Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


Генезис культури

Основи культурології
Сутність культури Основні концептуальні парадигми культурології Види, форми та функції культури Види культурних норм та їх суспільне призначення Генезис культури Найдавніші релігійні уявлення Суть і визначення цивілізації Взаємозв’язок культури та цивілізації Співвідношення культури та цивілізації на прикладі проблеми Заходу та Сходу Виникнення та сутність техніки Роль інформаційних технологій у розвитку людства та суспільства Взаємозв’язок техніки та культури Античність та її місце в історії європейської культури Аполлонічне та діонісійське начала в культурі Аполлон – геній гармонії Діоніс – серце світу Соціально-культурна ентропія Культура як продукт суспільної практики Поняття субкультури Молодіжна субкультура Контркультура Види релігійного фундаменталізму та їх роль у розвитку суспільства Релігійний модернізм як протилежність релігійному фундаменталізму Ми можемо говорити про чотири головні прототипи культури та особистості – гармонійний, героїчний, аскетичний і месіанський Методологічні засади розуміння національної культури Поняття «ідентичність» Національний характер
276722
знака
0
таблиц
0
изображений

2.1 Генезис культури

Культура реалізується шляхом соціально успадкованої поведінки, що має небіологічну або надбіологічну природу. Згідно з концепцією В. Розіна, екстремальні умови виживання протолюдини стимулювали ситуацію парадоксальної поведінки, в якій істота порушувала інстинктивно біологічну програму, закладену на генетичному рівні. Ця поведінка примушувала її діяти відповідно до знаків (а не сигналів), які позначали певну ситуацію і вимагали певних дій. Це суттєво прискорювало процес передачі й закріплення інформації вже не на генетичному рівні, а на рівні комунікації. Це також зміцнювало соціальні зв'язки, обумовлені волею суб'єктів комунікативного процесу. Активність суб'єктів, спрямована на оволодіння ситуацією, є необхідною умовою формування зв’язків між знаковою формою і предметом. Саме так формуються знаки природної мови (слова).

Чим більше сигналів перетворювалося на знаки, тим ефективнішою ставала поведінка первісної людини. Ситуації, дії, предмети, які не набували певного значення, переставали існувати для спільноти взагалі. Відповідно, виживали лише ті істоти, які починали орієнтуватися не на сигнали і події, а на знаки, тобто адаптувалися до ситуації комунікації. Таким чином, у культурі головним є семіотичний процес (комунікація, означення, форми знакової поведінки). Саме він забезпечує відтворення ефективних типів поведінки, діяльності, життя.

Культурогенез – це не однократна подія походження культури в первісну добу людства, а процес постійного народження нових культурних форм і систем. Подальший розвиток культури відбувається як у межах окремих культур (у плані вдосконалення адаптації людини до певної системи цінностей), так і при зміні однієї культури іншою. Культура є процесом соціалізації, процесом формування психіки й тілесності людини.

Отже, з позиції еволюційної теорії основною причиною культурогенезу є необхідність адаптації людських спільнот до змінних умов їхнього існування шляхом виникнення форм, технологій, продуктів діяльності. Сам генезис культурних форм можна умовно структурувати на фази ініціювання новацій («соціальне замовлення»), створення нових форм, «конкурс» їх ефективності та впровадження відібраних форм у практику.

2.2 Археологічна культура

Первісна епоха – це найбільший період в історії людства від виникнення людини і до появи державності. Протягом первісної епохи відбувалися такі процеси:

1) антропогенез – біологічна еволюція людини, що завершилася приблизно 40 тисяч років тому виникненням виду «людина розумна» (Homo sapiens), а також виникненням основних людських рас, і соціогенез – формування суспільних форм життя у вигляді родової, а потім родоплемінної організації.

У ХІХ ст. склалося два погляди на проблему антропосоціогенезу:

-  релігійний і близькі до нього (наприклад, життя занесене на Землю інопланетянами), суть яких у тому, що життя й людина мають неземне походження;

-  еволюційний, який, виходячи із сучасних наукових знань, пояснює виникнення людини поступовим розвитком і ускладненням форм матерії.

Перший погляд не вимагає доказів, а приймається, зазвичай, на віру.

В еволюційній теорії на сьогоднішній день аксіомою є твердження, що людина – це підсумок космічної, біологічної та культурної еволюції.

Процес антропосоціогенезу здійснювався за двома напрямками:

-  через зміну неорганічної природи (клімату, ландшафтів тощо);

-  через зміну органічної природи (мутації, природний відбір);

2) формування мислення (або інтелекту) людини, її мови;

3) розселення людства на всіх континентах;

4) перехід людей від привласнювального господарювання (мисливство, збиральництво) до відтворювального (землеробство і скотарство);

5) поява перших світоглядних, релігійних уявлень, міфологічних систем.

