Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


Релігійний модернізм як протилежність релігійному фундаменталізму

Основи культурології
Сутність культури Основні концептуальні парадигми культурології Види, форми та функції культури Види культурних норм та їх суспільне призначення Генезис культури Найдавніші релігійні уявлення Суть і визначення цивілізації Взаємозв’язок культури та цивілізації Співвідношення культури та цивілізації на прикладі проблеми Заходу та Сходу Виникнення та сутність техніки Роль інформаційних технологій у розвитку людства та суспільства Взаємозв’язок техніки та культури Античність та її місце в історії європейської культури Аполлонічне та діонісійське начала в культурі Аполлон – геній гармонії Діоніс – серце світу Соціально-культурна ентропія Культура як продукт суспільної практики Поняття субкультури Молодіжна субкультура Контркультура Види релігійного фундаменталізму та їх роль у розвитку суспільства Релігійний модернізм як протилежність релігійному фундаменталізму Ми можемо говорити про чотири головні прототипи культури та особистості – гармонійний, героїчний, аскетичний і месіанський Методологічні засади розуміння національної культури Поняття «ідентичність» Національний характер
276722
знака
0
таблиц
0
изображений

8.3 Релігійний модернізм як протилежність релігійному фундаменталізму

Крім релігійного фундаменталізму існує ще релігійний модернізм, під яким розуміють протилежність традиційного та фундаменталістського філософського напрямку в рамках тієї або іншої релігії. Він відображає необхідність змін та розвитку релігійного фундаменталізму. Релігійний модернізм виражає тенденцію оновлення релігійного життя.

Класичним прикладом релігійного модернізму в історії європейської культури є Реформація. Розпочавшись у вченнях М. Лютера, Т. Мюнцера, Ж. Кальвіна як спроба відновити біблійні витоки віри, цей рух не тільки відтворив норми та цінності початкового християнства, але сприяв також стрімкому розвитку європейської культури в цілому. Процес різнобічних змін перетворив протестантизм на різновид християнства. Католицизм та православ'я зайнялись цим значно пізніше.

Представники релігійного модернізму переосмислили багато фундаментальних категорій ортодоксальної віри, в тому числі і поняття про Бога, релігію, про надприродне тощо. Релігійний модернізм відтворює світовідчуття сучасної людини, її моральні пошуки. У той же час це не тільки колізії всередині релігії. Вони охоплюють живий нерв європейської культури. Насправді, різниця між язичництвом і християнством здається часом не такою великою, якою вона є всередині самого християнства.

Типологічні ознаки протестантського модернізму, як і взагалі будь-якого, сформувалися в процесі його історичного розвитку. До них належать:

-  наближення теології до переживань і відчуттів конкретної людини;

-  розкриття змісту віри як відношення між людиною і Богом;

-  різниця між вірою та релігією, де віра виступає як щось таке, що притаманне людській природі, що відображає суб'єктивність особистості, її багатий внутрішній світ, а релігія оцінюється як необов'язковий комплекс ідей та ритуалів.

При цьому Христос стає центром віри, її стрижнем. Його образ дозволяє відтворити відношення людини і Бога. Причому саме розуміння Бога звільняється від абстрактних, умоглядних характеристик, коли Бог виступає в образі чистого буття або першопричини. Христос втілює в собі живі риси, які дозволяють людині вступити з ним в контакт. Звідси постійна апеляція всіх протестантських теологічних концепцій до первісного християнства.

Треба зауважити, що в рамках сучасної протестантської думки можна виділити різноманітні теологічні доктрини: «діалектична теологія» К. Барта, теологія «деміфологізації Нового Заповіту» Р. Бультмана, «універсальна теологія» П. Тілліха, «теологія революції» М. Шретера, Х.-Д. Вендланда і Р. Шокля, «есхатологічна теологія» Р. Нібура, «теологія надії» Ю. Мольтмана, теологія «мертвого бога» і «християнського атеїзму» в постбультманівському та постбонхефферівському тлумаченні, «теологія сучасного екуменізму» (зближення релігій).


8.4 Світський модернізм

Американський культуролог Д. Белл під модернізмом розумів сучасний етап розвитку західної культури, протиставляючи йому ранньобуржуазний, протестантський. З точки зору філософії культури, модернізм – це ціла епоха розвитку західної культури. Мова йде зовсім не про художньо-естетичну систему, яка об'єднує багатство самостійних ідейно-художніх напрямків і течій (експресіонізм, футуризм, кубізм, абстракціонізм, поп-арт, конструктивізм тощо).

На думку Д. Белла, культура є сферою «експресивного символізму», який виражає значення людського існування в образних формах, використовується в поезії, художній літературі, живопису й релігії. Далі вчений говорить, що теми (точніше, «модальності») культури нечисленні через те, що вони сягають екзистенційних ситуацій, з якими люди зустрічаються в усі часи, та природи свідомості (проблеми смерті, трагедії, героїзму, любові, жертви тощо). На відміну від технічно-економічних змін, культура розвивається не лінійно, вона йде по колу, повертаючись знов і знов до тих самих турбот і питань.

