того, щоб таку людину визнали за свою. Особливо потреба в самоствердженні виражена через бажання привернути на себе увагу. Це питання гостро стоїть для юнаків. Дівчині, для того щоб привернути увагу, достатньо бути привабливою. Для чоловіків же фізична краса не є засобом соціального ствердження. Ознаки визнання чоловіка суспільством – це певний статус, рівень влади, кількість грошей. Юнак цього всього поки що не має. Тому найпростіший спосіб привернути увагу дівчини, – одяг, зачіска, металеві ланцюги тощо.

По-третє, до втечі людини в субкультуру призводить і певна потреба в активації. Крім полюсів, які постійно супроводжують людину – добро і зло, задоволення і незадоволення – є ще нудьга та збудження. Стан нудьги пов’язаний з певною психологічною порожнечею, що спрямовує людину на пошуки факторів збудження. Вона шукає засоби активності для самореалізації. Якщо людина не знаходить їх у оточуючому середовищі, то створює їх штучно. Постійна нудьга призводить до накопичення надлишкового збудження, що час від часу може давати немотивовану деструктивну розрядку. Існує також потреба у грі. І коли немає культури реалізації цієї потреби, молода людина починає грати у велику гру під назвою субкультура.

Якщо говорити про субкультурні явища, що були в середині минулого століття, і ті, які є тепер, то вони дуже різняться. Вони подібні за формою, але різні за мотивацією і змістом. Раніше це був протест проти якогось перенасичення і глобалізації, а зараз немає протесту проти глобалізації, навпаки, за допомогою субкультур вона стверджується. Масова культура, споживачем якої є українська молодь, продукує певні цінності – гроші, статок, благополучний спосіб життя. Однак, молодь у нас – найбільш незахищена верства суспільства. Вона не має роботи, заробітку, власного житла. Навіть займатися якоюсь творчою діяльністю: танцями, музикою або спортом – стало практично неможливо. Субкультурна активність молоді в Україні – це втеча від реального життя, яке не завжди радує. Приєднання до якогось угруповання може давати можливість приховати свої комплекси або нереалізованість. Навіть зовнішня стилізація – потертий, пошарпаний одяг – це власне теж намагання приховати свою убогість або вписатися з нею у суспільство. Однак, є те, що об’єднує західну субкультуру і нашу, – це проблема відчуження. Людина зосереджена в праці, але відчужена від того, що виробляє. Вона потребує колективності, а натомість відчуває відчуження і самотність. Здається, що поруч є люди, а ти все одно сам на сам зі своїми проблемами. Цим завжди користувались ідеологи, наприклад, релігійні. Тому останнім часом так багато з’являється різних сект, гуртків з екстремальною спрямованістю, що іноді призводять до самознищення. Саме тому молодь шукає спільності зі своїми однолітками.

Проте, якщо говорити про молодіжну субкультуру взагалі, то вона є природним елементом постмодерної культури. А що таке постмодерн? Постмодерн – це різноманіття культур, різноманіття цінностей. Це робить життя насиченим і різнобарвним.

Людина сама виліплює візерунок свого життя. Можна жити так, як закріпила традиція, і так, як більшість вважає правильним. Але чи зробить це людину щасливою? Можна і в субкультурному середовищі почуватися впевнено і гармонійно. Це краще, ніж дотримуватись загальноприйнятих суспільних норм, почуватися спустошено. Інша справа, коли втрачається рівень особистісної культури. Ось це трагедія, але ця трагедія й суспільства в цілому.

Незважаючи на всі різновиди молодіжних субкультур, жодна з них, якою б екзотичною вона не була, не може ліквідувати панівну культуру. Хоча, по суті, субкультура і не ставить перед собою такого завдання.


Информация о работе «Основи культурології»
Раздел: Культура и искусство
Количество знаков с пробелами: 276722
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
208113
1
0

... ее. Космологичность русской культуры формируется как насущеная необходимость времени, как выражение общего настроения. В философии этого периода космологизм оформляется теоретически - он присущ Соловьеву, Розанову, Лосскому. Космическая направленность положена в основу новых поисков русской поэзии (Брюсов, Белый, Блок), новых направлений русской живописи (Врубель) и русской музыки (Скрябин). В ...

Скачать
30900
0
0

... . Фактически от вопроса о выживании и избежании экологической катастрофы осуществляется переход к так называемому «глобалистическому» подходу к анализу культуры (гуманистическая направленность культурологии). Постулаты «глобалистики»: 1)     чувство принадлежности каждого человека к человечеству в целом, 2)     отказ от суверенных (т.е. эгоистических) интересов групп ради выживания всего ...

Скачать
18094
0
0

... восходит к философии, но постепенно обретает черты научности. Тем более, что она опирается, в отличие от философии, на богатый эмпирический (фактологический) материал. Ведь формирование культурологии как отдельной сферы гуманитарного знания тесно связано с достижениями археологии, этнографии, антропологии, психологии, истории, искусствоведения, социологии и других наук. При этом, однако, трудно ...

Скачать
14289
0
0

... под единым углом зрения данные этих наук. Такое многообразие теоретико-методологических вариантов исследования культуры обусловлено многомерностью самого изучаемого феномена - культуры. Культурология как научная дисциплина Концепции культурологии, ее объект, предмет, задачи Трудности становления культурологии вызваны, прежде всего, сложностью, многоплановостью понятия культуры. В ...

0 комментариев


Наверх