Специфічною рисою первісної культури є синкретизм (нероздільність), коли форми свідомості, господарчі заняття, суспільне життя, мистецтво не відокремлювалися і не протиставлялися одне одному. Будь-який вид діяльності сполучав у собі інші. Наприклад, у полюванні були з'єднані: технологічні прийоми виготовлення зброї, стихійні наукові знання про звички тварин, соціальні зв'язки, які виражалися в організації полювання (індивідуальні, колективні), релігійні уявлення – магічні дії для забезпечення успіху, які у свою чергу включали елементи художньої культури: пісні, танці, живопис. Саме внаслідок такого синкретизму характеристика первісної культури передбачає цілісний розгляд матеріальної і духовної культури, чітке усвідомлення умовності такого розподілу.

Первісну історію людства традиційно поділяють на палеоліт, мезоліт і неоліт (кам’яний вік) – 2 млн. р. тому – межа III тис. до н.е.; епоху бронзи – II тис. до н.е.; ранній залізний вік – I тис. до н.е.

Палеоліт. Епоха палеоліту (давній кам'яний вік) – 40-12 тис. до н.е. Малюнки на стінах і стелях печер: петрогліфи (зображення тварин, зокрема стихійної сили життя звірів, людей, людської руки, обведеної фарбою, передача стрімкого бігу, боротьби, повадок, які виконано на камені, рідко, але зустрічаються, зображення людей у масках. Широко відомий так званий «Чаклун» з печери Трьох братів у Франції – напіволень-напівлюдина), гравюри на кістках і рогах, рельєфні малюнки, глиняні, кам'яні, дерев’яні, кістяні скульптури або статуетки.

Мистецтво танцю, ймовірно, також розвивається з імітації поведінки тварин, мисливських і військових вправ.

Питання про шляхи становлення образотворчого мистецтва є складною науковою проблемою. Одні дослідники першим намаганням зобразити щось вважають смуги на наносному шарі глини на стінах печер (їх називають «макарони») і «відбитки» рук. Інші ж доводять, що найдавнішим було «натуральне» мистецтво – виготовлення опудал тварин. На цій основі виникла скульптура, а вже потім – рельєф, гравюра, малюнок.

Працювали давні художники при світлі смолоскипів або світильників з моху. Рукою чи примітивними пензлями (жмут вовни, пучок трави) наносилися сажа, мінеральні фарби. Широко застосовували охру – природну червону фарбу різних відтінків, від жовтуватого до пурпурового. Її компонентами є цегла і сполуки заліза або марганцю. Охру спочатку знаходили в натуральному вигляді, а пізніше стали виготовляти, перепалюючи залізняк.

Художники палеоліту зображували переважно тварин: зубрів, коней, оленів, мамонтів. Перші малюнки недосконалі, але згодом майстерність досягла вражаючого рівня. Фігури тварин стали малювати впевненою лінією, дотримувалися пропорції. З'явилася штриховка, суцільне розфарбовування, застосування різних кольорів, що допомагало відображувати об'єм. Шедеври печерного живопису з печер Альтаміра (Іспанія), Ляско, Фон-де-Гом (Франція) передають тварин майже в натуральний зріст з великою життєвою переконливістю. Особливістю цих розписів є те, що між реалістично зображеними фігурами окремих тварин немає композиційного зв'язку, іноді вони навіть «находять» одне на одне.

Характерними для палеоліту також є невеликі за розміром жіночі статуетки. Вони виконані завжди за одним загальним принципом – кінцівки ледве намічені, риси обличчя не позначені, проте різко підкреслені ознаки жінки-матері. Такі статуетки образно називають «палеолітичними Венерами». Очевидно, що основна ідея цих зображень – ідея родючості, продовження роду. Вчені пов'язують їх з культом жінки-праматері в родовій общині, де спорідненість велася за материнською лінією.

В Україні досліджено багато палеолітичних пам'яток. Одна з них – стоянка біля села Мізин на Десні, поблизу Чернігова. Там знайдені фігурки, які зображають птахів, цікавий кістковий браслет, покритий складним геометричним орнаментом, жіночі статуетки.

Мезоліт. Середній кам'яний вік (10-6 тис. до н.е.). Загальний характер образотворчого мистецтва порівняно з попереднім етапом зберігся, проте, на відміну від палеоліту, в мезолітичних розписах провідне місце належить людині, її діям. З'являються сюжетні композиції: полювання, танок тощо. Художник уже прагне передати внутрішній зміст, динаміку того, що відбувається. Це свідчить про нові завдання, які вирішувало мистецтво.