Ще одна відмінність розвитку культури від технічно-економічних або соціально-структурних змін полягає в тому, що розширення взаємодії людей у сфері культури веде не до диференціації та спеціалізації, а до синкретизму (наприклад, змішання всіх існуючих стилів у сучасному мистецтві, східних і західних релігій у сучасній філософській свідомості). Взагалі, для сучасної культури характерна безмежна свобода у виборі стилів. Це пов'язано з її основним принципом – вираженням власного «Я».

Ілюструючи короткий історичний нарис еволюції моралі буржуазного суспільства, Д. Белл показує роз'єднання соціальної структури і культури. Притаманний капіталізму розвиток індустріалізму втілився свого часу в економічній сфері в тип буржуя-підприємця, а в галузі культури – в незалежного художника, вільного від усіх соціальних умовностей. Для обох характерний пошук нового, прагнення до перетворення природи і свідомості.

З часом з їх роз'єднання розвинувся антагонізм. Радикальна в економіці буржуазія стала фундаменталістськи консервативною в галузі моралі та культури. Необхідність максимальної мобілізації енергії у виробництві породжувала, на думку вченого, прагнення до отримання й самообмеження, викликала страх перед інстинктом, стихійними імпульсами. Культурний інтерес, у свою чергу, виробив ненависть до буржуазних цінностей.

Найважливіший напрямок розвитку – перехід від розуміння індивіда як істоти, яка володіє природними якостями, до розуміння його як одиничного та неповторного «Я». Автентичність особи, а не її моральна перевага в суспільстві, стає джерелом етичних і естетичних суджень. Цьому відповідає перехід від релігії до світської культури та від самообмеження до апології свободи особистості, до ідеї, що все дозволено, хоча б в уявленні. Боготворіння «Я» стає джерелом сили модернізму. Саме життя розглядається ним як витвір мистецтва, виявлення «Я» всупереч умовностям буржуазного суспільства.

Як вважає Д. Белл, культура здійснила крок від фундаменталістськи поясненого протестантизму до модернізму. Старі духовні опори суспільства вже не діють, а нові, засновані на вірі в історичний прогрес, втратили свою утопію. Духовна криза посилює тенденцію до нігілізму, але, на відміну від прогресивного нігілізму «базарного» типу, він безперспективний. Модернізму ж притаманна спроба знайти втрачений зміст існування в літературі та мистецтві. Культурна криза позбавляє суспільство життєвих сил, дезорганізовує індивідуальну мотивацію, послаблює громадянські почуття та волю, насаджує культ швидкого задоволення.

Завдяки модерністській орієнтації, культура набуває ролі ініціатора змін. Вона здійснює пошук нових способів почуттєвого сприйняття та нових стилів поведінки. Сучасне суспільство, віддане ідеї оновлення, інституціалізувало культурний авангард і визнало культуру в процесі соціальних змін. Розрив, що зберігається між культурою і соціальною структурою суспільства, супроводжується глибокими змінами в характері самої культури, в її зв'язках з іншими сферами суспільного життя. Культурний стиль окремої частини населення все більше втрачає зв'язок з її соціально-класовим станом. Змінилися взаємовідносини творців культури і публіки. У живопису та кінематографі художник-авангардист домінує на культурній сцені. Тепер саме він формує аудиторію та ринок, а не створюється ними, як це було в минулому. Д. Белл пов'язує це явище зі збільшенням чисельності «культурного класу», що поширює смак до нового мистецтва.

Культурна революція 50-х рр. була обумовлена кризою політичного радикалізму західної інтелігенції («кінцем ідеології»), а її протест проти буржуазних цінностей зосереджений у культурній сфері. У ситуації політичного консерватизму він втілився, насамперед, у критиці масового суспільства, в темах відчаю, апатії, відчуження.

Модернізм спочатку був ворожий до буржуазного суспільства. Існує паралель між модернізмом і тенденцією соціальної науки кінця XIX ст. до виявлення ірраціональних основ дійсності за її поверховим раціональним устроєм.

Як вищу цінність модерністи проголошують естетичний експеримент, нічим необмежений пошук самовираження та чуттєвого сприйняття, в якому воля та бажання перемагають над розумом і мораллю. Ці риси пояснюються тим, що модернізм став реакцією, по-перше, на зміни в чуттєвому сприйнятті соціального середовища і дезорієнтацію почуття простору та часу, пов'язані з революцією в галузі комунікацій та транспорту, по-друге, на кризу самосвідомості, обумовлену втратою релігійної культурної орієнтації.

