Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


Аполлон – геній гармонії

Основи культурології
Сутність культури Основні концептуальні парадигми культурології Види, форми та функції культури Види культурних норм та їх суспільне призначення Генезис культури Найдавніші релігійні уявлення Суть і визначення цивілізації Взаємозв’язок культури та цивілізації Співвідношення культури та цивілізації на прикладі проблеми Заходу та Сходу Виникнення та сутність техніки Роль інформаційних технологій у розвитку людства та суспільства Взаємозв’язок техніки та культури Античність та її місце в історії європейської культури Аполлонічне та діонісійське начала в культурі Аполлон – геній гармонії Діоніс – серце світу Соціально-культурна ентропія Культура як продукт суспільної практики Поняття субкультури Молодіжна субкультура Контркультура Види релігійного фундаменталізму та їх роль у розвитку суспільства Релігійний модернізм як протилежність релігійному фундаменталізму Ми можемо говорити про чотири головні прототипи культури та особистості – гармонійний, героїчний, аскетичний і месіанський Методологічні засади розуміння національної культури Поняття «ідентичність» Національний характер
276722
знака
0
таблиц
0
изображений

5.3 Аполлон – геній гармонії

Проблема співвідношення аполлонічного та діонісійського начал вивчається в працях Ф. Ніцше, В. Шмакова та ін. Аполлона Ніцше уявляє генієм гармонії.

За словами В. Шмакова, Аполлон розгортає форми буття і наповнює їх жагою прекрасного. Він намагається зі змісту життя виділити навіть найменшу його частину і скрізь реалізувати його форми. Відображаючи взаємозв'язок частин життя, філософ довів, що вони повинні вливати одна в одну могутність, а своєю єдністю відображати неспокійну творчу думку Світового Художника.

Але в цій гармонії багатства форм є тільки стійкість, порядок, прагнення до спокою, не дивлячись на всі видозміни та смерть.

В аполлонічному началі є тільки яскраве світло. Але світ цього генія чужий трепету життя. Яким би величним і світлим він не був, він пригнічує людину відсутністю тепла та співчуття, своїм бездушним спокоєм. Закони, які тут існують, не знають ні милосердя, ні дива, ні казки, тому що гармонія краси є тут господарем. І ця краса вабить людину, перетворює звуки світла бога ліри та сонця на різні види мистецтва.

Відмінність аполлонічного та діонісійського начал розкривається, за Ніцше, перш за все у відношенні до принципу форми та індивідуальності як форми духу. Тут, на його думку, серед олімпійських богів можна зустріти й Аполлона, який започаткував цей олімпійський світ, тому в цьому розумінні його можна вважати батьком цього світу.

Але постає питання: «Які причини спонукали до утворення блискучих олімпійських істот?» На що Ф. Ніцше відповідає, що тільки завдяки богам народ зміг вижити в таких складних умовах і що тільки через мистецтво було створено олімпійський світ.

Через це боги виправдовують людське життя і самі живуть ним. Щоправда, відмінність між людьми і богами полягає в тому, що останні живуть вічно, а перші є простими смертними.

Єдність людини і природи, для пояснення якої Шіллер використав термін «наївність», в жодному разі, вважав Ніцше, не є простим, зрозумілим станом, з яким ми безперечно зустрічаємося на порозі кожної культури. «Там, де ми в мистецтві зустрічаємося із «наївним», – зауважує В. Шмаков, – ми вимушені визнати вищу дію аполлонічної культури, яка завжди руйнує царство титанів, і при цьому одержує перемогу над жахливою глибиною світорозуміння та схильністю до страждань».

Але наївність, на думку Ф. Ніцше, досягається рідко, це повне поглинання красою ілюзії. Гомерівська «наївність» може бути зрозумілою лише як перемога аполлонічної ілюзії, якою так часто користується природа для досягнення своєї мети. Дійсна мета ховається за образом химери. Ми простягаємо руки до останньої, в той час як природа своїм обманом досягає мети.

За словами Ф. Ніцше, у греків «воля» хотіла виразитися в перетворенні генія і в світі мистецтв. Для того щоб себе прославити, греки і створили олімпійців. І як пам'ятник перемоги еллінської «волі» постає перед нами Гомер, наївний художник.