Неоліт. Останній етап кам'яного віку (новий кам'яний вік) охоплює орієнтовно 6-4 тис. до н.е. Для неоліту характерна поява багатьох технічних і технологічних новинок: свердлування, пиляння і шліфування каменю, ткацький верстат, гончарство і гончарний круг, спорудження човнів, зародження монументальної архітектури.

Життя людей неоліту залежало від доброго або поганого врожаю, від гарної або поганої погоди. Люди почали замислюватися про явища природи, виникла необхідність втілити в мистецтві небо, сонце, воду, вогонь, землю. З'явилися такі символи як хрест, спіраль, трикутник, ромб, свастика. Фігури тварин, птахів, людей також перетворилися на символічні знаки, розгадати значення яких буває нелегко. У неоліті реалістичні зображення майже повністю змінилися на абстрактні мотиви, втілені в орнаменті.

Люди неоліту прагнули прикрасити майже все, що їх оточувало: кераміка покривалася орнаментом, дерев'яні вироби прикрашалися різьбленням. Завдяки розфарбованим глиняним статуеткам можна судити, якими були тканини. Численними були особисті прикраси: намиста, браслети, каблучки, тіло розфарбовували чи татуювали. Декоративно-прикладне мистецтво становить основну ознаку мистецтва неоліту.

Енеоліт. Виділяють перехідний період – енеоліт (мідно-кам'яний вік). Приблизно в 4-3 тис. до н.е. люди почали використовувати для виготовлення прикрас і знарядь перший метал – мідь. Спочатку кували чисту мідь холодною, а згодом навчилися вилучати мідь з руди шляхом виплавляння. Появі плавильної печі, ймовірно, передувало будівництво гончарних печей, але оскільки мідь поступається каменю за міцністю, тому витіснити його не могла. За формами життя, типом господарства цей період схожий на неоліт. Енеолітичною є дуже яскрава трипільська археологічна культура на території сучасної України.

Мегаліт. Мегалітична архітектура (мегаліт – від грецького «великий камінь») свідчить і про технічні можливості, що зросли, і про нові естетичні та ідеологічні потреби людей. Раніше люди вже придбали певний досвід будівництва житла: напівземлянки палеоліту, глиняні будинки трипільської культури, але ті споруди мали суто практичний характер і пов’язувались із релігійним культом. Мегалітичні споруди були декількох видів: менгір, дольмен, кромлех. Менгір – вертикальний камінь, висотою іноді до 20 м. У Франції зустрічаються поля таких стовпів, що тягнуться на 2-3 км. Вони були або об'єктом поклоніння, або позначали місце церемоній. Дольмен – кам'яний ящик, найпростіший варіант якого – два вертикально поставлені плоскі камені, перекриті третім. Дольмени, як правило, служили місцем поховання членів роду. Кромлех – кам'яні плити або стовпи, розташовані по колу. В Україні знайдені кургани, оточені кромлехом.

Найбільш відома і складна мегалітична споруда знаходиться в Англії, біля Стоунхенджа. Кам'яні стовпи різного розміру розташовані декількома концентричними колами. Зовнішнє кільце складене з невеликих каменів, а внутрішнє – з дуже великих менгірів, які попарно перекриті плитами. У центрі споруди лежить квадратна плита. Деякі вчені вважають, що ця споруда могла використовуватися для астрономічних спостережень, оскільки через вертикально поставлені пари каменів зручно стежити за рухом Сонця, Місяця. Тому в літературі Стоунхендзький кромлех іноді називають обсерваторією.

Епоха бронзи (ІІ тис. до н.е.). Обробка металу вимагала великої майстерності і спеціалізації, тому ливарна справа, як і гончарна, а пізніше ткацька, стає самостійною галуззю. Одним з основних видів творчості стала художня обробка металів. Досить швидко людина оволоділа різними її видами: кування, лиття, карбування, гравіювання по металу. Виготовлялися найрізноманітніші металеві прикраси: браслети, каблучки, сережки, підвіски, які нашивалися на одяг, пояси, пряжки. Особлива увага приділялася зброї. З’являються дрібні литі скульптурні зображення. Зміни в суспільному ладі підкреслює така обставина: жіночі зображення зникають, головним стає чоловічий образ.