У своїх «класичних», традиційних формах модернізм простежує свою історичну еволюцію, наполягає на заміні релігії та моралі естетичним сприйняттям життя, розглядає художню творчість як єдино можливий спосіб самопізнання та самосприйняття. У сучасному постмодернізмі закладена, як і в модерністському русі, тенденція до звільнення підсвідомих інстинктів. Це не обмежується художньою уявою та художньою формою. Інстинкт оголошується рушійною силою реальної поведінки. Пафос сучасного модернізму спрямовано проти цінностей та мотивації «звичайної» поведінки заради свободи імпульсів тощо. Значення модерністської доктрини в сучасному житті визначається, насамперед, саме цим поворотом від елітарно-естетичних до більш масових форм людської життєдіяльності.


ТЕМА 9. ІДЕЯ РІВНОПРАВНОСТІ КУЛЬТУР У СУЧАСНОМУ СВІТІ

9.1 Ідея рівноправності культур

На сьогодні вчені по-різному дивляться на проблему рівноправності культур. Деякі культурологи виходять з уявлення про рівність культур, про неможливість їх протиставлення як різних величин. Інші, навпаки, думають, що розмаїття культур не виключає принципу ієрархічності. У цій системі відліку одні культури оцінюються як значні, розвинені, ціннісно багаті. Інші – сприймаються як менш багаті, патріархальні, виснажені та ті, які втратили верховенство.

Канадська дослідниця Л. Марсіль-Лакост, намагаючись розкрити єдність культури як феномену, правильно помітила концептуальні непорозуміння, які притаманні прихильникам різних підходів до факту множинності культур. На жаль, її власна позиція будувалася на протиставленні двох понять – егалітаризму (рівності) та плюралізму, які, по суті, не є альтернативними. Насправді, якщо розмаїття культур розглядається як багатство рівних, самостійних, хоча й різних духовних сутностей, то плюралізм не протистоїть егалітаризму.

Ідею рівності всіх культур обґрунтовували багато культурфілософів, зокрема російський філософ М.Я. Данилевський, німецькі філософи О. Шпенглер і В. Шубарт. Так, О. Шпенглер критикував європоцентрист-ські погляди, за якими, наприклад, можна було б ігнорувати історію Китаю або вважати невартою уваги культуру майя. Зрозуміло, що відсутність ієрархії культур допомагає їм прикривати одна одну. Феномен окремих культур, які йдуть одна за одною, виростають одна біля одної, стикаються, прикривають і придушують одна одну, вичерпують весь зміст історії.

Своє розуміння історії культури виклав В. Шубарт у роботі «Філософія історії»:

1. Історичні процеси ритмічні, тому циклічні пояснення соціокультурних процесів є переконливими.

2. Найбільш значний історичний розвиток полягає в чергуванні вічних прототипів культури та особистості. Розвиток кожного з цих прототипів і його боротьба проти попередника та послідовника складають стрижень історії культури та задають епосу ритм, напруженість і конфлікт.

3. Кожний вічний прототип переступає межу нації або раси. Він здатний поширюватися на цілий континент. У межах свого господарства прототип пронизує всю культуру, і кожна людина повинна рахуватися з ним, слідкувати за ним або виступати проти нього.

4. Завжди, коли людство «заражається» новим прототипом, попередній прототип здається застарілим. Новий прототип сприймається як вища цінність, як мета, відносно якої вся попередня історія була лише підготовкою. Новий прототип повністю розкривається і втілює всі свої цінності. Потім, використавши свої ресурси, старіє і поступається місцем новому.


Информация о работе «Основи культурології»
Раздел: Культура и искусство
Количество знаков с пробелами: 276722
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
208113
1
0

... ее. Космологичность русской культуры формируется как насущеная необходимость времени, как выражение общего настроения. В философии этого периода космологизм оформляется теоретически - он присущ Соловьеву, Розанову, Лосскому. Космическая направленность положена в основу новых поисков русской поэзии (Брюсов, Белый, Блок), новых направлений русской живописи (Врубель) и русской музыки (Скрябин). В ...

Скачать
30900
0
0

... . Фактически от вопроса о выживании и избежании экологической катастрофы осуществляется переход к так называемому «глобалистическому» подходу к анализу культуры (гуманистическая направленность культурологии). Постулаты «глобалистики»: 1)     чувство принадлежности каждого человека к человечеству в целом, 2)     отказ от суверенных (т.е. эгоистических) интересов групп ради выживания всего ...

Скачать
18094
0
0

... восходит к философии, но постепенно обретает черты научности. Тем более, что она опирается, в отличие от философии, на богатый эмпирический (фактологический) материал. Ведь формирование культурологии как отдельной сферы гуманитарного знания тесно связано с достижениями археологии, этнографии, антропологии, психологии, истории, искусствоведения, социологии и других наук. При этом, однако, трудно ...

Скачать
14289
0
0

... под единым углом зрения данные этих наук. Такое многообразие теоретико-методологических вариантов исследования культуры обусловлено многомерностью самого изучаемого феномена - культуры. Культурология как научная дисциплина Концепции культурологии, ее объект, предмет, задачи Трудности становления культурологии вызваны, прежде всего, сложностью, многоплановостью понятия культуры. В ...

0 комментариев


Наверх