Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


Національний характер

Основи культурології
Сутність культури Основні концептуальні парадигми культурології Види, форми та функції культури Види культурних норм та їх суспільне призначення Генезис культури Найдавніші релігійні уявлення Суть і визначення цивілізації Взаємозв’язок культури та цивілізації Співвідношення культури та цивілізації на прикладі проблеми Заходу та Сходу Виникнення та сутність техніки Роль інформаційних технологій у розвитку людства та суспільства Взаємозв’язок техніки та культури Античність та її місце в історії європейської культури Аполлонічне та діонісійське начала в культурі Аполлон – геній гармонії Діоніс – серце світу Соціально-культурна ентропія Культура як продукт суспільної практики Поняття субкультури Молодіжна субкультура Контркультура Види релігійного фундаменталізму та їх роль у розвитку суспільства Релігійний модернізм як протилежність релігійному фундаменталізму Ми можемо говорити про чотири головні прототипи культури та особистості – гармонійний, героїчний, аскетичний і месіанський Методологічні засади розуміння національної культури Поняття «ідентичність» Національний характер
276722
знака
0
таблиц
0
изображений

10.2 Національний характер

Характер – це сукупність моральних якостей народу, нації, особистості, які визначають об'єкт моральної оцінки та є предметом морального виховання людини суспільством. Характер нації чи людини найяскравіше виявляється в їх поведінці. Умовно складові характеру розрізняють так:

-  ідейність;

-  свідомість;

-  принциповість;

-  ініціативність;

-  переконання.

Ці складові характеризують ставлення народу, людини до праці (працелюбність чи споживання), до власності (ощадливість чи користолюбство), особливостей міжособистісних стосунків як всередині нації, так і у зв'язках з іншими народами (людинолюбство і людиноненависництво, повага і зарозумілість, ввічливість і брутальність); якостей, що розкривають риси людини (правдивість, вірність, щирість, лицемірство, підступність). До останніх належать вольові якості особистості, також притаманні народу: самолюбство, самовладання, витримка, мужність, сміливість, боягузтво. Мораль кожної суспільно-економічної формації виробляла специфічні уявлення про характер і взірці позитивних чи негативних моделей поведінки, морального виховання громадськими інституціями.

У періоди активної пропаганди релігійних концепцій створювалися моделі відповідності характеру до життя «святих праведників», які переборювали потяг до радощів земного буття. У період формування буржуазних відносин пропагувався образ ощадливого господаря, який накопичення первинного капіталу ставив понад усе. У період перерозподілу та стабілізації накопиченого капіталу почав утверджуватись характер впевненої в собі людини, яка забезпечена матеріально і може займатися меценатством та благодійництвом. Надмірне заселення територій, зокрема Європи, спровокувало завойовницькі війни з метою розширення життєвого простору та одержання прибутків. Колонії європейських країн (Англії, Франції, Португалії, Німеччини та ін.) були розкидані по всіх континентах. Росія в ХVІІ-ХVІІІ ст. «освоїла» Урал, Сибір, Аляску і частину Канади.

Національний характер визначається цілісністю, але в кожній спільноті формуються окремі угруповання, які своєрідно сприймають особливості моделі загальнонаціонального визначення. Так утворюється опозиція, яка може бути як конструктивною, так і деструктивною. Це залежить від багатьох чинників, насамперед, від рівня політичної культури опозиційних структур, які можуть позитивно вплинути на розвиток держави, а можуть призвести до її розвалу, як, наприклад, у СРСР, Югославії та Чехословаччині наприкінці XX ст. Причина тут абсолютно тривіальна – опозиція не знайшла спільної мови із владними структурами, для того щоб виробити компромісне рішення. В усіх постсоціалістичних країнах люди, які прийшли в управління з опозиції, є «взірцями» класичного бюрократизму в системі управління. Зрозуміти особливості національного характеру можна лише через порівняльно-культурологічні дослідження, які передбачають вивчення культурних процесів, їх досягнень на основі порівняльного аналізу, з тим щоб виявити та ідентифікувати схоже та відмінне в культурно-мистецькому процесі певного етносу. У галузях соціально-гуманітарних наук дослідження на основі порівняльного аналізу найбільш помітні в історико-культурних студіях, порівняльному мовознавстві, літературознавстві, мистецтвознавстві, антропології, орієнталістиці, порівняльній політології. Визнання факту, що існують культурні розмаїття різних народів, історичних епох, цивілізацій, стало висхідною базою досліджень. Важливо також, що науковці широко використовують дані порівняння, аналізу, варіативні модифікації культурних показників. Це уможливлює порівняння регіональних самостійних культур, які сформувались за всю історію людства, та етапів загального поступального розвитку. На цьому ґрунті виведено порівняльно-типологічні методики, які активно використовують досягнення соціальної статистики. У соціально-культурних дослідженнях набувають популярності субкультурні порівняння підсистем, які суттєво відрізняються від культур подібного типу. Залежно від спрямованості визначаються чотири провідні типи:

-  соціокультурний простір стає предметом досліджень, а порівняльний аналіз – допоміжним інструментом для уточнення специфіки об'єкта;

-  порівнювані культури стають об'єктом дослідження, визначають орієнтацію на виявлення тієї чи іншої культурологічної характеристики;

-  порівнювані характеристики є одиницею аналізу при вивченні цілісних соціальних систем;

-  дослідження мають транснаціональний характер, тобто коли окремі культури вивчаються і вважаються елементами загальної системи. При цьому потрібно з'ясувати визначення типологічних понять при виборі порівняльних показників, щоб вивести найоптимальнішу систему кодування з метою утворення моделі загального.


10.3 Свідомість і самосвідомість як феномен культури

Національний характер формує національну свідомість, яка відображає соціальне буття. Національна свідомість охоплює весь життєвий спектр: виробничі, економічні та політичні відносини, культурно-мистецький процес. Усе це уособлює психологічний рівень моральних стосунків як у самому об'єкті, так і в його зовнішніх зв'язках. Кожна історична епоха має певні особливості. Історичний процес розвивається циклічно, мирні періоди співжиття чергуються з конфліктними, переважно воєнними, коли ставиться мета: загарбницька – одержати нові території, міжетнічна – певну кількість людей вивести з території, як це, наприклад, відбулось в Європі в період хрестових походів.

На жаль, людство дуже полюбляє воювати. За підрахунками воєнних істориків, за останні 5500 років відбулося понад 15000 війн, де загинуло понад 4 млрд. осіб. За цей період мирними були лише 292 роки. Війни постійно дорожчають. Витрати на озброєння також величезні. Так, у 80-ті рр. XX ст. танк «Абрамс» коштував 2 млн. дол. За ці гроші можна було збудувати школу із загальною кількістю 500 класів по 30 учнів у кожному. На кошти, які щорічно витрачаються у світі на озброєння, можна було б протягом п'яти років виконати всі завдання, що стоять перед Всесвітньою організацією охорони здоров'я.

Свідомий вибір морального імперативу визначає поведінку людей, їх почуття обов'язку перед суспільством. Ця моральна домінанта визначає мотивації вчинків, творення моральних цінностей, якісних ознак суспільних відносин, ідеалу народу. Моральна свідомість формує одну з провідних категорій етики – совість, завдяки якій особистість здійснює самоконтроль у своїх діях, яка утверджує людину, визначає її належне місце в громадських структурах, виробляє особистісні переконання, виявляє її честь і гідність. На цій основі формується категорія національного інтересу, яка поєднує індивідуальні, загальнолюдські та державні настанови. Лише в такому разі можна досягти кінцевої мети – об'єднати нації у творенні та становленні держави.

Вищий рівень формування національного характеру, свідомості нації – вироблення ідеї, що визначає прагнення до високої мети, якій присвячується все життя.

Особистості притаманна ідейність як моральна якість, що характеризує одну з найважливіших форм моральної самосвідомості, визначає її життєдіяльність і зумовлює систему вчинків, що допомагають втілити певну ідею в життя. Особистість завдяки своїм переконанням обирає єдино правильний шлях до поставленої мети. У результаті формуються позитивні якості – героїзм, благородство, самопожертва, але, на жаль, спостерігаються й негативні – безпринципність, лицемірство, цинізм, особливо в політичній діяльності, догматизм і нігілізм в ідеології. Відмежувавшись від негативного, маємо визнати, що найвищий рівень ідейності – це позитивна якість народу, що сприяє створенню ідеалу, який утверджує людину в суспільстві, суспільство – в державі, всіх разом – у співдружності країн.

Ідейність та ідеал визначають обов'язок особистості перед суспільством. Обов'язки поділяються на дві великі групи. До першої групи належать світоглядні засади – релігійна мораль і політична культура. За систематикою їх можна об'єднати в одну групу. Щоб вони реалізувались у суспільних відносинах, потрібен мінімум догматів для максимального їх сприйняття широким загалом.