Філософ зазначив, що в природі існує багато художніх інстинктів, які також прагнуть до ілюзії. Таку ілюзію створює наївний художник з його витвором мистецтва. Наприклад, Рафаель, один із цих безсмертних «наївних», відтворив нам у символічній формі своєї картини «Перетворення» метаморфози ілюзії в ілюзію. Аполлон тут виступає перед нами в ролі принципу індивідуальності, в якому знаходить своє втілення вічне завдання першості – позбавлення її через ілюзію.

Принцип індивідуальності знає лише один закон – збереження межі індивіда, міри в еллінському значенні. Аполлон як етичне божество вимагає міри і самопізнання. Таким чином, поряд з етичною необхідністю краси постає вимога «Пізнай самого себе» та «Бережись надмірного». Надмірність розглядалася в еллінській культурі як ворожі демони і як риси доаполлонічного часу, часу титанів, світу варварів. За свою титанічну любов до людини Прометея було віддано на розтерзання орлу. Надмірність мудрості, яка розгадала загадку сфінкса, повинна була затягнути Едіпа в коловорот злочинств.

Дія діонісійського начала уявлялась аполлонічному греку «титанічною» і «варварською», хоча він, на думку Ніцше, не приховував від себе своїх родинних зв'язків з тими переможеними титанами і героями. Мало того, він повинен був відчувати ще й те, що все його існування при всій красі зберігається під прихованою основою страждань і пізнання, яке відкривається йому знову через посередництво діонісійського начала. Аполлон і Діоніс невід'ємні між собою.

Гомер – прабатько грецької поезії, аполонійський тип наївного художника. А ось еврипідівська драма є одночасно і чимось холодним, і гарячим, що може і заморозити, і спалити. Вона не може досягнути аполлонічної дії епосу і, де тільки можна, пориває з діонісійськими елементами. Замість аполлонічних поглядів у ній можна бачити холодні парадоксальні думки, а замість діонісійських захоплень – полум’яні ефекти.

Аполлон відділяє окремі істоти одну від одної, своїми вимогами самопізнання і міри знов і знов нагадує про ці межі як про священні закони, таким чином намагаючись привести їх до спокою. Але для того щоб аполлонічні форми не захололи в єгипетській холодності та закостенілості, приплив діонісійства час від часу знову руйнував ці невеликі кола, якими аполлонічна «воля» намагалася замкнути весь еллінський світ. За словами Ніцше: «Аполлон стоїть переді мною як світлий геній, за допомогою якого тільки і досягаються справжній порятунок та звільнення в ілюзії; разом з тим за містичним покликом Діоніса розбиваються пута індивідуальності і широко відкривається дорога до Матерії буття, до багатющої скарбниці речей».


Информация о работе «Основи культурології»
Раздел: Культура и искусство
Количество знаков с пробелами: 276722
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
208113
1
0

... ее. Космологичность русской культуры формируется как насущеная необходимость времени, как выражение общего настроения. В философии этого периода космологизм оформляется теоретически - он присущ Соловьеву, Розанову, Лосскому. Космическая направленность положена в основу новых поисков русской поэзии (Брюсов, Белый, Блок), новых направлений русской живописи (Врубель) и русской музыки (Скрябин). В ...

Скачать
30900
0
0

... . Фактически от вопроса о выживании и избежании экологической катастрофы осуществляется переход к так называемому «глобалистическому» подходу к анализу культуры (гуманистическая направленность культурологии). Постулаты «глобалистики»: 1)     чувство принадлежности каждого человека к человечеству в целом, 2)     отказ от суверенных (т.е. эгоистических) интересов групп ради выживания всего ...

Скачать
18094
0
0

... восходит к философии, но постепенно обретает черты научности. Тем более, что она опирается, в отличие от философии, на богатый эмпирический (фактологический) материал. Ведь формирование культурологии как отдельной сферы гуманитарного знания тесно связано с достижениями археологии, этнографии, антропологии, психологии, истории, искусствоведения, социологии и других наук. При этом, однако, трудно ...

Скачать
14289
0
0

... под единым углом зрения данные этих наук. Такое многообразие теоретико-методологических вариантов исследования культуры обусловлено многомерностью самого изучаемого феномена - культуры. Культурология как научная дисциплина Концепции культурологии, ее объект, предмет, задачи Трудности становления культурологии вызваны, прежде всего, сложностью, многоплановостью понятия культуры. В ...

0 комментариев


Наверх