Співвідношення культури та цивілізації на прикладі проблеми Заходу та Сходу

3.4 Співвідношення культури та цивілізації на прикладі проблеми Заходу та Сходу

Якщо мірою культури є самовіддача, то мірою цивілізації – самоствердження, автономність людини перед сліпими силами природи. Звідси зрозуміла відмінність цивілізаційних шляхів Заходу та Сходу. Відомий дослідник В. Шейніс запропонував три критерії зіставлення західних і східних культур.

1. Становище індивіда в групі й суспільстві в цілому, що визначається рівнем індивідуалізації, чи навпаки – включення людини до соціальної ланки. Культурам Сходу звичайно притаманна досить жорстка залежність індивіда від групи, принципова духовна підпорядкованість групі, коли лише в її рамках особистість відчуває себе цінністю, поза нею вона ніщо. У деяких національних системах виховання, зокрема в Японії, людину виховують саме як представника групи, об'єднання. Цей процес починається в родині, продовжується в дитячому садку, школі, університеті, фірмі. Тобто індивід – лише частинка якоїсь цілісності, в якій він повинен розчинитися. Оцінку собі індивід може дати тільки через своє місце в групі.

Така особистість не здатна навіть подумки протиставляти себе спільноті, і найвищим покаранням для себе вважає відлучення від неї. Звідси виникнення символів духовної приналежності до касти, клану, верстви у вигляді різноманітних кодексів честі. Ці кодекси базуються на уявленнях про притаманний кожній групі тип поведінки. Індивід повинен зберігати свій образ в очах громади; кодекс громади (формальний чи неформальний) переходить у внутрішній світ особистості, інтеріоризується, і громадська думка немовби стає внутрішнім еталоном особистої поведінки. Ця громадська думка передбачає васальну вірність групі чи особі, що є символом групи чи супергрупи; наприклад, символом дітей в Японії є богиня Аматерасу, а символом цілої нації в її міфологічній іпостасі є імператор.

У західних суспільствах, що вже давно подолали патріархальні структури і прийшли до суспільства атомізованих індивідів, будь-які форми соціокультурного патерналізму сприймаються як замах на свободу самодостатнього індивіда.

2. Перевага світської або релігійної орієнтації в панівному світогляді.

Як відомо, майже всі західні суспільства пережили процес секуляризації, тобто відокремлення релігійного життя від світського. Більшість релігій Сходу не визнають такий підхід, оскільки пронизують цілу тканину східного суспільства, регулюючи усі галузі громадського й особистого життя. Визнання секуляризованого принципу не має сенсу чекати, скажімо, в ісламі, що прагне панувати в економіці, праві, мистецтві, політиці, моралі, побуті, вихованні дітей. Уся система судочинства в країнах арабо-мусульманського культурного регіону побудована на нормах шаріату, і хоча в окремих державах крім фікха (мусульманського релігійного права) існує й цивільне право, відрізнити в цих країнах ісламське від неісламського вкрай складно. Тому деякі вчені стверджують, що іслам – це не стільки релігія, скільки спосіб життя мільйонів людей, складний соціокультурний комплекс, що наповнює собою майже всі елементи повсякденного життя.

3. Ставлення до традицій і новаторства, що виражається в настанові щодо зміни або консервації наявних структур. Культури Заходу і Сходу досить неоднозначно ставилися й ставляться до «традиції» та «інновації». Для того, щоб забезпечити конкурентоспроможність ідеї на ринку Заходу, треба довести, що вона новітня, цілковито нова – це головне для суспільного сприйняття на підсвідомому рівні, незалежно від реальних переваг цієї ідеї. «Нове – отже, хороше» – підсвідомий рівень західної культури. Натомість на Сході будь-яку нову ідею треба замаскувати під добре забуте старе, революційне – під реакційне, тільки тоді вона має шанс на успіх. Історія Сходу знає безліч «консервативних реформаторів», які, змінюючи досить радикально сучасне й керуючись модерними ідеологемами, демонстративно спиралися на традиційні, звичні комплекси ідей.

Але й ці критерії потребують уточнення, бо є наслідками глибинних соціально-економічних процесів. Існували ще в далеку давнину принципові відмінності між Заходом і Сходом у формах власності, розподілу та обміну. У своїх світоглядних і соціокультурних орієнтаціях античний Захід і стародавній Схід відрізнялися не менш суттєво, ніж тепер. Досить згадати поняття «античний капіталізм», який радянські науковці запровадили в науковий обіг у 20-ті рр. Але за тих часів відмінності перебували ще тільки в зародковій формі, остаточно розвинувшись набагато пізніше.

Приватна, індивідуальна власність Заходу створила особливу соціокультурну систему, де панують матеріально-предметні, в завершеному вигляді – товарно-грошові відносини і зв'язки.

На відміну від міжособистісних, товарно-грошові зв'язки породжують анонімне суспільство, суспільство тотальної рівності всезагального еквівалента – грошей. Це є типовим для розвиненого капіталістичного суспільства. Товарно-грошові відносини домінують над усіма іншими й опосередковують усі інші. На Сході переважають саме міжособистісні відносини, що домінують над товарно-грошовими й опосередковують їх. Гроші не мають тут анонімно-абстрактної сили, їх спроможність залежить від приналежності власника до каст, клану, верстви, що може бути безсумнівно важливим.

Звичайно, ці відмінності не слід сприймати як абсолютні, але вони існують.

ТЕМА 4. ТЕХНІКА, КУЛЬТУРА ТА ПРИРОДА ЛЮДИНИ