До другої – належить система суспільних відносин, складовою яких є культурно-мистецький процес як провідний формуючий чинник морально-етичних засад у суспільстві. Залежно від політичної, світоглядної моделі, виробленої керівними структурами, або за її відсутності суспільство споживатиме пропоноване чи нав'язане мистецтво адекватно до рівня розвитку на певному етапі. Наприклад, в Україну після розпаду СРСР через відсутність чітко визначеної культурної політики широким потоком увійшло те, що давно викинуто на смітник західною культурою, – пропаганда насильства, вбивства тощо, тобто все те, що формує, особливо у молодого покоління, нігілізм, неповагу до власної держави, її історичного минулого та сьогодення.

Висока ідея національної ідентифікації як усвідомлення ролі та значення свого народу в міжнаціональній спільноті ставить за мету остаточне національне державотворення. Як ідеальна модель вона передбачає утворення державних структур на демократичних засадах, коли всі народи, що проживають на території країни, мають рівні права й рівні обов'язки перед державою. Кожна багатонаціональна держава для самоутвердження, а також утвердження національних інтересів має виробити таке законодавство, яке не суперечить нормам міжнародного права, сприяє розвитку національної освіти, виховання, культури. Мають бути дотримані обов'язкові умови, щоб усі етнонаціональні групи мали рівні права, можливість збереження й розвитку своїх національно-культурних закладів, інституцій, інформаційної мережі тощо.

Таким чином, у державі мають ідеально поєднуватись національне й загальнолюдське. Незважаючи на те, що провідна нація має особливе становище, усі інші мають бути шанованими, оскільки вони становлять державу як єдину цілісність. На початку XX ст. оприлюднено маніфест Рассела-Ейнштейна зі зверненням до людей: «Пам'ятайте про те, що ви належите до роду людського, та забудьте про все інше». Перша його частина констатувала політичну інтеграцію у світі (було утворено Європейську співдружність, блок соціалістичних країн, які успішно співпрацювали до 1991 р.), а от друга частина виявилась досить абстрактною: умоглядні декларації про подолання політичних, ідеологічних та інших відмінностей, що уможливило б об'єднання націй, і досі звучать на рівні побажань. Цілком ймовірно, що нівелювати класи, об'єднати держави набагато легше, ніж звести нанівець націю, адже нація – це динамічна субстанція, а не перехідна історична функція. Досвід свідчить про «живучість» нації в історичному часі. Нація є визначальним фактором при утворенні держав саме за національними ознаками, що й підтверджується практикою. Так, на уламках Радянського Союзу та Югославії утворюються національні держави, об'єдналася Німеччина, розпадається Чехословаччина та ін. Цей процес, напевно, триватиме. Залишається сподіватися, що він відбуватиметься мирним шляхом.


СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Арнольдов А.И. Введение в культурологию. – М., 1993. – 312 с.

2. Барт Р. Мифология. – М., 1996. – 133 с.

3. Белик А.А. Культурология. Антропологические теории культур. – М., 1998. – 209 с.

4. Бердяев Н.А. Смысл истории. – М., 1990. – 118 с.

5. Библер В.С. Нравственность. Культура. Современность: философские размышления о жизненных проблемах. – М., 1990. – 234 с.

6. Библер В.С. Цивилизация и культура. – М., 1993. – 187 с.

7. Бокань В. Культурологія: Навч. посіб. – К., 2000. – 288 c.

8. Бонгард-Левин Г.М. Индийская цивилизация. – М., 1993. – 499 с.

9. Вейнберг И.И. Человек в культуре Древнего Ближнего Востока. – М., 1987. – 267 c.

10.  Вернан Т.П. Происхождение древнегреческой мысли. – М., 1988. – 109 с.

11.  Гончарук Т.В. Культурологія: Навч. посібн. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – 214 c.

12.  Горичева Т. Православие и постмодернизм. – Ленинград, 1991. – 69 с.

13.  Гуревич П.С. Культурология: Элементарный курс: Учеб. пособ. – М.: Гардарики, 2001. – 334 с.

14.  Древние цивилизации. – М., 1990. – 455 с.

15.  Ерасов Б.С. Социальная культурология. – М., 1997. – 117 с.

16.  Єрмашенко М.М., Канигін Ю.М., Калитич В.І. та ін. Концепція національної політики інформатизації України. – К., 1993. – 78 c.

17.  Иванов В. Дионис и прадионисийство. – СПб., 1994. – 111 с.

18.  Ионин Л.Г. Социология культуры. – М., 1996. – 303 с.

19.  Історія і теорія світової і вітчизняної культури. – К., 1993. – 512 c.

20.  Кравченко А.И. Культурология: Учебное пособие для вузов. – М., 2001. – 341 с.

21.  Культура українського народу: Навч. посіб. – К., 1994. – 261 c.