Залізний вік. Для багатьох народів останній етап розвитку первісного ладу пов’язаний з появою заліза на початку I тис. до н.е. Новий метал був міцнішим і значно поширенішим. Це дало змогу впроваджувати його у всі галузі виробництва, на відміну від бронзи, яку при виготовленні знарядь праці майже не використовували. Розвивається військова техніка. Виокремлюються художники, співаки, розповідачі. Провідним видом творчості продовжує залишатися прикладне мистецтво.

З європейських культур залізного віку одна з найяскравіших і найбільш цікавих для нас – скіфська культура (VII ст. до н.е. – III ст. н.е.). Скіфська культура – це культура багатьох кочових, напівкочових і землеробських племен, які жили на широкому просторі Євразії – в Північному Причорномор'ї, на Кубані і на Алтаї.

Скіфи-землероби отримували добрі врожаї пшениці, яка конкурувала на грецькому ринку з єгипетською. Високо цінувалися скіфські коні. У свою чергу греки ввозили до Скіфії вино, кераміку, ювелірні вироби. Торгівля йшла через грецькі колонії: Ольвію (поблизу сучасного Миколаєва), Херсонес (Севастополь), Пантикапєй (Керч) та інші.

За свідченням Геродота, у скіфів був звичай за межами свого поселення викладати великі горби з хмизу, а на їх верхівку ставити меч. Такій споруді поклонялися, а потім спалювали. Скіфи зводили курганні насипи значних розмірів, іноді завершуючи їх кам'яними скульптурами чоловіків-воїнів. На Полтавщині декілька десятків років ведуться розкопки так званого Більського городища, яке, на думку деяких авторитетних фахівців, є залишками столиці Скіфії – легендарного міста Гелон.

У похованнях скіфів знаходять чудові вироби прикладного мистецтва, а саме: прикраси, парадну зброю, кінську збрую, посуд. Всесвітню популярність отримала золота пектораль з кургану Товста могила на Дніпропетровщині.

В орнаментах, дрібній пластиці, прикрасах побутових речей одне з головних місць посідає тваринний світ, а саме: декоративні зображення тварин або окремих частин їх тіла (кіготь, дзьоб, голова). Такий напрям у прикладному мистецтві отримав назву «звіриний стиль». Існували певні закономірності, наприклад, риба зображалася тільки на кінських налобниках. Це доводить, що зображення відігравали не тільки естетичну, але й магічну роль. Скіфський звіриний стиль має свої особливості, одна з яких – об'єднання реалізму з декоративними мотивами.

Унікальні пам'ятки культури скіфського часу знайдені на Алтаї, в Пазирикських курганах. Завдяки кліматичним та геологічним особливостям вода, що потрапила у внутрішньокурганний зруб, замерзла, і таким чином збереглися вироби з дерева, шкіри, хутра, тканини. Археологи змогли навіть вивчити татуювання на тілі похованого вождя.

З появою сарматських племен скіфи були витіснені в Крим, де склалося державне утворення на чолі з царем Скілуром.


Информация о работе «Основи культурології»
Раздел: Культура и искусство
Количество знаков с пробелами: 276722
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
208113
1
0

... ее. Космологичность русской культуры формируется как насущеная необходимость времени, как выражение общего настроения. В философии этого периода космологизм оформляется теоретически - он присущ Соловьеву, Розанову, Лосскому. Космическая направленность положена в основу новых поисков русской поэзии (Брюсов, Белый, Блок), новых направлений русской живописи (Врубель) и русской музыки (Скрябин). В ...

Скачать
30900
0
0

... . Фактически от вопроса о выживании и избежании экологической катастрофы осуществляется переход к так называемому «глобалистическому» подходу к анализу культуры (гуманистическая направленность культурологии). Постулаты «глобалистики»: 1)     чувство принадлежности каждого человека к человечеству в целом, 2)     отказ от суверенных (т.е. эгоистических) интересов групп ради выживания всего ...

Скачать
18094
0
0

... восходит к философии, но постепенно обретает черты научности. Тем более, что она опирается, в отличие от философии, на богатый эмпирический (фактологический) материал. Ведь формирование культурологии как отдельной сферы гуманитарного знания тесно связано с достижениями археологии, этнографии, антропологии, психологии, истории, искусствоведения, социологии и других наук. При этом, однако, трудно ...

Скачать
14289
0
0

... под единым углом зрения данные этих наук. Такое многообразие теоретико-методологических вариантов исследования культуры обусловлено многомерностью самого изучаемого феномена - культуры. Культурология как научная дисциплина Концепции культурологии, ее объект, предмет, задачи Трудности становления культурологии вызваны, прежде всего, сложностью, многоплановостью понятия культуры. В ...

0 комментариев


Наверх