22.  Культурология в вопросах и ответах / Под ред. проф. Г.В. Драча. – Ростов н/Д, 2001. – 406 c.

23.  Культурология: Краткий тематический словарь / Под ред. проф. Г.В. Драча. – Ростов н/Д, 2001. – 115 c.

24.  Левен П. Эллинистический мир. – М., 1989. – 112 c.

25.  Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. – М., 1996. – 96 c.

26.  Лосев А.Ф. Философия. Мифология. Культура. – М., 1991. – 295 c.

27.  Любимов Л. Искусство древнего мира. – М-П., 1980. – 599 c.

28.  Межуев В.Н. Культура и история. – М., 1997. – 290 c.

29.  Митрохин А.Н. Философия религии. – М., 1993. – 179 c.

30.  Морфология культуры. Структура и динамика / Под ред. Э.А. Орловой – М., 1994. – 116 c.

31.  Назаретян А.П. Агрессия, мораль и кризисы в развитии мировой культуры: (Синергетика исторического процесса). – М., 1996. – 54 c.

32.  Ницше Ф. Рождение трагедии из духа музыки / Сочин. В 2 т. Т. 1. – М., 1997. – 403 c.

33.  Петров М.К. Язык, знание, культура. – М., 1991. – 114 c.

34.  Подольська Є.А. Культурологія: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 288 c.

35.  Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури: Навч. посіб. – Харків-Київ, 1999. – 543 c.

36.  Ракитов А.Й. Философия компьютерной революции. – М., 1991. – 178 c.

37.  Розин В.М. Введение в культурологию. – М., 1994. – 298 c.

38.  Роль ЗМІ в процесах державотворення / За заг. ред. А.З. Москаленка. – К., 1997. – 137 c.

39.  Сорокин П. Человек, общество, цивилизация. – М., 1993. – 219 c.

40.  Тейлор Э. Первобытная культура. – М., 1989. – 201 c.

41.  Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. // М.М. Закович, І.А. Зязюн та ін. – К., 2001. – 569 c.

42.  Успенский Б. Семиотика искусства. – М., 1995. – 108 c.

43.  Учебный курс по культурологии / Под ред. проф. Г.В. Драча – Ростов н/Д, 1998. – 432 c.

44.  Фрейд З. Тотем и табу. Психология первобытной культуры и религии. – СПб., 1997. – 301 c.

45.  Фромм Е. Душа человека. – М., 1992. – 164 c.

46.  Шевнюк О.Л. Культурологія: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2004 – 353 с.

47.  Шпенглер О. Закат Европы. – М., 1993. – 312 c.

48.  Эйзенштадт Ш. Революция и преобразование обществ. Сравнительное изучение цивилизации. – М., 1999. – 226 c.

49.  Энциклопедический словарь по культурологии / Под общ. ред. А.А. Радугина. – М., 1997. – 789 c.

50.  Юнг К.Г. Архетип и символ. – М., 1991. – 357 c.

Размещено на http://www.


Информация о работе «Основи культурології»
Раздел: Культура и искусство
Количество знаков с пробелами: 276722
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
208113
1
0

... ее. Космологичность русской культуры формируется как насущеная необходимость времени, как выражение общего настроения. В философии этого периода космологизм оформляется теоретически - он присущ Соловьеву, Розанову, Лосскому. Космическая направленность положена в основу новых поисков русской поэзии (Брюсов, Белый, Блок), новых направлений русской живописи (Врубель) и русской музыки (Скрябин). В ...

Скачать
30900
0
0

... . Фактически от вопроса о выживании и избежании экологической катастрофы осуществляется переход к так называемому «глобалистическому» подходу к анализу культуры (гуманистическая направленность культурологии). Постулаты «глобалистики»: 1)     чувство принадлежности каждого человека к человечеству в целом, 2)     отказ от суверенных (т.е. эгоистических) интересов групп ради выживания всего ...

Скачать
18094
0
0

... восходит к философии, но постепенно обретает черты научности. Тем более, что она опирается, в отличие от философии, на богатый эмпирический (фактологический) материал. Ведь формирование культурологии как отдельной сферы гуманитарного знания тесно связано с достижениями археологии, этнографии, антропологии, психологии, истории, искусствоведения, социологии и других наук. При этом, однако, трудно ...

Скачать
14289
0
0

... под единым углом зрения данные этих наук. Такое многообразие теоретико-методологических вариантов исследования культуры обусловлено многомерностью самого изучаемого феномена - культуры. Культурология как научная дисциплина Концепции культурологии, ее объект, предмет, задачи Трудности становления культурологии вызваны, прежде всего, сложностью, многоплановостью понятия культуры. В ...

0 комментариев


Наверх